Вночі вони спали спиною один до одного. Кам’яна фігурка спала на грудях Цан Дзі, піднімаючись і опускаючись із кожним його подихом. Вона спала, але Дзін Лінь не спав. За вікном дощило і лунав весняний грім.
Дзін Лінь, розмірковуючи, слухав дощ. Він уже збирався відпочити, коли почув ледве помітний звук дзвоника, що лунав під дощем. Цей дзвін вивів його думки з покоїв, де він побачив іншу сцену.
Дощ ще лив.
З-за бамбукової огорожі вилізла босонога дитина й пострибала до солом’яної хатини з товстим листом на голові. У хаті було темно, тхнуло поганими ліками. Хлопчик побіг до внутрішньої кімнати, залишаючи за собою брудні сліди. На старому дивані спав хворий і худий чоловік.
Маленька дитина стала на коліна біля краю дивана. Його омиті дощем очі засяяли ще яскравіше. Він дістав з-під тонкої тканини пакунок олійного паперу і шар за шаром відкривав його. Всередині лежав цукровий пиріг завбільшки з його долоню. Дивлячись на цукровий пиріг, він не міг не ковтати слини. Він штовхнув чоловіка.
Очі чоловіка були закриті.
-Батьку, з’їж пиріг, - прошепотіла дитина.
Чоловік не чув його.
Дитина штовхнула пиріг біля подушки чоловіка й підвелася, щоб вибігти. Тільки-но він переступив поріг, як розвернувся і побіг назад, розтираючи крихти пирога пальцями і відправляючи їх до рота, щоб спробувати на смак. Перш ніж він встиг відчути солодкість, він почув кроки за дверима.
-Чваньдзи, - жінка зняла мокру хустку, оголивши своє просте обличчя. Вона була міцніша за інших, тому могла носити дрова та орудувати сапою, щоб підтримувати чоловіка та дитину. Витираючи дощ з обличчя, вона сіла біля дверей, щоб дати відпочити ногам, і поманила свою маленьку дитину. - Чому ти знову не взутий?
Маленьке дитя захихікало й витягнуло свої брудні ніжки, щоб показати їй. Обличчя жінки було сховане в тіні і Дзін Лінь не міг чітко роздивитися її. Він лише відчув, як дитина зробила кілька кроків уперед. Потім дитина кинулася в обійми жінки і ніжно назвала її «мама». Жінка обняла і заговорила з ним, приклавши голову до нього. Звуки дощу заглушили ці слова, тому Дзін Лінь не міг розібрати, що вона каже. Дитина підняла руки, щоб обійняти жінку за шию, ніжно погладжуючи її.
Дзін Лінь холодно подивився на нього. У нього не було матері, тож він не знав, у чому полягає задоволення мати її. Він побачив, як дитина підскочила від радості, а потім заснула на руках у жінки. Жінка тримала дитину, поклавши одну руку йому на спину. Дивлячись на дощ надворі, вона наспівувала мелодію, щоб заколисати його.
Шум дощу прискорився.
На спині Дзін Ліня була важкість, яка ледь не притиснула його до ліжка. Він раптом прокинувся, насилу перевертаючись на постільній білизні, обличчя Цан Дзі було поруч і він міцно спав.
Дзін Лінь витягнув руку й зморщив брови. Цан Дзі раптом принюхався і сказав із заплющеними очима:
-Дай мені швиденько перекусити, поки темно й дощить.
-Тепер, коли ти можеш ковтати все, можеш обійтися й звичайним зерном, - Дзін Лінь намацав подушку, але не знайшов свого віяла.
Цан Дзі підняв руку, щоб відкрити складне віяло, і кілька разів помахав ним, кажучи:
-Зерна смертних можуть лише наповнити живіт. Мені начхати на нього. Тобі щось снилося зараз, чи не так? - він трохи розплющив око. - Ти раніше кликав «маму».
-Це був не я.
-Сказано було твоїми устами, - Цан Дзі сів і сильно помахав віялом, - скиглив, як маленьке кошеня.
Коли він це сказав, маленька кам’яна фігурка, що впала з його грудей, вдарилася головою. Цан Дзі спостерігав, як вона підняла голову, коли відкинулась назад. Лише після того, як та прокотилася кілька разів, він почув відповідь Дзін Ліня.
-Звідки б у мене мама з'явилась? - він відповів ледачим тоном. Маленька кам’яна фігурка витягнула кінцівки й лінувалась далі на постелі. Дзін Лінь навіть не хотів рухатися. - Цей дзвіночок хитрий, щоразу, коли він тягне мене подивитися на видіння, він позичає мою силу
-Ти маєш на увазі, - Цан Дзі нахилив голову, - це був сон Ґу Шеня? Але що він хоче, покликавши нас сюди?
-Не знаю, - Дзін Лінь виглядав трохи втомленим. - Подивитися недешево.
Він лише кинув кілька поглядів, а вже сонний. Висохле відчуття вичерпання духовної енергії зробило його слабким. Йти за мідним дзвоночком йому було дуже важко. Останній раз, коли він взяв із собою Цан Дзі, було набагато краще. Цей дзвіночок навіть мав улюбленців.
Наступного дня було ще темно і йшов сильний дощ. Ґу Шень одягнув свою солом’яну накидку від дощу та капелюх, щоб знову сісти на коня. Він безцільно блукав серед гір, намагаючись знайти це відчуття знайомства. Він був надто молодим того року, коли покинув дім. За винятком бамбукової огорожі перед солом’яним будинком, він пам’ятав лише сильний запах ліків у дощові дні.
Цан Дзі спостерігав біля підвіконня, як вид спини Ґу Шеня зник у завісі дощу.
-Скільки часу це займе, якщо він продовжуватиме такі пошуки?
-Цьому немає кінця, - Дзін Лінь спостерігав, як ця фігура зникла.
-Чому він має бути таким наполегливим? - спитав Цан Дзі. - Він може створити сім'ю будь-де. Навіщо наполягати на минулому?
-Зрештою, це інше, - дощ бризнув на пальці Дзін Ліня. - Він майже пережив свій розквіт, але він все ще зовсім один. Навіть якщо він звик до самотності, він не обов’язково хотів би залишатися назавжди самотнім. У його родині є люди, за якими він сумував стільки років, а також частина себе, яку він відкинув.
-Я не розумію, - Цан Дзі розвернувся й сів на вікно, - це надто важко зрозуміти. То що, якщо він їх знайде? Тривалість життя людини така коротка. Навіть якщо він знайде їх, його родина може його не згадати. Крім того, світ величезний. Тільки сама людина може бути справді вільною. Сім'я - це тягар. І без неї добре.
-Ось чому ти не можеш бути людиною, - Дзін Лінь витер воду, - і я теж.
-Це найкраще для нас з тобою, - Цан Дзі підняв палець і зачепив порожній гачок. Трохи похитавши ним він продовжив: - Оскільки він здійснив особливу подорож сюди, у нього, мабуть, є якась інша мета. Все, що нам потрібно зробити, це просто піти за ним, чи не так?
-Я не знаю мету дзвоника, - сказав Дзін Лінь, - просто слідуй за ним.
-Тоді, перш ніж ми вирушимо, я повинен наповнити свій шлунок, - Цан Дзі поплескав себе по коліну й жестом запросив Дзін Ліна підійти.
Шум дощу за вікном був нестримним і переплітався з хрипінням болю. Хватка чотирьох пальців Дзін Ліня на дерев’яному підвіконні слабшала й міцніла. Дощова вода намочила кінчики пальців, роблячи їх мокрими та холодними.
Зрештою, Цан Дзі був ситим лише наполовину. Дзін Ліню бракувало крові та життєвої енергії. У нього виступив холодний піт після того, як його вкусила ця ненажерлива риба. Цан Дзі боявся, що той помре від одного сильного укусу, тому неохоче лизнув кровоточиве місце. З тих пір, як він спожив духовну енергію Дзвей Шан Сена, його культивування не тільки різко покращилося, але навіть його апетит виріс. Його жадібність ставала більше схожою на стрілу на тятиві, готову вискочити будь-коли.
Обидва вони ще не помітили двох горбків, які тихо утворилися на лускатому лобі парчевого коропа - оригінальної форми Цан Дзі - який спав, згорнувшись калачиком, у своєму духовному морі.
Відбитки копит коня Ґу Шеня простягалися від звивистої гірської дороги до глибшої частини гори. Перетнувши пусте урвище, він побачив широку рівнину. Це було гірське місто на півночі. Дивлячись з високої точки вниз, він бачив ряди різноманітних будівель, вишикуваних упорядкованим чином.
Цан Дзі і Дзін Лінь увійшли в місто. Кам’яна фігурка сиділа на плечі Цан Дзі й чхнула. Цан Дзі також потер кінчик носа.
-Демонічна аура приголомшлива.
Вони тільки-но переступили поріг, як на них зосередилися сторонні погляди. Вони не тільки пускали слини на Дзін Ліня, але навіть на Цан Дзі. Озирнувшись навколо, виявилося, що це місце переповнене демонами в людській шкірі.
-Мені було цікаво, як може існувати місто в горах, - Цан Дзі провів кінчиками пальців по губах і відкрив невинну посмішку всім оточуючим, яка точно відрізнялась від його слів, - їх достатньо, щоб наповнити мій шлунок.
Тримаючи парасольку, Дзін Лінь сказав:
-Тут також є головне божество.
-Демаркаційний відділ навіть керує містом демонів?
-Це їхній обов'язок. Однак, - Дзін Лінь оцінив вуличний ринок, - для того, щоб демонічна аура витікала таким чином, божество, яке відповідає за це місце, швидше за все, все ще перебуває в сплячці.
-Крім цього лорда Дона, ніхто інший не може їх розбудити?
-Це залежить від удачі, - сказав Дзін Лінь, - Лорд Дон... Якщо ти матимеш можливість побачити його, ти зрозумієш, чому саме він має виконувати таку справу.
-Невже тому, що в нього три голови і шість рук, його бояться навіть демони?
-Навпаки, - Дзін Лінь подивився на нього, - він дуже привабливий.
Поки вони стояли пліч-о-пліч під парасолькою і перешіптувалися, Ґу Шен уже зліз з коня і зайшов до магазину. Саме коли він обідав у передпокої, він побачив босого хлопчика, який жалісно дивився на нього. Ґу Шень розламав парову булочку і простягнув йому.
Дитина взяла булочку і трохи її надкусила. Ґу Шень вказав на вільне місце перед собою.
-Давайте поїмо разом.
Дитина піднялася за стіл. Замість того, щоб взяти палички, він сперся на стіл і витріщився на Ґу Шеня, з нього ледь не текла слина. Побачивши, який він ненажерливий, Ґу Шень дав йому ще булочки.
Жінка з магазину тримала вино на підносі й нахилилася, щоб тепло й чарівно посміхнутися Ґу Шеню, відштовхнувши дитину вбік. Потім вона плавно опустилась на сидіння поруч із Ґу Шенем. Закривши обличчя руками, вона подивилася на нього і ніжно сказала:
- Воїн, звідки ти?
Ґу Шень їв свою їжу.
- З півдню.
Жінка блиснула своїми мигдалевими очима, підійшовши ближче.
- Південь процвітає… - її обличчя на мить завмерло, перш ніж вона засміялася.
Змахнувши своїм вишитим черевичком, вона штовхнула ногою дитину, яка пролізла під стіл. Дитина, хитаючись, впала на землю й оголила ікла на цю ніжну ніжку.
- Проживши весь цей час у горах, я ніколи навіть не бачив човна, - продовжувала пані.
Ґу Шень очистив тарілку кількома ковтками й витер рот, щоб випити вина. М’які руки жінки стиснули руку чоловікаі повільно опускалася нижче. Відчуття цих пухких м’язів зробило її ще більш нетерплячою та уважною.
- Мало хто приїздить до цього міста. Я ніколи не бачила такого мужнього чоловіка, як ти, - вона поклала руки на серце і сором’язливо сказала: - Моє серце все ще калатає зараз.
Ґу Шень схопив її руку й якусь мить уважно розглядав. Він усміхнувся.
- Таке гарне обличчя. Батьки тебе вчили?
Жінка зблідла. Ґу Шень дістав з-за пазухи талісман і проковтнув його разом з вином. Рука, яку стиснув Ґу Шень, миттєво перетворилася на пухнастий кіготь. Вона поспішно закрила обличчя й заплакала.
- Як грубо! Не заглядай у моє справжнє обличчя!
Всі довкола жахнулися.
Ґу Шень відпустив руку.
- Я не хочу заважати вашому культивуванню. Не заважайте мені теж..
Жінка сховала своє обличчя і відступила, плачучи. Коли Ґу Шень побачив, що люди навколо дивляться на нього, він проігнорував їх. Натомість він витяг маленьку дитину з-під столу й запхав йому в руки кілька срібних перлин.
- Цим магазином керують демони. Іди деінде просити їжу.
Дитина оніміла й затиналася:
- Де- де- демони!
Ґу Шень погладив його по голові.
- Просто звичайний дух мавпи. Це не зашкодить людям. Не бійся. Іди.
Зуби маленького хлопчика цокотіли від страху, коли Ґу Шень погладив його по голові. Він міцно обійняв срібні перли і розвернувся, щоб утекти. Ґу Шень відклав гроші й пішов вести коня на пошуки іншої корчми. Проходячи жвавою вулицею, він помітив, що дощ припинився. Чого він не знав, так це те, що всі підняли голови, щоб подивитись один на одного та на нього, коли він проходив повз них.
Маленька дитина впала і його голова покотилася по землі. Він швидко взяв її знову і сказав іншим:
- Я зустрів безсмертного!Він не тільки побачив первісну форму Хов-нян, але навіть дав мені гроші!
- Гроші! - кілька головок редьки з небесними косами оточили його. - Ґеґе! Ґеґе! Ми теж хочемо грошей!
Дитина вийняла срібні перлини й простягла подивитись своїм меншим братам. Він нахилив голову назад і між волоссям з'явилися пухнасті вуха. Він смикнув ними і сказав:
- Безсмертний навіть торкнувся моєї голови.
Голівки редьки дружно розплющили очі. Вони стрибали на нього і перелазили через один одного, щоб торкнутися його голови.
- Ґеґе! - вони заговорили одночасно, намагаючись вставити хоч слово. - Ми хочемо також торкнутися твоєї голови!
Дитина дозволила своїм молодшим братам залізти на його тіло і з радістю та любов'ю терпіла, коли вони торкалися його голови.
- Я купаюся в аурі безсмертного після того, як безсмертний торкнувся моєї голови! Зараз все інакше. Якщо мама повернеться, вона нас обов’язково знайде.
- Тоді ми повинні слідувати за безсмертним. Мама сказала, що пішла шукати безсмертного. Безсмертний повинен точно знати, де вона!
- Ґеґе! - вони танцювали від хвилювання. - Ходімо за ним, щоб знайти маму!
Цан Дзі вже збирався запитати, що такого гарного в лорді Доні, коли він побачив купу головок редьки, які, хихикаючи, бігли їм назустріч. Вони пронеслися під парасолькою, наче вітер, і босоніж перебігли на інший бік, розвіваючи рукави своїх мантій.
Цан Дзі довго дивився їм услід, що спонукало Дзін Ліня запитати з підозрою:
- Ти любиш дітей?
Цан Дзі потер живіт.
- Вони виглядають свіжо і ніжно. Просто я не можу сказати, що це за демони.
- Крім лідера миші, решта - дикі привиди.
Далі
Том 1. Розділ 28 - Шовкова нитка
Ґу Шень тільки-но зайшов до нової таверни, як хтось смикнув його за сорочку. Він озирнувся і побачив, що дитина, яка втекла раніше, тримаючись за одяг, біжить за ним. -Що таке? Лацкани дитини зісковзнули з його плечей і він поспішно підтягнув їх. Ґу Шень не бачив цього, але на грудях дитини висів маленький привид. Дитині довелося нести свого молодшого брата. -Я, я...Я шукаю маму! -Шукаємо маму! Шукаємо маму! - діти-привиди заспівали в унісон. -Я теж шукаю свою маму, - відповів Ґу Шень. Очі хлопчика засяяли і він став навшпиньки, щоб міцніше притиснутися до чоловіка. -Ми, ми всі шукаємо маму! -Твоя мама - не моя мама. Кожен повинен шукати свою власну матір. -Вони всі мами! - дитина вигукнула від радості. Ґу Шень відчув, що ця дитина була не лише невиразною, але й трохи тупуватою на вигляд. Він сповільнив крок і запитав: -Як тебе звати? -Фаньшу! - відповів хлопчик. - Моя мама любить це їсти. -Дитину зі звичайним ім'ям легко виховувати, - Ґу Шень погладив дитину по голові. - Іди пограйся сам. Я все одно мушу йти, коли відпочинуть ноги. Фаньшу енергійно кивнув і його молодші брати повторили за ним. Він зробив ще один крок і пішов за Ґу Шенєм до таверни. Попередньою таверною керував дух мавпи, а цією - дух свині. Власник таверни був занадто товстим, щоб поміститися за прилавком, і міг лише сидіти навпочіпки на вулиці і хрюкати, облизуючи тарілку. Коли власник таверни Джу побачив мишеня Фаньшу та малих дітей, він швидко замахав на них тарілкою, щоб відігнати їх геть. -Геть, геть, геть! Ідіть шукати їжу в іншому місці! - він поспішно витер рот рукавом і подивився на Ґу Шеня своїми маленькими оченятами. - Джентльмене, сюди! Один за одним молодші брати зістрибнули на землю і пробралися під стіл до Ґу Шеня, тримаючись за його ноги. Ґу Шень нічого не помітив. Фаньшу вже збирався підійти до Ґу Шеня, коли власник підняв його на ноги. Він не насмілився опиратися і просто дозволив своїм рукам звисати на грудях. -Я з одного погляду можу сказати, що ти задумав! Хочеш крадькома перекусити, чи не так? Нізащо! Я зустрів звичайну людину тільки після сотень років. За нього можна отримати хорошу ціну, якщо його зарізати на місці. Забирайся геть і грайся з багнюкою! - власник Джу смикнув своїм великим носом, понюхав тютюн і кинув Фаньшу на землю перед тим, як вдарити його ногою. - Забирай цю зграю маленьких привидів і геть! Інакше я приготую вас, хлопці, на вечерю відвідувачам! Фаньшу впав на землю і зашипів на власника Джу. Потім, з розмаху вдарив його ногою по м'ясистому стегну, розвернувся і вискочив у коридор. Хрюкаючи і хитаючись, тримаючись руками за свій великий живіт, власник крамниці Джу вилаявся: -Смердюча миша набралася сміливості! Фаньшу збив з ніг офіціанта і налетів на дух жінки, що спускалася сходами. Після чого, наступивши їй на спину, він побіг до Ґу Шеня. Жіночий дух закричала, коли її розтоптали, а задня частина її талії стала пласкою, як папір. Знадобився деякий час, щоб вона повернулася до свого початкового вигляду. -Боже мій! Побачиш, як я розірву тебе… Ґу Шень тримав свій клинок і холодно фиркнув. Відчуваючи себе ображеною, жіночий дух моргнула і схопилася за талію, підводячись. -О Боже, як боляче. Ґу Шень підняв Фаньшу на руки і запитав: -Чому ти все ще йдеш за мною? -Давай шукати маму разом, - хлопчик обійняв чоловіка за руку. Діти-привиди кружляли навколо Ґу Шеня і теж обіймали його за руки, промовляючи: -Шукаймо маму разом! Ґу Шень відчув, що його руки обважніли - хлопчик в одну мить став набагато важчим. Підозрюючи, що це лише його уява, він сказав Фаньшу: -Так не годиться! Твоя мама - не моя мама. Як ми можемо шукати її разом? -Хіба вони всі не матері? - Фаньшу розгубився. Ґу Шень зробив паузу і помітив, що хлопчик не розумів, що “мами” у всіх різні. Хлопчик щиро вірив, що “мама” для всіх - одна і та ж людина. Він був дійсно дурною дитиною. На мить Ґу Шень опинився у скрутному становищі. -Де ти живеш? Коли ти загубився? Тягнучи за собою маленьких привидів, Фаньшу увійшов до кімнати слідом за Ґу Шенєм. Він був нижчим за стіл, а його худі й брудні плечі проглядали крізь подертий одяг на тілі. Хлопчик засвітився від радості і відповів гучним голосом: -Там, внизу пагорба! Я не пам'ятаю, коли. В одну мить мами не стало… - потім, злякавшись, що Ґу Шень не зрозуміє, він додав: - Мама сказала, що пішла шукати безсмертного. Ґу Шень присунув стілець, щоб Фаньшу міг на нього сісти. Хлопчик відчув занепокоєння і захотів махнути хвостом, але він не наважувався бути імпульсивним перед безсмертним, тому міг тільки терпіти. Його молодші брати юрмилися позаду нього і, висунувши голови, дивилися на Ґу Шеня. Чоловік дістав з-за пазухи пакунок з яловичиною і сказав Фаньшу, щоб той з'їв його. Той взяв м'ясо і трохи понюхав його, а потім з головою зарився в нього, щоб розгризти. Маленькі привиди спокійно спостерігали за цим, притулившись до Фаньшу. -Пагорби є скрізь у світі. Як ти збираєшся шукати дім? -Я не буду шукати дім, - Фаньшу сказав з надутими щоками, - я шукатиму маму! -Твоя мати нічого не залишила по собі? -Мама також не дозволила нам вийти на вулицю, тому що на вулиці є люди, які намагаються нас зловити. Але ми були дуже голодні. Мама, мама так і не повернулася. -Як це можливо! Вони все ще наважуються викрадати дітей серед білого дня? Ти пам'ятаєш їх? Коли я їх знайду, я зв'яжу їх і віддам до префектурного ямена! -Вони хочуть зловити нас, щоб продати за гроші, - діти-привиди галасливо підтримали. - Щоб продати нас за гроші! -Але продати не вдалося… - один з них смоктав палець, ламаючи голову над тим, як сформулювати речення. - Вони боялися, що їх спіймає префектурний ямен, тому, тому… -Ямен не впіймав їх, - відповів Фаньшу, - ямен сказав, що вони хороші і невинні громадяни. -Брехня! - Ґу Шень ледве стримав свій гнів. - Який ямен так халтурно веде справи?! Якщо ти сказав "ми", то у тебе, мабуть, є брати і сестри, чи не так? -Ми всі шукаємо матір, ми всі - брати, - Фаньшу відповів без вагань. -Тоді, де вони зараз? -Ось тут, прямо перед вами, - Фаньшу озирнувся і відповів. Ґу Шень замовк. Він зітхнув і погладив Фаньшу по потилиці. -Забудь, ти можеш піти зі мною. Власник Джу зітхав, погладжуючи свій живіт і зосереджено клацаючи рахівницею. -Хрусткі вуха, п'ятдесят золотих. Останні покупці багаті, тож нічого страшного, якщо я трохи підніму ціну. Погляньте на ці живі очі, їх не треба смажити. Просто вийміть їх і виставте разом з цвітною капустою. Бачу, що це щаслива подія, одне око - триста золотих. Він не молодий, але на вигляд мужній. Жиру на ньому не повинно бути, одні м'язи. Зважувати нема чого.Давай порахуємо за страву. За одну страву… - він пробурмотів. Низка золотих перлин раптово впала на бухгалтерську книгу. Посмішка власника Джу зросла, коли перлини посипалися додолу, і він нахилився ще нижче. Він ніжно стиснув золоті перлини і сказав привітним й лагідним тоном: -Панове, сюди, сюди! Власник Джу підняв очі на відвідувача і з його горла вирвався короткий, пронизливий вереск. Його груди стукали. Тримаючись двома руками за щоки, він ще лагідніше промовив: - Я ніколи, ніколи не бачив вас раніше. Цан Дзі притулився до прилавка і посміхнувся. -Я тут новенький. Це місце дійсно велике. Власник Джу сором'язливо відсунув убік рахівницю. -Велике, дуже велике! Панове, ви… - він не наважувався дивитися прямо на Цан Дзі, - ви такий гарний. На кого ви схожі? Чому ви такий гарний? -На себе, - відповів Цан Дзі. Власник магазину Джу спробував вилізти з-за прилавку, але його талія застрягла. Він запанікував і спробував висмикнути себе, бажаючи особисто відвести Цан Дзі нагору. -Я чув тебе раніше. Чи є сьогодні якийсь улов? -Так! Є! - власник Джу був настільки збентежений, що його обличчя почервоніло. Він витер піт і сказав: - Це людина! Його достатньо, щоб влаштувати банкет. Якщо ви зацікавлені, я зарезервую для вас місце! -Дякую, - Цан Дзі кинув ще жменю золотих перлин, - але я хочу два місця. Зі складним віялом на плечі з-за спини Цан Дзі вийшов Дзін Лінь. Вираз його обличчя був байдужим, коли він скоса дивився на власника Джу. У власника Джу волосся стало дибки, а погляд Дзін Ліня змусив його кров згорнутися. Він відсмикнув руки, що тримали Цан Дзі, і витер їх об себе. -Це можна легко влаштувати, - обличчя власника Джу було блідим. - Панове, сюди, нагору. Поки вони обидва піднімалися сходами, власник Джу все ще залишався в пастці внизу - його кинуло в холодний піт. Офіціант спробував витягнути його, але той впав на сідницю і сів на землю. Він витягнув хустинку і тремтячою рукою витер піт, а потім махнув рукою офіціантові. -Іди! Іди швидко! Скажи іншим, щоб добре сховалися. Я боюся, що ці двоє не мають добрих намірів. Коли вони піднімалися нагору, Цан Дзі тримався поруч із Дзін Лінєм. -Чому ти його налякав? - недбало запитав він. -Хм? - Дзін Лінь зробив крок вперед. -У мене все ще є деякі питання до нього, - довгі ноги Цан Дзі зробили два кроки вперед. -Він щось приховує, - сказав Дзін Лінь, - тому він боїться. -Не дивно, що йому є що приховувати, - відповів Цан Дзі. - Дивно те, що в цьому місці скрізь є демони. Раніше я помітив, що вуличний ринок у цьому містечку такий самий як і в людських містах. Тепер це дивно. Люди були дуже уважні до різних ступенів, класів, рангів і так далі. Будівлі вуличного ринку були систематично розділені і ніхто не міг переступити через їхню владу, якщо тільки не було особливих обставин. Але у демонів не було стільки правил і приписів, тож цілком природно, що павільйон Мін'юе опинився поруч із солом'яною халупою. Яка різниця, хто шляхетний, а хто нікчемний? Натомість, коли люди дотримуються надто багато правил, Цан Дзі відчував себе дивно. -Це людське місто, - Цан Дзі зачинив за ними двері, - але тут живуть демони. Куди ж тоді поділися всі люди? -Поховали? - запитав Цан Дзі і відсунув ногу. -Неважливо, чи їх поховали, чи з'їли, це все одно ціле місто душ. Демаркаційний відділ мав би це помітити, не кажучи вже про Підземний світ. Навіть якби Демаркаційний відділ не знав, божество, відповідальне за це місце, надіслало б офіційний звіт. З демонами-людожерами розбираються згідно із законом. Як тільки Царство Дев'ятого Неба дізнається про це, жоден з демонів у цьому місті не виживе, - замислився Дзін Лінь. -Не дивно, - Цан Дзі розслабився і відкинувся на спинку крісла, - за нами спостерігали, як тільки ми увійшли в місто. Вони не хочуть нас з'їсти, але хочуть змусити нас мовчати. - Ґу Шень без причини сюди не прийшов би. Має бути якесь пояснення. -У порівнянні з Ґу Шенєм, - Цан Дзі підняв рукав і втупився в місце, до якого раніше торкався власник Джу, - як він посмів залишити на мені клеймо? Дзін Лінь провів двома пальцями по його шкірі і побачив луску Цан Дзі. Він нахилив голову, коли кінчики його пальців пройшлися по ній. -Ти… - брови Дзін Ліня злегка нахмурилися, але він не озвучив своїх думок. Луска парчевого коропа трохи потемніла. Це вже не був початковий привабливий золотисто-червоний колір. Чим довше Цан Дзі займався культивуванням, тим більше Дзін Лінь відчував, що луска не схожа на риб'ячу, коли він торкався її. Це жорстке і тверде відчуття повертало його в минуле і здавалося, ніби він торкався цього раніше. Цан Дзі вхопився за пальці Дзін Ліня і його очі заблищали. -Про що ти думаєш, дивлячись на мене так? -Думаю про рагу, - Дзін Лінь відсмикнув руку. Натомість Цан Дзі простягнув ноги і лукаво промовив: -Горщик мандаринових качок. Чи не хочеш помитися зі мною? -Звісно, - Дзін Лінь оглянув його і додав: - Знімай луску і залазь у каструлю. Мені це зробити, чи ти хочеш зробити це сам? -Ти такий поганий! - грайливо дорікнув йому Цан Дзі і потягнув за рукав.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!