Прекрасна пара

«Що? Ти хочеш перевестись в іншу школу?»

 

Ґу Хай кивнув: «Школа, в котрій я зараз, занадто близько до дому. Враховуючи те, що я виїхав, буде складніше діставатись до неї.»

 

Фан Фей була приголомшена: 

«В сенсі “виїхав”?»

 

Ґу Хай загасив недопалок о шафу та дещо недбало запалив наступну цигарку: «Я посварився зі старим.»

 

Побачивши це, Фан Фей забрала сигарету з рук Ґу Хая: «Ти настільки залежний в такому віці! Куріння може вплинути на твоє статеве дозрівання, юначе!»

 

«Воно вже скінчилось.»

 

Фан Фей несвідомо сковзнула очима на штани Ґу Хая. Опісля вона спокійно відвела погляд, ніби нічого не сталося, та змінила тему:

 

«І в яку школу ти хочеш?»

 

«На твій вибір.»

 

«Я знала це. Коли ти приходиш до мене, то чогось хорошого чекати не слід.»

 

Ґу Хай засміявся: «Ти тепер моя єдина близька родичка.»

 

Фан Фей була справді дещо розчулена цими словами. Ще з малечку Ґу Хай був близький зі своєю тіткою, слідуючи за нею, мов курчатко. Навіть підрісши, їх стосунки не змінились. Було це щось погане або ж хороше — він завжди прибігав до неї.

 

«Насправді, мій чоловік знайомий з деякими школами.»

 

«Тоді не баріться.»

 

«Зачекай,» — Фан Фей взяла Ґу Хая за руку. — «Але в мене є деякі умови: вона має бути не найгіршою. Умови не будуть такими, як в твоїй попередній школі, але й не мають бути надто поганими.»

 

«Доки я можу ходити в школу — мені все одно. Вирішуй сама.»

 

Коли Бай Лвоїнь увімкнув комп’ютер, увійшовши до свого акаунту, там було більше двадцяти непрочитаних листів. Всі вони відправлені із-за кордону та підписані одним ім'ям: Ши Хвей.

 

Він перемістив усе в кошик, а тоді видалив повністю.

 

Вони вже розійшлись, але варто було довести все до кінця.

 

«Сяо-Їнь-а, підійди-но сюди.»

 

Голос бабусі Бай почувся з кімнати поруч.

 

Бай Лвоїнь швидко піднявся та пішов до кімнати бабці.

 

Вона сиділа на дивані, виглядаючи невеликою, але важкою, нагадуючи маленького Будду. Доки вона мовчала, то будь-хто проходячи повз, подумав би, що вона зродова літня жіночка, проте, варто було їй заговорити і цей ‘хтось’ не зможе не здригнутись від такої несподіванки.

 

«Сяо-Їнь-а, ‘порубай’ яблучко для бабусі.»

 

Бао Лвоїнь вже звик до цього. Він одразу ж взяв яблуко і почав чистити його ножем, але коли він закінчив лише половину, бабуся Бай більше не могла на це дивитись, взявши до рук шкірку від яблука, і пробурмотівши щось незв’язне, поклала шкірку до рота.

 

Бай Лвоїнь намагався зупинити її: 

«Не їж це, бабусю.»

 

«Товстий, товстий.»

 

Бай Лвоїнь зрозумів, що заглибився надто надто сильно, очищаючи яблуко, тому шкірка затовста.

 

Рік тому, бабуся Бай Лвоїня була тою, хто приймав активну участь в розмовах. При сімейних зборах ви не почуєте нікого, крім не неї. В той час бабуся Бай була дуже говіркою, навіть десятеро не змогли б з нею позмагатись.

 

Однак, цього року, бабуся Бай потрапила в лікарню через емболію легеневої артерії, що поширилась на кровоносну судину, що несла кров до мозочка, що й зумовило її незв’язну та деколи неправильну мову.

 

Наприклад, слово “порубати” яблуко, замість “порізати”, це ще не велика проблема. Більшість часу, вона називала дідуся Бай “дядько” або ж його сестра “велика сестро”; через деякий час, вона навіть почала звертатись до молодих, як до людей її покоління.

 

«Бабусю, я йду до своєї кімнати, комп'ютер лишився увімкненим.»

 

«Зачекай хвильку, поспілкуйся з бабусею.»

 

І ще одна річ, про котру не було згадано: не думайте, що якщо мова бабусі Бай не така, як раніше, то вона не буде розмовляти з таким же інтузіазмом — може навіть із більшим, ніж раніше. Як тільки вона отримає можливість з кимось поговорити, то почне говорити без перестану. Саме тому, будь-хто в околицях оминав її десятою дорогою, як тільки бачив. Правду кажучи, вони просто не могли розібрати мову, що вона сама собі створила та шаблонів, які вона використовула.

 

«Взуття вже почалось, так?»

 

[鞋 (xié) – взяття, 学 (xué) – скорочено від 学校 (xuéxiào) — школа.]

 

«Ще тиждень.»

 

Бабуся Бай тримала руку Бай Лвоїня із неймовірно стурбованим виразом, будучи надто схожою на маленьку енергійну літню жіночку.

  

«Добре навчайся та не не спричиняє проблем* (будь зарозумілим)»

 

[闹(nào) – шумний, мати проблеми/ 傲(ào) – зарозумілий]

 

Тон Бай Лвоїня був таким, ніби він вмовляв дитину: 

«Не переймайся, я не спричиню проблем (буду зарозумілим).»

 

Через менше, ніж п'ять хвилин, бабуся Бай почала сопіти; зазвичай, старі люди спали менше, але бабуся Бай точно була винятком. Вона встає о восьмій ранку, щоб поснідати, повертається назад у ліжко й спить до дванадцятої, їсть обід та знову лягає спати, а тоді, трохи походивши по дому, йде їсти вечерю і рівно о восьмій знову йде у ліжко, як робить кожен день.

 

Дідусь і бабуся Бай були абсолютними протилежностями. Він прокидався о четвертій та виїжджав на своєму трьохколісному велосипеді з двору, повертався близько дванадцятої і потім знову їхав по обіді, повертався на вечерю та знову йшов прогулятись, приходячи додому пізно вночі.

 

Ця пара мала лише одну спільну рису — вони обидва були говіркими.

 

Це проявлялося, коли вони разом дивились телевізійні шоу. Вночі, вони могли глянути п’ять шоу, як одне, обговорюючи його зміст так, щоб інші також почули.

 

Бай Лво їнь взяв накидку, що так зручно лежала на дивані і накрив нею бабусю Бай перед тим, як піти.