Частина 2. Землетрус

 — А, пане Со Канрім, ви тут.

Я був у якомусь світлому місці, коли отямився. Озирнувшись, я зрозумів, що це кафе. Трупів і крові ніде не було. Впав у вічі лише акуратно організований інтер'єр.

«Мені вдалось повернутися?»

Гадаючи, в який момент часу я повернувся, я тихо стояв, поки хтось не підійшов до мене.

 — Дякую, що прийшли так швидко хоч вас і викликали ні з того ні з сього. У людини, яка сьогодні мала прийти, раптово зламалася машина…

 — Зламалась машина?

 — Так. Хіба я вам раніше телефоном не казала? Ворожка сьогодні не змогла прийти, тому...

Почувши ці слова, я приблизно згадав, який це був рік. П'ять років тому, коли мені не вдавалося знайти постійну роботу. Я підробляв у кафе ворожбитом.

У цей день хтось раптом не зміг прийти, і мені довелося терміново цю людину замінити. День, який я ніколи не забуду.

Я легенько кивнув головою в бік менеджера кафе, який запитально дивився на мене.

 — Так, ви казали. Ну, тоді почнемо.

Якщо я правильно пам’ятаю, я справді мав бути тут у цей день.

Після того, як менеджер посміхнувся і пішов, я глянув у бік кухні кафе. Зараз там нікого не було. Взявши ніж і поклавши його до кишені, я зайшов до кабінету для консультацій в кутку кафе.

Трохи почекавши, увійшла пара людей. За ними потім ще кілька груп. І незабаром після цього зайшла одна конкретна пара.

 — Добрий день, ми прийшли поворожити.

Чоловік усміхнувся, коли зайшов. У нього було дещо неохайне обличчя, і він здавався знайомим. Але не його я шукав. Чоловік звернувся до людини позаду нього.

 — Суа, заходь!

Там стояла Сін Суа. Без пов’язки на оці та молодша, ніж у моїх спогадах. Сьогодні день, коли я вперше зустрів її.

Коли чоловік посміхнувся й сів на своє місце, Сін Суа сіла з дещо неохочим виразом обличчя трохи поодаль від нього.

 — Ми на побаченні наосліп. Тому  прийшли перевірити нашу сумісність,  — сказав чоловік.

На обличчі Сін Суа мелькнув легкий дискомфорт.

Якщо мені не зраджує пам’ять, вона колись згадувала, що пішла на побачення наосліп, тому що її змусила подруга, і це закінчилось тим що вона зв’язалася з дивним чоловіком.

Я простягнув аркуш паперу перед ними двома і сказав:

 — Запишіть, будь ласка, своє ім’я, дату й час народження.

Потім вони заповнили папір і повернули його. Чоловік глянув на аркуш Сін Суа і сказав:

— Суа, підемо на побачення на твій день народження? Я знаю хороший елітний ресторан...

  — Вибач, але в мене вже є плани на той день.

Коли Сін Суа раптово відмовила йому, чоловік на мить втратив мову. Потім він кахикнув та подивився на мене, кажучи:

— Гей, перш ніж перевірити нашу сумісність, чи можете ви спершу прочитати мою долю? Мені казали, що моя доля дуже хороша, але мені ніколи не читали її належним чином. Кажуть, я буду мати багато грошей через мою хорошою особистістю.»

Говорячи, чоловік кинув на мене багатозначний погляд.

Я подивився на їхні «Чотири стовпи долі» і розповів йому про його долю.

 — Вам дійсно пощастить в грошах. Ви отримаєте багато благословень від своїх батьків».

Я бачив, як кутики губ чоловіка підіймаються. Я продовжив ворожити.

— Але краще бути обережним.

— Чому?

 — Оскільки ваш гороскоп показує, що якщо ви не будете обережним, ви можете повністю розоритися..

Обличчя чоловіка швидко почервоніло. Тим часом Сін Суа дивилась на мене з трохи здивованим обличчям.

Я природно змінив тему.

 — Подивимось на вашу сумісність?

 — Так…

Чоловік неохоче погодився, вираз його обличчя був неспокійним. З іншого боку, Сін Суа, здавалося, трохи зацікавилась.

Я почав повільно пояснювати.

 — Люди мають атрибути, визначені Чотирма стовпами долі, що засновані на п’яти елементах: метал, вода, дерево, вогонь і земля. Всі вони пов’язані одне з одним.

Чоловік дивився на мене очима, які ніби просили перестати говорити дурниці та швидше розказати про їхню сумісність. Потім я посунув аркуш паперу з написаними на ньому своїми нотатками.

Дивлячись на чоловіка, я сказав:

 — Ви твердий металевий тип, а вона — твердий дерев’яний тип. У ворожінні кажуть, що метал перемагає дерево…»

Очі чоловіка засвітились. Я подивився йому в очі та продовжив:

— Це жахлива сумісність, тому що це неначе сокира, що рубає дерево.»

Обличчя чоловіка миттєво напружилося, а Сін Суа злегка здивовано заморгала очима, а потім посміхнулася.

 — Розумію. Нічого не поробиш, якщо наша сумісність погана.

Після слів Сін Суа чоловік зиркнув на мене так, ніби хотів мене вбити. Він різко підвівся, ніби збирався схопити мене за комір.

 — Ти зараз жартуєш? Що це таке? Де менеджер?"

 — За прилавком, — спокійно відповів я, — обличчя чоловіка ще більше почервоніло.

 — Суа, ходімо! Він шахрай!

 — Мені здається, що ця людина добре віщує, тож перед тим, як піти, я збираюся послухати про свою долю, — спокійно сказала Сін Суа.

Від її відповіді чоловік був приголомшений, а потім спалахнув знову:

— Ти пошкодуєш про це. Де така як ти знайдеш такого чоловіка як я?

— Я не маю наміру більше ніколи зустрічати таких, як ти. Тож, до побачення.

Зрештою чоловік розлючено вибіг. Сін Суа тим часом тихо дивилась на мене.

 — Схоже, ви вмієте добре ворожити. Чи не могли б ви прочитати мою долю на цей рік?

 — Так. Тоді...

«Пін.»

У мене раптом запаморочилась в голові та загуло у вухах. Мій зір помутнів, і тіло Суа також тремтіло, але не через моє запаморочення.

«Тун-тун-тун!»

Будівля справді сильно тремтіла.

— Що... Що відбувається?

— Це землетрус!

Люди кричали, і з усіх куточків кафе було чутно, як розлітається посуд і пляшки. Виник хаос.

— Швидше під стіл!  — різко крикнула Сін Суа.

Все було як і тоді. Сін Суа була тією, хто евакуював мене, коли я  розгубився і просто завмер. Коли я протиснувся під стіл, будівля знову здригнулася. Було таке враження, ніби велетень посадив мене в бочку і з усіх сил тряс. А потім настала темрява. Поміж тремтінням, темрявою та нестерпним болем, що розколював голову, у моїх вухах пролунав механічний голос.

[Ваші здібності визначаються на основі дати та часу народження.]

Сьогодні  незабутній день, адже це День пробудження.

Минув час, навколо стало тихо. Механічний голос також замовк, і землетрус, схоже припинився.

Я виповз із-за столу й озирнувся. Електрика вимкнулась, навколо було темно, а вказівники аварійних виходів блимали дивним зеленим світлом.

Незабаром можна було почути голоси стривожених людей.

— Що це в біса таке?

— Чому в Сеулі такий сильний землетрус?

 — Я щойно почув дивний голос.

 — Голос?

 — Так. Щось про здібності? Наче оголошення.

Без попередження слова замерехтіли в темряві.

[Перевірка ваших здібностей!]

Це було схоже на екран монітора, який плавав прямо перед моїми очима. Незабаром літери зникли й з’явилися нові.

════════════════════════

[Ім'я] Со Канрім

[Ранг] Третій комашиний

[Елемент] Вогонь

════════════════════════

Мій ранг цьому житті не відрізнявся від того що був у попередньому. На жаль, усі здібності, які я отримав за допомогою «Крадіжки долі», зникли. «Регресії» теж не було. Натомість було щось, чого я раніше не бачив.

[Зараз у вас багато негативної карми.]

Карма. Як було написано в описі «Крадіжки долі», я справді накопичив карму. Я знав, що накопичувати карму дуже погано, але тоді нічого не міг вдіяти.

 — Гей, вставай. Давайте швидше евакуюватися, — донісся до моїх вух голос Сін Суа, миттєво повернувши мене до реальності.

У темряві я ледь бачив її обличчя. Вона мала вигляд надзвичайно спокійний. Вона ще не бачила власного вікна Долі, тож, можливо, саме тому вона ще залишалася  врівноваженою.

— Ходімо швидше звідси, поки не стався новий землетрус.

 — Де ліфт?

— Ми на сьомому поверсі. Треба спускатись.

Люди в паніці намагалися втекти. Незважаючи на те, що вони, мабуть, чули сповіщення, ніхто не говорив про свої здібності, що здавалося нормальним, оскільки вони не могли бачити свої вікна Долі. Зрештою, якщо вони не мають такої здатності, як «Аналіз долі», як я, вони не зможуть перевірити власні вікна Долі. І в часи такого хаосу, можливо, краще не бачити своїх вікон.

Серед паніки Сін Суа спробувала влитися в чергу людей, які евакуювалися, але я швидко витягнув її, що викликало у неї здивування.

 — Що ви робите?

 — Зачекайте хвилинку. Зараз тут забагато людей і тому буде тільки гірше.

Світло згасло, на сходах було темно. Хоча знаки аварійного виходу світились, їх було недостатньо. Тим часом одні штовхали інших і спускалися вниз.

 — Геть! З дороги!

 — Я нічого перед собою не бачу!

На східцях було занадто темно щоб спуститись. Окрім того, спуститись хотіли й люди з інших поверхів тому там утворився справжній натовп. Землетрус зараз не був нашою головною проблемою. Скоро має початись.

Сін Суа дивилася на мене здивовано, і саме коли вона збиралася щось сказати, пролунав гучний крик.

 — А-а-а!

Звук долинув знизу. А через мить люди, які спускалися, почали в паніці кидатись назад.

 — Тікайте! Тут чудовисько!

 — Що? Чудовисько?

Люди були спантеличені цими словами, але коли поглянули нижче, то жахнулись від побаченого. До них повзла велетенська комаха. Розміром приблизно з середню собаку. Щойно комахи бачили людей, вони  шкірили зуби та нападали.

— Геть, геть!

 — А-а-а, допоможіть мені!»

Комаха розкрила рот і відкусила комусь руку. По темних сходах потекла багряна кров. Коли ще одна комаха кинулася до Сін Суа, я встромив свій ніж у її огидне комашине тіло.

«Скрі-і!»

Луною пішов сповнений болю звук, але я не звернув на нього уваги та почав вбивати решту комах одну за одною. Розрізавши їх навпіл, я витер слиз зі щоки. Я дивився на людей, що мене оточували. Їхні погляди  були досить дивними. Вони дивилися на мене, мисливця комашиного рангу, так наче я був якоюсь страхітливою істотою.

Тоді я сказав їм:

— Якщо не хочете померти – готуйтесь до бою.