[1]

Том 1. Розділ 2 - [2]

[2] Пробудження наступного дня, в статусі старшокласника, було таким же як завжди. Просто від того, що він втупив до старшої школи цикл Землі не змінився. Злегка вмивши обличчя, оскільки митиметься ґрунтовно пізніше, він вдягнув свій одяг. Коли увійшов до їдальні, Міюкі вже почала готувати сніданок. – Доброго ранку, Міюкі. Сьогодні ти набагато раніше встала. Був лише світанок, а сонце ще не показувалося із-за горизонту. Очевидно, що до школи ще зарано. Оскільки заняття починалися рівно у восьмій, а до школи, навіть прогулюючись, хвилин тридцять, тож цілком достатньо вийти з дому о сьомій тридцять. Приготувати їжу, поснідати й прибрати після себе... Навіть з урахуванням потрібного на це часу, необхідно додати лише одну годину. – Доброго ранку, старший брате... Прошу. – Дякую. Вона подала йому свіжо вижатий сік в чашці. Подякувавши, віл випив його одним ковтком і повернув їй чашку. Міюкі бездоганно знала усі звички Тацуї. Коли він тільки збирався сказати «я пішов», руки Міюкі, що стояла за кухонним столом, зупинилися і вона обернулась. – Старший брате, я думала, що сьогодні піду з вами... Сказавши це, вона одночасно покінчила з приготуваннями та продемонструвала кошик з бутербродами, підняв його. Очевидно, було правильно сказати, що вона не починала готувати, а закінчувала. – Я не проти... Але ти підеш у формі? Запитав Тацуя вказуючи на форму, що виглядала з під фартуха і різко контрастувала з його спортивним одягом. – Я ще не повідомила Сечею про свій вступ до школи... Крім того, я більше не зможу брати участь у тренуваннях старшого брата. Така була відповідь Міюкі. Причина того, що вона вдягла форму в таку рань, полягала в тому щоб показати йому, що вона вже старшокласниця. – Зрозуміло. До того ж Міюкі не повинна брати участь в тих же ранкових тренуваннях що і я, але і в такому випадку майстер буде задоволений. ...Занадто задоволений, я сподіваюся що він не втратить глузд. – У такому випадку, старший брат, будь ласка, захистіть Міюкі. Кокетливо підморгнула молодша сестра, що викликало у Тацуї несвідому посмішку. ◇ ◇ ◇ У свіжому прохолодному ранішньому повітрі молода дівчина ковзала вгору по схилі дороги на роликах її довге волосся і довга спідниця розвивались на вітрі. Міюкі не відштовхувалась від землі ногами, але всупереч силі тяжіння, поступово підіймалась по похилому, проте довгому, схилу. Її швидкість досягала шістдесяти кілометрів на годину. Тацуя рухався поряд з нею. Хоча він біг підтюпцем, але кожен його крок дорівнював десяти метрам. Проте, у порівнянні з Міюкі, він був дуже сконцентрований на бігові. – Мені трохи уповільнити темп?.. – Ні, тоді це не буде тренування. Міюкі запитала, розвернувши тіло та ковзаючи спиною у перед, а Тацуя відповів не втрачаючи дихання, хоча був досить стомленим. Ні в одного з них у взутті не було жодного пристрою для прискорення. Зайве говорити, що ця швидкість була результатом магії. Міюкі використовувала магію, щоб зменшити дію сили гравітації та реагувати на кут нахилу схилу, рухаючись до цільової точки. Тацуя використовував магію, що підсилювала прискорення і сповільнення, що виникало під час бігу, а також магію, що обмежувала його рух в гору, щоб не підскочити занадто високо. Обидва використовували просту техніку прискорення і руху. Завдяки їх простоті, не лише Міюкі, але й Тацуя, що спромігся поступити лише на другий потік, міг підтримувати постійний виклик магії. У такому випадку, було важко однозначно сказати чия магія складніша, Міюкі, що використовувала роликові ковзани, чи Тацуї, що біг на своїх двох. На перший погляд, легше було Міюкі, ковзани якої спрощували рух, але не використовуючи рухи ніг, необхідно було контролювати вектор руху однією лише магією. З іншого боку, Тацуя визначав напрямок руху бігом. Тацуя повинен був слідкувати за викликом магії з кожним кроком, а Міюкі не могла послабити контроль над своїм заклинанням ні на мить. Ці двоє займалися різними тренуваннями. ◇ ◇ ◇ Місце призначення цієї пари було приблизно за десять хвилин від будинку, за такою швидкістю, але знаходилося на невеликому пагорбі. Якщо описати це місце одним словом, то це буде «храм». Однак, люди, що там збиралися, не були схожі ні на священників, ні на монахів, а ні навіть на послушників. Якщо наважитися вигадати їх приналежність можна назвати їх тими хто «практикує аскетизм», ні «сохеї11», буде більш відповідним тлумаченням. Для жінок, цей поріг був нездоланий, молодих дівчат охоплював особливий страх, що вони боялися навіть наближатися, проте Міюкі прослизнула туди без жодних вагань. Та й розслабленою її не назвеш, на її обличчі читався вираз зосередженості, а в голові декілька разів прозвучало, «усе гаразд». Водночас що стосується Тацуї, він не пройшов через ворота храму у тому ж темпі, а отримав жорстке вітання Таке вітання коротко називали тренуванням. Коли він почав ходити до цього храму, його зустрічала одна людина з навчальної групи, зараз його зустрічало приблизно двадцять учнів середнього рівня, що було незвично. – Міюкі-кун! Давно не бачились. Озвався різкий голос, зі сліпої зони Міюкі, яка оглядала головний передній двір, з тривогою спостерігаючи за своїм старшим братом, який був оточений натовпом. – Сенсею... Будь ласка, я ж вже багато разів казала вам не підкрадайтесь, приховуючи свою присутність... Через багаторазове повторення, подібної ситуації, вона і була так насторожена, не отримуючи від неї шок, хоч знаючи що це марно, та Міюкі не могла не протестувати. – Твоє прохання не ховатися, Міюкі-кун, важко виконати. Я все ж таки шінобі12. Підкрадатися, це моя суть. Його начисто вибрита голова і чорний одяг, що покриває його красиве і струнке тіло, ідеально підходили цьому місцю, але його аура і зовнішність виглядали не настільки старими, як насправді. Через його розхлябаність і мирське мислення, хоч він і виглядав як чернець, та від нього ним і не пахло. – У наш час не існує такої професії як ніндзя. Я сподіваюся, що ви якомога швидше виправите це непорозуміння. Спробувала серйозно запротестувати Міюкі. – Ай-яй-яй, не земне не порозуміння, це називати нас ніндзя, я благородний шінобі. Це традиція, а не професія. Похитуючи пальцем і цокаючи язиком, відповів той. У всякому разі, це було грубо. – Я знаю, що благородний. Тому не поводьтесь так дивакувато, як зараз. Чому Сенсей такий... Міюкі думала сказати, «легковажний», чи ні, але не наважилась. Вона розуміла, що говорити це марно. Цей псевдо монах, хоча на ділі справжній, оскільки перебував у сані монаха, якого звали Коконоє Якумо, був самопроголошеним шінобі. Загальноприйнятий термін – «користувач ніндзюцу». Він був одним з людей, що передають стару магію, і йому вдалося знайти спосіб розвитку своїх фізичних навичок розвідника, далеко за межі сучасної норми. Коли магія стала предметом науки, і підтвердилося існування магії, яку світ вважав вигадкою, стало відомо, що ніндзюцу це не просто середньовічна система розвідки з техніками медитації та бойових мистецтв, а окрема система магії. Це таємне «мистецтво», про яке описане у фантастиці, виявилося близьким до правди. Звісно, як і в інших магічних системах, в легендах не розкривалась уся правда. «Метаморфози» з представником ніндзюцу, які описували легенди, виявилися поєднанням ілюзій і швидких рухів. Не тільки ніндзюцу, уся система магії трансформації, що базується на такому різновиді фокуса, трансформація метаморфоза, зміна елементів - область, що вважається неможливою у сучасній магії. Коконоє Якумо, якого Міюкі називала Сенсеєм, а Тацуя звертався, як до майстра, зумів відтворити стародавні магічні техніки, і стверджував, що віднайшов стародавні знання ніндзюцу. Але його чернече вбрання (що смерділо брехнею), зовнішній вигляд і поведінка свідчили, що в його роду взагалі не чули про пристойність... – Це форма першої старшої школи? – Так, вчора була вступна церемонія. – Зрозуміло, зрозуміло, виглядає д-дуже мило. – ...Сьогодні на честь вступу, будь ласка... Зовсім нова форма, чиста й охайна має певний шарм що, не можна приховати. – ... – Як свіже зеленне листя з якого проростає бутон квітки, що скоро розквітне. Так... Це мое13, точно мое! Хм? Напруга Міюкі почала зростати й вона потрохи почала відступати, Якумо ж розвернув тіло в протилежному напрямку і зігнувши спину назад прикрив свою голову рукою. «Пах», пролунав глухий звук удару руки по захисній руці. – Майстер, ви налякали Міюкі, чи не могли б ви трохи заспокоїтись? – ...Непогано, Тацуя-кун. Зайшов мені за спину й атакував, ха-ха. Заблокувавши праву руку Тацуї, своєю лівою, Якумо атакував його з правого боку. Окресливши правою рукою символ, що нагадував вісімку, тому вдалося спіймати кулак, що атакував правий бік. Якумо розвернувся обличчям до ворога і перекидом спробував дістати потилицю Тацуї, а той провернув тіло і зумів ухилитися від удару. Відстань між ними скоротилася. Усі глядачі зітхнули. Перш ніж вона зрозуміла, цих двох вже оточив натовп. Тацуя і Якумо знову обмінялися ударами. Міюкі тривожно стиснула пітніючі кулачки. ◇ ◇ ◇ З першого року Тацуї в середній школі, якщо точніше з жовтня місяця, на нього щоранку чекав подібний переполох, після якого наступав відносний спокій. Учні повернулися до своїх справ, а на подвір’ї перед головним залом, залишилися лише Тацуя з Міюкі і Якумо. – Будь ласка. Старший брат, не бажаєте? – О, Міюкі-кун, дякую. – ...Зачекай трохи, Будь ласка. Якумо все ще обливаючись потом з посмішкою прийняв рушник і чашку з рук Міюкі, а Тацуя відповів їй, піднявши руку, розвалившись на землі, і важко дихаючи, спробував підвестися. – Старший брат, ви в порядку... Хоча Тацуя зумів прибіднятися, та все ще сидів на землі, Міюкі з тривожним виразом на обличчі сіла біля нього на коліна, не побоюючись забруднити спідницю і витерла його піт рушником. – Ні, все гаразд. Хоча вони не помітили теплого погляду Якумо, Тацуя узяв рушник з рук Міюкі й зробивши глибокий вдих, встав. – Пробач, твоя спідниця забруднилася. Спортивний костюм Тацуї був весь у бруді, але принаймні Міюкі не повинна була бруднитися. – Нічого подібного. Відповіла з посмішкою Міюкі й замість того щоб очистити низ спідниці, вона витягнула з внутрішньої кишені продовгуватий, тонкий мобільний термінал. І без запинки ввела коротке значення через сенсорну панель, що займала майже всю фронтальну поверхню пристрою. Міюкі придбала універсальний CAD у вигляді мобільного терміналу. Хоча найбільш популярним був пристрій у вигляді браслета, через уникнення можливості падіння, однак якщо звикнути до його використання, ви матимете перевагу використання однією рукою, саме тому досвідчені маги віддавали перевагу пристроям які не займали обидві руки. Складний геометричний малюнок з нефізичного світла вийшов з CAD, в її лівій руці й виділив магію. Сучасні майстри, замість чарівних паличок, гримуарів14, заклинань і магічних жестів15 використовували CAD - електронний пристрій, продукт магічних технологій. CAD містить так званий чутливий камінь, синтетичну речовину, що перетворює сигнали Мисленнєвих часток в електричні сигнали й назад, магічна послідовність записана на ньому в електричному вигляді, використовує cайони, що випускає маг і випускає послідовність активації. Послідовність активації - це схеми на які записані магічні шаблони. Вони містять інформацію, яка відповідає об’єму довгим тривалим заклинанням, або навіть складним знакам і мантрам, що їм відповідають. Маг поглинає, видану CAD, магічну послідовність, тілом, котре є гарним привідником Сайонів, підсилює підсвідомим розумінням самої сутності магії, яка становить їх суть як мага, і відправляє його до центру магічних операцій. Область магічної операції, ґрунтуючись на послідовності активації, формує інформаційне тіло магічного прояву. Таким чином, CAD миттєво надає інформацію, необхідну для створення магії. Ефемерні хмари, що виникли нізвідки окутали Міюкі від білосніжної довгої спідниці, по ніжках в чорних леґінсах і аж до кінчика носка чобіт, до яких були прикріплені роликові ковзани. Слабкі частки, що виникали з повітря, витікаючи зі спини Тацуї огорнули все його тіло. Після того, немов тонкий, трохи блискучий туман розсіявся, шкільна форма і спортивна форма цих двох були абсолютно чистими. – Старший брат, не бажаєте поснідати? Сенсей, якщо бажаєте, можете приєднатися. Як ніби й нічого не сталося, з легковажним тоном в голосі, продемонструвала кошик Міюкі. Насправді Тацуя добре знав, що магія такого рівня для його молодшої сестри цілковита дурниця. ◇ ◇ ◇ Сидячи на ґанку, Тацуя і Якумо топтали сендвічі. Міюкі ж просто з’їла один зі шматочків розрізаний на тарілці та піклувалася про брата підливаючи йому чай, чи подаючи тарілку. Якумо, що спостерігав за цим з посмішкою, раптово став серйозним і витерши рот рушником, що подав йому учень з лисою (поголеною) головою, склав руки разом і подякувавши Міюкі, сказав тихим голосом. – Зараз, я більше не може бути суперником Тацуї-куна в тайдзюцу… Це була безперечна похвала. Якби тут були інші учні, заздрісні погляди були б неминучими. І дійсно, учень, що чекав на Якумо, дивився на Тацую поглядом з суміші ревнощів і заздрості. Міюкі світилася так ніби похвалили її саму. Але серце Тацуї ця похвала не зачепила. – Не зважаючи на те, що в тайдзюцу ми рівні, та я не можу з цього радіти, бо щойно ви здолали мене в односторонньому порядку... Якумо посміхнувся з незвичайними почуттями, отримавши таке спростування, що можна сприймати як скаргу Тацуї. – Це ж очевидно, Тацуя-кун. Я твій майстер, тож змушував тебе змагатися в тому, в чому маю перевагу. Тобі всього п’ятнадцять. Якщо я програю тому, хто ще не зовсім чоловік, учні від мене повтікають. – Старший брат, мені здається вам варто бути більш чесним. Оскільки сенсей рідко хвалить, я думаю, що було б приємно посміятися від душі. Міюкі наставляла брата серйозним тоном, та її обличчя сяяло повною посмішкою. – ...Думаю, так я буду виглядати, як поганий хлопець... Якумо і Міюкі весело сміялися, а Тацуя не був настільки впертий, щоб продовжувати скаржитися, тож він приєднався до них. Гірка посмішка хлопця стала посмішкою без гіркоти. ◇ ◇ ◇ Поїздки на роботу чи школу відбувалися за допомогою маленьких поїздів, що прибували за розкладом. Поняття переповненнях поїздів тепер цілком зникло. Поїзди, як і раніше були основним громадським транспортом, але за останні сто років їх форма цілком змінилася. Великі транспортні засоби, здатні перевозити десятки людей, не використовувалися, за винятком швидкісних перевезень на далекі відстані. Двомісні, або чотиримісні машини, що мали назву «кабінка*», керувалися з одного центру і були основним транспортним засобом сучасності. Оскільки енергія постачалася з колісної колії, розмір машини становим половину автомобіля, такої ж місткості з двигуном. Люди вишукуються на платформі, займають місця в кабінках, що зчитують пункт призначення з квитка і відправляються в пункт призначені по колії. Колії поділялися на три швидкості, а відстань між транспортом регулювалася системою контролю руху, що послідовно переміщала транспорт з низько швидкісної колії на високо швидкісну, а наближаючись до пункту призначення, транспорт спускали на менш швидкісну колію, щоб вийти на платформу прибуття. Це дуже схоже на зміну смуги на шосе, такі високоточні операції стали можливі завдяки прогресу в системі контрою руху і забезпечувала перевезення такої ж кількості пасажирів, як перевозили десятки пов’язаних великих транспортних засобів. Коли виникає потреба переміщатися на середньо довгі дистанції між містами, зцепка з кабінок переходила на четверту високошвидкісну колію, пасажири могли вийти з кабінки та розслабитися, використовуючи засоби великого вагона, хоча його, навряд чи, варто використовувати для поїздок до школи. Такі ситуації старої давньої романтики, як випадкова зустріч в потязі, в сучасних потягах не можливі. Ви навіть не могли зустрітися з друзями, натомість зникла така проблема, як домагання. У кабіні автомобіля не було ні камер, ні мікрофонів. Він розроблений так, щоб було не можливо залишити крісло під час руху, та й сидіння були розділені аварійною перегородкою. Оскільки суспільний консенсус віддав пріоритет приватності. Потяг став приватним простором, на зразок особистої машини. Заради безпеки, існували одномісні кабіни, також одному можна було їхати у двомісній кабіні (та з тих, хто використовував чотиримісну на двох або менше, знімалась додаткова платня) Тацуя і Міюкі, звісно ж, не користувалися окремими транспортними засобами, от і сьогодні вони приїхали приміським потягом разом. – Старший брате, насправді... Тацуя, що читав останні новини на терміналі, після цих слів, поспішно поглянув на неї. Такий невпевнений тон був незвичний для його сестри. Певно, сталося щось погане. – Вчора ввечері дзвонила та людина... – Та людина? О-о... Батько знову щось зробив, що тебе розізлило? – Нічого особливого... Навіть ті люди, здається, бурхливо святкували вступ своєї дочки. Тоді як... Щодо старшого брата, знову?.. – О все як... завжди. Почувши слова брата, її обличчя стало хмурим і з під довгого волосся, що приховало її вираз обличчя можна було почути гнів, що виразився в скреготі її зубів. – Це так... Я мала величезні сподівання на дещо, але з рештою старший брат не отримав навіть електронного листа... Та людина... та... – Заспокойся. Міюкі тремтіла, стримуючи свій вибуховий гнів, Тацуя, що сидів поряд, узяв її руку у свою. Раптом температура навколо впала нижче звичайної температури нинішнього сезону, запрацювало опалення і кабінет наповнив звук теплого повітря. – …Вибачте. Я дуже засмутилась. Переконавшись що вихід магічної сили припинився, Тацуя відпустив руку Міюкі. У той же час, легко поплескав у долоні й поглянув у очі сестри з посмішкою, демонструючи, що нічого страшного не сталося. – Я знехтував проханням батька, допомогти йому в компанії й вступив до старшої школи. Я і не сподівався отримати вітання. Ти ж знаєш характер батька? – Інфантильна риса батькового характеру, так мене дратує. Якби він хотів розлучити мене з братом, йому спочатку потрібно було проінформувати мене, потім тітку, та йому не вистачило сміливості. Та все ж, скільки ще вони збираються використовувати старшого брата. Хіба для п’ятнадцятирічного хлопця не є звичайним іти до старшої школи. Почувши про тітку, Тацуя відчув дискомфорт, він у будь-якому разі не збирався залишати Міюкі, лише тому, що йому це хтось наказав, він не висловив свою огидою, лише одяг на обличчя беземоційну маску з цинічною посмішкою. – Оскільки старша школа не входить до обов’язкової освіти, тож вона не є загально прийнятою. Батько і пані Саюрі, те що вони бажають мене використовувати, означає лише що вони визнають мене дорослим. Думаю вони хочуть мене забезпечити майбутнім, тому я не гніваюсь. – ...Якщо старший брат так кажуть... Хоча і з небажанням, та все ж Міюкі погодилась і Тацуя полегшено зітхнув. Міюкі не знала чим займався Тацуя в лабораторії «Фоур Леарс Технолоджі», де їх батько є головним інженером відділу розробок. У вільний час він займався багатьма речами, тому це було не дивно. Якби вона дізналася істину, що він лише виступає як дослідницький зразок, то однозначно паралізувала всю транспортну систему. Не зважаючи на його побоювання, поїзд продовжував рухатися, переходячи на менш швидкісну смугу. ◇ ◇ ◇ В класі першорічок, 1-Е, зараз панував безлад. Можливо в інших аудиторіях відбувалося подібне. Учні, що лише вчора познайомилися, об’єднувалися в невеликі групи для спілкування. Тацуя, переглядаючи номери на столах, тільки знайшов свій персональний термінал, як хтось його окликнув і він обернувся. – Привітики. Голос Еріки, як завжди, звучав енергійно. – Доброго ранку. Посмішка Мідзукі, на противагу, була максимально скромною. Еріка, сидячи поряд з нею, помахала рукою, здається вони стали доволі дружніми.. Можливо, доки вони не зустріли його, то розмовляли одна з одною. Тацуя підняв руку у відповідному привітанні, підійшов до цих двох. Шанс був не великий, та роль напевно зіграло розподілення за алфавітом, тому Тацуя і Мідзукі з прізвищами Шіба і Шібата, відповідно, сиділи поруч. – Ми сидітимемо поруч, потурбуйтеся про мене. – Так і ви про мене. Відповіла Мідзукі з посмішкою. На противагу їй, обличчя Еріки було насупленим, (якщо не сказати надутим). «Скоріш за все удавання». – Я вам не заважаю? Її голос звучав жартівливо. Та Тацую таким не зачепити. – Ігнорувати пані Чіба, навряд чи таке можливо. На його веселий тон, Еріка відповіла прищуленим поглядом. Цього разу це не було схоже на британську гру. – ...Що ти маєш на увазі? – Це означає, що ви надзвичайно товариські. Навіть під уважним тоном Еріки, Тацуя не змінив свого незворушного виразу обличчя. Першим свій вираз змінила Еріка. – ...В тебе насправді поганий характер, Шіба. Мідзукі не стрималась і розсміялась, Тацуя вставив в термінал айді-картку і почав перевірку даних. Ознайомлення з правилами школи, дисциплінарними нормами, правилами використання спорядженнями, правилами публічних дій, керівництвом з самостійного навчання, навчальним планом першого семестру, уся інформація прокручувалася на високій швидкості й миттєво відкладалася в його пам’яті, блискавично здійснюючи усі маніпуляції однією лише клавіатурою і піднявши обличчя, щоб перевести подих, він помітив, що сусід з парти попереду, пильно слідкує за його діями. – ...Мені не заважає твій погляд, та все ж. – А? Ох, вибач. Просто мені на очі потрапило дещо незвичайне. – Незвичайне? – Я гадаю, це можна назвати саме незвичним, вірно ж? Я вперше бачу людину, що користується клавіатурою. – Якщо звикнути, це може бути досить швидко. Візуальні покажчики та нейронний асистент не досить точні. – Та все ж. Твоя швидкість неймовірна. Це ж не настільки просто, як здається? – Ні... Якщо трохи потренуватися, зможете так само. – Правда?.. Ох, я ще не представився. Я Сайдзьо Леонхарт. Мій батько японець на половину, а мати на четверть, тож зовнішність у мене японська, а ім’я західне, гарний в магії зміцнення. Хочу, в майбутньому, натренувати тіло і піти служити до спецпідрозділу поліції або гірської охорони. Зви мене Лео. Сучасна молодь не рідко задумується про майбутню професію вступаючи до старшої школи, звісно якщо ви не учень старшої школи магії. Розробляючи курс, магічний інструктор враховує здібності (яйце чи курча). Тому, те що Лео вже визначився зі своїм майбутнім, Тацую зовсім не здивувало. – Я Шіба Тацуя. Можеш звати мене Тацуя. – Окей, Тацуя. Так, в якій магії ти надаєш перевагу. – Я не сильний в практичних навичках, тому збираюся стати магічним інженером. – Ось як... Здається тобі це підходить. Магічний інженер або магічний ремісник це інженери що розробляють і налаштовують магічне обладнання що розширяє і посилює використання магії. CAD, що є основним магічним інструментом сучасності, замінюючи паличку чи гремуар, вкриється пилом без магічного інженера. В суспільстві їх статус нижче ніж у магів, але попит в промисловості на них вище. Топові магічні інженери заробляють значно більше ніж найкращі маги. Тому це нерідкість, коли маги нехтують вивчення практичних навичок і присвячують себе вивченню інженерії. – Що, що? Шіба, ти хочеш стати магічним інженером? – Тацуя, хто цей хлопчисько? Еріка кинула на Лео зневажливий погляд і вказала на нього пальцем. – Ей, що ще за «хлопчисько»? Крім того, тикати пальцем, хіба не грубо? Грубо, грубо! Дуже грубо. Мабуть, тому у тебе немає хлопця. – Що? Це ще хто тут грубий! Не думай про себе занадто, лиш тому, що трохи симпатичний. – Хіба завжди виглядати пристойно не важливо? Хоча така розхлябана дикунка цього не зрозуміє. І з якої ери та набралася цих словечок. Слідкуй за модними тенденціями. – Ах ти ж, ах ти ж... Лице Еріки, скривилося в презирливій посмішці, а Лео вже збирався підвищити голос. – ...Еріка, припини, досить вже. Ти перегинаєш... – Лео, зупинись. Я думаю, зараз нам краще дружити, а не сперечатися. Тацуя і Мідзукі втрутилися, щоб розборонити цих двох. – ...Ну якщо Мідзукі так каже – ...Зрозумів. Двоє відвернулися і відійшли. Тацуя подумав, що ці двоє, не зважаючи на їх вперті характери, дуже доповнюють один одного. ◇ ◇ ◇ Пролунав дзвінок, в студенти, що були розкидані, то тут то там, зайняли свої місця. Це не змінилося з минулого століття, хоч і відбулися деякі нововведення. Вимкнені термінали увімкнулися, а увімкнені обновилися. Водночас на екранах з’явилося повідомлення. «Ввідний урок почнеться через п’ять хвилин, будь ласка, залишайтеся на своїх місцях. Студенти, що не встановили свої посвідчення, встановіть його негайно». Для Тацуя це повідомлення не мало сенсу. Він вже зареєструвався, і налаштував робочий простір, тому не мав потреби у всіляких візуальних помічниках. Він вже збирався пропустити це ввідний урок, щоб краще розгледіти однокласників, та виникла несподівана ситуація. Разом зі дзвінком відкрилися передні двері. Це був не спізнілий студент. Замість форми, на жінці був діловий костюм. Неймовірно гарна жінка, якою були зачаровані усі присутні, підійшла до вчительського місця вставила в нього свій великий мобільний термінал, що принесла з собою під мишкою та оглянула клас. Здається, що Тацуя не єдиним, хто був вражений такою неочікуваною появою, схоже, уся класна кімната була спантеличеною. У школах де застосовували онлайн уроки, через настільні термінали, вчителі ніколи не з’являлися перед учнями. Оскільки зайняття проводилися через термінал, більше не було необхідності відправляти до навчальних закладів посадових осіб, що передавали б невеликий обсяг інформації з незначними відмінностями. Місце вчителя використовувалося лише у нестандартних випадках. Але ніщо не вказувало, на те, що вона вчитель. – Так, здається усі на місці. Добре, вітаю усіх зі вступом. Було декілька учнів, що кивнули у відповідь, хлопець, що сидів по переду, навіть сказав «дякую», лише Тацуя крутив головою, дивуючись дивній поведінці жінки. Перш за все, нема потреби озиратися навколо, перевіряючи відсутніх. Ситуація, відслідковувалася в реальному часі, завдяки студентським посвідченням, що були встановлені в терміналах. Шкільним посадовим особам не потрібно мати настільки великих терміналів. По всіх шкільних будівлях були розкидані віртуальні консолі. До тог ж, стіл, що вийшов з під підлоги, повинен мати вбудовану консоль. Крім того, хто вона? З посібника зі вступу, він знав, що ця школа не використовує старомодну систему класних керівників. – Приємно з вами зустрітися. Я, Оно Харука, загальношкільний радник. Якщо вам потрібна психологічна консультація, можете звертатися до мене, також я можу допомогти вам з організацією індивідуального навчального плану. (…Це мені дещо нагадує...) Тацуї така консультація не знадобиться, та в школі було багато інших, кому така підтримка буде суттєвою. – В школі усього шістнадцять консультантів. Ми працюємо парами, чоловік і жінка і відповідаємо за призначений нам клас. За цей клас відповідаю я і вчитель Янагісава. Говорячи це, вона активувала віртуальну дошку, на якій з’явилося зображення чоловіка, років тридцяти. – Радий познайомитися з вами, я радник Янагісава. Разом з вчителем Оно, я відповідатиму за ваш клас. Сподіваюся, ми поладнаємо. Зображення Янагісави на екрані завмерло, «вчитель Оно», Харука продовжила роз’яснення. Консультація може проводитися через такий термінал, або можете прийти до нас, для безпосередньої консультації. Спілкування проводиться через зашифровані канали, всі дані консультацій зберігаються на локальних носіях, тому ваша конфіденційність гарантується. Говорячи, Харука вказала на великий інформаційний диск, що Тацуя сприйняв за мобільний термінал. – Наша школа підтримуватиме вас, щоб ви могли жити повноцінним студентським життям. ...Сподіваюся на плідну співпрацю. Її серйозний тон, в кінці, став м’яким. Здавалося, в класі зникла вся напруга. Вона чудово контролювала атмосферу в класі, майстерно використовуючи мову жестів, а її емоційний контроль був бездоганний. Вона молода, на вигляд немов щойно закінчила університет, але чудово відчуває ситуацію. При розмові на одинці ви запросто розкажете їй більше ніж бажаєте. Це важлива навичка для консультанта, та в неї вона розвинення, як у справжньої шпигунки. «Це небезпечна людина», подумав Тацуя. Відчуття б було ще сильнішим, якби вона не вклонилася старшому колезі, який був збентежений що його ігнорують, на екрані позаду, і увімкнула дистанційний зв’язок. Злегка кашлянувши, вона повернула ділову посмішку (?) Харука продовжила, ніби нічого не сталося. – Зараз ми надішлемо вам інструкції відносно вашого навчального плану та можливостей терміналів. Після цього ви зареєструєтеся на обрані курси й вступний урок закінчиться. Якщо є щось чого ви не розумієте, будь ласка, натисніть кнопку виклику. Ті хто знайомі з навчальними планами та можливостями, можуть переходити до реєстрації. Харука кинула оком на вчительський термінал. Її лице виразило здивування. – ...Кожен, хто закінчив реєстрацію, може бути вільним. Однак, ви можете вийти лиш до початку занять. Не забудьте ваші студентські посвідчення. Не мов очікуючи цих слів, роздався звук крісла, що відсувалося. Але це був не Тацуя. Це був худорлявий хлопчина з трохи нервовим обличчям, що сидів у віддаленому кутку, біля вікна. Він вклонився в бік вчителя і вийшов з класу, через задні двері. Він гордо підняв голову, глядячи лише вперед, не роззираючись, здається такий гордовитий спосіб залишити клас, привернув деяку увагу, та лише на мить. Не тільки Тацуя, ще половина класу слідкували за ним, але як тільки він вийшов, всі повернулися до своїх занять. Здається, ніхто більше не збирався виходити. А Тацуя не хотів покидати клас, під таким пильним наглядом. Він повернувся до насущних задач, поклавши руки на клавіатуру, задумавшись як вбити час, коли відчув на собі чийсь погляд. По той бік столу на нього дивилась Харука. Навіть коли він поглянув прямо на неї, вона не спробувала відвернутися і гарно посміхалася Тацуї. «Що таке?..» Помітивши його реакцію, Харука посміхнулася ще ширше. Це було не довго, не достатньо щоб це помітили інші студенти, але цей погляд мав певний прихований сенс. Він міг точно сказати, що це їх перша зустріч. Ця фальшива посмішка, явно, щось приховувала, тому він спробував знайти сенс у своїй пам’яті. Завдяки цьому, йому вдалося зайняти вільний час... «Варто трохи розслабитись... Що вона мала на увазі? Можливо, щоб змусити мене нервувати... Думаю, те що вона прийшла в клас, де не повинно бути вчителів, щоб позалицятися до учня, абсолютна дурниця...» Поки він був занурений у свої думки, дехто вже закінчив свою реєстрацію і вийшов, а дехто навіть звернувся до нього думаючи, чим зайнятися. Це був дуже дружній і знайомий голос, який повернув його до реальності. – Тацуя, які плани до полудня? Піднявши голову він зрозумів, що голос лунає з передньої парти. Лео звернувся до Тацуя сидячи у тій же позі що і раніше, схоже що для нього було звично сидіти поклавши лікті на спинку крісла. В нинішніх середніх і старших школах не існувало традиції обідати в класі. Хоча за нинішніх технологій гідро і пило ізоляція були покращені, та все ж обладнання терміналів було все занадто дорогим. Якщо необережно щось зламати, можна очікувати найгіршого результату. У таких випадках відправлялись в кафе у шкільному дворі, на даху, або ж у клубну кімнату. Та до відкриття кафетерію лишалася ще година. – Я мав намір поглянути на тутешні засоби... Гаразд я складу тобі компанію. На відповідь Тацуї очі співрозмовника яскраво просяяли й він пробурмотів, щось незрозуміле. Тацуя гірко посміхнувся на таку чисту не прикриту реакцію. – Так, куди відправимось? Магію починають вивчати в середній школі. Для дітей що володіють здібностями до магії, існують спеціалізовані державні школи. В них не вивчають магічних технік, а лише визначають і повідомляють дітям і опікунам чи є в них талант до магії. Хоч деякі приватні школи впроваджують магічну освіту у формі позакласної діяльності, та відразу зазначається, що це ніяк не вплине на майбутнє мага. Повноцінна, магічна освіта передбачена лише в старших школах і хоч в Першій старшій школі вступні вимоги найвищі, багато учнів вступають сюди зі звичайних шкіл. Тут також є спеціалізовані курси, де вивчають специфічну магію, яку більшість студентів ніколи не бачили. Щоб зменшити збентеження від таких курсів більшості студентів, сьогодні й завтра дозволено вільно відвідувати заняття інших класів. – Може підемо до майстерні? Відповів Лео на запитання Тацуї. – А чому не на тренувальний майданчик? У відповідь Лео посміхнувся. – Ну я й очікував, що ви сприймете мене так. Але ви помиляєтеся. Оскільки він вступив до цієї школи, його рівень інтелекту не може бути низьким, та навколо нього була дещо легковажна атмосфера. Напевно не тільки Тацуя подумав, що йому краще підходить змагатися на майданчику, ніж порпатися з різноманітним обладнанням в майстерні. Але вислухавши Лео, Тацуя визнав свою помилку. – Магія зміцнення найбільш ефективна в поєднані зі збройними навичками. Я б хотів власноручно доглядати за своєю зброєю. – Зрозуміло... Лео мріяв стати поліцейським, або ж приєднатися до гірської охорони. Там у нього буде багато можливостей користуватися звичайною зброєю, такою як щити, палиця, сокира. Це спорядження, дуже ефективне в поєднані з магією зміцнення, крім того зміцнення має різні ефекти залежно від матеріалу з якого виготовлена зброя. Схоже цей однокласник надзвичайно об’єктивно оцінює свої можливості. – Як що ви збираєтеся до майстерні, чому б нам не піти разом? Поки ці двоє розмовляли, пролунала пропозиція з сусідньої парти. – Пані Шібата, теж бажаєте її відвідати? – Так... Я теж збираюся стати магічним інженером. – О, тепер зрозуміло. Еріка втручалась у все, що стосувалося Мідзукі. Хоча в пам’яті досі зберігалась попередня сцена, та Лео скорчив здивовану гримасу. – Тобі все ж до лиця фізичні навантаження. Краще прямуй на майданчик. – Думка якоїсь дикунки мене не цікавить. Словесна перепалка. – Що, що. Ти хоч задумуєшся, що вилітає з твого рота? Темп розвитку суперечки між Ерікою і Лео був інтенсивнішим ніж звуки клавіатури. – Ви двоє припиніть... Хіба ви не щойно познайомились? «Хіба їх сумісність не вражає?» Зітхнувши, подумав Тацуя і спробував їх розборонити, та це було не легко. – Хех, ти напевно мій заклятий ворог з попереднього життя. – Так напевно я була мисливцем, якого найняли, щоб позбутися ведмедя, що спустошував поля. – Та пішли вже! Не витрачайте даремно час. Мідзукі, що раніше не втручалася, нарешті долучилася до розмови, спробувавши змінити тему. – Вірно! Якщо ми не поквапимося, нам доведеться залишитися в класі. Негайно скористався цим Тацуя. Коли їх суперечку зупинили, Лео та Еріка швидко відвели погляди й повернулись один до одного спинами. ◇ ◇ ◇ Хоч це був лише другий день після вступу, та більшість учнів вже сформували свої групи. Тацуя не знав чи є така швидкість природною. Якщо подумати, то йому дуже пощастило. Еріка і Лео були веселими й оптимістичними, Мідзукі виглядала дуже скромною, та була доволі життєрадісною. Зважаючи на свій цинічний і замкнений характер, Тацуя вважав, що йому пощастило, оскільки його першими друзями в старшій школі стали саме вони. Однак не всі будуть такими ж. Десять, двадцять відсотків учнів будуть іншими. Було б добре, якби вони були більш піддатливими, але це мало ймовірно. Тацуя це добре розумів. – Старший брат... В цей момент, Міюкі вхопила складку на формі свого брата, глядячи на нього очима сповненими розгубленості та неспокою – Не вибачайся, Міюкі. Тут, а ні трохи, немає твоєї вини. Голосно відповів Тацуя, щоб точно запевнити свою сестру. Так, але... Зупинити їх? – ...Це буде лише зайвим. – … Це вірно. Для Еріки це звісно типово, але щоб у Мідзукі була така риса... Це несподівано. – ...Погоджуюсь. Вони спостерігали, відступивши трохи назад, прямо перед братом і сестрою стояли дві групи першокурсників з напруженими обличчями. Однією були однокласники Міюкі, а іншу, як слід було очікувати, представляли Мідзукі, Еріка та Лео. Перший акт, під час обіду в їдальні. Їдальня першої старшої школи набагато більша ніж в інших старших шкіл, але оскільки першокурсники ще багато чого не розуміли, сьогодні він був переповнений. Однак, для Тацуї, в якого ввідний урок закінчився раніше, зайняти чотиримісний столик було не важко. Хоча це був чотиримісний стіл студенти сиділи на лавках, тому з одного боку запросто могли сісти троє струнких людей. Коли він з’їв половину свого обіду (Лео вже закінчив трапезу), Міюкі, прийшовши до їдальні в оточені однокласників, відразу попрямувала на пошуки Тацуї. Саме тоді й виникла суперечка. Міюкі хотіла обідати разом з Тацуєю. Не те що вона була з тих людей, які відмовляються він взаємодіє з однокласниками, просто вона завжди надавала перевагу Тацуї. За столом могла поміститися лише одна людина. Міюкі й не задумалась кого обрати, Тацую чи однокласників. Проте однокласники, особливо хлопці, хотіли сидіти поряд з нею. Спочатку вони були стримані і їх протест був замаскований під турботу, що їй буде затісно тут сидіти, однак побачивши рішучість Міюкі, перейшли до того, що студентам першого потоку не варто обідати з представниками другого, через різницю між ними, а закінчилося все тим, що вони попросили Лео звільнити місце, оскільки він закінчив їсти. Лео та Еріка мало не вибухнули від настільки егоїстичних і зарозумілих слів одного зі студентів. Тацуя як найшвидше закінчив свій обід, і продовжуючи розмову з Лео, встав за столу, Еріка і Мідзукі вчинили так само. Міюкі поглядом вибачилася перед Тацуєю та іншими, перш ніж зайняти звільнене братом місце. Другий акт події відбувся відразу після обіду, під час спеціальної екскурсії. В аудиторії для практики дистанційної магії, більш відомому як «Стрільбище», проходив практикум Третього «А». Класу президента студради, Саєгуси Маюмі. В студентську раду не обов’язково обирали за оцінками, але президент цієї каденції була найобдарованішою людиною в дистанційній прицільній магії останніх років і принесла першій старшій не одну відзнаку. Це чув кожен першокурсник. Та й на церемонії вступу всі переконалися, що її характер більш кокетливий ніж говорили. Багато людей прибуло, щоб побачити її навички на практиці, та кількість одночасних відвідувачів обмежена. Таким чином, серед багатьох студентів першого і другого потоку змогли вклинитися Тацуя з компанією, причому їм вдалося зайняти місця з найкращим видом. Звісно це викликало гнів Якраз зараз відбувається третій акт, на цей раз свої емоції не стримала Мідзукі. – Може перестанете поводити себе так без відповідально? Пані Міюкі сказала ж, що хоче піти разом зі своїм старшим братом. Іншим не варто щось говорити. Її опонентом був учень першого «А». Той самий, що був в їдальні під час обіду. Одним словом, ситуація була наступною: Тацуї, що, після школи, чекав на Міюкі, почали висловлювати свої претензії її однокласники, що її супроводжували. До речі, це були дівчата. Їх поклонники (чи скоріше Міюкі) спочатку мовчки спостерігали, та, зрештою, відкинули благопристойність і почали висувати свої вимоги. – Хіба пані Міюкі не приділила вам достатньо уваги? Якби вона хотіла піти з вами, то пішла б. Не вже ви збираєтеся розлучити цих двох? Неочікувано відповіла Мідзукі, на неадекватну поведінку учнів, першою. Бувши ввічливою, вона зробила їм зауваження. Навіть так, аргументи Мідзукі були вагоміші, ніж учнів першого потоку. Так, спочатку аргументи були вагомими... – Навіть так, навіщо говорити, що вони хочуть нас розлучити... Трохи в стороні пробурмотів Тацуя. Він відчув, що вона щось сплутала. – Мі-Мідзукі ти щось не так зрозуміла? Почувши, що пробурмотів брат, Міюкі чомусь запанікувала. – Міюкі... Чому ти занервувала? – Що? Ні, я не знервована? – Чому ти зашарілась? Під впливом емоцій від спостерігання за відносинами цих старшого брата і молодшої сестри, їх друзі сповнювалися співчуттям. Емоції все більше нагніталися. – Ми просто хотіли поговорити з нею! Сказав однокласник Міюкі. – Точно! Ми вибачаємося перед пані Шібою, але ми б хотіли зайняти в неї ще трохи часу! Сказала однокласниця Міюкі. Лео енергійно розсміявся з їх егоїстичних аргументів. – Ха-ха! Робіть це під час самопідготовки (самостійного навчання). Я думаю так буде краще. Еріка теж відповіла з посмішкою і великою кількістю сарказмів. – То чому ви не отримали її згоди заздалегідь? Ви ігноруєте бажання Міюкі й ні про що не запитували. Це ж здоровий глузд. Ви вже однокласники, а не знаєте такої простої речі? Прямолінійні зауваження мали на меті спровокувати опонента, як і очікувалося один хлопець не стримався. – Замовкни! Ти з іншого класу, до того ж «від» не може вказувати «блум». Використовувати слово «від» було заборонено шкільними правилами, оскільки це певна дискримінація. І хоч не всі це знали, та всім відомо що це означає. Тим хто знаходився на вістрі словесної боротьби й першим відреагував на таке грубе звернення, як і очікувалося (мабуть, «очікувалося»), була Мідзукі. – Ти ж теж першокурсник. І навіть якщо ви «блум», чим ви кращі за нас? Хоч Мідзукі не кричала, її голос прекрасно було чути на шкільному подвір’ї. – ...Ааа. «Ситуація погіршується», подумав Тацуя, але з його вуст вийшло лише зітхання. Та його заглушили крики учнів першого потоку і почула лише Міюкі, що стояла поряд. – ...Якщо ви так хочете, я покажу вам, наскільки ми кращі. Хоч аргумент Мідзукі базувався на правилах школи, та одночасно і суперечив їм. – Ха, буде весело! Покажи нам все нащо здатний. На погрозу учня першого потоку Лео відповів настільки ж провокаційно. Ситуація розпалилася до межі, зараз все вирішувалося принципом «око за око». Спричинила це все Мідзукі. Всі прекрасно розуміли панівну не рівність в сучасній системі освіти, і студенти й вчителі, що збурювало емоції. Навіть якщо було явне порушення правил, не лише з боку Мідзукі, більшість надасть перевагу тому, щоб просто цього не помічати. Навіть якщо порушують не правило школи, а й закон. – Тоді, я вам доведу! Тільки члени деяких комітетів і студрада мали право носити CAD. Використання магії на шкільній території підпорядковувалося певним правилам. Проте наявність самого CAD на території не обмежувалося. Оскільки в цьому не було сенсу. CAD є важливим інструментом магії, але не є обов’язковим для її використання. Навіть без CAD можна використовувати магію. Тому правила не забороняли мати при собі сам CAD. Тож студенти, що приносять CAD, здають їх, перш ніж пройти в клас, і отримують їх, перед поверненням до дому. Тому й не дивно, що студенти мали їх при собі. – Спеціалізований тип? Однак, якщо його направити на звичайного учня, виникає привід говорити, що ситуація стає незвичайною. А якщо спеціалізація направленого CAD наступальна, тим паче. Існує два типи електронно-обчислювальних приладів підтримки виклику: загальний та спеціалізований; загальний тип може зберігати дев’яносто дев’ять послідовностей активації, про те здійснює велике навантаження на користувача, а спеціалізований тип зберігає лише дев’ять послідовностей, проте оснащений підсистемою, для зняття навантаження з користувача, що пришвидшувало виклик магії. Завдяки своїй природі, спеціалізований CAD часто зберігають агресивні послідовності активації. Про що і кричав зовнішній вигляд BGM, спеціалізований CAD «ствол», у вигляді невеликого пістолета, націлений на Лео. Цей учень не розкидувався словами. Спритність з якою він дістав CAD, і швидкість прицілювання видавали в ньому того, хто звик до магічних битв. В магії важливу роль відіграє талант. Разом з тим, значну роль відіграє спадковість. Навіть якщо ви студент, що вступив до цієї школи з відмінним результатом, без підготовки в школі, було не мало людей, що вступили сюди завдяки родичам, батькам, сімейному бізнесу, або ж реальному бойовому досвіду. – Старший брат! Тацуя викинув перед собою праву руку, і Міюкі недоговорила. Навіть якщо він викинув її у перед, та все ж не зможе дотягнутися до цілі. Цей рух мав якесь значення? Або ж це якийсь безглуздий рефлекс, що відбувся несвідомо. Незалежно від того, що це було, він нічого не встиг зробити. Тому що... – Х-а-а! Викрикнув той самий учень першого потоку, що щойно націлив ствол. CAD у вигляді маленького пістолета випав з його рук. А перед його очима, пролетіла, палиця, що з’явилася невідомо звідки, а за нею з’явилася посмішка Еріки. І в ній не було ні натяку на тремтіння, а ні на квапливість. Просто дивлячись на її яскравий вигляд, можна було однозначно сказати, що іншого результату і бути не могло, від самого початку. Навіть якщо подібне повториться сотню разів, палиця Еріки щоразу цілитиме по CAD учня першого потоку. Це була демонстрація певного рівня майстерності. – На такій відстані тіло рухається набагато швидше. – Я згоден, але ти щойно могла вдарити й по моїй руці. На тріумфальні слова Еріки, яка пишалася собою, відповів Лео, що заледве встиг зупинити руку, яку протягував до CAD ворога. – Хі-хі, я б цього не зробила. – Не обманюй мене зі смішком! Еріка приклала палицю до вуст і видала не природне «хі-хі», що видало її справжні наміри, і роздратувало Лео. – Це правда. Дивлячись на твої рухи я можу зрозуміти твої наміри. Ти можеш виглядати дурненькою, та твої руки це зброя. – ...Дурненька? Трясця, ти думаєш мене в голові лише дурниці? – Тому я і сказав, що можеш виглядати. Забувши про «ворога» перед собою, вони знову, вступили в перепалку ніби в комедійній манзі, забувши про Тацуя, Міюкі й решту, що дало час однокласникам Міюкі отямитись. Та діяти почав не учень чий спеціалізований пристрій вибили. Учениці, що стояли за ним почали бігати пальцями по своїх загальних CAD у вигляді браслетів. Вбудована система спрацювала і почала розгортати послідовність активації. Послідовність Активації - це ні що інше, як схема магії, програма для безпосереднього створення магічного заклинання. Після розгортання розширена послідовність активації завантажується в Зону магічних операцій, що існує у несвідомому мага, під час активації, водяться й інші числові, такі як: координати активації, тривалість дії заклинання тощо; в результаті чого виникає готове магічне заклинання, відповідно до записаної послідовності активації. Переданий магічний вираз, зібраний в зоні магічних операцій, що є внутрішнім світом людини, переходить на найнижчий рівень свідомості, так званий «корінь» який є верхнім рівнем несвідомого, через «ворота», які є проміжком між свідомим і не свідомим, виходячи у зовнішній світ, магічний вираз проєктується на «інформаційне тіло, котре описує «подію» цілі, що в сучасній магічній науці (використовуючи термін з грецької філософії) називають «Ейдос», тимчасово перезаписуючи його. Інформація притаманна будь-якій події. Якщо вона буде перезаписана, то подія зміниться. Інформаційне тіло події, перезаписане сайонами тимчасово змінює подію в реальному світі. Так викає магія з використанням пристрою підтримки виклику. Швидкість, з якою сайони здатні створити магію, її масштаб і сила втручання, з якою перезаписується Ейдос - все це визначає «магічні здібності». На даний час, усі ці три елементи, разом, називають магічною силою. Сама послідовність активації, що є лише шаблоном магічного заклинання, також є видом інформаційного тіла що сформоване з сайонів. Проте, сама послідовність не може вплинути на подію. Сайони вводяться оператором, опрацьовуються і повертаються користувачеві. Одним словом, функція CAD полягає в повернені магу інформаційного тіла з сайонів, створеного згідно з послідовністю активації, щоб він міг перезаписати сайонове інформаційне тіло події (явища), утворивши магічне заклинання. Спеціалізований тип часто мав вигляд вогнепальної зброї, щоб зменшити навантаження на оператора під час розрахунку координат, завдяки системі підтримки візуального відстеження координати автоматично вносяться в послідовність під час її розгортання; це не означає, що сайони випромінюються із «дула». Вони переходили від мага до CAD і від CAD до мага. Якщо заблокувати потік сайонів на якомусь з цих етапів, магія з CAD не спрацює. Наприклад, коли під час формування інформаційного тіла сайонів, відповідно до послідовності активації, вклиниться потік сайонів зовні, сайони змішаються, збільшивши свій об’єм, магічне заклинання не завершиться і магія не відбудеться. Як і зараз. – Припиніть! Атака магією, за винятком самооборони, є кримінальним правопорушенням і, перш за все, це порушення шкільних правил! Послідовність активації запущена в CAD дівчат, була розбита кулею сайонів. Хтось випустив кулю з сайонів, хоча це найпростіша форма магії, та точне прицілювання і визначення потужності, дозволило зруйнувати тільки послідовність активації, не зашкодивши самому оператору, все це, говорить про неймовірну майстерність «стрільця». Помітивши господаря голосу, дівчина, що збиралася атакувати Еріку, зблідла, ще більше ніж від магії. Інша учениця підхопила її оскільки та похитнулися. Тим хто попереджував і заблокував магічний виклик кулею з сайонів, була президент студентської ради, Саєгуса Маюмі. Як завжди (наскільки міг бачити Тацуя), навіть в такій ситуації, її обличчя залишалося усміхненим. Але, в очах операторів магії, її мініатюрне тільце сяяло аурою сайонів, значно сильнішою ніж у середньо статистичного мага, надаючи їй велич, яку важко можна було уявити. – Ви учні першого А і першого Е? Я б хотіла почути, що тут відбувається. Ідіть за мною. Голос дівчини, що стояла поряд з Маюмі, звучав більш жорстко і набагато холодніше. На вступній церемонії цю третьокурсницю представили, як голову дисциплінарно комітету, на ім’я Ватанабе Марі. CAD Марі вже завершив розгортання послідовності активації. Важко було уявити, якою буде її миттєва реакція, якщо спробувати опиратися. Лео, Мідзукі та однокласники Міюкі, напружено стояли на місці, не промовивши ні звуку. Не демонструючи, зніяковілості, а просто вийшовши з групи однокласників, що завмерли немов скам’янілі, без жодної гордості чи вихваляння, без будь-якого пригнічення чи сором’язливості, Тацуя впевненим кроком, у супроводі Міюкі, підійшов і став перед Марі. Та кинула різкий погляд на цих двох першорічок, що несподівано предстали перед нею. З її погляду, Тацуя не був учасником цього інциденту. Тацуя не стрепенувся від її погляду, а лише легко схилився, настільки, що це не вийшло за межі простої люб’язності. – Просимо вибачення, наші жарти зайшли занадто далеко. – Жарти? Від не очікувано почутих слів, брови Марі вигнулись. – Так. Морісакі славиться своїми навичками швидко вихоплювати зброю, тому ми попросили про демонстрацію, а оскільки це виглядало досить реалістично все трохи вийшло з-під контролю. Очі хлопця, що націлював свій CAD на Лео, виразили здивування. Оскільки решта учнів продовжувала мовчати, Марі окинула поглядом палицю, яку Еріка все ще тримала в руці, потім пристрій у вигляді пістолета, що лежав на землі, і моторошним поглядом оглянувши учнів, що збиралися не законно скористатися CAD, вернулася до Тацуї за роз’ясненнями. – Так чому дівчата першого «А» збиралися активувати атакувальну магію? – Їх просто застали зненацька. Інстинктивний запуск послідовності цілком очікувано для першого потоку. Під час цих слів, його обличчя було серйозним, але його голос звучав трохи зарозуміло. – Твоїх друзів збиралися атакувати, а ти стверджуєш, що це був жарт? – Хоч ви називали це атакою, та хотіли скористатися сліпучим спалахом, який не може вважатися атакою. Це було не на тому рівні, щоб осліпити чи нашкодити зору. Всі видихнули. Холодна посмішка, змінилася на захоплення. – Хо... Схоже ти можеш розпізнати формулу активації, що розгортається. Послідовність активації - це величезний масив даних про створення магічного заклинання. Маг міг інтуїтивно зрозуміти який саме повинен бути ефект від магічного заклинання. Під час впливу магії на Ейдос, можна проаналізувати які його частини та з якою інтенсивністю піддаються впливу, і припустити результат заклинання. Однак, послідовність активації сама по собі є масивом, що містить величезний обсяг даних, який навіть маг, що викликає заклинання, може зрозуміти лише підсвідомо. Читання формули активації являти собою візуальне розпізнання потоку символьної інформації, яку необхідно скласти у певний візуальний образ у своїй голові. Зазвичай для людини не можливо зробити це свідомо. – Я не маю гарних практичних навичок, але добре аналізую. Без зайвої скромності Тацуя описав свою надзвичайну навичку як простий «аналіз». – ...Схоже, твоя навичка приховувати інформацію, теж гарна. Її погляд був переповнений сумішшю захоплення і злості. Ніби намагаючись захистити свого брата в перед вийшла Міюкі. – Як і сказав мій брат, це була невелика помилка. Нам шкода, що ми потурбували сенсеїв. Не демонструючи ознак жодного обману, вона глибоко вклонилась і як ніби причини невдоволення зникли, Марі відвела погляд. – Марі, все добре. Тацуя-кун це справді була демонстрація? Тацуя подумав «коли це вона почала звертатися до мене на ім’я», та не став відмовлятися від рятувального човна від Маюмі. Він кивнув їй з тим же суровим поглядом, у відповідь Маюмі посміхнулася тріумфальною посмішкою. – Учням не заборонено обмінюватися досвідом між собою, але магія має незначні обмеження, навіть якщо це стосується її демонстрації. Протягом першого семестру вона вивчається в аудиторіях. Так що самопідготовку, що включає використання, краще відкласти на деякий час. На промову Маюмі Марі відреагувала похмурим виразом і вирішила також висловити кілька формальних фраз. – … Ну раз так сказала президент, я не буду піддавати це сумніву. Та надалі подібного не допущу. Охоловши й прийшовши до тями, усі присутні низько схилили голови, а Марі мовчки розвернулася на п’ятах. Але зробивши усього лише один крок, вона озирнулась і звернулась з питанням. – Як тебе звати? При цьому в її очах віддзеркалювався Тацуя. – Клас 1-Е, Шіба Тацуя. – Я запам’ятаю. Щоб стриматися і рефлекторно не відповісти «без проблем», Тацуя проковтнув зітхання. ◇ ◇ ◇ – ...Не думай, що я тобі винен. Відразу як керівництво зникло за будівлею, сказав один з учнів, той самий якого захистив Тацуя, з якомога гострішим тоном. Тацуя з розчарування на обличчі, озирнувшись, поглянув на нього. Всі його друзі думали так само. З полегшенням відчувши, що зазвичай скандальна, в таких випадках особистість, зараз спокійна, Тацуя поглянув на групу хлопців класу А, які чомусь стали струнко. – Я так не думаю, можеш не хвилюватися. Оскільки ключову роль зіграли не мої слова, а щирість Міюкі. – Я це зробила, лише тому, що старший брат поганий в переконані. – Певно, що так. Його осудливий погляд, на очах присутніх змінився гіркою посмішкою. – … Я Морісакі Сюн. Як ви вже зрозуміли, я з головної сім’ї Морісакі. Побачивши настільки теплі відносини між братом і сестрою, хлопець пом’якшив свою ворожість і назвав своє ім’я. – Як я і думав, все не на стільки погано. Я бачив повно зразків подібної майстерності у відео матеріалах. – О коли ти про це згадав, я розумію, що так і є. – Т-трясця, до цього ти це не зрозуміла. Як я і думав Тацуя крутіше від тебе. – Дякую за таку великодушність. Думаю, дурень який намагався схопити «мітлу16» в процесі активації, голими руками не може говорити, хто за кого крутіший. – А? Ти кого дурнем назвала, дурепа? – Гм.. Це дійсно було небезпечно. Сайони, що використовуються в послідовності активації іншим магом, можуть вплинути на твою свідомість через область обчислень... – Це переклад сказаного. Ти її зрозумів? – Еріка-чан, ти теж? Навіть якщо ти не торкаєшся її безпосередньо, існує можливість впливу. – Все добре. У мене був щит. Ця розмова друзів значно розрядила атмосферу, Тацуя і Морісакі знову поглянули один на одного. – Я не визнаю тебе, Шіба Тацуя. Пані Шіба повинна бути з нами. На цих словах, не очікуючи відповіді Тацуї, Морісакі відвернувся і пішов геть. Він зробив так, тому що це не потребувало відповіді, і до того ж всі й так це розуміли. – Не очікувано, він назвав мене повним іменем. Спина Морісакі здригнулася, оскільки Тацуя пробурмотів достатньо голосно, щоб його почули. Було видно, що в нього була вроджена гордість, він не зупинився і попрямував далі. А от Міюкі, що стояла поруч, почувши буркотіння Тацуї, трохи напружилась. Вона вже тривалий час хвилювалася, через великий недолік старшого брата, що сам створює собі проблеми, свідомо спричиняючи появу ворогів. Мало того, у Морісакі, скоріш за все, склалося не правильне враження. – Старший брат, чи не час і нам іти? – Вірно. Лео, пані Чіба, пані Шібата, ходімо до дому. Відчуваючи цілковиту емоційну втому, вони з якихось сил кивнули та рушили з місця Та група дівчат. з класу «A», не бажаючи їх відпускати, а може й гірше, стали на їх шляху, та, по правді, вони більше не бажали продовжувати. Поглянувши на Міюкі, решта спробувала пройти мимо. Міюкі розуміючи наміри брата, збиралася попрощатися, але інша сторона заговорила першою. – Я Мітсуї Хонока. Перепрошую за свою грубість. Її голова раптово опустилася і, чесно кажучи, Тацуя був здивований. Дівчина, що донедавна не приховувала свого елітного становища, м’яко кажучи, трохи змінила своє ставлення. – Дякуємо, що прикрили. Морісакі-кун не визнав цього, та лише завдяки вам, старший брат, все закінчилось настільки добре. – ...Не варто дякувати. Але не називайте мене старшим братом. Я такий же першокурсник, як і ви. – Зрозуміла. Тоді як мені до вас звертатися?.. Її очі яскраво світилися від захоплення. Тацуя, подумав, що було б не погано, щоб з нею не виникло проблем, однак відповів так, щоб її не образити. – Тацуя, буде нормально. – ...Зрозуміла.. Тож, ну... – ...Що таке? Хонока кинула швидкий погляд на Міюкі. – Можна ми підемо з вами до станції. Нервуючи, та все ж зберігаючи впевненість на обличчі, вона невпевнено попросила супроводжувати її. З подивом на обличчях, від настільки чесних слів, Еріка і Мідзукі поглянули одна на одну. З усім тим, ні у цих двох, ні у Тацуї з Міюкі, ні у Лео, а ні у двох дівчат не було підстав відмовляти їм. ◇ ◇ ◇ Атмосфера на шляху до станції була делікатною. До четвірки Тацуї, Мідзукі, Еріки та Лео, що представляли клас Е приєдналися Міюкі з Хонокою й учениця, що зловила Хоноку в минулому інциденті з появою Маюмі з класу А, на ім’я Кітаяма Шізуку. Міюкі йшла поруч з Тацуєю, а з іншого боку, з якоїсь причини, йшла Хонока. – ...Значить пан Тацуя налаштовує пристрій пані Міюкі? – Так. Я довіряю це старшому братові, бо він найнадійніший. З гордістю відповіла Міюкі на запитання Хоноки. – Це просто незначні налаштування. Міюкі здатна аналізувати великі об’єми даних, тож її CAD не потребує великого обслуговування. – Проте, без достатніх знань операційної системи це не можливо. Приєдналася до розмови Мідзукі, що йшла поряд з Міюкі. У відповідь, Тацуя гіркувато посміхнувся, схоже, її відповідь була не зовсім точною. – У мене не має навичок, які б допомогли отримати доступ до основної операційної системи. Це складно. – Тацуя-кун, поглянеш на мою «мітлу»? Позаду йшли Еріка і Лео. Причиною того, що вона зверталася до нього «Тацуя-кун», а не «Шіба-кун» Еріка назвала, те, що «пані Мітсуї називає тебе на ім’я. Натомість я буду рада, якщо називатимеш мене Еріка». Звісно, Мідзукі наполягла на тому ж і затвердила це, як факт. – Неможливо. Я не впевнений, що зможу впоратися зі спеціалізованим CAD такої форми. – Ха-ха, ти дивовижний, Тацуя-кун. Важко було зрозуміти, чи Тацуя говорить серйозно, чи просто проявляє скромність, але Еріка однозначно хвалила його. – Чому? – Ти зрозумів, що це моя «мітла». З посмішкою відповіла на його питання Еріка, крутячи свою палицю, на ремінці, що був прив’язаний до ручки. Однак блиск її очей закривав її посмішку. – Що? Ця палиця - паристій? Очі Мідзукі округлились, коли вона зрозуміла, що це правда, на що Еріка задоволено двічі кивнула. – Вдячна за твою, звичайну реакцію, Мідзукі. Якби всі здогадалися, я б була принижена. Слухаючи розмову, Лео вирішив швиденько запитати. – ...Куди інтегровано систему? За відчуттям, всередині вона не цілковито порожня, вірно? – Ніт, ніт. Усе, крім ручки, порожнисте. Це збільшує силу закладеної в неї магії. Ти ж спеціалізуєшся на магії зміцнення, так? – ...Тут же використовується геометричний малюнок, нанесений чутливим сплавом, що активується введенням сайонів, чи не так? Для її використання необхідна велика кількість сайонів, у тебе ж немає стільки. В тебе не закінчиться паливо? Зрештою, нарізні печаті не ефективні в плані використання енергії, тож я думав, що зараз вони майже не використовуються. Почувши думку Лео, Еріка трохи розширила очі, виражаючи, одночасно, здивування і захоплення. – Це дуже розумна думка. Та, На жаль є один момент. Енергія потрібна лише в момент активації та прийому. Якщо вливати сайони лише в ці моменти, то не витратиш занадто багато. Тут працює той же принцип, що і при «розколюванні шолома». Е, що з вами? Обличчя оточення і повітря навколо них було наповнено сумішшю захоплення і здивування, тому запитання Еріки прозвучало трохи сором’язливо.. – Еріка... Думаю, що «розколювання шолома» класифікується, як секретна чи таємнича техніка. Вона набагато більше дивує, ніж простий викид великої кількості сайонів. Від імені всіх пояснила Міюкі. Хоча це і було сказано дещо тривіально. Але вираз обличчя Еріки говорив, що вона була явно здивована. Пан Тацуя і пані Міюкі дивовижні, але Еріка також неймовірна людина... В нашій школі звичайні люди - рідкість? – Я не думаю, що в старшій школі магії навчаються звичайні люди. На природне зауваження Мідзукі, Кітаяма Шізуку, яка досі мовчала, зробила прагматичне зауваження17, що поклало кінець темі розмови.