Розділ 50

Після того, як старша служниця відступила, вони переглянулися й нічого не сказали.   Здавалося, Дзі Хань втомився, тому він відкинувся на узголів'я ліжка.   Він був лише у простій білій сорочці, з чорною мантією зверху, яку він зазвичай носив, а його довге волосся спадало на передню частину сорочки. Проте він все ще мав дещо від своєї звичайної зарозумілості та байдужості.   Спочатку Джао Дзяньґвей хотів поговорити з ним про Вень Джанлао, але коли він побачив, що Дзі Хань злегка заплющив очі, він кілька разів завагався, але врешті нічого не сказав.   Дзі Хань виглядав втомленим, і ще не пізно було поговорити про це через кілька днів.   Джао Дзяньґвей подумав про це і відчув, що деякий час йому нічого робити, тож він просто знову втупився в обличчя Дзі Ханя.   Дзі Хань, здавалося, був роздратований цим, тому він не міг не розплющити очі й запитати:   — На моєму обличчі є якісь квіти?   Джао Дзяньґвей відповів на це дуже лагідно:    — На твоєму обличчі не має ніяких квітів.   Дзі Хань:   — Тоді чого ти вилупився на мене?   Джао Дзяньґвей сказав:    — Ти гарніший за будь-які квіти.   Зрештою, він ніколи не був таким неквапливим, щоб помилуватися квітами, не взмозі відвести погляд.   Спочатку він думав, що Дзі Хань розсердиться через його слова, але юнак лише нахмурився й тихо зітхнув.   Джао Дзяньґвей не розумів, чому він зітхнув.   Дзі Хань на мить замовк, а потім запитав його:    — Що ти хотів мені недавно сказати?   Джао Дзяньґвей трохи завагався.   Дзі Хань не знав, що думати, він злегка насупився й сказав:    — Якщо у тебе є що сказати, просто скажи мені прямо, не приховуй цього в своєму серці.   Джао Дзяньґвей сказав:    — Це справа вашої секти, а я всього лише сторонній, і мені не варто багато говорити.   Дзі Хань кивнув:    — Не має ніякого значення, якщо ти це скажеш.   Джао Дзяньґвей:    — Того дня, після того, як ти втратив свідомість, Вень Джанлао прийшов з людьми, які одразу до тебе кинулися.   Дзі Хань:    — Я знаю про це.   — Ти був без свідомості, але він спочатку запитав, чи я в порядку. – Джао Дзяньґвей насупився. — Я вважаю, що це дуже дивно. Хіба йому не варто спочатку хвилюватися про тебе? Після цього він кинув на тебе швидкий погляд, і, здавалося, зовсім не хвилювався.   Дзі Хань, здавалося, відчув полегшення:    — Отже, ось що сталося.   Джао Дзяньґвей запитав його:    — Це нормально?   Дзі Хань:    — Це нормально.   Джао Дзяньґвей був збентежений.   Дзі Хань сказав:    — Вень Джанлао ніколи не любив мене, і багато людей у ​​секті про це знають.   Джао Дзяньґвей був трохи шокований:    — Чи міг це бути він...   Дзі Хань м'яко похитав головою:    — Ні, не він. Хоча я йому не подобаюсь, він не настільки дурний, щоб убити мене.   Після довгого мовчання Джао Дзяньґвей раптом запитав:    — Чи можу я запитати... чому він тебе ненавидить?   Чим чіткіші стосунки між сектою Демонів, тим вигідніше для альянсу Хаожан.   Просто Джао Дзяньґвей все ще сумнівається. Сяо Лінь ніколи не говорив про це альянсу, тому він не знав, що старійшини секти Демонів таємно ворогували з лідером.   Як кріт праведної секти, він трохи нехтував своїми обов'язками.   Дзі Хань так і не відкрив рота, щоб відповісти, а Джао Дзяньґвей почав відчувати, що його запитання вийшло за межі дозволеного.   — Небагато людей у ​​секті знають причину. Ти праведний заклинач, і мені не слід тобі про це говорити. – Дзі Хань тихо зітхнув. — Але ти... Я думаю, що це ні на що не вплине, якщо я тобі розповім.   Джао Дзяньґвей був трохи зворушений.   Дзі Хань сказав:    — Я не рідний син лідера секти, колишній лідер секти був лише моїм їфу*.   *Прийомним батьком.   Джао Дзяньґвей кивнув:    — Я знаю.   Дзі Хань сказав:    — В Дзянху ходили про це чутки, тай досі є люди, які кажуть, що це відплата, за ту кількість зла, яку він вчинив, тому він не має кровних родичів, але ти, мабуть, не знав, що у нього є біологічний син.   Джао Дзяньґвей:    — Я дійсно не знав про це.   Дзі Хань:    — Мій їфу не хотів, щоб він прожив кровопролитне життя. Він виховував його до десяти років і ніколи не навчав його бойовим мистецтвам.   Джао Дзяньґвей сказав:    — Оскільки він народився як син лідера, він, незважаючи ні на що, не зможе уникнути терору в Дзянху.   Дзі Хань:    — Тож він вигнав його з секти й відправив до дому звичайних людей... Їфу хотів, щоб він нічого не робив до кінця свого життя, й не хотів, щоб він виходив у світ.   Джао Дзяньґвей деякий час не знав, що сказати. Він думав про те, щоб сталося, якби його майстер не навчив його вправлятися у фехтуванні. Йому нічого не прийшло в голову, тож він лише невимушено зітхнув:    — Це, мабуть, прояв любові батька до дитини.   — Йому стільки ж, скільки мені. Тож цього року йому має виповнитися двадцять, – вираз обличчя Дзі Ханя виглядав трохи спустошеним. — Він вже може бути фермером, торговцем чи вченим, але він людина Дзянху, якій не належить його життя.   Джао Дзяньґвей зрозумів:    — Мабуть, є багато людей, які думають, що ти отримав велику перевагу.   Секта Демонів звертає увагу на успадкування крові, і якщо хтось із секти через це не любить Дзі Ханя, це дійсно нормально.   Дзі Хань стиснув губи й нічого не сказав.   Джао Дзяньґвей запитав:    — Ти... заздриш йому?   Дзі Хань, здавалося, був здивований:    — Чому ти це кажеш?   Джао Дзяньґвей сказав:    — Це лише припущення.   Якийсь час вони мовчали. Дзі Хань раптом сказав:    — Іноді.   Джао Дзяньґвей тихо подивився на нього.   Дзі Хань прошепотів:    — Насправді я не дуже люблю мечі.   Слова були настільки тихими, що їх майже не було чути, і тому Джао Дзяньґвею майже здалося, що він неправильно їх зрозумів.   Він раптом відчув, що Дзі Хань нещасний.   ***   Джао Дзяньґвей випалив:    — Тоді може я тобі подобаюся?   Цього речення не було в збірці риторики, тому він вважає, що, мабуть, вже зіпсований цією книгою.   Дзі Хань довго був приголомшений:    — Ти... як можна порівняти тебе і меча?   Джао Дзяньґвей з сумом кивнув:    — Я розумію, я навіть з мечем не можу зрівнятися у твоєму серці.   Дзі Хань:   — …