Дзі Ханю нарешті стало краще.

 

Він весь час бурчав:

 

— Я не ненавиджу гіркоту. Я взагалі не ненавиджу гіркоту.

 

Джао Дзяньґвею здалося, що сцена перед ним була дуже схожа на ту, коли його шифу вмовляв шиді випити ліки, тож він кивнув і невимушено сказав: 

 

— Ти справді не ненавидиш гіркоту, тебе можна вважати маленьким героєм.

 

Дзі Хань:

 

— ...

 

Дзі Хань:

 

— Маленьким героєм?

 

Джао Дзяньґвей подумав, що, можливо, в секті Демонів старші не хочуть так вмовляти молодших, тому він акуратно змінив свої слова: 

 

— Маленьким демоном.

 

Дзі Хань деякий час був приголомшений:

 

— Джао Дзяньґвею, тобі також слід прийняти ліки. 

 

Джао Дзяньґвей дуже спокійно відповів: 

 

— Ти мої ліки.     

 

Тепер він сказав це дуже плавно, навіть не почервонівши.

 

Дзі Хань сказав: 

 

— Замовкни, хто тут твої ліки? Мене не можна їсти!

 

Джао Дзяньґвей раптом згадав про давно забутий набір риторики.

 

— Не можна їсти? – Він намагався пригадати зміст книги. — Звичайно, тебе можна з'їсти.

 

Дзі Хань сказав: 

 

— Що за дурниці ти мелеш?

 

Джао Дзяньґвей дивився йому в очі й тихо прошепотів: 

 

— Смаколик для моїх очей*.

 

*На нього дуже приємно дивитися.

 

Дзі Хань:

 

— …

 

Дзі Хань був серйозно поранений і не мав сил з ним сперечатися.

 

З'ївши порцію тофу, він все одно не коштуватиме йому п'ятдесяти грамів м'яса*, він це дозволить.

 

*«Деякий флірт справді нічого не дасть».

 

Дзі Хань так думав.

 

Дзі Хань опустив очі, але Джао Дзяньґвей не відводив погляду.

 

Після того, як він сказав це речення, чомусь у його пам’яті залишилися лише ці слова.

 

Смаколик для очей.

 

Він справді смаколик для очей.