[0]

Том 1. Розділ 1 - [1]

[1] – Я не можу з цим погодитись. – Ти все ще про?.. День вступної церемонії до Першої старшої школи, а саме за дві години до її початку. Для нових учнів чиї серця тріпочуть від очікування нового, що принесе шкільне життя і їх батьків, що курличуть над ними, така рання поява це рідкість. Пара, хлопець і дівчина, одягненні в новеньку форму, про щось сперечалися, перед залою де мала відбутися церемонія. Обидва були першокурсниками, та їх форма мала чіткі відмінності. І вони стосувалися не елементів чоловічого і жіночого одягу, спідниці та штанів. На формі учениці була вишита емблема Першої старшої школи, розбита на вісім пелюсток. На блейзері2 учня його не було. – Чому старший брат в запасі? У вас же найвищий бал на вступному іспиті! З самого початку представником вступників повинна була бути не я, а старший брат! – Як ти отримала результати іспитів, звідки... Для магічної школи це не дивно, практичні навички мають вищий пріоритет перед паперовим тестом. Міюкі, ти ж добре знаєш мої практичні навички? Я навіть здивувався, довідавшись, що став учнем другого потоку. Дівчина гнівно підвищила голос, саме тому учень спробував її заспокоїти своїми словами. Судячи з того, що учениця зверталася до нього «старший брат», схоже, вони брат і сестра. Можливість того, що вони близькі родичі, також не нульова. Якщо припустити, що вони старший брат і молодша сестра. Вони були братом і сестрою не схожими між собою. Молодша сестра очарує десять з десяти людей, що поглянуть на неї, навіть сто зі ста людей скажуть, що вона дуже гарна дівчина. З іншого боку, старший брат виглядав посередньо, якщо не брати до уваги пряму поставу і гострий погляд. – Чому у вас не має жодних прагнень?! У навчанні чи тайдзюцу3, ні хто не зможе перевершити старшого брата! По правді навіть у магії... Гнівно докоряла своєму братові молодша сестра, але... – Міюкі! Коли її ім’я прозвучало більш суворим тоном, Міюкі замовкла, а її вираз став більш розслабленим. – Ти ж розумієш? Щоб ти не казала, нічого не зміниш. – ...Пробачте. – Міюкі... Поклавши руку на понуру голову і погладивши довге, чорне, шовковисте волосся своєї молодшої сестри, старший брат інтенсивно розмірковував, як покращити їй настрій. – ...Твої почуття роблять мене щасливим. Мені завжди легше, коли ти злишся замість мене. – Брехня ж. – Не брехня. – Брехня ж. Старший брат завжди сварять мене... – Це не брехня. Але, я думаю про тебе, так само як і ти про мене. – Старший брат... Сказали, «я думаю про тебе»... «...Ем?» З якоїсь причини, у дівчини почервоніли щічки. Хоча він відчув, що виникло непорозуміння, яке не можна ігнорувати, та вирішив відкинути підозри, заради вирішення більш нагальної проблеми. – Навіть якщо ти відмовишся від виступу, мене все одно не оберуть на заміну. Тай і якщо ти відмовишся в останній момент, постраждає твоя репутація. Насправді ж ти це розумієш, вірно? Міюкі, ти ж розумна дівчинка. – Це... – До того ж Міюкі. Я з нетерпінням чекаю цього. Молодша сестра моя гордість. Покажи сяйво моєї милої маленької сестри, своєму нікудишньому братові. – Старший брат не нікудишній брат! ...Але я розумію. Прошу вибачення за мої егоїстичні слова. – Це не те, за що треба перепрошувати, і я не думаю що це егоїзм. – Ну, тоді я піду. ...Будь ласка, дивіться, старший брат. – Так, йди й зроби це. Я з нетерпінням чекаю твого виступу. Так, дівчина низько схилила голову і зникла в залі, а хлопець з полегшенням глибоко зітхнув. «Ну... Чим тепер зайнятися?» Хлопчина прийшов до школи перед репетицією, супроводжуючи молодшу сестру, що неохоче погодилася стати представником першорічок, і тепер думав чим зайняти дві години до початку вступної церемонії. ◇ ◇ ◇ Шкільний комплекс складався з трьох будівель, головного корпусу, корпусу практичних занять і лабораторії. Аудиторії та спорт зал могли змінюватися завдяки трансформаційним машинам. Бібліотека мала три надземні та два підвальні поверхи. Два невеликі спортзали. Роздягальня, душова, мебльовані кімнати й приміщення для кулінарії, що використовувалися, як клубні кімнати. Буфет і кафетерій, також розташовувалися в окремій будівлі, до того ж на території першої старшої розташовувалися безліч великих і малих допоміжних споруд, тож все це більше нагадувало скоріше приміське університетське містечко, а ніж старшу школу. Займаючи час до початку вступної церемонії, хлопець шукав місце де б зупинитися, гуляючи по доріжці з м’яким покриттям, що моделювало цеглу. Айді-картка для доступу у різні шкільні установи буде видана лише після вступної церемонії. Вуличне кафе сьогодні також було закрите, щоб уникнути плутанини. Через п’яти хвилин ходьби, орієнтуючись в плані території на своєму мобільному терміналі, він знайшов подвір’я з лавицею, по інший бік ряду дерев, які було важко не помітити. Думаючи про дріб’язкові речі, типу, аби не було дощу, він сів на тримісній лавці, відкрив сайт з улюбленими книгами на своєму портативному пристрої. Через це подвір’я, схоже пролягав найзручніший шлях від лабораторій до актової зали. Певно вони допомагають з церемонією? По віддаль від хлопчини пройшла група старшокласників. У всіх них на лівій грудині була емблема з восьми пелюсток. Коли вони пройшли повз, від них донеслися безневинні злісні слова. – Він же «від» чи не так? – Так рано... Хоча він лише запасний, дивно. – У будь-якому випадку, він лише резерв. Розмова яку він не хотів чути, таки досягла вух юнака. «Від» – цей термін стосувався студентів другого потоку. Студентів, що мають на лівому нагруднику зеленого блейзера емблему з восьми пелюсток називають «блум4» , через форму емблеми, а студентів другого потоку, що не мають емблеми «від», як бур’ян (weed), що ніколи не розквітне. Місткість цієї школи двісті студентів на рік. Половина з них потрапляє до другого потоку. Перша старша школа, що входить до структури Магічного університету, була створена для підготовки високорівневих операторів магії. У відповідь на достойний бюджет, вона зобов’язана надавати відповідні результати. Кожен рік ця школа випускала більше сотні випускників, що вступали до Магічного університету або Технічного інституту магії вищої спеціальної підготовки. На жаль, сучасна магічна освіта має недоліки. На практиці, часто відбувалися «нещасні випадки», що нерідко закінчувалися серйозними травмами, чи навіть смертю. Хоч учням про це відомо, вони покладаються на магічний талант, сподіваючись досягти вершин майстерності магічних операторів. Коли володієш рідкісним талантом, що високо цінується суспільством, мало хто погодиться відмовитися від нього. Особливо коли це не зрілі юнаки та дівчата. Вони не можуть уявити нічого, окрім «яскравого майбутнього». В цьому немає нічого поганого, але те, що діти, які занадто переоцінюють свій талан, часто отримують серйозні травми, незмінний факт. На щастя, сучасні технології, достатньо розвинені, щоб запобігати смертельним випадкам чи аваріям, що спричиняють не виліковні травми. Однак магічний талант легко зіпсувати психічними чинниками. Студенти, що не можуть використовувати магію через стрес, викликаний нещасними випадками, що року поступово випадають. Їх замінюють студенти другого потоку. Вони зараховуються до школи, відвідують зайняття, мають право використовувати знаряддя та матеріали, та не мають права самостійно звертатися до інструктора з магічної майстерності. Вони навчаються самостійно і досягають результатів власними силами. Якщо ж вони не зможуть цього зробити, то отримають лише звичайний диплом старшої школи. Вони не отримують кваліфікацію старшої школи магії й не можуть вступити до магічного університету. У сучасній ситуації коли майстрів, що здатні навчати магії було мало, необхідно було віддавати пріоритет найбільш талановитим. Тож другий потік з самого початку приймали з тою умовою, що їх ніхто не навчатиме. Політикою школи було заборонено називати учнів другого потоку «від». Проте, як напівофіційне найменування міцно «прилипло» до учнів другого потоку. Вони й самі визнавали себе лише заміною. Це ж стосувалося і цього хлопчини. Тож їм не потрібно було старатися, щоб він їх добре розчув. Він добре розумів стан речей, вступаючи до цієї школи. Подумавши, що на це дійсно зайве звертати увагу, хлопець зосередився на сайті з книгами, що з’явився на його терміналі. ◇ ◇ ◇ На відкритому терміналі відображався годинник. Свідомість, яка була поглинена читанням повернулася до реальності. Тридцять хвилин до вступної церемонії. – Ви першокурсник вірно? Час вступної церемонії. Пролунав дзвінкий голос коли він, закрив улюблений книжковий сайт і вимкнувши термінал, вже збирався встати. Спочатку перед його очима з’явилась спідниця шкільної форми. Далі плоский браслет навколо зап’ястя. Тобто CAD тонший за більшість моделей, один з найсучасніших. CAD – прилад підтримки виклику (Casting Assistant Device). Ще його називають «пристроєм підтримки». В цій країні його також називали «мітла» (та що для польотів), та й використовували за цим призначенням. Це незамінний інструмент для сучасних операторів магії, що забезпечує запуск послідовностей активації, замінюючи собою традиційні знаряддя, такі як: заклинання, талісмани, печаті, магічні круги, гримуари тощо. Заклинання яке активується лиш словом чи фразою на даний час не розроблено. Якщо ви використовуватимете, талісман чи магічний круг, виклик займатиме від десяти секунд, а деякі великі послідовності потрібно промовляти декілька хвилин, простіше використовувати CAD, де це триватиме до секунди. Якщо у вас немає CAD ви звісно зможете активувати магію, та не існує операторів магії, що не використовують його, оскільки він значно прискорює активацію. У світі, тих, хто зосередився на одній конкретній навичці і як результат набули надприродних здібностей, називали «володар надприродних сил», а ті хто цінував стабільність і швидкість, яку дають послідовності активації поширили використання CAD. Проте, те, що у вас є CAD, не означає, що ви можете використовувати магію. CAD лише полегшує процес активації послідовності, активувати ж магію маг повинен власними силами. Іншими словами, для тих хто не може використовувати магію він марний і майже стовідсотково, якщо хтось володіє CAD це людина що займається магією. І наскільки пам’ятав юнак, лише офіційні члени, такі як члени студентської ради чи певних комітетів, мали право постійно носити CAD на території учнівського містечка. – Дуже вам дякую. Я зараз же піду. Звісно, на лівому плечі співрозмовника була емблема восьми пелюсток. Випираючі груди, що підіймали блейзер, не привернули увагу хлопця. Він не приховував свій лівий бік грудей. Не став робити подібної дурниці. Проте, не мав наміру відчувати комплексу неповноцінності. Він не уявляв себе в активному спілкуванні з поважною ученицею, що до того ж є членом студентської ради. – Вражаюче, екранний тип? Проте, схоже співрозмовник думав інакше. Дивлячись на відео екран, який юнак щойно склав в тричі, вона посміхнулась прекрасною посмішкою, ніби побачила щось неймовірне. Хлопець нарешті звернув увагу і тоді розгледів обличчя співрозмовниці. Воно було на сантиметрів двадцять нижче від хлопця. Юнак був сто сімдесят п’ять сантиметрів зросту, значить співрозмовниця була маленького жіночого росту. Якраз відповідний, щоб напряму переконатися, що він належить до другого потоку. Але вона не продемонструвала жодних ознак презирства, а лише безневинне захоплення. – Тут не дозволено використовувати термінали з віртуальним екраном. Але, на жаль, досі багато студентів використовують віртуальний тип. Проте ти використовував його, ще до вступу. – Віртуальний термінал для читання. Будь-хто, глянувши на його термінал, з першого погляду, зміг би сказати, що він професійний, тож вона не стала повертатися до цього питання. Сказане хлопцем у відповідь, було результатом роздумів про те, що якщо він не постоїть за себе, це більше відіб’ється на молодшій сестрі, ніж на ньому. Його молодша сестра була обрана представником нових студентів, тому вона зможе бути обраною до студентської ради. Подібна відповідь ще більше здивувала старшокласницю. – Це для читання, а не для перегляду фільмів? Це ще більш незвично. Я теж віддаю перевагу текстовій інформації перед відео та анімацією, тож я щаслива. Вірно що віртуальному контенту зараз надають більшу перевагу, але в людях, що люблять читати ніколи не було нестачі. Схоже ця старшокласниця була досить дружною особистістю. Навіть її тон і мова поступово втрачали формальність. – Ох, хоч з запізненням, та все ж. Я президент студентської ради Першої старшої школи, Саєгуса Маюмі. Пишеться як «сім трав», а читається як Саєгуса. Приємно познайомитись. Попри те, що вкінці вона підморгнула, та все ж в її тоні не було ні натяку на здивування. Дівчина мала гарну зовнішність у поєднанні з невеликою, але пропорційною фігурою, новенький учень, тим паче хлопець міг би не вірно зрозуміти цю привабливу атмосферу. Проте, почувши її представлення юнак миттєво нахмурився. «З номерів. І щобільше «Саєгуса». На здібності в магії сильно впливають генетичні схильності. Родовід мав велике значення для здібностей мага. В цій країні роди з видатною магічною кров’ю, за традицією, мали у своїх прізвищах номери. Серед нумерованих сімей з відмінним генетичним складом Саєгуса був одним з двох родів, що на даний час були найбільш перспективними у цій країні. Ця дівчина, ймовірно була прямою спадкоємицею цієї крові та служила президентом шкільної ради цієї школи. Іншими словами, вона еліта з еліт. Можна сказати, що вона його протилежність. Юнак з зусиллям подавив неприємні емоції своїй свідомості змусив себе привітно посміхнувся, і назвався. – Я, ні, моє ім’я Шіба Тацуя. – Шіба Тацуя-кун... Так, ти Шіба-кун... Виразивши здивування круглими очима президент студентської ради, виразно кивнула. Ну, так чи інакше, не зважаючи на все, він все ж старший брат представника першорічок, Шіби Міюкі, певно він просто не може правильно виконати магію, схоже це і значило її «так, ти». Думаючи так, Тацуя люб’язно посміхнувся. – Між вчителями про вас ходять чутки. Весело хіхікнула Маюмі, нітрохи не хвилюючись через те що Тацуя промовчав. Тацуя подумав, що це, певно, рідкість через те що між рідним братом і сестрою настільки велика різниця в здібностях. Але, як не дивно, вона не видала жодних неприємних емоцій. В її сміхові не відчувалося жодного презирства. Посмішка Маюмі була виключно позитивною і дружньою. – Твій середній бал на вступному іспиті дев’яносто шість зі ста. Особливий шедевральні результати з магічної теорії та магічної інженерії. Хоча середня оцінка успішних абітурієнтів становить менш ніж сімдесят балів, твої результати в цих двох тестах, включаючи есе, досконалі без жодних дорікань. Безпрецедентно високий бал. «Мені здалося, чи я почув від неї похвалу», подумав Тацуя. Тому. – Це лише результати паперових тестів. Лиш дані в інформаційній системі. Оскільки в результуючій оцінці для вступу в Старшу школу магії пріоритет надається оцінці практичним навичкам, а не тестів. Тацуя, з гіркою люб’язною посмішкою, вказав на лівий бік на своїх грудях. Президент студентської ради повинна була зрозуміти значення цього жесту. Але, на слова Тацуї, Маюмі з посмішкою похитала головою. Не кивнула, а похитала. – Принаймні я не змогла б отримати такий високий результат? По мені не скажеш, та я досить сильна в теоретичних знаннях. Навіть якби в моєму тесті були б такі ж завдання, я б навряд чи отримала таку ж оцінку, як у Шіби-куна. – Оскільки вже майже час... Прошу вибачення. Звернувся Тацуя до Маюмі, яка ще щось збиралась сказати й не чекаючи відповіді розвернувся і пішов геть. Він трохи побоювався її усміхненого обличчя і того, що може статися, якщо їх розмова продовжиться. Хоча він і не розумів, чого він боїться. ◇ ◇ ◇ Через розмову з президентом шкільної ради Тацуя увійшов до зали з запізненням, тож більша частина місць вже була зайнята. Оскільки місця заздалегідь не визначалися, він міг вільно обирати місце на свій смак. Навіть зараз, залежно від школи, існують місця де про ваш клас ви дізнаєтеся перед церемонією, тому сідаєте поруч з однокласниками, але в цій школі ви дізнаєтеся свій клас тільки після отримання айді-картки. Тому не було випадків звичайного розподілення по класах. Однак, між першокурсниками спостерігалося чітке розподілення. Передні ряди представляла однорідна група студентів. Учнів з восьми пелюстковою емблемою на лівому боці грудей. Першокурсників, що можуть цілковито насолодитися навчальною програмою цієї школи. По заду стояли студенти другого потоку. Студенти чия ліва нагрудна кишеня нічим не прикрашалася. Першокурсники, що були прийняті до цієї школи в як заміна. В рівній мірі, нові учні першого року навчання, що вступили до школи в оди й той же день, були чітко поділені на студентів з емблемою і без. Не зважаючи на те, що до цього ніхто не примушував. «Люди, що усвідомлюють дискримінацію, самі приймають її...». Зрозуміло, що це, свого роду, здоровий глузд. Тацуя не збирався йти проти нього, так, що він сів, знайшовши місце на четверть позаду від середини. Подивився на настінний годинник. Ще двадцять хвилин. Він не міг отримати доступу до літературного сайту, бо в аудиторії не було електронного зв’язку. Усе збережене на терміналі він вже прочитав, та й відкривати термінали у такому місці було заборонено. Тоді Тацуя спробував уявити образ сестри, яка зараз повинна проводити останню репетицію... Та злегка похитав головою. Його молодша сестра не стане нервувати в останній момент. Зрештою Тацуя відмовився, щось робити й зручніше влаштувавшись на своєму твердому стільці, заплющив очі. Заледве він спробував так заснути. – Умм, тут зайнято? Прозвучав голос поруч. Відкривши очі, він переконався, що голос звертався до нього. З голосу було зрозуміло, що зверталась дівчина. – Будь ласка. Чомусь вона хотіла сидіти біля незнайомого хлопця, хоча навколо було досить вільних місць, до того ж більш зручних, це було трохи дивно, та оскільки поруч сидітиме струнка молода дівчина у Тацуї не виникло жодного дискомфорту. Скоріше, це краще ніж якщо поруч сяде гора брутальних м’язів. Думаючи про це, Тацуя кивнув з гарним настроєм. Дякуючи, дівчина кивнула і сіла поруч. Поруч з нею, вітром, одна за одною сіли ще три дівчини. «Зрозуміло», второпав Тацуя. Певно, вони шукали місце де могли сісти усі четверо. «Певно вони подруги, всі четверо пройшли в таку важку школу і ще неймовірніше, що всі вони у другому», подумав Тацуя. «Не дивно, якщо одна з них навіть виявиться відмінницею». Та його це ніяк не стосувалося.. – Ем... Промовив той же голос до Тацуї, який вже встиг втратити за зацікавленість в однорічках і відвернувся в інший бік. «Що Таке? Ми однозначно не знайомі, я навіть не зачепив її, ні ліктем, ні ногою». Тацуя був упевнений, що сидить правильно. «Гадаю, що нічого не зробив, щоб отримати скаргу». – Я Шібата Мідзукі. Приємно познайомитись. Несподівано представилась вона, Тацуя схилив голову. Непомітний тон і голос. Може бути небезпечно судити про людину із зовнішності, але він припустив, що вона не з тих, хто привертає увагу. «Певно, вона пересилила себе», розсудив Тацуя. Значить, вона надихається думкою, що раз усі студенти другого потоку слабші, вони повинні допомагати один одному. – Я Шіба Тацуя. Приємно з тобою познайомитись. Як він і думав, після м’якого представлення погляд по той бік лінз трохи розслабився. Дівчина, що носить окуляри, було чимось незвичайним в нинішній час. В результаті вдосконалення лікування зору в середині двадцять першого століття, хвороба короткозорості в цій країні канула в минуле. Звичайно були й спадкові порушення зору, які не можливо виправити інструментами корекції, та на такий випадок були поширені нешкідливі для організму контактні лінзи, що можна носити цілий рік. Якщо і є причина носити окуляри, то це особистий смак, або модна дрібничка... «Або ж, надчутливість до випромінювання духовних часток...» Достатньо лише трохи уважніше придивитися, щоб зрозуміти, що в лінзах немає діоптрій. Принаймні, вони не спрямовані на корекцію гостроти зору. Від цієї дівчини не виникало враження модниці чи любительки окулярів і того ж Тацуї здалося, що для неї носити окуляри, це щось природне. Гіперчутливість духовних часток - це стан організму, який також називають «хворобою розширеного бачення», тобто дисфункція при якій можна несвідомо бачити випромінювання духовних часток, і неможливо зусиллями волі припинити сприйняття. Однак це, а ні хвороба, а ні недолік. Це просто занадто гостра чутливість. Духовні частки, мисленнєві частки. Обидва різновиди цих часток спостерігаються в парапсихологічних феноменах, включаючи магію, вони не відповідають ні елементам з яких складається уся речовина (ферміо́нам5), а ні каталізатором взаємодії матерії (бозонам6). Мисленнєві частки - прояви намірів і думок, а духовні частки формуються, як вважається, емоціями, що виникають в результаті намірів і думок. На жаль, це все лише на стадії гіпотез. Як правило, мисленнєві частки використовуються в магії й сучасні магічні технології роблять акцент на їх контролі. Першочергово маги навчалися маніпуляції мисленнєвими частками. Проте гіперчутливість до духовних часток це спадкова чутливість до світіння духовних часток, це світло не було фізичним, воно було викликне активністю цих часток. Випромінювання духовних часток впливає на емоційний стан тих, хто здатен їх бачити. Звідси виникла гіпотеза, що духовні частки генеруються емоціями з цієї причини люди, з гіперчутливістю до духовних часток, як правило втрачають душевну рівновагу. Щоб запобігти цьому, потрібно точно контролювати духовні частки, якщо це складно робити природним шляхом, доводиться залучати технічні засоби. Одними з таких були окуляри зі спеціальними лінзами, що «відтинають ауру». Гіперчутливість до духовних часток у магів зустрічалася не так вже й рідко. Чутливість до духовних часток прямо пропорційна до чутливості до мисленнєвих часток, можна сказати, що маги які свідомо керують мисленнєвими частками страждають від чутливості до духовних часток і з чим нічого не вдієш. Але «симптоми» не настільки серйозні, щоб постійно носити окуляри. Одна справа, якщо проблема в поганому контролі, інша, коли мова йде про надзвичайну чутливість, що може бути проблемою для Тацуї. (Хоча для неї самої напевно все навпаки). Тацуя мав таємницю, яку повинен був приховувати. Цю таємницю не можна було помітити, та якщо у вас особливі очі, що можуть чітко бачити духовні та мисленнєві частки, то ненароком можете розкрити її. «В присутності цієї дівчини потрібно бути більш обережним». – Я Чіба Еріка. Приємно познайомитись, Шіба. – Взаємно. Думки Тацуї були перервані голосом дівчини, що сиділа по інший бік від Мідзукі. Та це було дуже вчасно. Тацуя невідривно, пильно дивився на Мідзукі й вона була на межі зніяковіння, а він не помітив. – Це можна назвати цікавим збігом, чи не так? На відміну від подруги, ця особа здається немає страхів чи сором’язливості. Її коротке світле волосся і чіткі риси обличчя підкреслювали її життєрадісність. – Що? – Тож, Шіба, Шібата, Чіба, чи не так? Свого роду каламбур. Лише трішки відрізняються. – ...Зрозуміло. Він зрозумів, що вона мала на увазі. «Та все-таки Чіба... Ще одна з номерів? Я думав що в клані Чіба не було дочки, на ім’я Еріка, та можливо вона з побічної гілки…». Поки він розмірковував над цим від нього вирвався смішок, та не настільки гучний, щоб привернути увагу навколишніх. Після представлення двох останніх учениць, Тацуя вирішив задовольнити свою цікавість. – Ви всі з однієї середньої школи? Відповідь Еріки була несподіваною. – Ні, ми всі щойно зустрілися. Здивований вираз Тацуї розсмішив Еріку і вона, сміючись, продовжила пояснення. – Мідзукі окликнула мене, коли я в пошуках цього місця розглядала інформаційне табло. – ...Інформаційне табло? Тацуя подумав, що це дивно. Місце проведення було вказане в інформації що до вступної церемонії, котра була надіслана учням. Користуючись LPS7 (Local Positioning System), що є у кожному мобільному пристрої, ви не заблукаєте, навіть якщо ви нічого не пам’ятаєте. Троє з нас не взяли термінал. Оскільки моделі з віртуальними екранами заборонені, а посібник щодо вступу зберігається в ньому. Ми з такими труднощами вступили сюди, не хотілося б отримати зауваження прямо перед церемонією. – Поправді, я теж забула свій. – Ось як... Насправді він не розумів цього. Можна було глянути місце проведення перед тим як йти на церемонію, та в голос цього не сказав. «Не потрібно підіймати зайвого шуму», подумав Тацуя і стримався. ◇ ◇ ◇ Як і очікувалося, промова Міюкі, була вражаючою. Тацуя і на мить не сумнівався, що його сестра впорається з чимось подібним. Вона вжила декілька провокаційних фраз, таких як: «ми схожі», «всі разом», «окрім магії», «всебічно», та змогла уникнути різких тем. Її відкритість, скромність, в поєднані з незрівнянною красою, знайшли відгук в кожному людському серці, незалежно старшокласник це чи першорічка. З завтрашнього дня, навколо Міюкі натовп. Це звична справа. Зважаючи на сучасні суспільні стандарти, ставлення Тацуї до Міюкі можна окреслити як «сестринський комплекс». Йому б хотілося привітати сестру відразу, та після церемонії почалася видача студентських посвідчень. Вони не оформлялися заздалегідь, оскільки кожен студент мав записати в нього особисті дані, це можна було зробити в будь-якому вікні, але черг уникнути все ж не вдасться. Міюкі напевно уникне цього, оскільки, бувши представником першорічок, пройшла процедуру заздалегідь. І тепер оточена гостями та членами студентської ради. – Шіба, ти в якому класі? Не приховуючи хвилювання, запитала Еріка, хлопця що стояв позаду в черзі (оскільки сповідував принцип: «спочатку леді»). – Клас E. – Відповів Тацуя. – Ура! Втому ж що і я. Радісно підстрибнула Еріка. Він подумав, що це трохи занадто емоційна реакція, проте, – Я теж. Хоч Мідзукі не підстрибувала, та на обличчі була така ж радість, напевно це типово для новачків. – Я в F. – Я в G. Проте реакція двох інших було не менш радісною. Вони все ж щасливі що змогли вступити до старшої школи. В цій школі було по вісім класів кожного року, по двадцять п’ять людей у кожному. В цьому аспекті учні були в однакових умовах. Проте класи другого потоку, що «не зацвітуть» потрапляли до класів з Е по H, вони в жодному разі не повинні були потрапити до оранжереї першого потоку що мали розквітнути. Кожна з двох дівчат, що потрапили до інших класів розійшлися в різні боки. Схоже попрямували до класних аудиторій. Класи з A-D та E-H знаходилися на різних поверхах, та це відкриття ніяк не знижувало напругу. Не всі студенти другого об’єднувалися в групи, щоб зав’язувати стосунки. Було багато самітників, яким вистачило вступу до престижної школи, тепер їм є чим пишатися. Оскільки в суспільстві ця школа сприймалася елітним закладом. Ці двоє напевно пішли на пошуки друзів, що поділяють їх інтереси. – Що робитимемо? Підемо до нашої класної кімнати? Запитала Еріка, позираючи на Тацую. Вона не запитувала Мідзукі оскільки та теж підняла очі на нього. На відміну від деяких шкіл, що дотримуються старих традицій, у цій старшій школі не існувало системи класних керівників. Для здійснення адміністративного контролю, особистісний контакт не обов’язковий, гарна стаття бюджету, щоб зекономити гроші на оплаті праці, всі потрібні маніпуляції здійснювалися через систему терміналів під’єднаних до мережі школи. Система де у кожного учня свій термінал, практикується вже декілька століть. Скрізь окрім практичних і індивідуальних занять навчання проводилося через термінали. Для допомоги школа призначає консультантів, що пройшли спеціальну підготовку й обізнані в багатьох аспектах. Тому класна кімната лише для зручності занять і проведення дослідів. Якщо по закінченню практики дехто не встиг виконати завдання, потрібне місце, щоб вони могли зібратися, аби не подовжувати час занять. (З усім тим, учні часто затримуються в аудиторіях для практичних занять). Крім того, система терміналів робить деякі речі простішими. Та які б не були умови, час проведений в одній аудиторії значно зміцнював стосунки. Після відмови від системи вчителів, зв’язки між учнями лиш зміцніли. Якби нам не було, класні кімнати були кращим місцем, щоб завести друзів. Та на пропозицію Еріки Тацуя похитав головою. – Мені шкода. Та я маю зустрітися з моєю молодшою сестрою. Уроків у них сьогодні не було, та й заплановані зустрічі закінчилися. Тацуя пообіцяв піти додому разом з Міюкі, коли всі заходи завершаться. – Вау... Якщо це сестра Шіби, то вона має бути досить гарненькою, чи не так? Задумливо пробурмотіла Еріка, та що він повинен був відповісти на її питання. Тацуя роздумував, «яким чином вона визначила, що вона мила. Її висновки, скоріш за все, нічим не підкріплені». На щастя, відповідати йому не довелося. – Твоя сестра, можливо... Шановна пані Шіба Міюкі, представник першорічок? Мідзукі задала більш конкретне питання. У нього не було причин уникати відповіді. Тацуя відповів на це питання чітким кивком. – О, правда? Тоді, ви близнюки? Поставила очікуване питання Еріка. Для Тацуї це було звичне питання. – Мене часто запитують, чи ми близнюки. Я народився у квітні, а сестра в березні. Якби я народився на місяць раніше, або сестра на місяць пізніше, ми б не потрапили на один рік навчання. – Хм... Це все трохи складно, так? Коли твоя сестра почесна учениця того ж року навчання, це викликає деякі труднощі, та Еріка не стала розвивати питання. Тацуя посміхнувся і запитав сам. – Та все ж, як ви зрозуміли. Шіба не дуже рідкісне прізвище. У відповідь дівчата злегка посміхнулися. – Ні, ні, досить рідкісне. Однак, тон говорив про інше. Еріка іронічно посміхнулася. – У вас схожі риси... Стримана посмішка Мідзукі вказувала на її невпевненість. – Хіба ми схожі? Тацуя не міг не сумніватися в словах Мідзукі. Хоч її слова не мали під собою ніякого логічного підґрунтя, як і висновки Еріки раніше, та тепер Тацуя не бачив жодних підстав. Він просто не міг повірити в це. Міюкі дивовижно красива дівчина навіть якщо відкинути всі її таланти та чесноти, ви не зможете відірвати погляд від її краси. Коли він дивився на свою сестру, то розумів, що прислів’я «небо не благословляє двічі» - відверта брехня. Себе ж він оцінював трохи вище середнього, інші теж так вважають? Це була самооцінка Тацуї. В середній школі він майже що дня бачив як молодша сестра отримувала любовні листи (Тацуя вважав їх листами прихильників), сам же він за, увесь час, не отримував нічого подібного. Хоч він поділяє з нею одні гени, та декілька разів в нього виникали сумніви, що вони кровні родичі. – Як сказати... Ви дуже схожі. Шіба, ти також красень. Крім того, справа не в самій зовнішності, тут більш атмосфера. Коли Еріка закінчила своє пояснення Тацуї, Мідзукі лише кивнула. – «Красень», з якої епохи це слово8... Оскільки це обличчя іншого воно не обов’язково абсолютно подібне. Те, що сказала Еріка, можливо банальне і трохи заплутане, та все ж вона веде до того, що їх обличчя однакові. Зрозумівши їх слова буквально, Тацуя відповів трохи різко. – Це не так, я не те хотіла сказати... Здається Еріка не знала як висловитися. Без підказки Мідзукі вона б ще довго розмірковувала – У вас однакові аури. Як у справжніх брата і сестри. – Точно! Аура, аура. Плескаючи себе по коліну, Еріка інтенсивно кивала. Тепер настала черга Тацуї гірко посміхнутися. – Пані Чіба... Ви легко захоплюєтеся. – «Легко захоплююсь»? Жах-ли-вий, – хотіла вона запротестувати, але її проігнорували. Та й, Еріка не намагалося серйозно заглиблюватися в суперечки. – З усім тим, пані Шібата, те що ви розрізняєте аури, здивувало. ...У вас дійсно відмінний зір. Еріка випустила суть сказаного, і відреагувала дещо грубим тоном. – Щооо? Мідзукі ж носить окуляри, не помітив? – Я не це мав на увазі. Крім того, в окулярів пані Шібати немає діоптрів, чи не так? – Хм? – Еріка з інтересом поглянула на окуляри Мідзукі. За лінзами очі Мідзукі розширилися і завмерли. Вона здивувалася, що це помітили, чи засмутилася, що розкрили, те що вона хотіла приховати, Тацуя подумав, що в будь-якому випадку це її турбувало. Що до її виразу, він не мав змоги щось з’ясувати. Їх час вийшов. І, можливо, це на краще. ◇ ◇ ◇ – Старший брат, я змусила вас чекати. Позаду Тацуї, який спілкувався у кутку біля виходу із залу, пролунав голос людини, на яку він чекав. Міюкі з’явилася оточена натовпом. Хоча йому здалося, що ще трохи ранувато, але передумав, з погляду на ситуацію в якій опинилася молодша сестра. Не те що вона не була комунікабельною, просто вона неприязно ставилася до компліментів і похвали. Можна сказати, що це по дитячому, але з раннього дитинства їй багато хвалили, та нерідко ця похвала була лише ширмою для ревнощів і заздрощів. З огляду на це, не дивно, що вона до цього дещо скептично налаштована. Можна сказати, що сьогодні вона ще терпляча. Він повернувся і як планував сказав – ти зарано? – хоч це було саме те, що він збирався сказати, та інтонація несподівано набула питальної форми. Ту, кого він чекав супроводжував дехто, кого він не сподівався побачити. – Привіт, Шіба-кун. Ми знову побачились На ці привітні слова з дружньою посмішкою Тацуя просто мовчки кивнув. Не зважаючи на таку непомітну реакцію посмішка Саєгуси Маюмі не зникла. Тацуя щойно познайомився з цією старшою, на вигляд, за свій вік дівчиною тому не міг вирішити чи це її незворушний вираз, чи такий вроджений талант. Але його молодшу сестру хвилювала не його дивна реакція на президента шкільної ради, а ті дві, що стояли занадто близько до її брата. «?..» Схоже, дівчата були зацікавлені. – Старший брате, хто вони?.. Перш ніж пояснити обставини, чому вона не одна, Міюкі забажала пояснення від Тацуї, чому він з компанією. Ця реакція була дещо різкою, та йому не було що приховувати. Тацуя відповів миттєво: – Це Шібата Мідзукі. А це Чіба Еріка. Ми в одному класі. – Зрозуміло... Відразу на побачення з однокласницями? Схиливши мило голову, запитала Міюкі, ніби в цьому немає нічого такого. З посмішкою леді на вустах. Проте її очі не посміхалися. «Ох-ох», подумки промовив Тацуя. Схоже, після церемонії вона накопичила значну кількість стресу від лестощів на свою адресу і зараз він був готовий вирватися на зовні. – Це не так, Міюкі. Ми просто розмовляли, поки я тебе чекав. Чи це не грубо стосовно них обох? Таке насуплене обличчя сестри йому здавалося милим, але те що вона не представилась, після того, як дізналась їх імена, могло зіпсувати її репутацію перед старшокласниками та однолітками. Помітивши на обличчі брата докір, Міюкі на мить продемонструвала вираз покірності, після чого її люб’язна посмішка стала ще більш виразною. – Приємно познайомитись, пані Шібата, пані Чіба. Я Шіба Міюкі. Першокурсниця як і старший брат, прошу подбайте про мене. – Шібата Мідзукі. Теж приємно з тобою познайомитись. – Приємно познайомитись. Можеш звати мене Еріка. Чи можу я звати тебе Міюкі? – Так, будь ласка. Важко буде розрізнити мене і брата за прізвищем. Три дівчини знову представилися одна одній. Міюкі та Мідзукі представилися відповідно до першої зустрічі. Але Еріка (якщо можна так сказати) була занадто товариською. Однак, лише Тацуя здивувався її манері спілкування. Міюкі кивнула, не виявивши стурбованості занадто фамільярній поведінці. – Ха-ха, Міюкі насправді ти досить дружня людина, а з твоєї зовнішності й не скажеш, вірно? – Ти відкрита людина, відразу помітно. Приємно познайомитись, Еріка. Після цих усіх лестощів і похвали, що обурювали Міюкі, грубувата і пряма манера Еріки виявилася більш прийнятною, крім того, здавалося, що ці двоє могли б ще довго спілкуватись. Вони обмінювалися цілком щирими посмішками. Тим хто відчував себе зайвим був Тацуя, але вони не могли ось так тут стояти. Оскільки з молодшою сестрою прийшла президент шкільної ради, за якою слідувала певна група людей і поки вони нікому не заважали, але незабаром вони стануть перешкодою на шляху тих хто захоче покинути залу. – Міюкі. Ти розв’язала усі питання зі шкільною радою? Якщо ні, то ти ще можеш це зробити. – Усе гаразд. Відповіла на його питання та пропозицію інша співрозмовниця. – Сьогодні я тут, щоб лише з вами зустрітися. Пані Міюкі... Можу я так вас називати? – Ох, так. Відповідаючи, Міюкі змінила відкриту посмішку на серйозний вираз обличчя і кивнула. Тож, пані Міюкі, ще зустрінемось. Маюмі посміхнувшись, злегка схиливши голову, вже збиралась залишити залу. Але хлопець, що стояв поруч з нею, зупинив її. Звісно, на його грудях розквітла емблема з восьми пелюсток. – Але президент, а як же розклад... – Ми не домовлялися заздалегідь. Якщо у неї вже є інші плани, ми ж не можемо їй заважати? Зупинивши хлопця, що не бажав показувати покірність, Маюмі, виразно посміхнулась Міюкі та Тацуї – Добре, пані Міюкі, на сьогодні все. Шіба-кун, ще якось побачимось. Маюмі знову злегка вклонилась і цього разу пішла геть. Хлопець що слідував за нею, подивився на Тацую так, що навіть здалося ніби почувся скрегіт його зубів. ◇ ◇ ◇ – ...Ну, що йдемо до дому. Певно, тільки-но вступивши до старшої школи, він якось викликав невдоволення не лише старшокласників, але й членів студентської ради й зараз знаходиться на краю форс-мажорної9 ситуації. Звичайно він не сподівався на спокійне життя, вступивши до цієї школи. У свої не повні шістнадцять років Тацуя вже мав такий життєвий досвіт, що з легкістю приймав подібний рівень негативної ситуації. – Вибачте, старший брате. Через мене у старшого брата неприємності... – Тобі не потрібно вибачатися. Похитав головою Тацуя, не давши закінчити фразу засмученій сестрі, поклав руку їй на голову. Коли він погладив волосся, вираз її обличчя досяг ейфорії. Хоча зі сторони могло здатися, що ці брат і сестра досягли небезпечної межі та, щоб не судити по першому враженню Мідзукі та Еріка нічого не сказали. – Якщо не має проблем, чому б нам не випити чаю. – Я згодна! Здається, там є гарна кондитерська. Замість того, щоб покинути їх, запрошення на чай. Не виникало необхідності запитувати чи не чикають вас в дома. В цьому не було потреби після подібних слів. Тацуя також сподівався ще поспілкуватися. Мало того, в нього було дещо, про що він хотів запитати. Йому навіть стало настільки цікаво, що він не міг це просто залишити. – Ви не перевірили місце проведення церемонії, проте знаєте де тут кондитерська? Можливо це питання прозвучало як підтрунювання. – Звісно! Хіба це не важлива інформація? Та Еріка відповіла без жодних вагань. – Звісно, а як же... Ці слова прозвучали як докір. Тацуя подумав, що хтось інший сприйняв би це за звинувачення. – Брате, що робитимемо? Але, схоже реакція Еріки (?..) шокувала лише Тацую. Міюкі не приділила великої уваги, логіці де кондитерська значно пріоритетніша за вступну церемонію. Хоча вона не була в курсі всієї історії. – Чому б ні. Ми щойно познайомились. А оскільки друзів одного віку та одної статі ніколи не буває забагато, навіть в такому оточені. А проте, хоч він так відповів, думав він не про те. У них не було нагальних справ, що вимагали негайного повернення додому. З самого початку Тацуя подумував повернутися додому, завершивши день чимось урочистим на честь вступу сестри. Оскільки він не дуже продумав свої слова, тож виникла випадкова інтрига. Схоже, Еріка і Мідзукі правильно зрозуміли його наміри, тому і відповіли наступним чином. – Шіба-кун ти ж думаєш про Міюкі, залишаючи себе поза ситуацією... – Ти хвилюєшся за свою сестру... Був це комплімент чи здивування, під пильним дівочим поглядом дівчат Тацуя міг лише мовчати зберігаючи незворушний вираз обличчя. ◇ ◇ ◇ Кондитерська, куди їх привела Еріка, виявилася кафетерієм зі смачними французькими десертами, тому вони пообідали там, проводячи короткий час за цікавою розмовою (трьох дівчат, Тацуя майже увесь час лише слухав) і повернулися вони до дому коли вже практично вечоріло.. Їх ніхто не зустрічав. В домі що був набагато більше середнього, Тацуя і Міюкі, схоже, жили лише у двох. Повернувшись у свою кімнату, він спершу зняв свою форму. Він не хотів думати, що шкільна форма так сильно вплине на нього, але знявши свій блейзер, що навмисно так сильно підкреслює «різницю», йому здалося, що він відчув себе трохи легше.. Клацнувши язиком і паралельно розбираючись у своїх почуттях, він швидко змінив одяг. Коли він розслабився у вітальні, незабаром, закінчивши переодягатися, зі своєї кімнати спустилася і Міюкі. За сотню років в області матеріалів відбувся значний прогрес, але дизайн одягу майже не змінився. Міюкі підійшла у короткій спідниці початку століття, що підкреслювала її красиві ніжки. Молодша сестра мала схильність одягатися, в дома, більш відверто. Хоча, здавалося, він вже звик до подібного, та з часом вона ставала більш жіночною, тому Тацуя часто не знав куди подіти очі. – Старший брат, не бажаєте чогось випити? – Правильна думка, якщо можна, кави. – Звісно. Коли вона пішла на кухню, за стрункою спиною слабо колихалося волосся зав’язана у хвостик. Така зачіска була необхідна, щоб волосся не заважало при роботі на кухні, але в русі, вона мимоволі відкривала білосніжний проміжок шиї, що зазвичай був прихований за довгим волоссям або широким коміром одягу, це створювало певний шарм. У розвинених країнах, де були популярні Хоме Аутоматік Роботс10 (HAR/ХАР), жінки, а особливо чоловіки, рідко стояли на кухні. Незалежно від складності приготування ніхто не готував самостійно, навіть тости чи каву, за виключенням окремих ентузіастів. І Міюкі належала саме до таких. І це не тому, що вона не вміла користуватися технікою. Коли до них навідувалися друзі вона довіряла все HAR. Але коли вони були з Тацуєю у двох, вона витрачала свій час і докладала зусиль. Звук потріскування кавових зерен в кавомолці й булькання кип’ячої води заледве досягали вуха Тацуї. Вона навіть використовувала звичайний паперовий фільтр, а не стародавню кавомашину. Одного разу він запитав її про це, вона відповіла, що хоче це зробити, тож він вирішив, що це хобі. Коли він переконався чи це так, та коли поглянув на неї, то побачив у відповідь насуплене обличчя. У будь-якому випадку, кава приготовлена Міюкі, подобалася йому більше – Старший брате, прошу. Поставивши чашку з кавою біля нього, вона обійшла столик з іншого боку і сіла поряд. Кава на столі була чорною, а в її руці з молоком. – Дуже смачно. Для похвали не потрібно було багато слів. Лише від цих двох слів, Міюкі радісно посміхнулася. Дивлячись на щасливе обличчя брата, своїми яскравими очима, вона піднесла чашку до своїх вуст - це була звична поведінка Міюкі. Зараз ці двоє ось так насолоджувалися кавою. Ніхто з них не спробував розпочати розмову. Вони не відчували дискомфорту поряд один з одним. Час коли тривала мовчанка між ними викликала дискомфорт давно пройшов. Було багато, про що можна було поговорити. Сьогодні була вступна церемонія. У них з’явилися нові друзі й чомусь вони викликали занепокоєння у старшокласників. Як і очікувалося, Міюкі запросили до шкільної ради. Спогадів і тем для обговорення навіть забагато для однієї ночі. Але брат з сестрою на одинці, поряд один з одним, просто мовчки пили зі своїх чашок. – Незабаром будемо вечеряти. Піднялася з порожньою чашкою Міюкі. Тацю також встав і передав порожню чашку у протягнуту сестрою руку. Ніч брата і сестри пройшла як завжди.

Читати