Моя мама виходить заміж!

«Тату, мама одружується.»

 

«Всього їй найкращого!»

 

Бай Лво Їнь прокинувся зі сходом сонця, він весь тремтів, а шия обливалась холодним потом. Спека літніх днів ще тривала, але вже йшла на спад, тліючи в стінах його кімнати. 

 

Як тільки позбувся сонливості, він витер піт рукою. Тепер його долоню покривали стійкі краплі, що без жодних зволікань просочились під шкіру, роблячи її липкою, що неймовірно дратувало.

 

 

Ранок тільки розпочався, а легені вже палали від гніву.

 

*****

 

Нарешті змусивши себе встати, він ліниво натягнув капці, а після цього потягнув свої ноги до раковини і просто підставив голову під струмінь води, що текла з відкритого крану. Льодяна вода миттєво вдарила по лицю, стрімко спустившись шиєю, допомігши трохи прийти в себе.

 

Байханьці був двірником і, по сумісництву, батьком Бай Лво Їня. Чоловік був зростом сто вісімдесят п'ять сантиметрів та відповідав за всі потреби сім'ї. Якби він ще міг тримати будинок чистим і розсортувати всі речі у правильному порядку, то був би взагалі не чоловіком, а мрією, але, на жаль, в нього все завжди йшло не як треба.

 

Тому, хотів він того чи ні, Лво Їнь завжди бачив його, як суцільну катастрофу.

 

Закінчивши з чищенням зубів, він взяв трохи води із стакану збоку і прополоскавши рота, виплюнув в раковину. Коли він увімкнув воду, даючи білій пінці розчинитись, він зрозумів, що вона не тільки не зникла, а й в раковині її ставало все більше. Водостік знову забився.

 

Вже через хвилину Лво Їнь взяв палицю, щоб прочистити водостік, витягнувши звідти ганчірку. Позбавившись перешкоди, вода одразу ж потекла куди мала.

 

«Тату, ти знову кинув моє спіднє у водостік.»

 

Ханьці одразу ж зупинився, коли почув це, підмівши двір тільки наполовину. Він кинув віник де стояв та підійшов до мотузки, де сушились речі, почавши рахувати: один, два, три… Він перерахував вже кілька разів і справді одних трусів не вистачало. Було зайвим казати, що та ганчірка мала бути ними. Певне, потрапила в каналізацію разом із мильною водою, коли він прав речі.

 

«Гей, не викидай, якщо їх попрати знову, то вони ще можуть довго прослужити.»

 

Бай Лво Їнь так розгнівався від цього, що з кінчика його носу почали стікати краплинки поту: «Без проблем, забирай і носи це сам!» 

 

*****

 

Не встиг Бай Лво Їнь пройти повз алею, як врізався у Ян Мея, котрий також проходив повз.

 

Насправді, ім'я Ян Мена зовсім не пасувало його особистості. Коли його батько був молодшим, він був найпопулярнішим красунчиком в усьому селі, він навіть був винточенішим більшості дівчат. Але, на жаль, в той час люди не були відкриті до нового, як і його батько, тож із благословення це перетворилось на прокляття. Тому, сподіваючись на силу генетики, він одружився із владною жінкою навіть своєму єдиному сину для ім'я вибрав ієрогліф "Мен", покладаючи на нього всі надії.

 

[Мен（猛）— лютий/мужній.]

 

Проте, сталось не як гадалось. Ще з дитинства він був, як батько, доки всі інші діти його віку грались в грязюці надворі та сідлали дерева, Ян Мен сидів вдома, займаючись орігамі і паперовою мозаїкою. Тільки через це, він зазнав багатьох побоїв, в тому числі і від батька. Однак, кожен раз, коли батько за це сварив сина, то не міг стримати сліз, а після продовжуючи спокійно пояснювати за 'правильний шлях', не витримуючи, він був надто м’яким, в силу характеру.

  

«Що це з твоїм волоссям?»

 

Ян Мен одразу ж торкнувся маківки і тінь скорботи з'явилась на прекрасному обличчі: «Нічого. Не нагадуй. Коли я прокинувся сьогодні, його вже не було.»

 

«Твій батько вночі таємно зробив тобі нову зачіску?» — Лво Їнь промовив трохи насмішливим тоном.

 

«Не смішно! Хто б ще зробив подібне?!»

 

Бай Лво Їнь тільки фиркнув, засміявшись: «Ми точно пов'язані долею.»

 

Раптом, Ян Мен ніби щось згадав і вдарив Бай Лво Їня по потилиці: «Вчора, коли ти мені подзвонив, ти поклав слухавку не договоривши. То що ти тоді хотів сказати?»

 

Бай Лво Їнь трохи помовчавши, тихо відповів: «Моя мама збирається заміж.»

 

Почувши це, Ян Мен одразу ж випростався, зупинившись: «В тебе є мама?»

 

Бай Лво Їнь глибоко вдихнув, перед тим як знову почати говорити: «Думаєш мій батько — дощовий черв*? Зберігає енергію на п'ятій фазі, а потім на шостій згруповує і осеменяє себе, щоб зробити потомство?»

 

[Розмножуються черви, згортаючись, обмінюючись сперматозоїдами. Потім муфточка ослизнюється і сповзає до жіночих органів, які знаходяться на кінці тіла та виділяють яйцеклітини. Потім черв'як скидає муфточку, в якій зливаються жіночі і чоловічі клітини. Через 2–3 тижні утворюється потомство, а через 4–5 тижнів черв'як досягає своїх стандартних розмірів.

*Не думали, що перекладаючи броманс, буду шукати інформацію за розмноження червів.]

 

Ян Мен сміявся так, що його плечі тремтіли, ледь відповівши: «Не дражнись, я правда й гадки не мав. Скільки тебе знаю — ні разу не бачив твою маму!»

 

«Та не може бути! Минулого року моя мама поверталась додому та навіть жила в нас тиждень, ти вже забув? Вона також часто проїжджає повз твій дім, щоб розвернути машину в правильний напрям.»

 

«А, я згадав. То це була твоя мама? Як вона може виглядати молодше моєї племінниці?»

 

«Нариваєшся?»

 

«Ні-ні, моя племінниця народилась кілька днів тому, але вона вся в зморшках.»

 

«Всі немовлята такі.»

 

Бачучи безвиразне обличчя Бай Лво Їня, серце Ян Мена огорнула мряка, ніби туман, що розповсюджувався всередині, він вже не сперечався. Ще з малечку, Бай Лво Їню, найкращому другу Ян Мена, і його батьку доводилось жити в бідності, а зараз його мама збирається за іншого чоловіка, складно й уявити в якому той зараз стані.

 

*****

 

«Хочеш я знайду людей, щоб зруйнувати весільну церемонію?»

 

«Ти?» — Бай Лво Їнь глянув з недовірою: «І яких людей ти покличеш? Групу гарненьких хлопчиків, що грають в опері? Щоб битись з одними з військовими офіцерами?»

 

«Військовими офіцерами?» — Ян Мен був приголомшений: «Твоя мама, за кого вона йде заміж?»

 

«За генерал-майора*.»

 

[Генерал-майор — найвищий чин в званнях генералів і друге у військовій ієрархії.]

 

В Ян Мена аж дар мови забрало: «Це… Висока посада…»

 

«Продовжуй говорити.»

 

«Про що?»

 

«Про людей, котрих ти хотів 'люб'язно запросити' на мамине весілля»

 

Обличчя Ян Мена освітлювало сонячними променями, воно здавалось настільки чистим, що виглядало майже прозорим.

 

«Навіть якщо я й покличу їх, це все одно, що подарувати їм букет пластикових квітів*»

 

[Штучні квіти зазвичай кладуть на могили померлим.]

 

Бай Лво Їнь прожигав рішучістю Ян Мена, а в його очах запалився вогник, котрий той намагався стримувати, але невдовзі це стало неможливим і вогонь вирвався назовні.

 

«Нічого, просто скажи, про що ти думав, коли розповідав про це спочатку.»

 

Ян Мен затримав подих, його впевненість розчинилась ще на "Генерал-майор", але все ж видавив з себе: «Мій старший дядько — головний в групі оплакувачів*. Спочатку я хотів попросити його знайти людей, котрі б грали ту саму роль на весільній церемонії, але зараз…» 

 

[Оплакувачі — люди, що приходять оплакувати людину на похорони, зазвичай граючи когось з родини чи близьких людей. 

Це повноцінна професія.]

 

«Чудово!» — Бай Лво Їнь миттєво відреагував на слова Ян Мена: «Як ми можемо зв'язатись з твоїм дядьком?»

 

«Вони лише звичайні люди, я не хочу створювати проблем.»

 

«Не переймайся.» — Бай Лво Їнь одразу ж заспокоїв Ян Мена, як кінчики його вуст потягнулись вгору, розтягуючись в по
смішці: «Ми не дамо твоєму дядьку втрапити у неприємності.»