«Чвак-чвак-чвак…»
Запах крові витав у повітрі. Було чути як комахи жували кістки, але це швидко минуло. Комахи їли не тільки трупи, а й пили кров, нічого не залишаючи від трупів.
— Я сумнівався чи вони другорядні персонажі, але, схоже, що мої підозри таки виправдались.
Док Ґоджун справді вважав цю нову для нього ситуацію частиною гри чи роману, де він бачив себе головним героєм. В часи створення сект він теж ставився до інших як до другорядних персонажів. Цей хлопець дуже не подобався Сін Суа. Навіть зараз вона дивилася на нього з недовірою.
— Персонажі... Про що ти, в біса, говориш?
— Поговорімо про це пізніше. Давайте зараз подбаємо про цю справу.
Док Ґоджун подивився на величезну комаху, яка була зосереджена на їжі, але трупів залишилося небагато.
— Якщо ми вб’ємо цю штуку, то туторіал закінчиться!
Я помітив, що Док Ґоджун міцно стискав свою металеву трубу. Він кинувся на монстра, щойно закінчив говорити. Коли він розмахував своєю зброєю на всі боки, було чути звук розривання плоті.
«Кі-і-і-і!»
Почувши цей звук, Док Ґоджун тихо посміхнувся, але незабаром посмішка зникла з його лиця. На землі було близько десяти чи двадцяти, десятки комахоподібних монстрів. Спорожніле від удару Док Ґоджуна тіло гігантської комахи швидко заповнилось новими істотами. Хоч вони були одного виду, цей гігантський хробак абсолютно відрізнявся від хробаків, з якими ми щойно зіткнулися.
═══════════════
[Назва] Величезний шовкопряд
[Ранг] Перший комашиний
[Опис] Монстр, утворений багатьма шовкопрядами. Усі шовкопряди повинні бути переможені окремо. Він має такі самі харчові звички, як і інші шовкопряди.
═══════════════
Хоча він мав низький ранг, це був тип монстра, перемога над яким вимагала трохи складнішої стратегії. Така зброя, як списи чи мечі, не могла завдати йому великої шкоди. Оптимальним методом було розтрощити цю істоту тупою зброєю або спалити. На жаль, жоден із цих методів зараз не був доступний для нас.
— Невигідний противник нам випав. Звісно… Угх!
У той момент, коли Док Ґоджун збирався відступити, кілька комах поповзли по його ногах. Не давши йому часу втекти, комахи швидко вгризлися зубами в його тіло.
— Док Ґоджун, обережно! — крикнула Сін Суа.
Вона швидко схопила шматок дошки неподалік і кинула його в монстрів. Почувся глухий удар, але потім обличчя Сін Суа зблідло.
— Що це в біса таке?!
«Чвак-чвак-чвак!»
Комахи вчепились в дошку наче чекали цього. І в одну мить вони зжерли дерево неначе сир.
[Здібність «Променисте полум'я» активовано!]
Перш ніж комахи встигли вчепитись в Сін Суа, я швидко активував свою здібність. Я запустив полум’я в комах і запах смаленого м’яса наповнив повітря. Комахи кричали, коли їхні тіла охопило вогнем.
На жаль, як і очікувалося від здібності третього комашиного рангу, вона не була особливо потужною. У кращому випадку полум’я було розміром з м'яч для гольфу, але цього було досить щоб відлякати монстрів. Однак цього було недостатньо щоб вбити тут величезну комаху.
— З вами все гаразд? — запитала Сін Суа, перевіряючи стан Док Ґоджуна.
На його правій руці були глибокі діри, з ран текла кров. Він прикрив рани рукою і сказав:
— Зі мною все добре. Завдяки тобі я живий.
Незважаючи на те, що його одяг був просякнутий кров'ю, він все одно посміхався. Потім він звернув свій погляд на мене, його очі дивно блищали.
— Ти сказав, що тебе звуть Со Канрім? Тобі теж дякую. Як добре, що ти мій союзник.
Він все ще говорив дивні речі. З усміхненим обличчям він глянув на гігантського шовкопряда і запитав:
— Со Канріме, як ти думаєш, ми зможемо вбити цю штуку?
— Краще тікати.
Вогонь справді був ефективною зброєю проти монстра, але моєї вогневої потужності було недостатньо, щоб повністю знищити його. Крім того, обсяг моєї магічної сили був обмежений.
Зараз монстр був зосереджений на захисті, але якщо ми будемо з ним знову битися, то точно програємо. Тому нам не залишалося нічого іншого, як втекти та виграти час. Якщо ми зможемо протриматись ще трохи поки прибуде Бюро захисту долі, то зможемо вижити.
Я швидко передав свій план їм двом.
— Втечемо. Я спробую кинути в нього більше вогню, а ви тим часом тікайте.
Монстр усе ще боялося мого вогню. І схоже, що істота наїлась плоті та втрачала до нас інтерес.
— Тікати, га? Якщо це станеться, сюжет… — бурмотів Док Ґоджун.
Він все ще думав про дурниці? Коли Шин Суа штовхнула його і він отямився й подивився на мене.
— Коли я дам сигнал – біжіть. Зрозуміло? Біжіть у різні боки, щоб заплутати монстра.
Вони кивнули. Тоді я знову запалив невелике полум’я та пустив його в монстра.
«Вхуш-ш!»
Коли полум'я полетіло до голови гігантського шовкопряда, він закричав і почав звиватись від болю. Ми розбіглися в різні боки. Тоді тисячі очей витріщилися на мене.
«Кі-і-і!»
Монстр, здавалося, зрозумів, що не загине від такого слабкого полум’я, і кинувся на мене. Пріоритетом був я, той, хто кидався вогнем.
— О, розвиток подій, га… — почув я голос Док Ґоджуна.
Док Ґоджун і Сін Суа добігли до виходу. Док Ґоджун дивився на мене з обличчям, сповненим просвітлення.
— Це сюжетний поворот де з’являється сильний ворог і союзник гине, через що головний герой пробуджує свої сили. Ця жінка точно героїня.
Голос Док Ґоджуна був сповнений хвилювання, наче він спостерігав за чимось цікавим.
Він радісно усміхнувся і сказав:
—Со Канріме, я не забуду твоєї жертви.
Потім він схопив Сін Суа і швидко пішов. Тепер я зрозумів, чому Сін Суа ненавиділа його. Якби вони просто мовчки втекли, я б про це не дуже думав.
«Кі-і-і!»
Монстр наближався до мене все ближче й ближче. Здавалося, у мене не було іншого вибору, окрім як триматися, поки не прибуде Бюро захисту долі. Проте, поки я шукав нагоди для удару, з боку виходу почувся різкий голос.
— Яка ще героїня, сволото?!
З гнівними криками Сін Суа повернулась, а потім крикнула мені:
— Канріме, я приверну його увагу, тікай!
Щойно вона з’явилася, Сін Суа почала розмахувати дошкою, яку тримала в руках. Завдяки їй монстр на мить наче розгубився, і щойно він звернув увагу на неї, я одразу вистрілив у нього вогнем.
«Бум!»
— Дивись на мене, а не деінде.
Під час нападу з обох боків гігантська комаха була трохи дезорієнтованою, але незабаром оговталася. І врешті вибрала мене своєю мішенню, показавши зуби. Істота заревла від злості й спробувала вкусити мене за плече. Я швидко ухилився від нападу, але повністю уникнути його не вдалося. Зуби якихось комах вчепилися в мою руку, і миттєво хлинула кров.
— Угх!
Я відчайдушно використовував полум’я, щоб відігнати комах, але я досягав своєї межі. У мене залишилося небагато магічної сили. У кращому випадку я міг би використати Променисте полум’я ще раз.
«Кі-і-і-і!»
Комахи, здавалося, теж це усвідомили, і чимдуж почали повзти до мене. Чи було щось, що я міг використати як зброю? Я швидко озирнувся, і мій погляд упав на звалені матеріали в одному кутку.
Я поспіхом крикнув Сін Суа:
— Сін Суа! Використайте Лісовий шлях!
— Поруч немає дерев...!
— Спробуйте використати дошки!
Я подумав про шовкопрядів, які раніше шалено гризли деревину. Їх раціон складається переважно з тварин, людей та рослин. «Лісовий шлях» можна скористатися, якщо поблизу є ґрунт або ліс. Я не впевнений, що це спрацює з сухою деревиною, але якщо це зробить Сін Суа, особа божественного рангу, є непоганий шанс, що все вдасться.
У цей момент пролунав звуковий сигнал сповіщення.
[Здібність «Лісовий шлях» активовано!]
Зіниці Сін Суа на мить спалахнули. Почали проростати бруньки, а з дошок, які вона тримала, почали рости гілки. Мало того, ще й бруньки росли з колод, розкиданих по всьому будмайданчику. Тоді численні лози почали обплутувати комах, стримуючи їх. І незадовго до того, як гігантська комаха встигла мене вкусити, вона заплуталася в лозах і почала несамовито пручатись.
— Готово! А тепер просто тікаймо...! — крикнула Сін Суа.
«Кі-і-і!»
Зв’язана лозами гігантська комаха борсалася, а потім швидко почала їх гризти. Її атаки не завдали шкоди. Навпаки, гігантська комаха, здавалося, отямилась та з усіх сил вгризалась в лози.
— Канріме, ухиляйся!
Обличчя Сін Суа було сповнене відчаю, коли вона відчайдушно намагалася зупинити гігантську комаху. Але я не втік і не впав у відчай. По-перше, я ніколи не думав, що гігантську комаху можна перемогти лише її здібностями.
[Здібність «Променисте полум'я» активовано!]
Зібравши всю свою магічну силу, я випустив полум’я на гігантську комаху. За мить полум’я перекинулося на лози.
«Вш-ш-ш-ш!»
Однак вогонь був слабким, і наче зовсім не турбував шовкопряда. Але незабаром він злякався і почав біснуватись. Вогонь розростався, перевершуючи звичайне полум'я від горіння деревини.
Наші здібності базуються на Чотирьох стовпах долі. Логіка Чотирьох стовпів долі стосується також і битв. Метал був антагоністом дерева. Тому, елементи у зворотній комбінації підтримували один одного. Дерево було паливом для вогню. Яким би малим не було полум’я, воно могло розгоратись, поки були дрова.
У цей момент перед моїми очима з'явилося вікно сповіщень.
[Здібність Сін Суа розвиває здібність Со Канріма!]
[Здібність «Променисте полум’я» тимчасово еволюціонує з третього комашиного до першого комашиного рангу!]
Далі
Розділ 7
«Кі-і-і!» Вогонь швидко поширювався по гілках, що оточували гігантського монстра. Маленький вогник перетворився на величезне бурхливе полум’я, яке охопило монстрів. Комахи відчайдушно каталися по землі, намагаючись загасити вогонь. Проте навіть після того, як усі дрова вигоріли, вогонь не згас. «Кі-і…» Видавши останній крик, гігантська комаха впала. Нарешті полум'я почало поступово слабшати, а потім швидко з'явилися кілька вікон сповіщень. [Ви перемогли «Величезного шовкопряда Першого комашиного рангу»!] [Підрахунок досягнень.] [Ви перемогли сильнішого за вас суперника. Додано додаткову винагороду!] Я перевірив отримані досягнення, яких було досить багато, оскільки то був монстр Першого комашиного рангу. Потім я збирав духовні перлини з трупів, доки до мене не підійшла Сін Суа і не сказала: — Канріме, поспішаймо. Може прийти інший монстр. Я кивнув, хоча тут не було істот сильніших за ту що ми щойно перемогли. Спускаючись ми бачили лише поодинокі плями крові. Тут не було і сліду інших людей. Я уважно оглянув територію, сподіваючись знайти кілька трупів, але здавалося, що комахи зжерли їх усі. Нарешті, коли ми піднялися на перший поверх, Сін Суа полегшено зітхнула. — Фух, тепер ми надворі... Сін Суа з силою відчинила двері й вийшла назовні. Вона зупинилася на місці, побачивши сцену перед собою. — ...Де це ми? Ми знаходились в будівлі в центрі міста і на виході мали побачити дорогу. Перед нами ми побачили простір, схожий на фоє елітного готелю. На відміну від сцени катастрофи, яка розгорталася всередині тієї будівлі, це місце було чистим і добре організованим. Коли я обернувся, будівлі, з якої ми втекли, ніде не було видно. Схоже, це місце пов’язане з першим поверхом будівлі, з якої ми щойно втекли. Минулого разу під час боротьби з комахами всередині будівлі мене врятували й притягли сюди. Я озирнувся навколо, у фоє майже не було людей. Мабуть, лише одиницям вдалося втекти самостійно. — Гей, ви... Серед тих кількох людей був Док Ґоджун. Він дуже здивувався, коли побачив нас, а потім почав щось спантеличено бурмотіти собі під ніс — Чому? Хіба історія не була про те, що я стаю сильнішим завдяки жертвам моїх союзників? Чому ти вижив? Також дивно, що героїня Сін Суа покинула мене… Здавалося, що Док Ґоджун все ще не міг відрізнити вигадку від реальності. Сін Суа роздратовано подивилась на Док Ґоджуна і сказала: — Якщо проаналізувати цю ситуацію, то ти персонаж-лиходій, який зраджує своїх друзів і виживає сам. Другорядний лиходій. Це був підходящий термін. Док Ґоджун був дуже шокований цими словами. Він був схожий на людину, яка щойно відкрила таємницю свого народження. Він став бурмотіти швидше. — Ні, цього не може бути. Що ж, слова Сін Суа мають сенс... Але я ніяк не можу бути другорядним лиходієм... Він ще гірший, ніж раніше. Я подумав, що краще триматися від нього на відстані, і я жестом показав Сін Суа відійти від нього. Тим часом почали з'являтися люди з різних місць. Вони ніби телепортувалися. — Д-де ми? — Ще мить тому тут були чудовиська… Більшість з них були дуже шокованими, деякі були поранені. Потім їхні рани почали повільно гоїтися, що змусило їх ще більше здивуватися. Серед їх метушні чітко пролунав голос: — Здається, усі люди в цьому районі зібралися. Тихий, але чіткий голос. Почувши цей голос, усі звернули свої очі на центр залу. Там стояла людина в чорних рукавичках і чорному костюмі, через маску було видно лише нижню половину обличчя. Маска була в корейському стилі з димчастими візерунками. Людина була трохи невеликого зросту, і, судячи з голосу, була молодою жінкою. — Хто ти? Де ми? — крикнув їй хтось із натовпу. Жінка злегка схилила голову й продовжила говорити спокійним і врівноваженим голосом: — Я перепрошую за те що не представилась раніше. Я Аннабі з Центрального відділення Бюро захисту Долі. Я буду відповідати за всіх вас. Вона ввічливо представилася, але цього було недостатньо, щоб заспокоїти хвилювання людей. Вони почали перешіптуватися між собою. — Що це таке? Бюро захисту Долі? — Де ми? Коли запитання посипалися, Аннабі голосно заплескала в долоні, перебиваючи їх. — По-перше, давайте швидко оцінимо ситуацію ззовні. Щойно вона закінчила говорити, як у центрі залу з’явився великий екран. На ньому були зображені знайомі вулиці міста. Єдина відмінність полягала в тому, що навколо бродили монстри. Там були істоти, схожі на комах, яких ми зустрічали раніше, а також вовкоподібні монстри. — Я впевнена, що коли стався землетрус ви це почули. Ваші здібності були визначені на основі ваших астрологічних знаків, і ви отримали можливість пробудитись. На екрані, серед хаосу людей, які тікали, люди в чорних костюмах перемагали монстрів. Усі вони були в масках, схожих на маску Аннабі, що вказувало на те, що вони члени Бюро захисту Долі. — Ми ті, хто пробудив свої здібності раніше вас. Ми створили організацію під назвою Бюро захисту Долі». Наша мета — захистити громадян від трагедії, яка станеться одного дня. Люди з благоговінням спостерігали, як люди в масках билися з монстрами. Це було схоже на сцену з фільму, де б’ють блискавки, а монстри падають з кожним помахом мечів героїв. — Наш голова передбачив, що з появою воріт до Демонічного виміру світ буде поглинутий хаосом. Але він також сказав, що водночас кожен матиме шанс пробудити свої здібності. Аннабі заговорила твердим голосом. Було відчуття, ніби вона твердо вірила своїм словам. — Тому ми хочемо залучати людей із потенціалом серед пробуджених. Ми будемо їх навчати та наставляти. Слухаючи її слова, це здавалося майже промовою перед вступом до культу. Якби я не бачив ситуацію зовні, я б, можливо, не повірив. — Якщо... якщо це... — нерішуче промовила якась жінка. — Хоча можливість пробудитися мають всі люди, більшість із них не знають, які їхні здібності. Цього не уникнути. Люди, природно, не знають своєї власної долі. Подібно до того, як люди мали наперед визначені долі, але не усвідомлювали їх, людям були надані здібності, але більшість не могла їх сприйняти. — Тому ми хочемо відібрати серед пробуджених тих, хто, на нашу думку, має потенціал, і надалі навчати їх, — тихо продовжувала Аннабі. "..." — Для тих, хто цього хоче, ми розповімо вам про вашу долю та здібності та допоможемо вам у вашому зростанні. Тепер люди тихо слухали. Були й такі, що лупали очима зі здивованими виразами облич. Під час пояснення Док Ґоджун підняв руку й запитав: — Тож нас тут ув’язнюють і змушують вбивати один одного, поки не залишиться одна людина? Його слова знову викликали хвилювання у людей, на що Аннабі відповіла беземоційним голосом: — Ми не займаємося такими неефективними діями. Наша мета — навчити якомога більше пробуджених людей, розвиваючи їхній повний потенціал. — Гм... Це не небезпечно? — Це небезпечно, — відповіла Аннабі, наче це було очевидно. — Це не школа. У нас нема часу, щоб безпечно вчити всіх вас протягом тривалого часу. — Ми будемо лізти на вежу чи щось таке? Проігнорувавши коментар Док Ґоджуна, Аннабі продовжила пояснення: — Ось чому ми навчимо вас якомога швидше та ефективніше, але ймовірність смерті все одно є. Однак, ми підтримуватимемо вас таким чином, щоб мінімізувати втрати. На жаль, її слів не вистачило, щоб заспокоїти людей. Лише дехто здавався спокійним. — Я просто хочу повернутися! Будь ласка, відпустіть мене! — Це викрадення! — Що в біса тут відбувається? Це відверте викрадення! Після того, як деякі почали протестувати, інші незабаром приєдналися. Спостерігаючи за їхньою реакцією, Док Ґоджун зневажливо пробурмотів: — Дурні... Нам випала особлива нагода. Аннабі не докладала жодних зусиль, щоб заспокоїти людей. Вона просто спокійно продовжила свої пояснення. — Спочатку подивіться на свої здібності, а я продовжу пояснювати. Будь ласка, потерпіть мене трохи». Вона дістала з кишені предмет, схожий на талісман, і запалила його, в результаті чого перед очима людей з'явилося «Вікно долі». Мені це було знайомим, але для інших це було не що інше, як диво. — Що... Що це? Це моя здібність? — ...Що це?" Люди були дуже здивовані, побачивши свої вікна Долі. Губи Док Ґоджуна скривилися в посмішці. Аннабі якусь мить мовчки спостерігала за людьми, перш ніж заговорити: — Ви всі побачили свої здібності. Ви можете думати про це як про надздібності чи магію. Усі побачили свої здібності? Народ не відгукнувся. Сприйнявши мовчання як згоду, Аннабі продовжила говорити: — Чи є ще ті, хто хоче відмовитися від такої можливості? Хоча вони не здавалися такими засмученими, як раніше, серед них все одно були стурбовані обличчя. Якийсь чоловік нерішуче підняв руку. — Я... Я хочу відмовитися. Тобто… Ви не вб’єте мене? — Ні. Аннабі рішуче заперечила, і обличчя чоловіка проясніло. — Тоді я відразу відмовлюся… — Але будуть наслідки. Обличчя під маскою стало таким же жорстким, як і сама маска, а її голос линув без вагань: — Навчання тут небезпечне, але зовнішній світ також у хаосі. Ви всі це розумієте, чи не так? "..." — Крім того, вас привезли сюди, тому що ми думали, що ви маєте більше потенціалу, ніж інші. Аннабі подивилася прямо на чоловіка перед собою, переходячи до своєї думки. — Проте, ви хочете піти звідси, щоб вас захищав хтось інший.Це означає, що ви не хочете боротись. Чоловік здригнувся й відступив. Аннабі продовжувала ще суворіше: — Якщо ви хочете шукати захисту в інших, чи справді такій людині потрібні здібності? Аннабі недбало просунула руку вперед і потиснула руки з чоловіком. Чоловік здригнувся і здивовано сказав: — Щ-що, вікно долі...?! — Здібності не потрібні тому, кому бракує волі до боротьби. Механічний голос продовжував линути з-під червоної маски. — Якщо ви вирішите покинути це місце, ми позбавимо вас ваших здібностей.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!