Кілька мідних перлин покотилися по землі, і постарілий чоловік нахилився, щоб підняти їх. Одну за одною він витер їх, перш ніж покласти у свій мішечок. Коли він закривав мішечок, він випустив приємний дзенькіт. Старий, що стояв навпроти нього, клацав намистинками на рахівниці, видаючи ряд звуків.
-Будь ласка, вийдіть, якщо ви закінчили, - старий недбало відмахнувся від нього, не підводячи голови. - Зробіть дорогу тим, хто позаду вас.
Не кажучи ні слова, чоловік розвернувся і проштовхнувся крізь натовп, щоб вийти на вулицю. По дорозі сюди А-Ї так кидало в сторони, що все потемніло перед очима. На даний момент він міг лише лежати на землі, ледве дихаючи, поки його зважували, спостерігаючи, як кривдник розчинився в натовпі.
Чоловік накинув на голову капелюх, сховавши під його тінню своє стримане обличчя та відкривши лише легкий контур його морозного обличчя. Він дивився прямо перед собою, рухаючись крізь натовп, як камінь, що мчить галасливою вулицею — байдуже й непомітно. Він зайшов у провулок і постукав у маленькі вузькі двері.
Двері повільно відчинилися, зупинившись на півдорозі, відкривши втомлене обличчя жінки. Рум'яна на її обличчі вже частково розвіялися. Хваді притулилась до дверей, навіть не переймаючись тим, щоб одягнути верхній одяг. Побачивши чоловіка, вона сказала:
-Ще одна марна поїздка, і твої кишені тепер порожні, чи не так? Придурку, ти випробовуєш свою удачу, ставлячись до цього місця як до заїжджого двору?
Хоча Хваді лаялася на нього, вона все одно відступила від дверей. Чоловік обійшов її, і хвиля аромату вдарила йому в обличчя, коли він увійшов. Він зняв капелюх і сів, згорбившись, на диван жінки. На невеликій печі кипіло вино та каша - він міг нарешті зігріти свої мерзлі руки й ноги.
Хваді ковзнула в ковдру спиною до нього й на мить заплющила очі. Не почувши жодного руху позаду, вона знову докоряла йому:
-Ти забув, як їсти після подорожі в глушину?!
Чоловік заварив вино і випив його залпом. Він спокійно сидів з напівопущеними очима. У хаті було тихо. Щойно він увійшов у дім, то побачив усілякі речі, які не прибрали, і знав, що минулої ночі Хваді мала покровителів. Його адамове яблуко гойднулося, і з нього вирвалося тихе зітхання. Він упав і згорнувся калачиком на маленькому дивані, потім заплющив очі.
-Чи є якісь новини з півночі? - чоловік тихіше запитав.
Хваді розплющила очі й глянула на яскраву портьєру. Дзеркало, що висіло над нею, було таким маленьким, що можна було побачити лише одне її око та тонкі зморшки в кутику цього ока. Вона підняла палець і пригладила чубчик. Її відповідь була різкою:
-Я думала, ти здався. Ти не питав про це півмісяця. Отже, ти все ще стурбований, га?
Чоловікові не було де розвернутися, і він жалюгідно скорчився на вузькій канапі. Але він виглядав так, ніби вже звик.
-У мене лише одна донька, - відповів він.
У горлі Хваді стояв підступив комок, і вона квапливо зажмурила куточки очей. Намагаючись говорити рівним голосом, вона сказала:
-Твоя дружина померла, а ти настільки бідний, що навіть не можеш звести кінці з кінцями, хто захоче піти за тобою? Скільки дочок ти сподіваєшся мати, якщо навіть не можеш знайти дружину?
-Достатньо однієї.
-З півночі ще ніхто не прийшов. Важко пробиратися по снігу. Це займе ще кілька днів. Крім того, землі Джонду величезні. Знайти викрадену дитину буде не так просто. Ти ж розумієш це?
Чоловік замовк і пішов спати. Йому було нелегко пробігти всю дорогу сюди, зрозумівши, що за ним женеться демон. На щастя, він мав при собі скарб, який міг прискорити швидкість, і саме так він міг втекти. Тепер, коли він досяг міста, йому не потрібно хвилюватися про те, що демон переслідує його, якщо його запах змішався з запахом міста.
Ніс Цан Дзі злегка смикнувся, коли він сказав:
-Я більше не можу його відстежити. Це місце надто переповнене людьми. Його важко відрізнити від інших, коли він розтанув у натовпі. Дзін Лінь, де твій дзвіночок?
Очі Дзін Ліня пробігли по натовпу і він відповів:
-Його більше немає.
Це місце перебувало під наглядом Демаркаційного відділу нагорі, тоді як внизу воно покладалося на державне бюро смертних для придушення зла. Тут також було безліч людей та демонів, а шари перешкод значно зменшували шанси на те, що мідний дзвіночок буде чутно.
-Це місто не маленьке. Знайти мідний дзвін, безперечно, все одно, що намагатися знайти голку в копиці сіна, - сказав Цан Дзі. - Я припускаю, що він точно не наважиться вийти на вулицю за власним бажанням, тому нам поки що не потрібно хвилюватися. Гей, я біг цілу ніч. Я вмираю з голоду.
Дзін Лінь підняв маленьку кам’яну фігурку й пішов вулицею. Коли він злегка заплющив очі, то відчув демонічну ауру навколо себе. Демонів, одягнених у людську шкіру, можна було побачити всюди. Мало того, він міг навіть помітити божество, яке відповідає за це місце, патрулюючи між храмами пильними очима.
Це виявилося ще складніше.
-Можна я поїм? - Цан Дзі раптом нахилився збоку і сказав на вухо Дзін Ліню. - Дайте мені поїсти, або я сам знайду, що з’їсти. Тут так багато людей, що не буде дивним, якщо один чи двоє пропадуть.
-Ти можете спробувати, - відповів Дзін Лінь. - Божество, відповідальне за це місце, - Хвейань, який знаходиться під командуванням лорда Ша Ґе, Лі Жона. Він має орлині очі, даровані Небесами, які можуть розпізнати первісну форму демона, вільну від ілюзій. Крім того, він має величезну духовну свідомість. Він, як яструб, спостерігатиме за кожним твоїм вчинком, ніколи не спить і не відпочиває.
-Хіба це не вторгнення в приватне життя? Про яку чесноту можна говорити? - сказав Цан Дзі й торкнувся грудей. - Він бачить крізь одяг?
Дзін Лінь кинув на нього погляд, як і маленька кам’яна фігурка.
Цан Дзі злегка підняв підборіддя.
-Не соромся сказати, якщо ти теж хочеш побачити. Але хіба у такого, як він, очі не попливуть? Тут більше людей, ніж демонів.
-Він бачить лише демонів, коли очі розплющені, і лише смертних, коли очі заплющені.
-Тоді, якщо він хоче побачити тебе, йому слід відкрити чи закрити очі?
-Осліпнути.
-Я просто спитав, - Цан Дзі тримався за плечі Дзін Ліня, ніби підтримував його, і прикривав його під тілом. - Чому ти нервуєш?
-Коли ти почав бути образливим, - Дзін Лінь підняв руку, щоб відмахнутися від рук Цан Дзі, - це перестало бути просто питанням.
-Ти ханжа чи просто впертий? Ми з тобою знаємо один одного так довго, що це нормально, коли в нас такі інтимні стосунки, - Цан Дзі перекинув руку на плече Дзін Ліня. - Підійди ближче. Ти тепер найдорожчий моєму серцю, я не можу дозволити собі втратити тебе
- Тоді мені доведеться тебе потурбувати, - сказав Дзін Лінь. - Показуй дорогу.
Цан Дзі повів його крізь натовп, час від часу зустрічаючи погляди, які таїли злі наміри. Цан Дзі подумки оцінив їх: “Цей надто тонкий, той занадто товстий, всі вони надто потворні.” Він не міг переварити жодного з них.
Дзін Лін прослідкував за очима Цан Дзі й побачив сором’язливу й усміхнену леопардову кішку. Кінчики її вух почервоніли, коли Цан Дзі дивився на неї, а пара очей кокетливо дивилася назад на Цан Дзі.
-Розмір підходить, - сказав Цан Дзі, - але незручно відрубувати голову і їсти її сирою. Тут нема де голову сховати.
-Ти просто хочеш її з’їсти? - запитав Дзін Лінь.
Цан Дзі подивився на нього з виразом “а чого ти ще очікуєш?”, а потім з розумінням сказав:
-Їсти її сирою непривабливо, тому я не буду їсти її на твоїх очах. Але нас з тобою не можна розлучати. Ти можеш просто заплющити очі, поки я їстиму. Чи ти все ще маєш співчуття до демонів?
-Ні, - Дзін Лінь відповів і більше не запитував.
Спочатку Цан Дзі був зачарований, коли йшов вулицею, але потім йому стало нудно. Ті, хто приходили і йшли, були людьми, і їхні розмови та дії не відповідали його вподобанням. Він ледве міг їх зрозуміти. Він почувався так, наче все ще був на горі, дивлячись на людей здалеку. Він не розумів, чому люди сміються чи червоніють. Серце під його шкірою було холодним і твердим, і він не вважав людство прекрасним і не прагнув до нього.
Дзін Лінь увійшов до корчми. Його змінена зовнішність була звичайною, як у простолюдина, і вже не зачаровувала. Цан Дзі знав, що він приховує свою зовнішність. Він спостерігав, як Дзін Лінь передав срібну перлину, а потім пішов за ним сходами.
-Тут живуть люди? - Цан Дзі плюхнувся на ліжко, перевернувся, а потім підняв голову, щоб подивитися на Дзін Ліня: - Це нічим не відрізняється від дому.
Дзін Лінь сказав:
-Оскільки немає різниці, іди до своєї кімнати.
-Це не проблема, якщо ти хочеш, щоб я пішов. Просто візьми мене і викинь геть, як ти робив це раніше, - Цан Дзі підняв руку й схопив куточок одягу Дзін Ліня, потягнувши його. - Ти багато знаєш про світ людей. Ти коли-небудь був тут раніше?
Дзін Лінь не відповів. Маленька кам’яна фігурка стрибнула на живіт Цан Дзі і той підняв палець, щоб відмахнути його, навіть не подумавши про це. Він продовжував тягнути Дзін Ліня.
-Відповідай мені.
Дзін Лінь зняв верхній одяг і повернувся, щоб піти. Неочікувано Цан Дзі швидко підвівся і взяв Дзін Ліня за руки, а потім схопив й обійняв його.
-Навіть після того, як ми пройшли весь шлях сюди, ти все одно не розумієш, - Цан Дзі небезпечно схилився до голови Дзін Ліня. - Ти і я, хто з нас тепер господар?
Рукав Дзін Ліня злегка сповз, показуючи його зап’ястя, яке почервоніло від хватки Цан Дзі. Він легко сказав, не змінюючи виразу:
-Це не принесе тобі ніякої користі, якщо ти будеш показувати свою перевагу в кожній справі.
-Те, що добре для мене, все тут, - сказав Цан Дзі, - моїх руках. Окрім мене, ніхто не може вирішувати за мене.
-Як чудово, - сказав Дзін Лінь нейтральним тоном.
Цан Дзі був обурений ставленням Дзін Ліня. Він потягнув Дзін Ліня на ліжко і натиснув на спину Дзін Ліня, щоб притиснути його до постільної білизни. Цан Дзі опустив голову, демонструючи ознаки злоби. Проте він посміхався.
-Ти взагалі не маєш наміру підкорятися мені. Ти навіть не боїшся. Це нагадало мені щось. Ти теж був таким, коли вигнав мене, не було ні смутку, ні жалю. Тепер мені цікаво, чи є в тебе серце? Тебе взагалі вважаєш себе людиною?
Половина обличчя Дзін Ліня занурилася в постіль, оголивши білу пляму на його шиї. Його губи були міцно стиснуті і він холодно засміявся, коли почув Цан Дзі.
-Хіба ти не пам'ятаєш? Я мертвий.
-Мертві здебільшого не можуть говорити.
Цан Дзі не міг не завмерти, коли побачив, що потилицю Дзін Ліня можна легко дістати.
-Я дам тобі ще один шанс. Давай добре поговоримо. Ти був тут раніше? Ти був смертним до того, як став безсмертним?
-Перед тим, як поїсти, я ніколи не питаю, як себе почуває їжа і де її дім, - Дзін Лін скоса подивився на нього. - Коли справа доходить до певних моментів, ти завжди здаєшся надзвичайно…
Дзін Лінь заплющив очі й втягнув повітря, перш ніж встиг закінчити свої слова.
Цан Дзі прикусив кусочок на шиї Дзін Ліня. Було тепло. Це недоторкане та недосліджене місце було схоже на делікатес, настільки, що Цан Дзі не зміг зупинитися. Як і очікувалося, він знов відчув смак цієї безмежної духовної сили. Духовна енергія ринула в його тіло такими потоками, що він ледве стримувався.
Зжерти його.
Поки він поглинає Дзін Ліня, байдужість і настороженість Дзін Ліня будуть поглинуті ним, і світ більше ніколи не побачить їх.
Цан Дзі злегка клацнув зубами і вгризся в шкіру. Він жадібно злизнув цю краплю крові і вже збирався її проковтнути, коли зрозумів, що голова Дзін Ліня похилилася і він став нерухомий.
Цан Дзі поспішно відпустив рот і підвівся. Перевернувши Дзін Ліня, він виявив, що той заснув і весь холодний.
Це неправильно.
Цан Дзі подумав, що щось не так. Це правда, що він весь цей час хотів зжерти Дзін Ліня. Але він не був таким шаленим, навіть якби його спокусила плоть й кров. З тих пір, як він був заплямований кров’ю Дзін Ліня, він міг смутно відчути, що той, кого, здавалося, поглинули, був він сам. Йому потрібно було докопатися до суті того, ким був Дзін Лінь. Інакше він почувався б просто маріонеткою в чиїхось пальцях, що танцює під чужу дудку.
Цан Дзі витер кутики губ і подивився у вікно. Маленька кам’яна фігурка похитнулась і впала на ліжко. Цан Дзі тицьнув його кілька разів, зауваживши, що він здається виглядає засмученим.
-Того, кого я вкусив, був Дзін Лінь, - Цан Дзі тицьнув пальцем в обличчя маленької кам’яної фігурки й витріщився на неї. - Чого ж ти такий слабкий?
Маленька кам’яна фігурка залишилася нерухомою і відштовхнула палець Цан Дзі, а потім сховалась в постіль. Цан Дзі підняв її та поклав собі на груди, а потім ліг на бік і подивився на Дзін Ліня.
-Якби ж то він не вмів говорити, як ти, - тут же він пошкодував про свої слова і сказав: - Забудь про це. Він завжди був загадкою. Слухай, а як давно ти з ним? Чому він такий добрий до тебе? Нас усіх виховували, задля його розваги, а нас ще поділяють за старшинством?
Маленька кам’яна фігурка перевернулася, розвалилася на Цан Дзі й подивилася на нього. Потім вона відвернула голову, ніби збиралась спати. Цан Дзі змусив її відкинути голову назад, спонукаючи обернутися навколо пальця Цан Дзі, щоб вдарити його.
Цан Дзі якусь мить грався з ним, не звертаючи уваги на небо, що поступово темніло. Була ніч, і Цан Дзі був сонний після того, як наївся досхочу.
Серед ночі почався вітер, від якого шалено гойдалися гілки за вікном. Цан Дзі раптово прокинувся і скотився з ліжка. Він обережно відчинив вікно, і снігова буря кинулася йому в обличчя. Цан Дзі насторожено вдивлявся в ніч і відчув незвичайний неприємний сморід.
Раптом масивний сірий журавель з білими кігтями й очима, схожими на спалах фосфоресценції, пролетів крізь ніч, сморід пронизав повітря там, де він проходив. Цан Дзі насупив брови. Він не знав, що це за птах. Він міг лише бачити, як воно стрибає через дах, пробивається вперед крізь сніг і несеться вдалині. Потім із безлюдної вулиці почувся брязкіт ланцюгів, коли Примарні охоронці помчали у напрямку, куди летів величезний птах. Коли вони проходили повз, один із них щось відчув і підняв очі.
Вікно різко зачинилось. Дзін Лінь закрив рот і ніс Цан Дзі, щоб приховати його дихання. Цан Дзі трохи задихався, і його демонічна зовнішність вже розкрилася.
Дзін Лінь не зводив очей з паперового вікна. Злегка нахиливши голову, він прошепотів на вухо Цан Дзі:
-Не кусай. Не рухайся. Не кажи ні слова.
Напружене тіло Цан Дзі поступово розслабилося, і сяйво луски, що почало з’являтися на його шиї, зникло з поля зору. ін залишився нерухомим в обіймах Дзін Ліня.
Ніби похваливши його, Дзін Лінь промовив:
-Який ти слухняний.
Далі
Том 1. Розділ 11 - Лвоча (2)
Хода Примарного охоронця була поспішною, коли він тягнув важкий ланцюг за вікно. Здавалося, що він нічого не підозрював, або, можливо, у нього були якісь справи і він не хотів ускладнювати ситуацію. Коли вони пішли, Дзін Лінь забрав руку. Дзін Лінь змахнув пальцями пил з передньої частини свого одягу і його одежа розпахнулася, відкриваючи плече. Він розсіяно закріпив свій пояс, виглядаючи так, ніби був глибоко занурений у роздуми. Цан Дзі пішов за ним і запитав: -Що це було щойно? -Птах. Привівши себе до ладу, Дзін Лінь вже збирався зробити крок уперед, коли хтось перегородив йому шлях. Цан Дзі притулився до дверей, перегороджуючи шлях Дзін Ліну. Він наполегливо наполягав на своєму. -Чому Примарні охоронці підземного світу женуться за птахом? Воно смердить, і здається, що це не демон, а злий дух. -Це птах Лвоча. Він створений із накопичення енергії трупів і є майстром у зміні форми. Це... - Дзін Лінь зробив паузу, а потім урочисто продовжив: - Він любить їсти рибу. Цан Дзі швидко схрестив руки й нахилився. -Полюбляє їсти рибу? Тоді чому він не прийшов сюди, щоб знайти мене? -В інших місцях риба жирніша, - Дзін Лінь відповів зі спокійним обличчям. Цан Дзі дивився на Дзін Ліня сумнівними очима. Він думав, що щось не так, але він звик до урочистості Дзін Ліня і ніколи раніше не бачив, щоб той комусь брехав. Тому він знову запитав: -Чому Примарні охоронці ганяються за птахом, який їсть рибу? -Можливо, вони не женуться за ним, - сказав Дзін Лінь, - а намагаються взяти душу під варту. На шляху до підземного світу потрібно було переправлятися через берег Лі Дзінь. Примарним охоронцям, що супроводжували душі, довелося перетнути річку, перш ніж вони змогли дістатися до Зали Короля Пекла. У Джонду було незліченна кількість духів і душ померлих, тому взятися за цю роботу було нелегко. Часто можна було пропустити душу, яку мали затримати, лише тому, що вони трохи запізнились. Тому, як тільки чиєсь життя закінчувалося в Реєстрі тривалості людського життя, Примарні охоронці чекали неподалік, поки ця людина не зробить свій останній вдих. Тоді вони сковували душу ланцюгами, перш ніж відвести. Але Реєстр тривалості людського життя міг ідентифікувати лише тих, хто помер природною смертю. Що стосується тих, хто помер несправедливо або раптово, вони повинні були покладатися на різні відповідальні божества, щоб сповістити їх відповідні відділи, які, у свою чергу, передадуть це до Зали Короля Пекла. Потім будуть відправлені Примарні охоронці. Якщо протягом усього цього процесу відбувалася хоча б хвилинна затримка, вони втрачали душу, призначену для захоплення. Намагатися вистежити і повернути душу на величезних землях Джонду було так само складно, як знайти голку в стозі сіна. І все ж цей Реєстр тривалості людського життя часто був пов’язаний із підвищенням рангу Примарних охоронців. Таким чином, у момент, коли закінчується людське життя, Примарні охоронці прагнули розділити свої ноги на чотири і кинутися на допомогу. Але сьогодні ввечері все було трохи інакше - птах Лвоча фактично випередив інших. Очевидно, хтось із глибокою образою помер у місті. Ця справа була настільки незвичною, що за нею, ймовірно, стояв мідний дзвіночок. Цан Дзі проліз крізь рукав Дзін Ліня, щоб схопити його за великий палець, а потім визирнув назовні. Зменшившись до розмірів маленької кам’яної фігурки, він сховався в рукавах Дзін Ліня. Усе тому, що Дзін Лінь сказав, що птах Лвоча любить їсти рибу, а він все ще недостатньо сильний, щоб з'їсти птаха, якщо він прийде за ним зараз. Ніч ще була тиха. Вітер вщух, але почав падати сніг. Одягнений у темно-синій одяг, Дзін Лінь безшумно ступав по тонкому шару м’якого снігу, будучи лише спустошеною фігурою, несучи з собою ліхтар. Він не залишив жодного сліду, коли йшов і довго шукав вулицею. -Ти стаєш дедалі більше схожим на смертного, - сказав Цан Дзі й на мить підвів очі, - чи ти з самого початку був смертним? -Сховайся в рукав краще. Не показуй свого обличчя. -Повинна бути причина, чому ти завжди уникаєш відповіді, - Цан Дзі ліниво обернув тканину рукава Дзін Ліня навколо себе, відкривши лише його голову. - Ти ховаєш свою дорогоцінність, бо боїшся, що я колись її з’їм і дізнаюся про мирські бажання? -Ти сам собі суперечиш. Цан Дзі знав, що Дзін Лінь говорив про його минулі слова, коли він вкусив Дзін Ліня за шию. Він не міг стриматись, від того, щоб провести язиком по своїм зубам, коли згадував цей момент. -Словам, сказаним у пориві гніву, не можна вірити. Хіба тобі цього ніхто не казав раніше? Дзін Лінь мовчки подивився на нього. Цан Дзі знав, що правда не на його боці, але не думав, що він винний. Він просто розмірковував, чи був Дзін Лінь смертним, божеством чи привидом, але сам Дзін Лінь завжди залишався мовчазним з приводу цього питання. Це настільки схвилювало його, що тепер він хотів дістатися до правди. Поки він думав про це, Дзін Лінь зупинився. До того як Цан Дзі міг роздивитися щось, Дзін Лінь м’яко штовхнув його глибше в руках. Цан Дзі впав у рукав Дзін Ліня, піднявшись він сів, схрестивши ноги і витягнувши шию, щоб послухати рухи зовні. Ліхтар Дзін Ліня раптово згас, коли він стояв перед зачиненими дверима. Карниз дверей був покритий травою, а дошки були старі. Сніг на земляних східцях обмерз, здавалося, давно, але його ніхто не розчищав. Під темрявою ночі повітря пронизував металевий запах крові, від її смороду стискалося горло, а голова поколювала. Цан Дзі почув демона в розпалі трапези - хрускіт кісток, що розколювалися на шматки. -Тільки вдень я сказав, що це місце непридатне для полювання, - Цан Дзі розсміявся, заклавши руки за голову, - але тепер здається, що це гарне місце, щоб поїсти. Щойно він заговорив, звуки жування припинилися. Двері зі скрипом відчинилися, коли Дзін Лінь підштовхнув її своєю ногою. Примарних охоронців давно не було. На підлозі була калюжа застиглої крові, кривавий слід йшов від низьких вузьких дверей. Дзін Лінь переступив поріг. Цей двір був вузьким і мав лише дві будівлі: кімнату для сну та дровітню. Двері не мали ширми, а одне вікно було сильно пошкоджене. Через дірку на підвіконня бризнула кров. Не так давно там було приклеєне обличчя, але тепер папір вікна просочився червоним. Жодного трупа на подвір'ї не було. Виглядало так, ніби когось витягли з будинку до передньої частини сараю, де розтрощили до невпізнання засувом дверей, коли зрозуміли, що він чи вона ще живі. Тоді їх, нарешті, потягли назад тим самим шляхом. На снігу все ще були сліди боротьби, але сліди на снігу були розміром з дитячі. Дзін Лінь стояв на місці й озирнувся. Цан Дзі раптом сказав: -Я відчуваю запах людини. Це той, хто вкрав мідний дзвіночок. Але це місце вже було безлюдним. Що тут робив крадій? Він добре знав, що його переслідує демон, тому мав би сховатися, тікаючи назад до міста. Дзін Лінь знову увійшов до внутрішньої будівлі. Темрява поглинула його. Полум'я його ліхтаря ожило, коли ліхтар засвітився. Однак, як тільки воно спалахнуло, перед Дзін Лінєм постало побите та злісне обличчя, яке витріщилося на нього з гіркою образою. Дзін Лінь раптово зробив крок назад, не через страх, а через огиду. Рот цього чоловіка ледь міг закритися, а м’ясо й кров, які він з’їв, здавалося, застрягли в його горлі, змушуючи його блювати з зусиллям. -Моє… - він засунув руки в рот і, хитаючись, попрямував до Дзін Ліня, - М… Моє… Ніс Цан Дзі здригнувся. -Смердить до небес. Ось воно. Це той птах. Птах Лвоча нахилився, ковтаючи слину і шматки м'яса, що падали з його рота. Він тягнувся вперед до Дзін Ліня. Відразу ж, Цан Дзі різко крикнув: -Не дозволяй йому торкатися тебе, інакше я здеру з нього шкіру! Дзін Лінь махнув рукавом, щоб заткнути Цан Дзі. Але було вже пізно. Птах Лвоча почув цей звук, і йому щось спало на думку. Смішок вирвався з його горла, коли він кинувся на рукав Дзін Ліня, намагаючись схопити Цан Дзі. Цан Дзі метався в рукаві, аж поки не побачив зірки. Він міцно стиснув палець Дзін Ліня і вкусив, навіть не подумавши про це. Відразу ж з’явилося худорляве тіло Цан Дзі з однією рукою, покритою лускою, коли він імітував вигляд Морського дракона Дзон Їня в день, коли він перетворився на людську форму. Натиснувши на потилицю птаха Лвоча, він звалив його з ніг і розбив його обличчя об землю -Мені байдуже, хто ти, - грізно сказав Цан Дзі, - але як ти наважився вихопити мою їжу?! Перш ніж Цан Дзі встиг закінчити говорити, Дзін Лінь потягнув його назад за комір, змусивши його нахилитися назад. Інше тіло, що важко падало обличчям вниз, ледь торкнулось його. Гострий слух Дзін Ліня вловив звук мідного дзвіночка. Він підняв ногу, і різкий порив сильного вітру в тісній кімнаті змусив птаха Лвоча відступити. Однією рукою він підняв войовничого Цан Дзі, а іншою заклинав. Засвітилося зелене світло, і голограма талісмана миттєво зросла перед ними, закриваючи їх. Однак Дзін Лінь був двічі укушений Цан Дзі за одну ніч. Звідки в нього могла взятися духовна енергія, щоб підтримувати талісман? Наступної миті зелене світло чар замерехтіло під пронизливим криком птаха Лвоча й розлетілося на шматки. У грудях Дзін Ліня стало важко, він затулив рота і захлинувся кров'ю. Обидва птахи Лвоча злилися й одночасно атакували, цілячись прямо в очі Дзін Ліня. Цан Дзі заблокував їх своїми руками. На його руках швидко з’явилася луска, але незважаючи на це птах Лвоча зумів набрати крові своїми кігтями. -Це була лише мить! - сказав Цан Дзі, - Як воно стало таким сильним?! Дихання Дзін Ліня було нерівним, коли вони обидва відступили одночасно. Він махнув рукавами, викликаючи вітер, і сніжинки посипалися гронами. Птах Лвоча нарешті показав свій справжній образ, перетворившись зі своєї оболонки, що імітувала два мертві тіла, на літнього чоловіка з потворним обличчям. Сніжинки кружляли навколо нього, як ріжучі ножі. Птах Лвоча верещав, але на ньому не було жодної рани. -Воно з’їло мідний дзвіночок. Перш ніж Дзін Лінь встиг закінчити свої слова, спина птаха Лвоча розкололася, і з неї проросли сірі крила. Птах Лвоча прорвався крізь вітер і пронісся крізь сніг, щоб кинутися до них. Культивування Цан Дзі тільки починалося, і його духовна енергія все ще була нестабільною. Лише завдяки своєму ненаситному прагненню до духовної енергії Дзін Ліня він зміг створити свою первісну форму. Навіть якби він зараз битиметься вкладаючи всі сили, не було гарантії, що він зможе перемогти птаха. Хіба що він зробить ще кілька ковтків крові Дзін Ліня і відкусить ще кілька разів. Само собою зрозуміло, що Дзін Лінь вже вичерпав свій запас духовної енергії через травми. Він просто висів на волосині від смерті. Він міг тільки повернутися в сад, коли там був мідний дзвіночок, який тримав формацію і зберігав його душі разом. Якби мідний дзвіночок ще був поруч, вони б не опинилися в такому хаосі. Але тепер, коли Дзін Лінь його втратив, він уже був у скрутному становищі. Цан Дзі миттєво підняв ногу та наступив на дверну дошку, щоб затиснути птаха, який намагався вискочити на вулицю. Він сильно вдарив ногою, і птах Лвоча шалено намагався вибратись, стукаючи крилами під дверима. -Виплюнь! - голос Цан Дзі став глибшим, коли він подивився вниз. Дверна дошка більше не могла витримувати важкі удари. Голова птаха прорвалася крізь дверну дошку і він закричав: -Моє.. Моє! -Воно прямо як ти, - сказав Дзін Лінь. Відразу ж Цан Дзі схопив Дзін Ліня за руку й обурено сказав: -Маячня! Хіба я так виглядаю? Ти так мене бачиш? Дзін Лінь збагнув, що його неправильно зрозуміли, але не було часу виправляти його. Він розвернувся і кинувся на Цан Дзі, в результаті чого той зробив кілька кроків назад і впав на землю. Спина Цан Дзі зіткнулась з чимось, і на нього посипалися розкидані дрова. Він вилаявся й відмахнувся від уламків. Цан Дзі підхопив Дзін Ліня за талію, перекинув його через плече й спритно підвівся. Сірі крила птаха Лвоча огорнули небо. Навіть його обличчя перетворювалося на первісну форму птаха. Несучи Дзін Ліня, Цан Дзі схопився за верхню частину стіни та стрімко стрибнув на неї, щоб втекти. -Ти мене обдурив. Воно взагалі не їсть рибу. Воно їсть людей, очі і демонів! - Цан дзі стрибнув на дах і шалено кинувся навтьоки в нічному снігу. Це був перший раз, коли Дзін Ліня так несли на плечах. Його так сильно трясло, що його шлунок перевернувся, і його ледь не знудило. Зітхання зірвалося з вуст, коли він натиснув на потилицю Цан Дзі, щоб підвестися. Несподівано пролунав тріск, коли птах Лвоча проскочив повз його маківку й метнувся вниз. Його дивне й потворне обличчя нахилилося до обличчя Дзін Ліня, ніби наполегливо вдивляючись в нього. Дзін Лінь крижаним поглядом подивився на нього. Знову піднявся нічний вітер, скуйовдивши пір’я. Саме в цей момент у птаха не витримали нерви і він здригнувся. Цан Дзі вхопився за щілину, щоб перестрибнути через кілька будинків, перш ніж впасти вниз і продовжити мчати вулицями. Нічна картина для Дзін Ліня була розмита перед його очима. У момент удару при падінні до нього нахлинули невиразні спогади з минулого. Він міцно вхопився за одяг Цан Дзі, коли відчув, що його голова ніби розколюється. Цан Дзі зрозумів, що з ним щось не так, і пригорнув до себе. -Дзін Лінь? - Цан Дзі знову підскочив, пробираючись крізь сильний сніг, і вщипнув Дзін Ліня за обличчя. - Не спи! Дзін Лінь заплющив очі і міцніше стиснув лацкани Цан Дзі. -Щось тут не так. Цан Дзі тікав від птаха так швидко, що навіть його дихання стало нерівномірним. Він не міг орієнтуватися в цьому сильному снігопаді, але скільки б він не біг, дахи навколо них, здавалося, простягалися нескінченно! Ззаду на Цан Дзі налетів порив холодного вітру, і він пригнувся, щоб ухилитися від нього. Але він не очікував, що зліва йому просто в обличчя полетить залізний ланцюг. Він не зміг ухилитися від нього, здавалося, що його ось-ось зачеплять. У цю долю секунди зліва від Цан Дзі з'явилося біле зап'ястя, яке вхопилося за ланцюг, і морозний лід швидко огорнув тильну сторону долоні. З руки Дзін Ліня капали краплі крові, хоча на ній не було явних ознак поранень. Іншою рукою Дзін Лінь змахнув ці краплі крові і втер пальцями між губами Цан Дзі. -Їж досхочу, - Дзін Лінь злегка потряс руку, і лід розбився. Він вимовив: - Ми більше не тікатимемо. Примарні охоронці, схожі на паперові, стояли навколо них в урочистій тиші, поки ланцюги, брязкаючи, оточували двох чоловіків. Вони були явно на крок повільнішими за Примарних охоронців і взагалі не повинні були зіткнутися з ними. З цим місцем явно було щось дивне. Здавалося, ніби хтось намагався заманити їх у пастку. Цан Дзі вже давно втратив терпіння, поки вони тікали. Кінчик його язика ковзнув по червоній плямі і вилизав щедрий подарунок Дзін Ліня дочиста.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!