Хода Примарного охоронця була поспішною, коли він тягнув важкий ланцюг за вікно. Здавалося, що він нічого не підозрював, або, можливо, у нього були якісь справи і він не хотів ускладнювати ситуацію. Коли вони пішли, Дзін Лінь забрав руку.
Дзін Лінь змахнув пальцями пил з передньої частини свого одягу і його одежа розпахнулася, відкриваючи плече. Він розсіяно закріпив свій пояс, виглядаючи так, ніби був глибоко занурений у роздуми.
Цан Дзі пішов за ним і запитав:
-Що це було щойно?
-Птах.
Привівши себе до ладу, Дзін Лінь вже збирався зробити крок уперед, коли хтось перегородив йому шлях.
Цан Дзі притулився до дверей, перегороджуючи шлях Дзін Ліну. Він наполегливо наполягав на своєму.
-Чому Примарні охоронці підземного світу женуться за птахом? Воно смердить, і здається, що це не демон, а злий дух.
-Це птах Лвоча. Він створений із накопичення енергії трупів і є майстром у зміні форми. Це... - Дзін Лінь зробив паузу, а потім урочисто продовжив: - Він любить їсти рибу.
Цан Дзі швидко схрестив руки й нахилився.
-Полюбляє їсти рибу? Тоді чому він не прийшов сюди, щоб знайти мене?
-В інших місцях риба жирніша, - Дзін Лінь відповів зі спокійним обличчям.
Цан Дзі дивився на Дзін Ліня сумнівними очима. Він думав, що щось не так, але він звик до урочистості Дзін Ліня і ніколи раніше не бачив, щоб той комусь брехав. Тому він знову запитав:
-Чому Примарні охоронці ганяються за птахом, який їсть рибу?
-Можливо, вони не женуться за ним, - сказав Дзін Лінь, - а намагаються взяти душу під варту.
На шляху до підземного світу потрібно було переправлятися через берег Лі Дзінь. Примарним охоронцям, що супроводжували душі, довелося перетнути річку, перш ніж вони змогли дістатися до Зали Короля Пекла. У Джонду було незліченна кількість духів і душ померлих, тому взятися за цю роботу було нелегко. Часто можна було пропустити душу, яку мали затримати, лише тому, що вони трохи запізнились. Тому, як тільки чиєсь життя закінчувалося в Реєстрі тривалості людського життя, Примарні охоронці чекали неподалік, поки ця людина не зробить свій останній вдих. Тоді вони сковували душу ланцюгами, перш ніж відвести. Але Реєстр тривалості людського життя міг ідентифікувати лише тих, хто помер природною смертю. Що стосується тих, хто помер несправедливо або раптово, вони повинні були покладатися на різні відповідальні божества, щоб сповістити їх відповідні відділи, які, у свою чергу, передадуть це до Зали Короля Пекла. Потім будуть відправлені Примарні охоронці. Якщо протягом усього цього процесу відбувалася хоча б хвилинна затримка, вони втрачали душу, призначену для захоплення. Намагатися вистежити і повернути душу на величезних землях Джонду було так само складно, як знайти голку в стозі сіна.
І все ж цей Реєстр тривалості людського життя часто був пов’язаний із підвищенням рангу Примарних охоронців. Таким чином, у момент, коли закінчується людське життя, Примарні охоронці прагнули розділити свої ноги на чотири і кинутися на допомогу.
Але сьогодні ввечері все було трохи інакше - птах Лвоча фактично випередив інших. Очевидно, хтось із глибокою образою помер у місті. Ця справа була настільки незвичною, що за нею, ймовірно, стояв мідний дзвіночок.
Цан Дзі проліз крізь рукав Дзін Ліня, щоб схопити його за великий палець, а потім визирнув назовні. Зменшившись до розмірів маленької кам’яної фігурки, він сховався в рукавах Дзін Ліня. Усе тому, що Дзін Лінь сказав, що птах Лвоча любить їсти рибу, а він все ще недостатньо сильний, щоб з'їсти птаха, якщо він прийде за ним зараз.
Ніч ще була тиха. Вітер вщух, але почав падати сніг.
Одягнений у темно-синій одяг, Дзін Лінь безшумно ступав по тонкому шару м’якого снігу, будучи лише спустошеною фігурою, несучи з собою ліхтар. Він не залишив жодного сліду, коли йшов і довго шукав вулицею.
-Ти стаєш дедалі більше схожим на смертного, - сказав Цан Дзі й на мить підвів очі, - чи ти з самого початку був смертним?
-Сховайся в рукав краще. Не показуй свого обличчя.
-Повинна бути причина, чому ти завжди уникаєш відповіді, - Цан Дзі ліниво обернув тканину рукава Дзін Ліня навколо себе, відкривши лише його голову. - Ти ховаєш свою дорогоцінність, бо боїшся, що я колись її з’їм і дізнаюся про мирські бажання?
-Ти сам собі суперечиш.
Цан Дзі знав, що Дзін Лінь говорив про його минулі слова, коли він вкусив Дзін Ліня за шию. Він не міг стриматись, від того, щоб провести язиком по своїм зубам, коли згадував цей момент.
-Словам, сказаним у пориві гніву, не можна вірити. Хіба тобі цього ніхто не казав раніше?
Дзін Лінь мовчки подивився на нього. Цан Дзі знав, що правда не на його боці, але не думав, що він винний. Він просто розмірковував, чи був Дзін Лінь смертним, божеством чи привидом, але сам Дзін Лінь завжди залишався мовчазним з приводу цього питання. Це настільки схвилювало його, що тепер він хотів дістатися до правди.
Поки він думав про це, Дзін Лінь зупинився. До того як Цан Дзі міг роздивитися щось, Дзін Лінь м’яко штовхнув його глибше в руках. Цан Дзі впав у рукав Дзін Ліня, піднявшись він сів, схрестивши ноги і витягнувши шию, щоб послухати рухи зовні.
Ліхтар Дзін Ліня раптово згас, коли він стояв перед зачиненими дверима. Карниз дверей був покритий травою, а дошки були старі. Сніг на земляних східцях обмерз, здавалося, давно, але його ніхто не розчищав.
Під темрявою ночі повітря пронизував металевий запах крові, від її смороду стискалося горло, а голова поколювала. Цан Дзі почув демона в розпалі трапези - хрускіт кісток, що розколювалися на шматки.
-Тільки вдень я сказав, що це місце непридатне для полювання, - Цан Дзі розсміявся, заклавши руки за голову, - але тепер здається, що це гарне місце, щоб поїсти.
Щойно він заговорив, звуки жування припинилися.
Двері зі скрипом відчинилися, коли Дзін Лінь підштовхнув її своєю ногою. Примарних охоронців давно не було. На підлозі була калюжа застиглої крові, кривавий слід йшов від низьких вузьких дверей. Дзін Лінь переступив поріг. Цей двір був вузьким і мав лише дві будівлі: кімнату для сну та дровітню. Двері не мали ширми, а одне вікно було сильно пошкоджене. Через дірку на підвіконня бризнула кров. Не так давно там було приклеєне обличчя, але тепер папір вікна просочився червоним.
Жодного трупа на подвір'ї не було. Виглядало так, ніби когось витягли з будинку до передньої частини сараю, де розтрощили до невпізнання засувом дверей, коли зрозуміли, що він чи вона ще живі. Тоді їх, нарешті, потягли назад тим самим шляхом. На снігу все ще були сліди боротьби, але сліди на снігу були розміром з дитячі.
Дзін Лінь стояв на місці й озирнувся. Цан Дзі раптом сказав:
-Я відчуваю запах людини. Це той, хто вкрав мідний дзвіночок.
Але це місце вже було безлюдним. Що тут робив крадій? Він добре знав, що його переслідує демон, тому мав би сховатися, тікаючи назад до міста.
Дзін Лінь знову увійшов до внутрішньої будівлі. Темрява поглинула його. Полум'я його ліхтаря ожило, коли ліхтар засвітився. Однак, як тільки воно спалахнуло, перед Дзін Лінєм постало побите та злісне обличчя, яке витріщилося на нього з гіркою образою.
Дзін Лінь раптово зробив крок назад, не через страх, а через огиду. Рот цього чоловіка ледь міг закритися, а м’ясо й кров, які він з’їв, здавалося, застрягли в його горлі, змушуючи його блювати з зусиллям.
-Моє… - він засунув руки в рот і, хитаючись, попрямував до Дзін Ліня, - М… Моє…
Ніс Цан Дзі здригнувся.
-Смердить до небес. Ось воно. Це той птах.
Птах Лвоча нахилився, ковтаючи слину і шматки м'яса, що падали з його рота. Він тягнувся вперед до Дзін Ліня.
Відразу ж, Цан Дзі різко крикнув:
-Не дозволяй йому торкатися тебе, інакше я здеру з нього шкіру!
Дзін Лінь махнув рукавом, щоб заткнути Цан Дзі. Але було вже пізно. Птах Лвоча почув цей звук, і йому щось спало на думку. Смішок вирвався з його горла, коли він кинувся на рукав Дзін Ліня, намагаючись схопити Цан Дзі. Цан Дзі метався в рукаві, аж поки не побачив зірки. Він міцно стиснув палець Дзін Ліня і вкусив, навіть не подумавши про це.
Відразу ж з’явилося худорляве тіло Цан Дзі з однією рукою, покритою лускою, коли він імітував вигляд Морського дракона Дзон Їня в день, коли він перетворився на людську форму. Натиснувши на потилицю птаха Лвоча, він звалив його з ніг і розбив його обличчя об землю
-Мені байдуже, хто ти, - грізно сказав Цан Дзі, - але як ти наважився вихопити мою їжу?!
Перш ніж Цан Дзі встиг закінчити говорити, Дзін Лінь потягнув його назад за комір, змусивши його нахилитися назад. Інше тіло, що важко падало обличчям вниз, ледь торкнулось його.
Гострий слух Дзін Ліня вловив звук мідного дзвіночка. Він підняв ногу, і різкий порив сильного вітру в тісній кімнаті змусив птаха Лвоча відступити. Однією рукою він підняв войовничого Цан Дзі, а іншою заклинав. Засвітилося зелене світло, і голограма талісмана миттєво зросла перед ними, закриваючи їх. Однак Дзін Лінь був двічі укушений Цан Дзі за одну ніч. Звідки в нього могла взятися духовна енергія, щоб підтримувати талісман? Наступної миті зелене світло чар замерехтіло під пронизливим криком птаха Лвоча й розлетілося на шматки.
У грудях Дзін Ліня стало важко, він затулив рота і захлинувся кров'ю.
Обидва птахи Лвоча злилися й одночасно атакували, цілячись прямо в очі Дзін Ліня. Цан Дзі заблокував їх своїми руками. На його руках швидко з’явилася луска, але незважаючи на це птах Лвоча зумів набрати крові своїми кігтями.
-Це була лише мить! - сказав Цан Дзі, - Як воно стало таким сильним?!
Дихання Дзін Ліня було нерівним, коли вони обидва відступили одночасно. Він махнув рукавами, викликаючи вітер, і сніжинки посипалися гронами. Птах Лвоча нарешті показав свій справжній образ, перетворившись зі своєї оболонки, що імітувала два мертві тіла, на літнього чоловіка з потворним обличчям. Сніжинки кружляли навколо нього, як ріжучі ножі. Птах Лвоча верещав, але на ньому не було жодної рани.
-Воно з’їло мідний дзвіночок.
Перш ніж Дзін Лінь встиг закінчити свої слова, спина птаха Лвоча розкололася, і з неї проросли сірі крила. Птах Лвоча прорвався крізь вітер і пронісся крізь сніг, щоб кинутися до них.
Культивування Цан Дзі тільки починалося, і його духовна енергія все ще була нестабільною. Лише завдяки своєму ненаситному прагненню до духовної енергії Дзін Ліня він зміг створити свою первісну форму. Навіть якби він зараз битиметься вкладаючи всі сили, не було гарантії, що він зможе перемогти птаха. Хіба що він зробить ще кілька ковтків крові Дзін Ліня і відкусить ще кілька разів. Само собою зрозуміло, що Дзін Лінь вже вичерпав свій запас духовної енергії через травми. Він просто висів на волосині від смерті. Він міг тільки повернутися в сад, коли там був мідний дзвіночок, який тримав формацію і зберігав його душі разом. Якби мідний дзвіночок ще був поруч, вони б не опинилися в такому хаосі. Але тепер, коли Дзін Лінь його втратив, він уже був у скрутному становищі.
Цан Дзі миттєво підняв ногу та наступив на дверну дошку, щоб затиснути птаха, який намагався вискочити на вулицю. Він сильно вдарив ногою, і птах Лвоча шалено намагався вибратись, стукаючи крилами під дверима.
-Виплюнь! - голос Цан Дзі став глибшим, коли він подивився вниз. Дверна дошка більше не могла витримувати важкі удари.
Голова птаха прорвалася крізь дверну дошку і він закричав:
-Моє.. Моє!
-Воно прямо як ти, - сказав Дзін Лінь.
Відразу ж Цан Дзі схопив Дзін Ліня за руку й обурено сказав:
-Маячня! Хіба я так виглядаю? Ти так мене бачиш?
Дзін Лінь збагнув, що його неправильно зрозуміли, але не було часу виправляти його. Він розвернувся і кинувся на Цан Дзі, в результаті чого той зробив кілька кроків назад і впав на землю. Спина Цан Дзі зіткнулась з чимось, і на нього посипалися розкидані дрова. Він вилаявся й відмахнувся від уламків. Цан Дзі підхопив Дзін Ліня за талію, перекинув його через плече й спритно підвівся.
Сірі крила птаха Лвоча огорнули небо. Навіть його обличчя перетворювалося на первісну форму птаха. Несучи Дзін Ліня, Цан Дзі схопився за верхню частину стіни та стрімко стрибнув на неї, щоб втекти.
-Ти мене обдурив. Воно взагалі не їсть рибу. Воно їсть людей, очі і демонів! - Цан дзі стрибнув на дах і шалено кинувся навтьоки в нічному снігу.
Це був перший раз, коли Дзін Ліня так несли на плечах. Його так сильно трясло, що його шлунок перевернувся, і його ледь не знудило. Зітхання зірвалося з вуст, коли він натиснув на потилицю Цан Дзі, щоб підвестися. Несподівано пролунав тріск, коли птах Лвоча проскочив повз його маківку й метнувся вниз. Його дивне й потворне обличчя нахилилося до обличчя Дзін Ліня, ніби наполегливо вдивляючись в нього.
Дзін Лінь крижаним поглядом подивився на нього. Знову піднявся нічний вітер, скуйовдивши пір’я. Саме в цей момент у птаха не витримали нерви і він здригнувся. Цан Дзі вхопився за щілину, щоб перестрибнути через кілька будинків, перш ніж впасти вниз і продовжити мчати вулицями.
Нічна картина для Дзін Ліня була розмита перед його очима. У момент удару при падінні до нього нахлинули невиразні спогади з минулого. Він міцно вхопився за одяг Цан Дзі, коли відчув, що його голова ніби розколюється. Цан Дзі зрозумів, що з ним щось не так, і пригорнув до себе.
-Дзін Лінь? - Цан Дзі знову підскочив, пробираючись крізь сильний сніг, і вщипнув Дзін Ліня за обличчя. - Не спи!
Дзін Лінь заплющив очі і міцніше стиснув лацкани Цан Дзі.
-Щось тут не так.
Цан Дзі тікав від птаха так швидко, що навіть його дихання стало нерівномірним. Він не міг орієнтуватися в цьому сильному снігопаді, але скільки б він не біг, дахи навколо них, здавалося, простягалися нескінченно! Ззаду на Цан Дзі налетів порив холодного вітру, і він пригнувся, щоб ухилитися від нього. Але він не очікував, що зліва йому просто в обличчя полетить залізний ланцюг. Він не зміг ухилитися від нього, здавалося, що його ось-ось зачеплять. У цю долю секунди зліва від Цан Дзі з'явилося біле зап'ястя, яке вхопилося за ланцюг, і морозний лід швидко огорнув тильну сторону долоні. З руки Дзін Ліня капали краплі крові, хоча на ній не було явних ознак поранень. Іншою рукою Дзін Лінь змахнув ці краплі крові і втер пальцями між губами Цан Дзі.
-Їж досхочу, - Дзін Лінь злегка потряс руку, і лід розбився. Він вимовив: - Ми більше не тікатимемо.
Примарні охоронці, схожі на паперові, стояли навколо них в урочистій тиші, поки ланцюги, брязкаючи, оточували двох чоловіків. Вони були явно на крок повільнішими за Примарних охоронців і взагалі не повинні були зіткнутися з ними. З цим місцем явно було щось дивне. Здавалося, ніби хтось намагався заманити їх у пастку.
Цан Дзі вже давно втратив терпіння, поки вони тікали. Кінчик його язика ковзнув по червоній плямі і вилизав щедрий подарунок Дзін Ліня дочиста.
Далі
Том 1. Розділ 12 - Лвоча (3)
Смак крові на кінчику язика перетворився на прилив духовної енергії, а солодкість, що наповнила його горлянку, розросталася, аж поки Цан Дзі не зміг втриматись і не показав свої блискучі зуби. Птах Лвоча налетів на них, але перш ніж він зміг приземлитися, Цан Дзі схопив його за срібні пазурі і з розмаху розвернув його масивне тіло навкруги. Примарні охоронці не встигли вчасно відступити і були відправлені в політ, коли птах врізався в них. -Здавайтесь! - примарні охоронці клацнули і розвернулися, щоб скинути свої довгі ланцюги. Ланцюги струснули з себе важкий сніг, відкриваючи себе, як шиплячі пітони, що завдають смертельного удару. Цан Дзі ухилився від них, його постать була міцною, коли він перекинувся, щоб стати на вершині павутини ланцюгів, які перетиналися між собою. Кінчик його ноги натиснув на точку перетину, перш ніж він смикнув їх вгору. Примарні охоронці, що трималися за ланцюги, одночасно потягнулися до нього, врізаючись один в одного в клубок тіл. Побачивши це, птах Лвоча злетів і спробував втекти. Дзін Лінь зробив крок уперед, і птах впав на землю з жалібним криком, наче наштовхнувся на стіну вітру. Він сіпався на землі, його крила і кігті билися в конвульсіях, його трясло так сильно, що дзвін ставав ще голоснішим. Відчуваючи неминучу небезпеку, демонічна істота закричала, показавши поруч з пташиним ликом інші свої обличчя. Це виглядало жахливо. Невдовзі сморід гниючих трупів пронизав усе повітря. Насправді він намагався перетравити мідний дзвіночок у своєму шлунку, щоб вирватися з глухого кута і втекти. -Де мідний дзвіночок? - Цан Дзі пройшов повз Дзін Ліня і взяв його за руку, поки той штовхав птаха. -У нього в животі, - відповів Дзін Лінь. Птах Лвоча впав на землю, а потім раптом змахнув крилами і з пронизливим криком злетів угору. Всі органи чуття покинули його, коли він смикав і розривав залізні ланцюги примарних охоронців. Голова з людським обличчям розірвала одного з примарних охоронців на дві частини пащею, наче шматувала папір. Потім підняла голову, щоб проковтнути його. -Отже, це ненажера, - Цан Дзі хруснув кісточками пальців, дивлячись на птаха, коли той накинувся на нього. Під звуки хрускоту він посміхнувся і неквапливо промовив: - До речі, я твій прадід. Одразу після цих слів Цан Дзі кинувся в атаку. Його тіло було схоже на гусака-лебедя, коли він ступив на сніг і злетів у повітря. В руках він тримав ланцюги. Перш ніж примарні охоронці, які були зайняті порятунком свого життя, змогли помітити його, потужна сила потягнула їх назад. Птах вже збожеволів від люті, розриваючи кожного, кого зустрічав. Почулися крики болю, коли Цан Дзі згодовував примарних охоронців птаху. -Ну як? - Цан Дзі наступив однією ногою на потилицю птаха і потряс залізним ланцюгом, від чого той задзвенів у падаючому снігу. - Визнай мене своїм батьком і тобі більше ніколи не доведеться турбуватися про їжу. Птах замотав головою, але не зміг струсити Цан Дзі з себе. У мить божевілля він перевів свій погляд на Дзін Ліня. Перш ніж він встиг розправити крила, залізні ланцюги затягнулися навколо нього, щоб утримати. Залізні ланцюги натягувалися, душили його, поки шия майже не деформувалася. Птах випустив несамовитий крик, його різноманітні форми з'явилися одна за одною, благаючи про милість. -Куди ти зібрався? - Цан Дзі вдарив його по двох головах. -Пощади мене... пощади мене! - промовили обидва обличчя птаха в унісон, одне з них плакало, а інше благало про пощаду. -Пощадити тебе? - Цан Дзі присів перед ним і посміхнувся. - Звичайно можу, але ти маєш відповісти на кілька питань. Одна пара очей птаха крутилася навколо, в той час як інша пара виглядала нещасною. -Питайте! Не чекаючи, поки Цан Дзі покличе його до себе, Дзін Лінь підійшов до нього. -Хто дав тобі мідний дзвіночок? Птах затулив обличчя, коли його погляд блукав довкола. Він видав хрипке крякання, коли ухильно відповідав: -Випадково. Я з'їв його випадково! Дзін Лінь злегка кивнув, не заперечуючи його твердження. Він продовжував запитувати: -Ти живеш в гробницях і народився з купи трупів. Чому ти прийшов сюди в пошуках їжі? -Тут дуже смачно… Дзін Лінь перестав розпитувати далі. Коли птах побачив, що Цан Дзі підвівся, він сказав зі злобним поглядом на одному обличчі і благальним на іншому. -Відпусти мене. Швидше. Ланцюги з долоні Цан Дзі впали на землю. -Повернись спиною або закрий очі. Обирай, - він звернувся до Дзін Ліня. Сторона обличчя Дзін Ліня була вкрита білим снігом. Він витягнув бавовняну хустинку, ретельно витер пальці і сказав: -Не забрудни свій одяг. -Не біда, якщо він забрудниться, просто дай мені новий, - Цан Дзі підпер ногами мордочку пташки і поблажливо посміхнувся до неї: - Не хвилюйся. Татко просто розрізає твій живіт, щоб дещо витягти. Всі чотири ока птаха розширилися, коли він почав несамовито боротися. Залізний ланцюг затягнувся навколо його шиї. Обидва обличчя птаха набрякли, коли невиразне тремтіння в горлі поступово змінилося хлюпанням, поки його тіло не перестало битися в конвульсіях. Це було так, ніби маленьке лезо зішкребло всю його духовну енергію, не пошкодувавши навіть тієї, що знаходилася в щілинах його кісток. Чотири ока в унісон закотилися догори, коли він зробив останній подих. Цан Дзі присів навпочіпки біля води, щоб помити руки, і підніс їх до носа, щоб понюхати. Відчуття було таке, ніби стояв затяжний сморід. Він роздратовано хлюпнув водою і вибіг на берег. -Смердить до біса. Дзін Лінь був настільки сонний, що лише недбало буркнув, сидячи на дереві. Йому було ліньки навіть розплющити очі. Ще до того, як ніч закінчилася, кінчик його носа вже встиг почервоніти від морозного холоду надворі. Цан Дзі стояв голий у воді. За долю секунди важкий сніг, що вкривав його плечі та руки, перетворився на краплі води. Здавалося, він не знав, що таке холод, і не бачив нічого поганого в тому, що був наполовину занурений у воду по пояс. -Агов, - Цан Дзі струсив краплі води геть, - цей дзвіночок справді не твій? Дзін Лінь прийшов до тями і промовив у відповідь лише "угу". Сьогодні вночі Цан Дзі випив кілька крапель його крові, і йому було важко підтримувати свідомість. Йому треба було поспати. Вода хлюпала, коли Цан Дзі виходив на берег. Обхопившись руками, він стояв перед Дзін Лінєм і дивився на нього зверху вниз. -Ми даремно витратили наші зусилля лише для того, щоб дізнатися, що це була підробка. Навіть якщо я не заробив ніяких досягнень, я все одно важко працював. Ти навіть не уявляєш, як смердить з його брюха, - Цан Дзі підняв руку і понюхав, одночасно давши Дзін Ліню легенького штовхана ногою по талії, - від мене все ще тхне? Дзін Лінь втомлено розплющив очі і миттєво побачив нахабний живіт цієї товстої риби, міцні ноги та оголену, нічим не прикриту потаємну частину. -Вже ні, - сказав Дзін Лінь і відвів очі. Цан Дзі присів навпочіпки і наблизився до Дзін Ліня. Його обличчя було вишуканим, а очі - чарівними. Він був так близько до нього, що Дзін Лінь несвідомо і квапливо відвів погляд. -А може, ти вже помітив, що це підробка, і навмисне обдурив мене, щоб я на неї клюнув? На обличчі Дзін Ліня промайнув легкий відтінок здивування, який виглядав майже "невинним". -Навіщо мені тебе обманювати? -Сьогоднішній вечір справді сповнений таємниць. Це не схоже на збіг обставин. Це виглядало так, ніби ми були втягнуті в чиюсь схему. Чому примарні охоронці повернули назад, щоб гнатися за нами? - сказав Цан Дзі і кинув на нього підозрілий погляд. -Їхні ланцюги були порожніми, тож вони не змогли спіймати душу. Мабуть, хтось інший дістався до неї першим, - Дзін Лінь злегка відкинувся на спинку крісла. - Одягайся. -Тоді, яке це має відношення до нас? - замість того, щоб відступити, Цан Дзі підійшов і запитав. -Всі четверо членів сім'ї загинули. Цей випадок вже є дивним, і він навіть привернув увагу птаха Лвоча. Проте примарні охоронці не змогли знайти душу. Цілком логічно, що вони запідозрили нас, коли ми з'явилися тут випадково. Мідний дзвіночок заманив їх сюди. І все ж, це був не той дзвіночок зі шлунку птаха, який загубив Дзін Лінь. -Хто міг тебе обдурити? - запитав Цан Дзі. - Ми покинули гору таємно і божество, що відповідає за це місце, не може вас бачити. Хто ще знає? Особистість Дзін Ліня залишалася в кращому випадку досить туманною. На сьогоднішній день все ще важко визначити, чи було в нього його тіло людини, демона, привида чи божества. Але з розповідей, які знав Цан Дзі, всі вважали, що Дзін Лінь мертвий. Тож, хто міг знати про значення мідного дзвіночка та характер Дзін Ліня? -Мабуть, ні, - Дзін Лінь прикрив рота змерзлими руками і подув на них, - мідному дзвіночку, переповненому духовною енергією, важко залишитися непоміченим, коли він потрапляє до рук смертного. Той, хто має певний рівень духовного розвитку, знав би цінність цього дзвіночка. Оскільки ця людина підмінила єнота на місце кронпринца, то, напевно, вона вже прибрала до рук справжній дзвіночок. Хвилюючись, що ми поженемося за ним, він навмисне вислав підробку, щоб перешкодити нам. Але час був настільки ідеальним, що це викликало підозри у Дзін Ліня. Але якщо він і мав когось на увазі, то нічого про це не сказав. -Виходить, що справжній мідний дзвіночок більше не можна відстежити? - здивувався Цан Дзі. -Саме так, - Дзін Лінь тихо подивився на нього. - Зараз вдалий час, щоб з'їсти мене. -Це вже моя справа, - Цан Дзі мало не сказав: “Це не твоя справа”, але стримався і запитав: - Ти так сильно хочеш померти? -Хіба це так дивно? Його очі в цей момент були на диво чистими, наче він щиро цікавився, але ніколи раніше не отримував відповіді. Цан Дзі на мить втратив дар мовлення. Він хотів заперечити йому, але не мав що сказати. Це не моя справа, чи житиме, чи помре Дзін Лінь. Поки я пожираю його, він буде зі мною назавжди, ніколи не піде і ніколи не покине мене. Навіть якби їхня дружба закінчилася, яке відношення мало бажання Дзін Ліня жити чи ні до Цан Дзі, який просто хотів його з'їсти? Проте, інша сторона серця Цан Дзі тріпотіла. Я просто не в захваті від цього. Тож він грубо вихопив з повітря новий одяг і відповів, одягаючи його: -Дивно. Занадто дивно! Після того, як він надів його на себе, він побачив ледь помітний погляд Дзін Ліня, який ніби хотів щось сказати. -Куди ти дивишся? Ти маєш право лише хвалити мене. Якщо ти не робиш мені компліментів, то навіть не розтуляй рота, - самовдоволено сказав Цан Дзі. Дзін Лінь зберіг мовчання. Коли вони обидва злізли з дерева і вирушили в дорогу, Цан Дзі відчув дискомфорт у своєму одязі. Вони мовчки повернулися до постоялого двору і Дзін Лінь тільки-но заплющив очі, як хтось накинувся на нього зі спини. -Чому ти не попередив мене, що я вдягнув штани навиворіт?! - люто вигукнув Цан Дзі. Він розвернув Дзін Ліня, але побачив його із заплющеними очима, наче той вже глибоко спав. Роздратований і ображений, Цан Дзі сказав тихим голосом: -Продовжуй прикидатися! Маленька кам'яна фігурка вискочила з-під подушки і покотилася зі сміху. Цан Дзі відпустив Дзін Ліня і плюхнувся на один бік, з придушеною ненавистю б'ючи постільну білизну. Він люто дивився на спокійний і байдужий профіль чоловіка, і йому так свербіло вкусити його ще кілька разів. Наступного дня, коли Цан Дзі прокинувся і побачив, що Дзін Лінь ще не прокинувся, він схопив маленьку кам'яну фігурку і поклав її собі на плече, позіхаючи, коли спускався вниз, щоб трохи розважитися. Він зімітував Дзін Ліня і кинув кілька срібних перлин корчмареві. Вислухавши, як корчмар вихваляв кухаря до небес, Цан Дзі недбало зробив своє замовлення. -Ти хочеш їсти? - сказав Цан Дзі і сперся рукою на стілець. - Якщо подумати, то це дивно. У тебе немає рота і ти не споживаєш духовну енергію. Чим же ти живишся цілими днями? Маленька кам'яна фігурка сиділа на його коліні і трималася за палички, ніби чекаючи на їжу. Відчуваючи водночас і сміх, і милість, Цан Дзі не міг втриматися, щоб не потрусити ногою. Його настрій покращився, коли він побачив, як фігурка хитається, а потім обурено штовхнула його ногою. Коли він дражнив його, то раптом почув, що хтось шепоче в коридорі. -Сьогодні сталося щось незвичайне! Знаєш старого Чена, який продає цукрові фігурки на західній стороні? Сьогодні вранці його сусід поскаржився владі. Коли люди з префектурної поліції прийшли і виламали двері…Ух! Сім'я з п'яти чоловік, всі зникли! Сім'я з п'яти чоловік? Серце Цан Дзі завмерло в грудях. Хіба їх було не четверо?
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!