Поки Джао Дзяньґвей йшов гірською дорогою назад до секти Демонів, він подумав про те, як добре, що Дзі Хань послав охоронців слідувати за ним, інакше, він справді не знав би, як перемістити цю купу речей назад до секти.
Хва Хуфа зітхнула:
— Ця поїздка справді багато принесла.
Джао Дзяньґвей нічого не відповів.
У руці він тримав пучок зацукрованих яблук, а також брязкальце, яке подарував йому господар одного з кіосків.
Ці люди були... занадто захоплені.
Він не знав, куди подіти ці речі.
Охоронці відправили курку на кухню, а решту принесли у будинок Дзі Ханя.
***
Джао Дзяньґвей не очікував, що Дзі Хань встане з ліжка і почне ходити. Сяо Лінь підтримував його і гуляв у дворі.
Дзі Хань спостерігав, як охоронці один за одним вносили великі та маленькі пакунки, і на мить був приголомшений:
— Ти купив це все?
Джао Дзяньґвей:
— Ні...
Хва Хуфа сказала:
— Це все дали люди в містечку біля підніжжя гори.
Дзі Хань спантеличено:
— Чому вони передали всі ці речі?
Хва Хуфа:
— О, вони були трохи схвильовані, коли почули, що Джао-ґондзи коханець Дзяоджу, тому вони...
Дзі Хань:
— Чий коханець?!
Хва Хуфа повільно промовила:
— Звичайно твій, Дзяоджу…
Дзі Хань:
— Нісенітниця!
Джао Дзяньґвей:
— ...
Хва Хуфа:
— Але того дня…
Дзі Хань зиркнув на неї:
— Якщо ти продовжиш про це говорити, я вирву тобі язика!
Хва Хуфа прикрила рот, наче хотіла усміхнутися.
Дзі Хань подивився на речі на землі:
— Геть! Викиньте все!
Джао Дзяньґвей:
— ...
Охоронцям знову довелося виносити речі.
Дзі Хань вказав на Джао Дзяньґвея й наказав:
— Тобі не дозволено в майбутньому спускатися з гори!
Джао Дзяньґвей не розумів, через що той сердиться.
Хва Хуфа не втрималася і розреготалася.
Дзі Хань кинув на неї холодний погляд:
— З чого ти смієшся? Ти також йди геть!
Хва Хуфа підморгнула Джао Дзяньґвею і, з усмішкою на обличчі, витягнула Сяо Ліня з подвір'я.
Джао Дзяньґвей подивився на зацукровані яблука та брязкальце в своїх руках і мовчки сховав їх за спину.
Здавалося, що Дзі Хань був надто збудженим. Він кілька разів не зміг стримати кашлю. А коли побачив, що Джао Дзяньґвей ще щось тримав у своїх руках, він знову розлютився.
— Що ти тримаєш у руках? – сердито запитав Дзі Хань. — Я наказую тобі все це викинути!
Джао Дзяньґвей був ображений:
— Але я заплатив за це!
Хоча торговець відмовлявся приймати гроші, він все ж дав йому кілька монет.
Дзі Хань нахмурився:
— Ти купив це? Що ти купив?
Джао Дзяньґвей не відповідав.
Дзі Хань повільно промовив два слова:
— Покажи.
Джао Дзяньґвей неохоче простягнув праву руку.
У руці він тримав зацукровані яблука.
Дзі Хань трохи здивувався:
— Ти спустився з гори, щоб купити це?
Джао Дзяньґвей нічого не відповів.
Дзі Хань безпорадно зітхнув:
— Мені подобалися ці речі, коли я був дитиною, але я вже виріс.
Почувши його слова, Джао Дзяньґвей хотів відвести руку.
— Зачекай, – сказав Дзі Хань. — Ти сходив, щоб купи їх для мене. Я дуже щасливий.
Джао Дзяньґвей:
— ...
Дзі Хань сказав:
— Дай мені цих зацукрованих яблук... Що ще ти ховаєш у своїх руках?
Джао Дзяньґвею нічого не залишалося, як простягнути другу руку.
Коли він купував зацукровані яблука, сусідський продавець дав йому брязкальце.
Дзі Хань:
— Бразкальце.
Джао Дзяньґвей кивнув.
Дзі Хань:
— Що ти маєш на увазі?
Джао Дзяньґвей:
— Що?
Дзі Хань раптом знову повернувся.
— Забирайся, – із похмурим обличчям сказав Дзі Хань. — Мені цього року виповнилося не три роки!
Джао Дзяньґвей:
— ...
Цю людину все ще важко передбачити.
Він пригнічено опустив голову й пішов назовні.
Дзі Хань сказав:
— Повернись!
Джао Дзяньґвей ображено обернувся.
Дзі Хань байдуже подивився на нього й напружено простягнув руку.
Дзі Хань:
— Залиш зацукровані яблука і йди.
Джао Дзяньґвей:
— …
Далі
Розділ 55
Джао Дзяньґвей не розумів, що він зробив не так. Він ніколи не казав, що Дзі Хань вів себе як трирічна дитина. Але чому Дзі Хань так думав? Він справді не міг здогадатися. Джао Дзяньґвей вийшов на вулицю й побачив Хва Хуфу, яка стояла під деревом і усміхалася йому. Джао Дзяньґвей запитав її: — Куди подівся Сяо Лінь? У нього було досить багато питань, і йому потрібно було, щоб Сяо Лінь відповів на них. Але Хва Хуфа запитала у відповідь: — Як Дзяоджу? Джао Дзяньґвей зітхнув: — Я не розумію. Хва Хуфа: — Ти не розумієш? Джао Дзяньґвей сказав: — Ваш Дзяоджу занадто непередбачуваний. Хва Хуфа розсміялася. Джао Дзяньґвей подивився на неї, нахмурившись: — Чого ти смієшся? Хва Хуфа: — Я сміюся над двома маленькими дурнями. Джао Дзяньґвей: — Маленькими дурнями? Хва Хуфа: — Дзяоджу не тільки не сердиться, але й дуже щасливий. Джао Дзяньґвей не знав як реагувати. Що це означає? Хва Хуфа: — Джао-ґондзи, мені потрібно тебе попросити, щоб ти дещо передав Дзяоджу. Джао Дзяньґвей запитав: — У чому справа? Хва Хуфа: — Вей Танджу із залу Летючого Орла прибув до підніжжя гори й чекає на виклик Дзяоджу. Джао Дзяньґвей: — Це той... Вей Сань-ер? Хва Хуфа усміхнулась і відповіла: — Я не очікувала, що Джао-ґондзи запам’ятає, що його звали Вей Ці. Він був третім у сімдесяти двох залах секти. Джао Дзяньґвей: — То ти називаєш його Вей Сань-ером? Хва Хуфа кивнула. Джао Дзяньґвей запитав: — Дзі Хань всередині, тож чому б тобі не сказати про це самій? Хва Хуфа: — Дзяоджу сердитий, я не наважуюся піти до нього. Джао Дзяньґвей був ще більше здивований: — Ти ж щойно сказала... — Це для тебе, а не для нас, – Хва Хуфа підморгнула йому, — я не хочу заходити, щоб мене лаяли ні за що.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!