«Тату, мама одружується.»
«Всього їй найкращого!»
Бай Лво Їнь прокинувся зі сходом сонця, він весь тремтів, а шия обливалась холодним потом. Спека літніх днів ще тривала, але вже йшла на спад, тліючи в стінах його кімнати.
Як тільки позбувся сонливості, він витер піт рукою. Тепер його долоню покривали стійкі краплі, що без жодних зволікань просочились під шкіру, роблячи її липкою, що неймовірно дратувало.
Ранок тільки розпочався, а легені вже палали від гніву.
*****
Нарешті змусивши себе встати, він ліниво натягнув капці, а після цього потягнув свої ноги до раковини і просто підставив голову під струмінь води, що текла з відкритого крану. Льодяна вода миттєво вдарила по лицю, стрімко спустившись шиєю, допомігши трохи прийти в себе.
Байханьці був двірником і, по сумісництву, батьком Бай Лво Їня. Чоловік був зростом сто вісімдесят п'ять сантиметрів та відповідав за всі потреби сім'ї. Якби він ще міг тримати будинок чистим і розсортувати всі речі у правильному порядку, то був би взагалі не чоловіком, а мрією, але, на жаль, в нього все завжди йшло не як треба.
Тому, хотів він того чи ні, Лво Їнь завжди бачив його, як суцільну катастрофу.
Закінчивши з чищенням зубів, він взяв трохи води із стакану збоку і прополоскавши рота, виплюнув в раковину. Коли він увімкнув воду, даючи білій пінці розчинитись, він зрозумів, що вона не тільки не зникла, а й в раковині її ставало все більше. Водостік знову забився.
Вже через хвилину Лво Їнь взяв палицю, щоб прочистити водостік, витягнувши звідти ганчірку. Позбавившись перешкоди, вода одразу ж потекла куди мала.
«Тату, ти знову кинув моє спіднє у водостік.»
Ханьці одразу ж зупинився, коли почув це, підмівши двір тільки наполовину. Він кинув віник де стояв та підійшов до мотузки, де сушились речі, почавши рахувати: один, два, три… Він перерахував вже кілька разів і справді одних трусів не вистачало. Було зайвим казати, що та ганчірка мала бути ними. Певне, потрапила в каналізацію разом із мильною водою, коли він прав речі.
«Гей, не викидай, якщо їх попрати знову, то вони ще можуть довго прослужити.»
Бай Лво Їнь так розгнівався від цього, що з кінчика його носу почали стікати краплинки поту: «Без проблем, забирай і носи це сам!»
*****
Не встиг Бай Лво Їнь пройти повз алею, як врізався у Ян Мея, котрий також проходив повз.
Насправді, ім'я Ян Мена зовсім не пасувало його особистості. Коли його батько був молодшим, він був найпопулярнішим красунчиком в усьому селі, він навіть був винточенішим більшості дівчат. Але, на жаль, в той час люди не були відкриті до нового, як і його батько, тож із благословення це перетворилось на прокляття. Тому, сподіваючись на силу генетики, він одружився із владною жінкою навіть своєму єдиному сину для ім'я вибрав ієрогліф "Мен", покладаючи на нього всі надії.
[Мен（猛）— лютий/мужній.]
Проте, сталось не як гадалось. Ще з дитинства він був, як батько, доки всі інші діти його віку грались в грязюці надворі та сідлали дерева, Ян Мен сидів вдома, займаючись орігамі і паперовою мозаїкою. Тільки через це, він зазнав багатьох побоїв, в тому числі і від батька. Однак, кожен раз, коли батько за це сварив сина, то не міг стримати сліз, а після продовжуючи спокійно пояснювати за 'правильний шлях', не витримуючи, він був надто м’яким, в силу характеру.
«Що це з твоїм волоссям?»
Ян Мен одразу ж торкнувся маківки і тінь скорботи з'явилась на прекрасному обличчі: «Нічого. Не нагадуй. Коли я прокинувся сьогодні, його вже не було.»
«Твій батько вночі таємно зробив тобі нову зачіску?» — Лво Їнь промовив трохи насмішливим тоном.
«Не смішно! Хто б ще зробив подібне?!»
Бай Лво Їнь тільки фиркнув, засміявшись: «Ми точно пов'язані долею.»
Раптом, Ян Мен ніби щось згадав і вдарив Бай Лво Їня по потилиці: «Вчора, коли ти мені подзвонив, ти поклав слухавку не договоривши. То що ти тоді хотів сказати?»
Бай Лво Їнь трохи помовчавши, тихо відповів: «Моя мама збирається заміж.»
Почувши це, Ян Мен одразу ж випростався, зупинившись: «В тебе є мама?»
Бай Лво Їнь глибоко вдихнув, перед тим як знову почати говорити: «Думаєш мій батько — дощовий черв*? Зберігає енергію на п'ятій фазі, а потім на шостій згруповує і осеменяє себе, щоб зробити потомство?»
[Розмножуються черви, згортаючись, обмінюючись сперматозоїдами. Потім муфточка ослизнюється і сповзає до жіночих органів, які знаходяться на кінці тіла та виділяють яйцеклітини. Потім черв'як скидає муфточку, в якій зливаються жіночі і чоловічі клітини. Через 2–3 тижні утворюється потомство, а через 4–5 тижнів черв'як досягає своїх стандартних розмірів.
*Не думали, що перекладаючи броманс, буду шукати інформацію за розмноження червів.]
Ян Мен сміявся так, що його плечі тремтіли, ледь відповівши: «Не дражнись, я правда й гадки не мав. Скільки тебе знаю — ні разу не бачив твою маму!»
«Та не може бути! Минулого року моя мама поверталась додому та навіть жила в нас тиждень, ти вже забув? Вона також часто проїжджає повз твій дім, щоб розвернути машину в правильний напрям.»
«А, я згадав. То це була твоя мама? Як вона може виглядати молодше моєї племінниці?»
«Нариваєшся?»
«Ні-ні, моя племінниця народилась кілька днів тому, але вона вся в зморшках.»
«Всі немовлята такі.»
Бачучи безвиразне обличчя Бай Лво Їня, серце Ян Мена огорнула мряка, ніби туман, що розповсюджувався всередині, він вже не сперечався. Ще з малечку, Бай Лво Їню, найкращому другу Ян Мена, і його батьку доводилось жити в бідності, а зараз його мама збирається за іншого чоловіка, складно й уявити в якому той зараз стані.
*****
«Хочеш я знайду людей, щоб зруйнувати весільну церемонію?»
«Ти?» — Бай Лво Їнь глянув з недовірою: «І яких людей ти покличеш? Групу гарненьких хлопчиків, що грають в опері? Щоб битись з одними з військовими офіцерами?»
«Військовими офіцерами?» — Ян Мен був приголомшений: «Твоя мама, за кого вона йде заміж?»
«За генерал-майора*.»
[Генерал-майор — найвищий чин в званнях генералів і друге у військовій ієрархії.]
В Ян Мена аж дар мови забрало: «Це… Висока посада…»
«Продовжуй говорити.»
«Про що?»
«Про людей, котрих ти хотів 'люб'язно запросити' на мамине весілля»
Обличчя Ян Мена освітлювало сонячними променями, воно здавалось настільки чистим, що виглядало майже прозорим.
«Навіть якщо я й покличу їх, це все одно, що подарувати їм букет пластикових квітів*»
[Штучні квіти зазвичай кладуть на могили померлим.]
Бай Лво Їнь прожигав рішучістю Ян Мена, а в його очах запалився вогник, котрий той намагався стримувати, але невдовзі це стало неможливим і вогонь вирвався назовні.
«Нічого, просто скажи, про що ти думав, коли розповідав про це спочатку.»
Ян Мен затримав подих, його впевненість розчинилась ще на "Генерал-майор", але все ж видавив з себе: «Мій старший дядько — головний в групі оплакувачів*. Спочатку я хотів попросити його знайти людей, котрі б грали ту саму роль на весільній церемонії, але зараз…»
[Оплакувачі — люди, що приходять оплакувати людину на похорони, зазвичай граючи когось з родини чи близьких людей.
Це повноцінна професія.]
«Чудово!» — Бай Лво Їнь миттєво відреагував на слова Ян Мена: «Як ми можемо зв'язатись з твоїм дядьком?»
«Вони лише звичайні люди, я не хочу створювати проблем.»
«Не переймайся.» — Бай Лво Їнь одразу ж заспокоїв Ян Мена, як кінчики його вуст потягнулись вгору, розтягуючись в по
смішці: «Ми не дамо твоєму дядьку втрапити у неприємності.»
Далі
Том 1. Розділ 2 - Мій батько одружується!
«Сяо-Хай*, я вже забронював банкет. Коли ми рушаєшаємо?» “[Сяо（小）— ‘маленький’, але в приставці до імені означає близькі стосунки між людьми, часто використовується до дітей, а раніше ще й до служників.]” «Коли я казав, що хочу йти?» Усмішку, що тільки-но з’явилась на вустах охоронця* Свень, вмить здуло, мов крижаний вітер пронісся повз. З цією дитиною завжди було складно мати справу. Ще змалечку, він не їв ані м’яке, ані тверде*, створюючи неприємності. “[Не їсть ані м’яке, ані тверде（软硬不吃）— людина, що має тверду позицію щодо чогось, не поступається при будь-яких обставинах, вперта.]” «Генерал* сказав, що це не прохання, а наказ, ти не маєш права опиратись.» “[Генерал (首长) — “старший по званню”, але ми вже знаємо, що батько Ґу Хая військовий генерал-майор, тож будемо його звати просто генерал Ґу, щоб було простіше.]” Ґу Хай піднявся, його високий зріст та міцна статура відповідали його такому ж високому статусу та військовому вихованню. Навіть попри те, що він тинявся по кімнаті в непокорі, він все ще випромінював потужну, владну ауру. «Тоді нехай зв’яже мене і силою притягне туди.» Через це речення, сказане звичним тоном, охоронець Свень примружив очі настільки, що під ними з’явились три нові зморшки. «От чому ти такий? Пані відійшла на той світ вже давно, а генералу близько сорока. Ти ж не можеш змусити його жити у траурі все життя?» Ці слова вдарили прямо по болючому місцю Ґу Хая. «Я ніколи не пробачу йому за те, що сталось з мамою.» Почувши це, охоронець Свень зупинився біля Ґу Хая та прошепотів: «Сяо-Хай, ти не можеш так розкидатися словами. Якби тебе почув генерал, він би шкіру з тебе здер. Те, що сталось з твоєю мамою було лише нещасним випадком. Навіть судмедексперти це підтвердили. Як ти і досі можеш винити свого батька?» «Досить. Я обізнаний у ситуації.» Охоронець Свень зробив великий крок назад, по армійськи відсалютувавши. «Тоді я заберу тебе завтра.» Весь день Ґу Хай витратив на тренування в фехтувальному клубі. Коли ж він зупинився, щоб відпочити, знявши свою маску, пара міцних рук закрила йому очі. «Не створюй неприємностей.» Дзіньлулу опустила руки, розглядаючи його вузькими очима. Ґу Хай поклав руку на її щоку, легко похлопавши, від чого та весело засміялась. Дзіньлулу була дівчиною Ґу Хая, вона важила трохи більше сорока кілограм та мала зріст сто сімдесят два сантиметри. Описати її, як пласку було б не зовсім правильно, її груди були ніби загіпсовані. Того, що мало б там бути явно не було. Якщо ви подумали, що її обличчя мало б бути видатним, то ви не могли ще так помилитись в житті. У неї була трохи засмагла шкіра та одинична повіка, у парі з прямим носом і тонкими губами. Насправді, якщо відійти на п’ятдесят метрів, то було б складно сказати, що це дівчина. В зовнішності вона явно програвала іншим дівчатам, але все одно змогла закохати в себе принца з обличчям за котре ладні були битись. Більше того, вони були разом вже три роки. «Коли ти встигла знову засмагнути?» Куточки губ Ґу Хая припіднялись, ніби його обличчя увібрало енергію сонячного світла із вікна, виглядаючи просто неймовірно. «Останнім часом я плавала без упину.» Дзіньлулу послідувала за ним до зони відпочинку, діставши пару серветок, щоб протерти йому піт. Кожен раз, коли вона була поруч з Ґу Хаєм вона відчувала запах табаку змішаний з потом. Якби вона закрила очі, то перед очами б вималювався гарний, зрілий чоловік років тридцяти. Проте, варто було відкрити очі та перед нею опинявся понурений юнак. «Дурненька, на що задивилась?» Ґу Хай простягнув руки до Дзіньлулу, щоб обійняти і тихо зітхнув: «Мій батько одружується, весільна церемонія відбудеться завтра, вони планують зробити її тихо та просто.» «Вже?» Дзіньлулу припідняоа голову, її яскраві, виразні очі дивились прямо на Ґу Хая: «А ти що думаєш? Збираєшся йти чи ні?» «Думаєш, мені варто піти?» «Звісно, йди! Чому ж не піти? Ти маєш показати їй, що в цьому домі не один господар і вона не зможе робити що схоче або створювати неприємності, навіть якщо твій тато не поряд!» Ґу Хай заховав свою безпорадність глибоко у серці: «Я справді не хочу їх бачити. Ти знала, що ще до інциденту з моєю мамою, вони були знайомі? Беручи до уваги статус батька, він не міг одружитись вдруге. Думаю, ти також розумієш до чого я веду.» «Можливо ти просто надумуєш зайвого.» Ґу Хай жадібно ковтав воду. Коли його адамове яблуко підстрибнуло, Дзіньлулу засміялась та вщипнула його, мало не змусивши Ґу Хая виплюнути все назад. «Якщо я знайду групу репортерів та дозволю їм без попередження знімати весільну церемонію, чи це спричинить неприємності?» Дзіньлулу була здивована такому плану: «Ти хочеш зруйнувати місце проведення весілля?» «Я хотів відплатити батьку вже довгий час.» «Я не думаю, що покликати репортерів буде легко. Навіть якщо вони й зберуть потрібну інформація, їх канал може не дозволити запустити її в ефір та всі твої старання підуть в нікуди.» «Ні, моя мета це не дати їм донести на весілля, я просто хочу, щоб вони принесли камери та інші пристрої для зйомки для сіяння хаосу і незручності. В будь-якому випадку, після цього, ніхто не буде щасливим.» «А—» — голос Дзіньлулу трохи здригнувся перш ніж вона продовжила говорити: «Зараз я зрозуміла. Не важливо чи це репортери чи ні, головне щоб це пошкодило святкову атмосферу та створило безлад, так?» «Розумничка.» Дивна іскра промайнула в темних, обсидианових очах Ґу Хая.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!