Мокре волосся Дзін Ліня розкидалося по тілу. Губи були закушені доти, доки шкіра не розірвалася, але кров була злизана. Його обличчя було блідим. Він виглядав так жалюгідно, що зовсім не був схожий на Лорда Лінь Сона. Слова Лорда Дона не зворушили його, бо він був певен, що той лише намагався знервувати його.
Лорд Дон отримав сильний удар – передня частина його вбрання зім’ялася. Побачивши, як Цан Дзі приголомшений словами Дзін Ліня, він негайно просунув долоню між руками Цан Дзі, спостерігаючи, як той відступає. Дзін Лінь закрив йому очі, тож Цан Дзі міг визначати напрямок наступного удару лише на слух. Щойно він опустився на ноги, то одразу ж ухилився. Не чекаючи, поки Дзвей Шань Сен вдарить своїм посохом, він схопив Дзін Ліня і відстрибнув на кілька лі.
– Не людина і не демон, – Цан Дзі палав усім тілом. Надлишок духовної енергії викликав у нього нетерпіння. Він прагнув знайти вихід. Затамувавши подих, він кинувся й запитав: – Тоді хто він?!
Дзін Лінь почав зізковзувати зі спини Цан Дзі, коли той підтягнув його назад. Притулившись головою до шиї Цан Дзі він сонно промовив:
– Спочатку він був одним із злих духів Кривавого Моря.
– Злий дух? – Цан Дзі стрибнув глибше у ліс і підвищив голос. – Він злий дух!
– Його справжня форма – це його первісний вигляд, – вітер бив по вустам Дзін Ліня. Він опустив руку і сказав: – Ось чому твоя справжня форма відступила в тривозі.
Саме з цієї причини ударна хвиля прокотилась Трьома Сферами того дня, коли Верховний Батько призначив Лорда Дона. Якби не згода Фан Тана, це питання все ще обговорювалося б.
Щойно Дзін Лінь закінчив свої слова, повітря позаду нього згустилося. Він сперся на плече Цан Дзі та послабив хватку, щоб зісковзнути вниз. Цан Дзі наступив на камінь і підхопив Дзін Ліня. Вони обидва обернулися – їх уже загнали в кут на крутому схилі гори. Дзвей Шань Сен спустився з неба, а посох Сян Мо вдарився об землю. Гора розкололась. Цан Дзі послизнувся і впав з Дзін Лінєм на руках.
Дзвей Шань Сен хотів кинутися в погоню, але коріння Гірського божества пробилося крізь землю та запечатало тріщини.
– Ти навіть не можеш постояти за себе, а хочеш захистити інших, – Дзвей Шань Сен розбив свій посох.
Лози Гірського божества переплелися з його корінням, і ґрунт у горах розпався, немов текуча вода. Здавалося, він не зрозумів слів Дзвей Шань Сена. Він згорнув грудку бруду з Дзін Лінєм та Цан Дзі, що потрапили в пастку, у форму пельменя й засунув її під себе, а лози обплели їх, коли він закопував їх. Здавалося, ніби він їх поїдав.
Дзвей Шань Сен насупив брови, але не поворухнувся, щоб врятувати їх. Він озирнувся з місця, де стояв, і закричав:
– Виходь!
Лорд Дон виснувся.
– Що?
– Я просив тебе допомогти схопити їх! – сказав Дзвей Шань Сен. – Але ти дав їм втекти!
– Коли це ти просив у мене допомоги? Ти точно сказав мені провести розслідування. Я розслідував. Я навіть підготував ілюзорне царство. Ти не тільки не хвалиш мене, але і звинувачуєш, – Лорд Дон почувався дуже скривдженим.
– Ця риба вже злякалася твоєї справжньої форми. Якби ти був готовий використати свою божественну швидкість раніше, він би не зміг відійти ні на крок, не кажучи вже про втечу! – Дзвей Шань Сен розлютився і йому кортіло вдарити його своїм посохом.
– Якщо ти його спіймаєш, думаєш він тобі все одразу розкаже? – Лорд Дон повернувся і знову запитав: – Ти думаєш, що ми з тобою можемо вирішити цю проблему, якщо схопимо його?
Посох Сян Мо раптово був направлений на ніс Лорда Дона. Дзвей Шань Сен подивився на нього.
– Ти сказав: “Я розумію”. Що ти зрозумів?!
Під загрозливим тиском посоха Сян Мо, Лорд Дон підняв долоню та відверто відповів.
– Нічого. Я просто його обдурив, – спостерігаючи, як обличчя Дзвей Шань Сена темніє, він додав: – Здається, я тепер трохи розумію.
– Так ти розумієш чи ні?!
– Розумію. Розумію, – сказав Лорд Дон. – Хоча він відповідав плавно, і було важко сказати, правдиві його слова чи брехня, все ж таки було щось дивне в цьому. Незалежно від того, ким він був, він не повинен бути слабким. Риба завжди рятувала його, коли він був у небезпеці. Це справді дивно. Якщо він Дзін Лінь, йому довелося б досягти Стадії Великого Досягнення, щоб уникнути смерті. Оскільки це Стадія Великого Досягнення, як ми зможемо його спіймати? Навіть якщо я покажу свою справжню форму, я можу не перемогти його. Хоча його дії легковажні, він не показує свого справжнього обличчя, і він також навмисно прикинувся Лордом Лінь Соном. Просто…
– Просто що?
– Це звучить дуже мило, коли він називає мене ґеґе.
– Не відхиляйся від теми! Що нам тепер робити? – Дзвей Шань Сен подивився на Гірське божество. – Ми не можемо його вбити чи позбутися. Не кажи мені, що ми повинні лишити його?
– Хіба ти не кричав про те, щоб схопити його та повернути? Я хочу побачити, як ти збираєшся це зробити, – сказав Лорд Дон. – Гори тут – це все його тіло. Щоб “спіймати” його, тобі треба підняти всі гори до в’язниці Джвей Хвей.
Навіть Дзвей Шань Сен не може підняти гори на Небеса.
– Я просив про помилування для нього, бо вважав, що він співчуває дітям. До того ж, це можна було б розцінити як вияв милосердя. Але якщо ми дозволимо йому все це просто так, у майбутньому можуть виникнути нові проблеми. У такому разі краще буде допомогти йому подолати труднощі та здобути вознесіння, – сказав Лорд Дон.
– Ти хочеш зробити його божеством? – Дзвей Шань Сен був вражений. – Припини жартувати! Ми повинні спочатку повідомити про це на Дев’ятому Небі і дати Лорду…
– Я скажу йому пізніше. Це не велика справа, якщо це просто божество-наглядач.
Дзвей Шань Сен вагався на мить, перш ніж нахилитися до вуха Лорда Дона і прошепотіти.
– Якщо ти спочатку будеш діяти, а потім доповідатимеш, Лорд не буде щасливим.
– Коли ти його взагалі бачив щасливим? Не хвилюйся, він мій брат, – Лорд Дон прошепотів у відповідь
Дзвей Шань Сен більше не говорив, побачивши наполегливість Лорда Дона.
Однак, поблукавши колами двічі, він забув спитати, що ж йому слід робити з тими двома, яких проковтнуло Гірське божество. А коли він нарешті згадав, то більше не міг знайти Лорда Дона і втратив усі сліди Дзін Ліня і Цан Дзі.
Лорд Дон з посмішкою вмовляв Дзвей Шань Сена, аж поки той не заплутався в думках, але впродовж усього цього, рука, яка торкнулась Цан Дзі, залишалась за його спиною. Дзвей Шань Сен не помічав напівоголених білих кісток на цій руці, зі шкірою та плоттю, що обгоріли та розплавилися.
***
Дзін Лінь підвівся з землі. Поруч із ним Цан Дзі згорнувся клубочком, немов парчевий короп, що женеться за своїм хвостом. Він з’їв забагато, і Лорд Дон налякав його. Через це йому важко було підтримувати свою людську подобу, тому йому довелося повернутися до своєї початкової форми, щоб перетравити їжу. Дзін Лінь ліг на бік, прислухаючись до звуку коріння, що заривається в землю. Стало зрозуміло, що вони потрапили в пастку в тісному перетині коріння та багнюки. Вони не тільки провалювалися глибше, але й ставало темніше.
Тіло Дзін Ліня стало важким, а руки – легкими. Він обійняв Цан Дзі, ніби тримав у руках калюжу води. Парчевий короп зісковзнув йому в обійми і завмер. Дзін Лінь поринув у сон, притискаючи до себе водяну гладь. З лоз Гірського божества крапали краплі води. Дзін Лінь відчув, ніби сам перетворився на рибу, замкнену в теплій воді. Чим довше він просочувався цією водою, тим сильніше паморочилося в голові. В його вухах луною звучали слова Лорда Дона.
Серед братів, він найнеприємніший.
***
Цан Дзі відчув нудоту від гойдання мідного дзвіночка. Розкинувшись над столом, він побачив юнака в халаті та срібній короні, який проходив повз з мечем. У цей момент його живіт був зайнятий бурчанням, але він усе одно відчував, що цей хлопчина знайомий йому.
Хіба це не Дзін Лінь?!
Цан Дзі скотився зі столу та ступив на вікно, щоб визирнути.
– Чому ти такий…
Сонячне світло яскраво палало. Цан Дзі прижмурив очі, щоб роздивитися. Обличчя Дзін Ліня виглядало молодше, і він був значно нижчим аніж зараз. Він сягав лише до грудей Цан Дзі. Він зрозумів, що цього разу спогад був нікого іншого як Дзін Ліня.
Юнак, Дзін Лінь, мав елегантну фігуру у своєму білому вбранні. Коли він дістався підніжжя сходів, він зняв меч і став на одне коліно. Цан Дзі здійснив своє бажання почути його дитячий голос.
– Батьку, – поклавши руку на коліно, юнак, схилив голову та повідомив: – Я повернувся.
Кілька людей вийшли з зали на сходи, і брати Дзінь Ліня, які були так само одягнені в білі шати і корони, розділилися, ставши по обидва боки. Чоловік у темно-фіолетовому халаті посередині спустився сходами рівними кроками та особисто допоміг Дзін Ліню підійнятися.
– Як пройшла поїздка?
– Все пройшло добре, – відповів Дзін Лінь.
– Ти не був пораненим? – чоловік стурбовано запитав.
Юнак на мить замовк.
– Ніколи.
Чоловік поплескав його по плечу та похвалив.
– Батько давно чекає на тебе. Нехай твої брати пригостять тебе вечерею. Твої заслуги неоціненні в цій поїздці на південь! Якщо ти чогось бажаєш, просто скажи мені.
З обох сторін запанувала тиша. Вирази їхніх облич були незрозумілі.
Цан Дзі вважав це дивним. Хоча в нього не було братів і він не розумів краси возз’єднання, він також знав, що атмосфера не повинна бути такою, коли брати возз’єднуються.
Тільки двоє хлопців, що стояли ліворуч і праворуч від чоловіка, вийшли вперед. Один з них був жвавим і сяяв енергією. Він підняв руку, щоб схопити Дзін ліня за руку, і кинув йому загадкову посмішку.
– Я передбачав, що ти повернешся додому з хвилини на хвилину, – сказав він трохи самовдоволено. – Юнь Шен сказав, що тобі знадобиться більше часу.
– Я не знав, що ти так швидко рухатимешся. Головне, що ти повернувся, – другий юнак виглядав ніжним і гарненьким, створюючи враження весняного вітерцю. Цан Дзі ніколи б не подумав, що цей хлопець згодом стане Лордом Чен Тянєм, Юнь Шенем.
Вони провели Дзін Ліня до кімнати. З-за ширми висунулася голова. Маленька дівчинка з блискучими чорними очима здалеку помахала Дзін Ліню.
– Цін’яо більше не повинна плакати, – сказав Лі Жон. – Твій Дзю-ґе нарешті повернувся.
Цін’яо затулила вуха і сказала:
– Я не слухаю. Сі-ґе співає сутри!
Відчуваючи, як його серце пом’якшується, Цан Дзі схопився за груди і завмер. Однак, його одразу вразило, що це почуття належало не йому, а Дзін Ліню. У минулому вони також мали доступ до снів інших людей, але ніколи не ділили почуттів сновидця. Знайшовши це новим, Цан Дзі стиснув свої груди.
Це, мабуть, молодша сестра, про яку згадував Дзін Лінь.
Цан Дзі торкнувся кінчика свого носа. Це було не зовсім те, чого він очікував. Хоча за столо панувала певна незручність, її все ж можна було вважати гармонійною. Якщо так воно і було, то він не міг цього зрозуміти.
Чому Дзін Лінь вбив Верховного Батька?
Бічний профіль Дзін Ліня був набагато незрілішим, ніж зараз. Він був таким тихим, ніби був душею, що ширяє в небі. Цан Дзі міг зрозуміти з його мовчання, що його думки деінде. Він тільки відповідав на питання Верховного Батька. Юнак не жартував зі своїми братами і навіть не дивився на них.
Обід пройшов швидше, ніж очікувалося. Юнь Шен та Лі Жон відправили юного Дзін Ліня назад до його будинку та зупинилися у дворі, щоб поговорити на мить. Цан Дзі побачив ґінкго над головою Дзін Ліня, що звисало на його волосся. Дзін Лінь взяв його з легкою посмішкою. Тепер у ньому відбулась якась зміна, він був набагато розслабленішим, ніж під час бенкету.
Його голос залишився тим самим, але тон став трохи легшим.
– Хоча на півдні багато демонів, усі вони другорядні демони. Щоб просунутися у вдосконалені, братам слід вирушити на північ.
– Ми поміняємося місцями наступного місяця. Ти будеш контролювати навчання вдома, а я поїду на північ подивитися, – Лі Жон був вищий за них обох, і його сила була ледь помітна в руках. – Фенікс лежить під деревом Цан Лі на півночі, а дракон блукає серед моря та хмар. Батько хоче об’єднати сили з ними обома для битви з Кривавим Морем. Я випробую їх.
– Фенікс – це добре, але той дракон, – м’яким тоном сказав Юнь Шен. – Я чув, що він зарозумілий і дикий. Боюся, з ним буде важко впоратися.
– Схід тепер потрапив до рук ворога, і Криваве Море тисне на нас. Хай там що, ми повинні повідомити його, – сказав Лі Жон. – Якщо все піде не так, як ми хочемо, то забудь про це.
Молодий Дзін Лінь крутив ґінкго пальцями та сказав:
– Якщо це не спрацює, я піду.
– Навіщо поспішати? – Лі Жон поплескав Дзін Ліня по спині, подивився на нього і сказав: – Батько ще нічого не сказав, тож ти просто залишишся і почекаєш вдома. Я вже обговорив це з ними цього разу. Вони не будуть знову ускладнювати тобі життя.
– Тобі слід частіше їм посміхатися, – сказав Юнь Шен. – Як брати, ми не повинні бути такими віддаленими один від одного. Навіть якщо кістки зламані, вони все одно з’єднані сухожиллями. Ситуація зараз стає дедалі небезпечнішою. Нам краще стабілізувати наші сімейні стосунки.
Дзін Лінь кивнув головою і нічого не сказав. Вони вдвох пішли разом. Цан Дзі пішов за Дзін Лінєм до його кімнати. Там було холодно і похмуро. Як нудно. Він ліг на ліжко Дзін Ліня і, підперши голову рукою, спостерігав, як інший знімає меч, розстібає одяг і сам носить воду у дерев’яну бочку. Цан Дзі підняв ґінкго, яке Дзін Лінь тримав раніше, і посміхнувся.
– Як і очікувалося, він все той самий. Навіть його звичка купатися не змінилася.
Дзін Лінь наповнив відро холодною водою та сів на край ліжка. Заплющивши одне око, Цан Дзі спостерігав, як юнак, що стояв спиною до нього, скинув одяг. Тіло вісімнадцяти чи дев’ятнадцятирічного було спокусливим. Його можна було їсти сирим, але ідея засмажити також здавалася привабливою. Цан Дзі спостерігав, як білий халат сповз на землю, оголюючи рани на його спині.
Ці перехресні рани різного розміру та глибини свідчили про те, як нелегко було подорожувати з мечем. Що він казав про “ніколи”? Коли Дзін Лінь зірвав марлю, нові рани накладалися на старі, немов чарівно красивий візерунок на білому атласі.
Горло Цан Дзі пересохло. Він мимоволі повернувся, щоб встати. Він спостерігав, як Дзін Лінь облив себе холодною водою та витерся, зі знайомством, навіть не глянувши у дзеркало. Крапля крові стікала вниз і капнула на його злегка увігнуту ямочку у спині прямо на очах Цан Дзі. Юнак ніби чув інтригуючий звук краплі крові, що ковзала вниз. Несучи в собі достатньо сили, щоб убити людину, вона ніжно і делікатно ковзнула в заглиблення, ніби створеного для пестливого дотику його великого пальця.
Жага.
Цан Дзі про себе повторяв це слово. Здавалося, що він його не впізнав. Проте, здавалося, що він добре знайомий з ним.
Юнак все ще носив корону. Він різко озирнувся з крижаним поглядом. Цан Дзі зустрівся з ним поглядом і притиснув кінчик язика до зубів.
Сміх вирвався з нього, коли він тихо промовив.
– Ця жага, ти мене її навчив.
Ніби чогось навчившись, Цан Дзі ліг на ліжко і сміявся без кінця. Він знову повернувся, щоб подивитися на Дзін Ліня, відчуваючи, ніби юнак був у клітці зі світла. Здавалося, ніби Дзін Лінь був одночасно в межах його досяжності та поза ним. Хоча вираз обличчя та погляд Дзін Ліня були крижаними, Цан Дзі все ще якимось чином відчував, що його серце м’яке та ніжне.
