Те, що не існує

Розділ 40. Те, що не існує
 

Аліса втупилася у шматок стіни. Попри те, що він був нерівний, ніби хтось перетворив його на шматочок пазла, він все ще був чітко впізнаваний. Вона виросла, бачачи цю стіну, коли гралася з іншими дітьми на вулиці. На ній все ще була та сама жахлива фарба, ті самі шрами. Навіть звідси вона все ще бачила довгу смугу фарби там, де один з вуличних хлопчиків наїхав на неї на велосипеді, а власник так і не потурбувався перефарбувати стіну. На стіні було чимало додаткових шрамів і бруду від місяців занедбаності, але цю нестерпно яскраву фіолетову фарбу все ще можна було легко впізнати.
Однак той факт, що стіна була лише нерівним фрагментом стіни, спантеличив її. Вона стояв там, вгрузнувши в землю, як давно забуті руїни якоїсь давньої цивілізації. І це не мало для неї жодного сенсу. Аліса насупилася, повернувшись до Ілли, яка все ще тримала її, поки вони висіли в повітрі.
— Що це? — запитала Ілла, яка пильно дивилася на Алісу.
— Це... стіна з будинку вниз по вулиці. З мого рідного світу.
Ілла ще раз уважно подивилася на стіну, перш ніж повернутися до Аліси. — Отже, вона дійсно з твого дому. Але що вона тут робить? — Ілла насупилася. — І чому вона така фіолетова? Раніше [Охоронець] стверджував, що стіна з родини простолюдинів, але ж фіолетовий — це дорогий колір, чи не так?
— Ах... вдома ми маємо вільний доступ до дешевих способів виготовлення кольорів, тож такі речі, як барвник, є досить доступними для більшості звичайних домогосподарств. Отже, фіолетовий — це цілком нормально, — сказала Аліса, намагаючись зрозуміти, як передати величезну різницю в культурі, розкоші, ресурсах і повсякденному житті. Хоча вона вже дещо торкалася цієї теми у своїх розмовах з Іллою, вона часто забувала, наскільки все відрізняється тут і вдома. Про такі речі, як дорогі фарби, Аліса не думала регулярно, а тим більше про те, що деякі кольори дорожчі за інші. За мить Аліса похитала головою, повертаючи свою увагу назад до фрагменту стіни. — Більше питання в тому, що вона тут робить. І чому вона виглядає так, ніби хтось намагався перетворити її на п'ятикутник, але зупинився на півдорозі.
Ілла насупилася, теж втупившись у стіну. Нарешті, вона повернулася до Аліси. — Коли ти потрапила сюди?
— Думаю, за кілька тижнів до початку зими, тож, можливо, чотири чи п'ять місяців тому? — Аліса повернулася до стіни.
— Ти теж думаєш, що стіна тут вже чотири-п'ять місяців? — запитала Ілла, показуючи на фрагмент стіни.
— Я... я не знаю. Як на мене, це мало б найбільше сенсу, тому що, безумовно, виглядає так, ніби стіна зазнала деякого додаткового зносу порівняно з тим, коли я востаннє її бачила. Однак, цілком можливо, що її переносили через кілька днів або тижнів після цього — або ж переносили вчора, і який би процес не відбувався під час переміщення, він також зіпсував поверхню стіни, і саме тому вона виглядає більш пошарпаною, — Аліса ледь не знизала плечима, перш ніж згадала, що зараз вона ширяє в повітрі з кимось, хто цілком може випадково впустити її, якщо вона занадто сильно ворухнеться.
— Очевидно, що після цього я відправлю сюди інших охоронців і магів по черзі — думаю, що буде безпечно спробувати спостерігати за цим шматочком інформації з повітря, оскільки він не покритий монстрами. І все ж... присутність цього шматка стіни дуже дивна.
Вони підлетіли ближче до нього, Аліса намагалася з усіх сил не зіщулитися через страх, що Ілла випадково впустить її. Аліса насупилася, коли вони наблизилися до неї, оскільки тепер вона могла бачити краї все чіткіше і чіткіше.
— Краї дуже чисто обрізані. Ніби хтось взяв лазер і розрізав її навпіл. Ну, не те щоб лазер так працював, принаймні, не за якийсь розумний проміжок часу, але..., — Аліса замовкла, все більше і більше відволікаючись, дивлячись на шматок стіни. Це був шматок будинку, що лежав у руїнах. Їй було важко тримати свої думки повністю зосередженими.
— Я припускаю, що «дійсно гарячий промінь світла» має якесь більш... специфічне значення у твоїй мові оригіналу. Однак, попри це, краї стіни дійсно дуже чисто обрізані, — Ілла продовжувала підіймати двох ближче до неї, поки вони нарешті не зупинилися. Вони все ще були майже в сотні метрів від стіни, переконавшись, що більшість монстрів не можуть стрибнути, а також далеко від рослинності й несподіваних атак зблизька. Потім вони придивилися до стіни трохи уважніше. — Я думаю, що це вже досить очевидно, але виходячи з твоїх заяв, а також з того, що деякі бонуси стверджують, що це звичайна дешева стіна, попри те, що вона екстравагантно пофарбована одним з найдорожчих кольорів барвника, вона дійсно повинна бути з твого світу. В такому випадку..., — Ілла насупилася, дивлячись на стіну, перш ніж подивитися на Алісу. Аліса намагалася зрозуміти, що Ілла мала на увазі... Занепокоєний погляд Ілли змусив Алісу відчути себе збентеженою. Потім вона подивилася на форму стіни, і Аліса подивилася на розірвану і частково зруйновану форму стіни. Потім її думки повернулися до єнота, якого вона бачила в перший день, і вона здригнулася.
На мить вона відчула непереборне бажання провести руками по руках і ногах, щоб переконатися, що все на місці. Єнот був серйозно поранений, у нього були відсутні шматки кінцівок. Частково це могло статися через отруєння маною, що спричинило вибух шматків плоті всередині тіла тварини. З іншого боку, це також могло бути результатом... того, що все тут переміщали. Стіна перед нею також виглядала чисто розрізаною по краях, ніби хтось щойно ідеально відрізав більшу частину стіни і витягнув шматок. Їй раптом стало неймовірно очевидно, що телепортація, або переміщення у просторі, не обов'язково захоплює цілий об'єкт, коли його переміщують. Натомість, можна сказати, що Алісі неймовірно пощастило, що всі її руки, ноги та внутрішні органи залишилися на тому ж місці, а не були випадково розкидані по зоні Зламаної Мани шматками. Або, навпаки, вона могла б перенестися в цей вимір тільки половину свого тіла — якби її тулуб і голова з'явилися в цьому світі, а руки та ноги залишилися, вона б стікала кров'ю, перш ніж змогла б що-небудь зробити тут.
З іншого боку, чи можна вважати це везінням? Якщо те, що спричиняло переміщення між вимірами, просто хапало випадкові шматки матерії і розкидало їх усюди, для неї було б у принципі неможливо опинитися тут так, як вона опинилася. Вона мала б або телепортуватися сюди по шматках, миттєво загинувши, або опинитися разом з уламками своєї спальні, які прилетіли разом з нею. Ймовірність того, що її притягли сюди саме з її кінцівками та органами, неушкодженими, в її піжамі, не прихопивши з собою шматок її ліжка чи ще чогось, здавалася неймовірно низькою.
Вона відчувала, що може чогось навчитися з цього, але їй було важко зібрати все докупи. Раптом вона засумувала за Сесілією — хоча вони ще не почали серйозно обговорювати дослідження, інша дівчина, здавалося, дуже хотіла почати, і не лише заради того, щоб отримати досягнення, а й з чистої цікавості. І, чесно кажучи, Алісі потрібен був хтось, з ким можна було б обмінюватися ідеями — якби вона працювала тільки самостійно, то продовжувала б щось пропускати. Ілла, схоже, не мала ані часу, ані інтересу досліджувати недопрацьовані теорії Аліси про магію, що було цілком логічно, адже їй треба було керувати містом і турбуватися про конфлікт з колонією Сігмусі. І все ж Алісі хотілося з кимось поговорити. Уся експедиція, здавалося, підштовхнула її до думки, що польові дослідження насправді не були її спеціалізацією — вона віддавала перевагу спокійній безпеці та дослідженням, а не подорожам, ухиляючись від монстрів і побоюючись за своє життя...
Аліса зітхнула, відганяючи думки і перефокусуючись.
— Не знаю, чи зможу я ще щось з'ясувати з цього.
— Є ще кілька цінних відомостей, які ти можеш отримати зі стіни. Як далеко вона була від тебе, коли ти була вдома?
— Хм... Мені важко сказати точну відстань, але п'ять чи шість будинків? Це було б..., — Аліса спробувала приблизно прикинути й, трохи подумавши, знизала плечима. — Кілька сотень метрів, напевно? Я думаю? — вона думала, що ця цифра має сенс, принаймні.
— Кілька сотень метрів, — кажеш ти... У такому разі, як ти думаєш, наскільки великою є зона Зламаної Мани?
— Щонайменше кілька кілометрів, — одразу ж відповіла Аліса. — Думаю, той факт, що ця річ знаходиться на краю зони, може щось означати, але це також може означати, що вона опинилася на краю кола виклику. Аргх — так важко робити висновки. Занадто багато ландшафту важко розгледіти, тому що монстри покривають половину території.
— Але ти, мабуть, помітила би, якби був один напрямок, який одразу виводив би за межі зони Зламаної Мани, чи не так? Ти також помітила би, якби шматок стіни був поруч, коли ти вперше прибула сюди.
— Хм... ви маєте рацію. В такому випадку, стіна або прибула після мене, або місця прибуття речей були переплутані, коли вони потрапили в цей світ з мого світу.
— Дійсно. Підозрюю, що останнє, принаймні, більш вірогідне — втім, можливе і те, і інше, — сказала Ілла, дивлячись на фрагмент стіни. — Чи є щось ще, що спадає тобі на думку, коли ти дивишся на стіну, що може мати відношення до справи?
Аліса з усіх сил намагалася думати, але нічого не приходило на думку. Зрештою, вона похитала головою. — Принаймні, я нічого не можу пригадати.
— Дуже добре. Я покличу сюди інших магів і [Охоронців], щоб вони оглянули стіну, — сказала Ілла, відлітаючи від Аліси.
* * *
Наступні кілька годин пройшли в очікуванні. Маг за магом, [Охоронець] за [Охоронцем] зліталися на місце, щоб поглянути на шматок стіни і кинути на нього бонуси, намагаючись з'ясувати, чи є щось більш звичне, що можна було б отримати, дослідивши стіну. Оскільки все більше людей бачили фрагмент стіни, а потім поверталися, все більша група людей, які спостерігали за стіною, збиралася разом, обговорюючи «дивний фрагмент стіни».
— Як ви думаєте, що це означає? — запитала жінка-маг, яка розмовляла з Майло. — Стіна, так щедро розмальована, не може належати сім'ї простолюдинів — фіолетовий колір занадто дорогий для цього. Зона Зламаної Мани вказує на те, що Товариство Зоряних Очей точно щось тут задумали, але фіолетова стіна, здається, не має жодного значення! І не те щоб Вони славилися безглуздими речами — їхні експерименти над іншими людьми, очевидно, призвели до прориву в деяких галузях медицини, навіть якщо їхні методи жахливі. Записи, які ми знайшли під час рейдів на їхні бази, іноді можуть наштовхнути на абсолютно нові думки. Якого біса вони взагалі намагалися тут зробити? Вирішити проблеми Просторової магії?
— Якщо це було їхньою метою, то вони досить погано впоралися з нею, — сказав Майло, дивлячись на величезну область Зламаної Мани. — У всякому разі, це виглядає приблизно так само, як записи з трагедії в Алленгеймі. Не кажучи вже про те, що якщо ці божевільні масово експериментують з Просторовою магією, хто знає, коли вони зроблять щось таке, що зруйнує частину проклятого континенту абощо, — Майло здригнувся. — Кажуть, що трагедія Алленгейма сталася протягом декількох годин, вбивши десятки тисяч людей, які не могли бачити ману, коли вона наповнювала повітря. Якщо щось подібне станеться у столиці, лише перша хвиля смертей буде кривавою лазнею.
Жінка-маг зітхнула, кивнувши, дивлячись на область Зламаної Мани. — Якщо подумати, ми все ще не знаємо, чому зона Зламаної Мани здається такою стриманою, чи не так? Той факт, що вона збирається разом, як це здається дивним. Навіть якщо Зламана Мана все ще має тенденцію прилипати до себе, щільність мани тут... неприродна. Вона в десятки разів щільніша, ніж мана на квадратний метр повітря в Сайрі. Щонайменше.
Аліса зітхнула, бажаючи, щоб її бонус на вимірювання мани дозволяв їй вимірювати і Зламану Ману. Їй було неймовірно цікаво дізнатися точну кількість Маріумів на квадратний метр повітря — хоча, навіть просто глянувши на нього, вона могла підтвердити, що щільність мани тут в десятки разів вища, ніж в Сайрі. Вона зітхнула.
Ілла повернулася з передостаннім магом. Однак чоловік повертався не просто з порожніми руками — він щось тримав у руках. Аліса подивилася на предмет в його руках, намагаючись зрозуміти, що він тримає і навіщо.
— Що там у тебе? Щось важливе? — запитав Майло, показуючи на камінь у руках чоловіка. Аліса подивилася на чоловіка, намагаючись згадати його ім'я. Щось, що починається на «С»? Можливо, Свен? Вона розмовляла з ним лише кілька разів, тому він не справив на неї надто сильного враження.
— Я не знаю. Ще більш дивним є той факт, що я взагалі не зміг знайти його з моїми бонусами, — Свен насупився. — У мене є деякі здібності, які дозволяють мені знаходити магічні предмети і велику кількість мани, а цей камінь просто ширяв у повітрі. Це точно якийсь зачарований предмет або природний чарівний матеріал. Попри це, я не зміг виявити його за допомогою жодного з моїх бонусів — якби моє Сприйняття не було майже 400 після всіх моїх бонусів, що підвищують ефективність статів, я б взагалі не зміг би його виявити.
Ілла похитала головою, дивлячись на камінь. — Навіть мені важко зрозуміти, що це таке. Я не спеціалізуюся на чарах, але зазвичай можу здогадатися, що це таке. Але це просто схоже на камінь.
— Є щось, що навіть ти не можеш зрозуміти? Чорт забирай. Страшно, — сказав Майло.
— Я не всемогутня, — категорично заявив Ілла. — А що стосується теорії, то є багато магів нижчого рівня, ніж я, які краще розбираються в теорії. Тим не менш, ця річ... турбує мене.
Маги і [Охоронці] почали збиратися навколо каменя, вивчаючи його, намагаючись з'ясувати, що це таке. Здавалося, що бонуси на камінь не діяли — вони повсюдно стверджували, що там насправді нічого немає. У певному сенсі, це було навіть більш дивним, ніж той факт, що камінь, очевидно, плавав у повітрі далеко над землею. Більшість бонусів все одно мали б щось побачити, навіть якщо це було щось на кшталт «нічийний камінь», коли [Охоронці] намагалися використати на ньому {Огляд предметів}. Натомість, це виглядало так, ніби вони намагалися розгледіти грудку повітря.
Не очікуючи нічого особливого, Аліса також використала {Точне вимірювання мани} на камінь. Вона отримала результат — нуль Маріумів мани. Це був той самий результат, який вона отримала, коли спробувала подивитися на області Зламаної Мани — і буквально ніде більше. Одна з речей, яку вона починала усвідомлювати, полягала в тому, що в цьому світі все має ману. Отже, нульовий рівень Маріумів означав або Зламану Ману, або щось було не так.
— Що це в біса таке? — запитала жінка-маг.
— Не знаю. Коли ми повернемося до міста, я попрошу Сесілію подивитися — навіть якщо її рівень низький, можливо, вона зможе щось знайти, — зітхнула Ілла. — А поки що ми продовжимо. Нам ще багато чого треба облетіти, перш ніж ми закінчимо кружляти над областю Зламаної Мани. Гарний улов, Свене. Подивимося, чи зможемо ми з'ясувати, на що, в біса, ми дивимося, коли повернемося до міста, — Ілла жбурнула камінь в Алісу. — Пильно стеж за каменем — якщо він почне робити щось дивне, пов'язане з маною, кинь його якомога далі від експедиції, а потім негайно повідом мені. Хоча я майже впевнена, що він не вибухне, а ти маєш імунітет до Зламаної Мани, тож це буде безпечніше для тебе, краще перестрахуватися, ніж потім шкодувати. Якщо ти збираєшся лягати спати, віддай його тому магу, який не спить, щоб він пильнував його всю ніч. Я хочу, щоб хтось спостерігав за ним весь час, на випадок, якщо щось піде не так.
Аліса взяла камінь, придивилася до нього, перш ніж кивнула. Віддавши камінь на ніч, вона отримала б більше шансів поспілкуватися з іншими магами в Експедиції, а наглядаючи за ним вдень, могла б отримати можливість оглянути його більш уважно. Вона мусила визнати, що, навіть якщо вона була трохи стурбована каменем, вона також була дуже зацікавлена. Той факт, що він ширяв у повітрі, мав означати, що це було щось цікаве, чи не так?
Тоді, з цікавості, вона спробувала запхати його в {Збірка зразків}, оскільки це дозволило б їй тримати його подалі від свого тіла.
Камінь випав з її руки, але більше нічого не сталося. ~Га?
Аліса знову подивилася на камінь.
Маги подивилися на Алісу, ніби запитуючи, що вона робить.
— Я не можу покласти його у свій Бонус зберігання.
Ілла одразу ж жестом вказала на одного з [Мандрівних Торговців], а також штовхнула камінь до нього за допомогою своєї магії. — Спробуй.
Мандрівний торговець спробував покласти камінь до свого Бонуса сховища. Звичайно ж, камінь не розчинився в повітрі, як це зазвичай буває, коли предмети кладуть до сховища. Натомість, він просто випав з його руки і з гуркотом впав на землю. Камінь більше не плавав, але його реакція була ще більш дивною, ніж раніше.
— Що це в біса таке?
— Камінь, — сказав Свен твердо, хоча Аліса бачила, як куточки його рота злегка здригнулися.
— Це я бачу. Я хочу знати, що це ще таке.
— Поки що неси його в руці. Пам'ятай мої вказівки щодо каменя, — сказала Ілла, обережно передаючи камінь назад Алісі. Аліса помітила, що жінка вже не розкидає його недбало — мабуть, навіть Ілла вважала, що тепер він заслуговує на більшу обережність.
Аліса обережно взяла камінь, з цікавістю розглядаючи його. ~Що ти таке? — запитала вона, придивляючись до звичайного на вигляд каменя.