Дзі Ханю нарешті стало краще.
Він весь час бурчав:
— Я не ненавиджу гіркоту. Я взагалі не ненавиджу гіркоту.
Джао Дзяньґвею здалося, що сцена перед ним була дуже схожа на ту, коли його шифу вмовляв шиді випити ліки, тож він кивнув і невимушено сказав:
— Ти справді не ненавидиш гіркоту, тебе можна вважати маленьким героєм.
Дзі Хань:
— ...
Дзі Хань:
— Маленьким героєм?
Джао Дзяньґвей подумав, що, можливо, в секті Демонів старші не хочуть так вмовляти молодших, тому він акуратно змінив свої слова:
— Маленьким демоном.
Дзі Хань деякий час був приголомшений:
— Джао Дзяньґвею, тобі також слід прийняти ліки.
Джао Дзяньґвей дуже спокійно відповів:
— Ти мої ліки.
Тепер він сказав це дуже плавно, навіть не почервонівши.
Дзі Хань сказав:
— Замовкни, хто тут твої ліки? Мене не можна їсти!
Джао Дзяньґвей раптом згадав про давно забутий набір риторики.
— Не можна їсти? – Він намагався пригадати зміст книги. — Звичайно, тебе можна з'їсти.
Дзі Хань сказав:
— Що за дурниці ти мелеш?
Джао Дзяньґвей дивився йому в очі й тихо прошепотів:
— Смаколик для моїх очей*.
*На нього дуже приємно дивитися.
Дзі Хань:
— …
Дзі Хань був серйозно поранений і не мав сил з ним сперечатися.
З'ївши порцію тофу, він все одно не коштуватиме йому п'ятдесяти грамів м'яса*, він це дозволить.
*«Деякий флірт справді нічого не дасть».
Дзі Хань так думав.
Дзі Хань опустив очі, але Джао Дзяньґвей не відводив погляду.
Після того, як він сказав це речення, чомусь у його пам’яті залишилися лише ці слова.
Смаколик для очей.
Він справді смаколик для очей.
