Дзін Лінь підняв завісу паланкіну, частково відкривши своє обличчя. Його погляд упав на двір родини Чень. Тут зібралося багато людей, усі вони були пов'язані зі справою про вбивство.
-Чи може бути так, що мідний дзвіночок пов’язаний із цією родиною? - сказав Цан Дзі з внутрішньої сторони рукава Дзін Ліня. - Але це місце, очевидно, є звичайним домом.
Дзін Лінь нахилився, щоб зійти з паланкіну, і сказав:
-Я все ще відчуваю тут присутність мідного дзвіночка. Якщо ми не докопаємося до суті цієї справи, боюся, ми не зможемо його знайти.
-Цей випадок дивний - не схоже, що є справою рук людини, - Цан Дзі пригадав сцену, яка сталася кілька днів тому, і сказав: - У цій родині п'ятеро членів, але зникла маленька дівчинка. Я чув розмови про демонів із сусіднього будинку. Можливо, демон забрав її заради крові.
-Якщо це демон, - Дзін Лінь закрив віяло й поклав його в рукав, - Хвейань і Демокраційний відділ не будуть сидіти осторонь склавши руки.
Цан Дзі не помітив цього, але Дзін Лінь це чітко пам'ятав. Незважаючи на те, труп на подвір'ї тієї ночі був об'їдений птахом Лвоча, він все одно залишив багато слідів. Серед них найпомітнішим був кривавий слід. Очевидно, що вбивця замучив людину до смерті, а не добив її одним ударом ножа.
-Розслідуємо цю справу, га, - Цан Дзі поклав голову на маленьку кам’яну фігуру, схрестив ноги та сказав: - Ми все ще можемо увійти сюди? Дзвей Шань Сен, мабуть, розставив пастки скрізь, чекаючи, поки ти підеш прямо в засідку.
-Демокраційний відділ займається всім, крім випадків, пов’язаних із життям людей, - Дзін Лінь підняв голову. Побачивши, полісменів з префектурного ямену, які входили і виходили з двору, він змінив напрямок і рушив геть.
Офіціант витягнув шию, щоб подивитися шоу. Коли хтось наштовхнувся на нього, він відразу повернув голову і розлютився:
-Ти що, сліпий…
Дзін Лінь був чудово одягнений. Вираз його обличчя був зухвалим, а сам він випромінював поважність. Стоячи на зовнішньому краю, його погляд стежив за натовпом до центру драми. Він з великим інтересом запитав:
-Що трапилося? Той, хто наштовхнувся на тебе, ніхто інший, як Бог Багатства.
Кмітливий офіціант швидко поміняв рушник на плечі на інший бік, посміхаючись, коли звільняв місце для Дзін Ліня. Підійшовши ближче до Дзін Ліня, він сказав:
-Це справді Бог Багатства! Ви виглядаєте незнайомим, ви ж не часто сюди приходите? Кілька днів тому ямен опублікував повідомлення про смерть однієї родини. Це саме тут.
-Не дивно, що всі тут товпляться. - Дзін Лінь із презирством в очах глянув на людей поблизу. Він витягнув із рукава хустку, щоб прикрити носа, потім запитав, піднявши брови: - Чекаєш, щоб підібрати історію?
-Офіціант, як я, залежить від мого рота, щоб вижити. Як я наважуся це пропустити? - чоловік посміхнувся. - Мій магазин знаходиться там, за кілька кроків. Молодий майстре, будь ласка, приходь, коли матимеш час!
-Звичайно, - після цього Дзін Лінь одразу запитав: - Хто тут живе?
-Це сім'я Чень. Щодня старий Чень брав свою хвору дружину продавати цукрові фігурки на цій вулиці, - офіціант показав це Дзін Ліню, - прямо перед нашим магазином - ми зазвичай зустрічаємося. У нього також є син на ім'я Чень Жень. Прізвище дружини Чень Женя - Джов. Це ще не кінець історії. У сім'ї є ще маленька дівчина приблизно сім чи вісім років. Це маленька дівчинка, яку залишила померла дочка старого Ченя. В родині п'ятеро людей, і всі вони виживають за рахунок цукрових фігурок, які старий Чень продає щодня. Де в світі цього вистачить на всю родину? Вони настільки бідні, що стара жінка Ченя часто бере з собою свою невістку Джов, щоб позичити рису в інших.
- А як щодо сина? - зацікавився Дзін Лінь.
Офіціант стиснув губи й відповів:
-Чень Жень цілими днями дуріє в тому гральному закладі. Він набрав великий борг і не раз був побитий. Якщо ви спитаєте мене, то я вважаю, що винуватцями цього випадку, швидше за все, були ті самі люди з грального закладу. Минулого місяця я бачив, як вони ганялися за виплатою в дверях Ченів. Старому Ченю довелося кілька разів кланятися, щоб позбутися їх. Вони всі негідники.
Дзін Лінь окинув поглядом гральний заклад і посміхнувся.
- Так легко обдурити цих негідників? Лише кілька поклонів і вони підуть? Їх навіть легше прогнати, ніж жебраків
- Молодий майстре, ти мудрий! - чоловік підлестив йому, а потім зухвало додав: - З ними важко мати справу, тому що після того інциденту Дон Ліня часто бачили вдома в будинку Ченів. Можливо, це тому, що гральний заклад не зміг проковтнути їхню злість і змусив Дон Ліня чекати нагоди помститися.
- Дон Лінь? - запитав Дзін Лінь.
- Саме так, - офіціант посміхнувся і прошепотів: - Він відомий у братстві бойових мистецтв! Він має чудові навички та приходить і йде безслідно. Ямен скрізь розсилає оголошення про його розшук, але поки що ніхто його не спіймав. Проте такі офіціанти, як ми, тримають вуха відкриті. Я чув, що він живе в місті. Можеш вгадати, де він завжди зупиняється? - офіціант подивився на Дзін Лінь. - У борделі на Східному провулку. Кажуть, що він у хороших стосунках із жінкою на ім’я Хваді.
Дзін Лінь ще не помітив цього, але Цан Дзі різко піднявся в рукаві Дзін Ліня.
Дзін Лінь знову запитав:
-Чим займається ця людина?
- Великий бандит Дзян Яну. Він причетний до багатьох великих справ, - прошепотів офіціант.
- Бандит, - Цан Дзі виплюнув це слово крізь зціплені зуби й холодно засміявся маленькій кам’яній фігурці. - Я знав це. Ось чому в тому домі відчувався знайомий запах.
Офіціант мав ще сказати, але хтось підняв його ззаду. Він захитався з криком «уф!» і крикнув:
- Який Бог Багатства цього разу?
Офіціант озирнувся й побачив знайоме обличчя. Раптом у нього підкосилися коліна. Він лестився до цієї людини навіть більше, ніж до Дзін Ліня.
- Констебль Ґу! Ви тут, щоб вести цю справу?
Однією рукою Ґу Шень тримав лезо. Він був немолодий, а очі в нього були винятково гострі. Він підтягнув офіціанта до себе, хоча сам куточками очей оцінював Дзін Ліня.
- Те, що ти сказав, правдоподібно і логічно. Йди прямо до ямена і дай показання.
- Яке це має відношення до мене? - зляканий офіціант заїкнувся. - Кожен, кого ви випадково знайдете на цій вулиці, знатиме про це краще за мене! Це, той Майстер Цянь, Майстер Цянь. Хіба він не живе по сусідству зі старим Ченом? Чого не допитати його?!
- Я був там сьогодні вранці, - Ґу Шень передав офіціанта підлеглому позаду нього. Блокнот на його талії хитався, коли він витирав руки. Тоді він підняв підборіддя до Дзін Ліня й кинув йому хамську посмішку: - Ви виглядаєте незнайомим.
У цього чоловіка були такі гострі очі, що навіть звичайні демони не наважилися б заглянути в них.
Хустка Дзін Ліня залишилася на місці, все ще закриваючи його ніс і рот. Його очі звузилися, а потім посміхнулися з очевидною безрозсудністю та розпусністю.
- Боюся, що Ваша Честь може вважати таких законослухняних громадян, як я, незнайомими.
Ґу Шень засміявся, обернувся, щоб поглянути на алею, і запитав:
- Молодого господаря також цікавить ця справа про вбивство?
- Звісно, - відповів Дзін Лінь, - я ніколи раніше не стикався з такими випадками. Це все дуже по-новому.
- Це той випадок, коли жертв змусили замовкнути. Частини тіла розкидані всюди. Це жорстоко і трагічно без порівняння, - Ґу Шень постукав пальцем по руків’ю леза і сказав: - Хіба звичайна людина не повинна боятися?
- Чого тут боятися? - заперечив йому Дзін Лінь. - Чому прості чутки змусять мене тремтіти від страху? Ходять чутки, що троє чоловіків стають тигром. Тож мені доведеться чекати, поки Ваша Честь дізнається правду.
Ґу Шень потер щетину на підборідді й сказав:
- Якщо молодому господарю цікаво, чому б не запитати мене про це? Тепер ця справа в моїх руках. Я знаю більше, ніж офіціант.
Дзін Лінь прибрав хустинку і злегка нахилив голову, його вираз обличчя став на кілька відтінків блідішим.
- Скільки перлин бажає Ваша Честь? Немає необхідності бігати навколо куща. Просто скажіть, що ви хочете.
Яменські констеблі не були схожі на найманців. Цілий рік вони працювали до смерті лише за двадцять срібних перлин, яких вистачало лише на їжу. Ямен не платив їм щомісячної зарплати, і це призводило до неодноразових випадків здирництва з боку місцевих констеблів, які користувалися своїм становищем.
Ґу Шень був приголомшений, а потім підняв голову й розсміявся. Махнувши рукою, він сказав:
- Чи не занизька думка молодого господаря про мене? Що таке кілька перлин? Будь ласка, не псуйте мою репутацію. Вибачте, я був грубим раніше.
Він уже збирався продовжити, коли почув, як хтось підказує йому.
-Даґе, ми знайшли Льов Шижона.
Ґу Шень склав долоні на знак прощання. Дзін Лінь кивнув і побачив, як Ґу Шень розвернувся та пішов геть.
- Цю людину непросто обдурити, - сказав Цан Дзі. - Чи може людина бути такою кмітливою? Його рука майже не відривалася від леза. Дзін Лінь. Він намагався спровокувти тебе
Дзін Лінь все ще дивився на спину Ґу Шеня і сказав:
- Справа складна і заплутана. Нам все ще потрібно, щоб він був на передовій і шукав зачіпки. Що ти говорив раніше в рукаві?
- Злодій, який вкрав мідний дзвіночок - Дон Лінь. Як і очікувалося, він причетний до цієї справи, - Цан Дзі обійняв його за плечі. - Чому він убив родину Чень? Сім'я настільки бідна, що їм доводиться просити їжу. Я сумніваюся, що вони можуть дати йому гроші.
- Можливо, хтось попросив його це зробити, - сказав Дзін Лінь. - Гроші рухають світ. Не виключено, щоб гральний притон найняв його для вбивства.
- Але нащо він забрав дівчинку? - заперечив Цан Дзі. - Чому б не змусити її замовкнути?
Дзін Лінь мовчки розмірковував і нарешті сказав:
-Важко отримати повну картину лише з одного боку історії. Тут замішаний ще хтось.
Руки Цянь Вейші тремтіли, коли він витирав долоні. Вода в басейні була такою ж прозорою, як і завжди, але йому здавалося, ніби він мав бруд, який неможливо відтерти. Він тер долоні все сильніше і сильніше, поки його шкіра не почервоніла.
Раптом у двері постукали. Цянь Вейші різко підвівся і перекинув тазик на землю. З переляку він швидко прибрав його і тихо запитав біля дверей:
- Хто це?
- Майстре Цянь, вибачте, що турбую вас, - Ґу Шень помахав значком на поясі між щілиною дверей.
Обережно стиснувши кулаки, Цянь Вейші сперся на двері й визирнув із щілини.
- Я вже розповів Вашій честі все, що знаю. Що ще я можу зробити для вас?
Ґу Шень лише посміхнувся і сказав грубим голосом:
- Є деякі речі, які мені потрібно знову почути від Майстра.
Цянь Вейші затамував подих під поглядом Ґу Шеня. Він зняв засув і відчинив двері. Ґу Шень ступив всередину й провів поглядом подвір’я.
- Я не помітив цього вранці. Стіна внутрішнього двору Майстра не така висока. Легко привернути увагу злодіїв.
Подвір’я Цянь Вейші було дуже близько до двору Ченів. Насправді стіна, що розділяла подвір'я, була не такою вже й високою. Людині середнього зросту достатньо було лише трохи піднятися навшпиньки, щоб чітко дивитися на подвір’я своїх сусідів. Будинок Ченів стояв усередині провулку. Нижче жила стара вдова з онуком, а будинок Цянь Вейші знаходився з іншого боку будинку Ченів, на зовнішньому боці провулку.
Цянь Вейші пішов за Ґу Шенєм і сказав:
- Загинули люди. Дійсно є потреба збільшити висоту.
- Ви мили руки? Ви ще не їли?
Цянь Вейші змусив себе поглянути на нього.
- Я щойно дивився на труп разом з Вашою честю. Боюся, я не зможу нічого їсти ці кілька днів.
- Я займався багатьма справами, але з такою жорстокістю я зіткнувся вперше. Вбивство і розтин, як шокуюче.
Цянь Вейші жестом попросив Ґу Шеня сісти. Офіцер без заперечень сів.
- Давайте перейдемо до справи. Пройдімося ще раз зі мною по тій заяві, яку ви дали ямену.
Цянь Вейші обережно сидів, випрямивши спину. Його тон був привітним, коли він говорив. Цьому вчителеві було близько сорока, але він все ще мав гладеньку шкіру, що свідчило про те, що він майже не стикався з труднощами в своєму житті. Він був худорлявим. Порівняно з Ґу Шенєм він був схожий на жінку, надто слабку, щоб зв’язати курку.
- Тієї ночі я спав міцніше, ніж зазвичай, після того, як рано повернувся зі школи і випив трохи вина. У першій половині ночі я чув лише гомін вітру. Було так холодно, що я ледве міг заснути. Шокована тим, що вікно не було зачинене, я одягнувся й піднявся. Коли я зачиняв вікно, я почув галас із подвір’я Ченів. Я думав, Чень Жень повернувся додому, - Цянь Вейші мимоволі насупив брови. - Чень Жень любив грати в азартні ігри. Він навіть відбирав пенсію своїх батьків, щоб пограти. Він надовго залишався далеко від дому, а якщо й повертався, то завжди за грошима. Ця особа має звичку фізично та словесно ображати своїх батьків та дружину. Тому кожного разу, коли він повертався, він влаштовував скандали. Я був п’яний і роздратований постійною лайкою, тому заткнув вуха, - він закрив обличчя і задихнувся від ридань. - Звідки мені було знати, що вони загинуть тієї ж ночі? Бідна Цаою. Хтось справді її викрав. Їй лише сім років. Хто знає, що збирається зробити вбивця?
Ґу Шень нічого не сказав.
Цянь Вейші трохи випрямився. Коли він підняв голову, його очі були червоні.
- Чень Жень - негідник! Він - прокляття цієї сім'ї. Ця людина винна у жахливих злочинах, і його смерть не варта того, щоб оплакувати. Але прикро, що він все ще тягне за собою інших. Мене це справді засмучує.
- Я почув від офіціанта, що Чень Жень винен гральному притону багато грошей.
- Шістнадцять золотих перлин, - Цянь Вейші протер очі, - навіть якщо він продасть Цаоюй, він не зможе повернути борг!
Чень Цаоюй була маленькою дівчинкою в родині Чень.
- Справа складна. Перш ніж її розгадати, Майстру слід бути обережним. Не виходьте з дому, щоб проводити заняття в ці кілька днів. Ямен може шукати вас у будь-який час, - Ґу Шень підвівся. Коли він вже виходив, то раптом обернувся і простягнув Цянь Вейші хустинку. - Учителю, витріть піт за шиєю.
Переляк Цянь Вейші майже миттєво перетворився на страх. Йому знадобилася хвилина, щоб відреагувати. Взявши хустку, він поспішно кивнув.
- Дякую. Дякую вам.
Ґу Шень стиснув руки, щоб попрощатися, і вийшов за двері, щоб піти. Як тільки він пішов, Цянь Вейші заспокоївся. Його брови були насуплені, коли він якусь мить дивився на хустку в руці. Нарешті він щось зрозумів.
Відколи нахабний Ґу Шень говорив про «нав’язування» іншим, коли стукав у двері? Префектурний ямен чітко записав його заяву. Якби Ґу Шень захотів, він міг би переглянути це в будь-який час, навіщо йому знову приходити? Спочатку він був підозрюваним у цій справі, але Ґу Шеню все одно потрібно було здійснити спеціальну поїздку, щоб відвідати його і сказати йому, щоб він не виходив з дому?
Цянь Вейші облився холодним потом. Волосся в нього стало дибки.
Якщо той, хто прийшов, був не Ґу Шенєм, то хто ж він?!
Коли «Ґу Шень» вийшов з провулку, він прошмигнув повз вуличних торговців. Ніби вийшовши з кокона, він миттєво виріс і відкрив пару чуттєвих персикових очей.
Дзін Лінь ущипнув своє горло та застібнув комір.
Цан Дзі пошепки промовив маленькій кам’яній фігурці.
- Поглянь на нього. Він так майстерно вміє обманювати інших. Він, очевидно, більш майстерний, ніж я.
Маленька кам'яна фігурка посміхнулася до нього, на диво виглядаючи дещо самовдоволеною.
Далі
Том 1. Розділ 17 - Вчитель
ПОПЕРЕДЖЕННЯ: темна тематика жорстокого ставлення до дітей для цієї сюжетної лінії -Тільки половині слів Цянь Вейші можна вірити. Ґу Шень розклав документи, обійшов стіл і сказав: -Цей чоловік дивний. Він виглядає схвильованим, коли говорить, і постійно відводить очі. Ніби боїться, щоб я не засумнівався в його словах. -Даґе, можливо, він щось приховує, тому й боїться, коли тебе бачить, - сказав його підлеглий і запхав до рота кілька парових булочок. -Він боїться мене? - Ґу Шень постукав по столу і засміявся. - Він зовсім не боїться. Він просто хоче, щоб ти думав, що він боїться. Цей чоловік хитрий. Він, мабуть, щось приховує. -Але всі сусіди говорять про нього з великою повагою. У цьому провулку п'ять родин і немає жодної, яка б не відчула на собі його доброту. Навіть за межами провулку на цій вулиці люди шанобливо звертаються до нього “Майстре Цянь”, - підлеглий випив холодного чаю, щоб проковтнути булочку, і продовжив: - Крім того, у нього такі тонкі руки. Йому було б важко вбити і здійснити розтин чотирьох людей за одну ніч. -Він з Дзіндженю? -Ні. Він родом із Сіту. П'ять років тому в Сіту була велика засуха. Він втік від голоду і прийшов сюди, щоб оселитися. Кілька заможних сімей у місті хотіли найняти його як приватного вчителя, але він відмовив їм усім і продовжував жити в провулку, - підлеглому це також здавалося дивним. - Він явно не міг ужитися з Чень Женєм але все ж таки не бажав виїжджати. Більше того, Чень Жень кілька разів вимагав у нього гроші, оскільки він був без гроша в кишені через свої борги. -Як він ладнав з іншими членами родини Чень? -Судячи з відповідей місцевих жителів, Цянь Вейші був доброзичливим і привітним. Крім Чень Женя, якщо інші члени родини Чень мали якісь прохання, він робив усе можливе, щоб допомогти, - підлеглий проглянув свідчення і продовжив: - Особливо добре він ставився до маленької дівчинки з родини, семирічної Чень Цаою. -Тоді, як сім'я Чень ставилася до Чень Цаою? - запитав Ґу Шень і закрив справу. *** -Звісно, вони ставилися до неї добре, - розповіла Дзін Ліню сива вдова, що спиралася на милиці і йшла, хитаючись. - Батьки обожнювали матір Цаою ще з дитинства. Коли вона була маленькою, старий Чень часто брав її з собою на прогулянки. Хоча вони були бідні, він ніколи не скупився на одяг і ласощі для своєї доньки. Вони заздалегідь приготували їй придане, і юнак, який просив її руки, вже збирався одружитися з нею. Але та дівчина якось потайки віддалася комусь. О Боже, вона завагітніла ще до весільної церемонії! Коли Дзін Лінь допомагав їй спуститися сходами, стара вдова заплакала: - Хлопець втік, тож вони не змогли видати дівчину заміж. Вона померла через кілька днів після народження дитини. Старий Чень втратив свою дитину, тож цілком зрозуміло, що він буде берегти свою маленьку онуку, як зіницю ока. -Я чув, що дядько дівчинки був нікчемою. Як він зазвичай до неї ставився? -Добре, - стара вдова схопила Дзін Ліня за лікоть і сказала: - Не дозволяй репутації Чень Женя ввести тебе в оману щодо того, як він ставився до Цаою. Хоча Чень Жень і не був хорошою людиною, він був повністю відданий своїй племінниці. Він рано одружився, але не мав дітей. Лікар оглянув його і сказав, що це невиліковна хвороба. Відтоді його дружина часто говорила місцевим дівчатам, що Чень Жень хотів би обрати день, коли Цаою візьме його ім'я, щоб він міг виховувати її як власну доньку. -Це справді прикро, - Дзін Лінь підвів стару вдову до дверей і сказав: - Цей провулок досить глибокий. Боюся, що такій літній людині, як ви, незручно тут жити. -Я живу тут вже стільки років, - стара вдова взяла у нього овочі і ласкаво сказала: - Наш Хон-ер дуже розумний. Він не завдає мені жодних клопотів. Коли вона це говорила, з будинку вибігла дитина років семи-восьми. Хлопчик був пухкенький, милий і кругленький. Побачивши Дзін Ліня, він одразу ж показав свої білі зубки. Дзін Лінь обмінювався з ними ввічливими фразами, коли почув, як Цан Дзі прошепотів йому в рукав: -Він такий товстий і ніжний, мабуть, дуже смачний. Дзін Лінє… Маленька кам'яна фігурка вдарила Цан Дзі кулаком по голові. -Це всього лише моя думка! - ухилившись, сказав юнак. Дзін Лінь ступив до їхнього подвір'я. Воно було меншим за подвір'я родини Чень і огороджене стіною. Під низькою стіною було покладено кілька каменів, ймовірно, тому, що хлопчик часто перелазив через стіну, щоб зазирнути до сусідів. -Хон-ер часто грав з Цаою. Коли вони вільні, вони часто перехиляються через стіну, щоб поговорити, - пояснила стара вдова, коли побачила, що Цзін Лінь дивиться на каміння. -Добре, - ввічливо усміхнувся Дзін Лінь, - тоді я піду. Мені треба з'явитися до ямену раніше, інакше даґе занудьгує в очікуванні. -Бережи себе. Будь у безпеці, - стара вдова провела його до виходу. Лише після того, як Дзін Лінь вийшов за двері, Цан Дзі сказав: -У цій справі повний безлад. Спочатку Дон Лінь викрав мідний дзвіночок. Коли він зрозумів, що ми переслідуємо його, він сховався тут і зник без сліду. Пізніше з'явився птах Лвоча, і загинула ціла родина. Примарні охоронці несподівано націлилися на нас, притягнувши до нас Дзвей Шань Сена. Я не повірю, якщо ти зараз скажете мені, що ця справа не має нічого спільного з Дон Лінєм. Але наскільки б він не був замішаний, ця справа також не має до нього ніякого відношення. -Він неодмінно оступиться і залишить за собою сліди, - сказав Дзін Лінь. - У цьому світі не існує ідеальних злочинів. -Люди дуже хитрі, - зауважив Цан Дзі. - Я бачу, що всі вони говорять одне, а мають на увазі зовсім інше. Тільки ця стара жінка здається трохи щирою. -Слухайте тільки одну сторону історії, і ви залишитеся у темряві, - відповів Дзін Лінь. - Люди не тільки говорять не те, що думають, але й особливо добре вміють лукавити. Цан Дзі збирався продовжити, коли раптом замовк. Дзін Лінь зробив кілька кроків вперед. Як і очікувалося, він почув позаду себе чиїсь кроки. Коли він вже збирався вийти з провулку, хтось схопив його за рукав. Дзін Лінь озирнувся, його обличчя було позбавлене емоцій. -Ви теж з ямену, що розслідуєте цю справу, так? - А-Хон, з яким вони щойно познайомилися, зробив кілька кроків уперед і обійняв Дзін Ліня за ногу. Дивлячись вгору, він з наївністю промовив: - Якщо ти купиш мені цукерку, я розкажу тобі секрет. Дзін Лінь повів А-Хона за руку і купив йому багато смаколиків. Цан Дзі скреготів зубами від ненависті та злості. Він холоднокровно оглянув хлопчика, відчуваючи, що цей товстун заслуговує на те, щоб його з'їли. Тому що Дзін Лінь ніколи не тримав його за руку так, щоб вести дорогою, коли він був маленькою дитиною. -Він настільки розтовстів, що перетворився на кулю, але все ще не може ходити самостійно? Маленька кам'яна фігурка сиділа на одному боці і зняла трав'яну корону зі своєї голови, щоб поправити її. Почувши це, вона жестом показала на Цан Дзі, натякаючи на те, що й ти колись був товстим, як куля. -Хіба я такий самий, як він? У твоїх очах я схожий на нього? Маленька кам'яна фігурка моргнула і зробила вигляд, що не розуміє. -Ти і Дзін Лінь… Маленька кам'яна фігурка поклала на голову Цан Дзі трав'яну корону, від чого той розгубився і не знайшов собі слів. Ця корона була дорогоцінною, оскільки цей камінчик не міг її зняти, навіть коли Дзон Інь перевертав гору. Цан Дзі завжди був тим, хто легко піддавався проханням, але не примусу. Тому, з трав'яною короною на голові, він міг тільки напружитися і суворо сказати: -Він потворний, в той час як я добре виглядаю товстим, зрозуміло? Дзін Лінь злегка підняв брови і повернувся, щоб подивитися на А-Хона. Швидше за все, це був не перший раз, коли хлопчисько висував вимоги до інших, вказуючи на те, що він хотів. Дитина була ще зовсім маленька, а вже так рано проявила риси меркантильності. -Який секрет ти хотів мені розповісти? А-Хон посмоктав палець і озирнувся навколо. -Давай, скажи мені, що ще ти хочеш поїсти або погратися. А-Хон став навшпиньки, щоб подивитися на кіоски з їжею. Озирнувшись на мить, він сказав: -Я хочу з'їсти цукрову фігурку. На цій вулиці ніхто, окрім старого Ченя, не продавав цукрові фігурки, тому Дзін Лінь не відреагував на його слова. Зачекавши трохи, А-Хон схвильовано смикнув чоловіка за рукав і вигукнув: -Цукрову фігурку! Якщо ти не даси мені її, я не скажу тобі! -Тоді я не буду слухати, - Дзін Лінь змахнув рукавом, щоб піти. А-Хон миттєво заплакав. Він схопив Дзін Ліня за рукав і, ридаючи, побіг за ним. -Якщо ти не віддаси його мені! Я скажу своїй бабусі, що ти збираєшся мене викрасти! Ти збираєшся викрасти мене! -Не тільки це. Я також можу з'їсти тебе, - холодно сказав Цан Дзі. А-Хон подумав, що ці слова сказав Дзін Лінь. Він міг бачити таких людей як на долоні, тому не злякався, а просто сприйняв це як погрозу з боку Дзін Ліня. Впавши в істерику, він качався по землі і безперервно вив, привертаючи увагу глядачів, які гиготіли. Цзін Ліну було незручно бути в центрі уваги, тому він підняв дитину за комір і пройшов повз натовп. А-Хон вчепився в його руку, але не встиг міцно вчепитися, як його кинули на землю. Він впав так сильно, що у нього боліла сідниця, і сльози знову потекли по щоках. -Який секрет ти збирався мені розповісти? Хлопчисько все ще хотів плакати, але він відчував холод по всьому тілу і не міг втриматись від тремтіння. Він роздратовано штовхав ногами і дивився на Дзін Ліня з надутими щоками. -Скажи мені чесно, - Дзін Лінь пом'якшив свій голос, схопив Цан Дзі зі свого рукава і помахав ним перед А-Хоном, - і я дам тобі ляльку, щоб ти з нею погрався. Цан Дзі був спійманий зненацька. Він застиг у повітрі, не наважуючись поворухнутися. Його очі побачили долоню А-Хона, яка була липкою від соплів, і він ледь не заліз назад у рукав Дзін Ліня. На щастя, Дзін Лінь лише потрусив його і не віддав у руки дитини. А-Хон не забував витирати соплі протягом всього цього часу. -Я... я знаю, хто... вбивця. Дзін Лінь підштовхнув його з "угу". -Я, я бачив це. Я скажу тобі ... ти… купи мені знов цукерки. Я боюся… ти… нікому не кажи. Цянь… Вчитель Цянь когось вбив! Він подивився на чоловіка. Діти були набагато чутливіші до людських емоцій порівняно з дорослими. Але він не розумів, чому така жахлива подія не налякала Дзін Ліня. -Вчитель Цянь! Когось вбив! Стільки крові! Червона кров пролилася! Прямо на подвір'ї, - пронизливо закричав А-Хон. Дзін Лінь присів навпочіпки, підняв вказівний палець і показав йому, щоб він замовк. Хлопчик задихався. Він був розлючений, тому що не отримав тієї реакції, якої очікував. Він подивився на Дзін Ліня і схопив жменю землі, але не наважився кинути її. -Скажи мені, - поцікавився Дзін Лінь, - ви з Чень Цаою друзі? -Ні! - обурено сказав А-Хон. - Від неї смердить до смерті, - не чекаючи, поки Дзін Лінь продовжить, він вигукнув: - Вона шльондра! Її мати - повія! Вона брудна і смердюча. Я не хочу з нею гратися. А ще вона обманом отримала цукерки від вчителя Цяня. Вона найбільше любить брехати! Я бачив, як вона забігла на подвір'я, а потім до кімнати вчителя. Вони обнялися, і вчитель Цянь навіть поцілував її. Очі Дзін Ліня звузилися, коли він почув, як хлопчисько вимовив нецензурні слова, що були далекі за межами його віку, дитячим голосом, сповненим злоби та огиди. -Маленька блудниця, - А-Хон мало не виблював ці слова, - маленька шльондра! Дзін Лінь різко підвівся. Цан Дзі помітив його незвичайний настрій. Вираз обличчя Дзін Ліня був похмурим і суворим, він пильно дивився на дитину. -Цянь Вейші? А-Хон здригнувся і щосили кивнув головою. Він сплюнув у куток і сказав: -Огидно! Вони роздяглися догола… -Ти, - Дзін Лінь навис над ним, - коли ти це бачив? Маленький хлопчик був шокований. Він був настільки наляканий, що почав плакати. Однак Дзін Лінь міцно затиснув його тіло під собою. А-Хон похитав головою. -Я не пам'ятаю. Я не пам'ятаю! Багато разів, занадто багато разів… Цан Дзі нічого не зрозумів. Що значить "занадто багато разів"? Що тут огидного? Навіщо роздягатися? Що Цянь Вейші зробив з Чень Цаою, щоб змусити Дзін Ліня виглядати настільки суворим, що його вбивчий намір пронизував навіть повітря? *** Ґу Шень переглядав справи посеред ночі. Його підлеглий неодноразово позіхав, коли він постукував по столу і бурмотів: -Даґе, ось скажи мені. Чому він забрав Чень Цаою після вбивства? Він би тільки розкрив своє місцезнаходження з семирічною дівчинкою. Ані Дон Лінь, ані Цянь Вейші не мають на це причин. Ґу Шень був настільки невиспаним, що його очі були червоними. Він запитав: -Звідки мені знати? - після чергової паузи він продовжив: - В останні роки кількість випадків викрадення людей зросла. Можливо також, що її забрали, щоб продати. Але якщо це так, то злочинець точно не Дон Лінь. -Чому ні? Хіба він сам не бандит? Або він краде тільки предмети, а не людей? Офіцер відклав папку вбік і підняв голову, щоб сказати: -Тому що маленьку доньку Дон Ліня викрали. Він всі ці роки шукав свою доньку. Така людина не може мати нічого, окрім лютої ненависті до торговців людьми. Підлеглий про щось подумав і збентежено подивився на Ґу Шеня. Офіцер витер своє похмуре обличчя і сказав з презирством: -Чому я його розумію? Тому що я сам був викрадений і проданий. Підлеглий був не в змозі щось прокоментувати, тож йому залишалося лише занурити голову в купу заяв. Його очі пробігали по реченню, спонукаючи його випрямитися з "ага". -Даґе, чому тут все ще лежить свідчення? Я впевнений, що не бачив його вчора, коли входив у кабінет. Ґу Шень простягнув руку, щоб витягти його з купи. Розуміння осяяло його. -Просто слова дитини … - його голос затремтів. Він раптом сів і зосередився на словах у заяві. - Цянь Вейші часто забирав Чень Цаою до себе додому? -Він не тільки забирав її, його часто бачили, коли він виводив її з дому. Ґу Шень міцніше стиснув папір, мнучи його. Його обличчя стало червоним, коли він вилаявся: -... Дідько.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!