На засніженому полю запахло кров’ю.

Брови Сін Суа злегка здригнулися, коли вона побачила білих вовків.

 — Ми в біді.

Сін Суа полювала разом із кількома людьми. Вони зачистили територію біля входу та шукали нових демонів. Хоча Сін Суа запропонувала їм триматися разом, деякі імпульсивні особи вирішили продовжити пошуки самостійно та залишили групу.

Побачивши, що наближаються сутінки, Сін Суа та те, що залишилося від її групи, почали повертатися назад. І по дорозі назад вони стали свідками нападу демонів на кількох людей. Сін Суа кинулася їх рятувати, але справжні проблеми почались пізніше.

«Хрусь!»

Це був не один-два білих вовки, а десятки. З пащі вовка капала слина. Очі тварюки засяяли й вона кинулась на поранену людину. Але атака Сін Суа була швидшою.

[Здібність «Лісовий шлях» активовано!]

З-під землі виросли колючі лози й миттю пронизали вовкові груди.

— Усі відступайте від мене! — квапливо крикнула вона.

Люди поспішно ховалися за нею. Однак цього недостатньо, тому що якби вони показали хоч найменший шанс для атаки, білі вовки кинулися б на них. До того ж навіть  з бар’єром з лоз, Сін Суа було важко впоратися з усіма демонами самотужки.

 — Місцевість надто несприятлива.

Вони були на відкритому сніговому полі. Вони могли б не хвилюватись за свої спини якби за ними була стіна, але на відкритому просторі вовки оточили їх кругом, унеможливлюючи втечу.

«Зараз я ніяк не зможу атакувати та захищати людей одночасно.»

Сін Суа могла б втекти сама, але проблема була в інших. Троє отримали поранення, лише двоє людей були цілими. Пораненим не вдасться пробитися крізь зграю вовків і втекти.

«Якби тут був ще хтось...!»

Якби хтось міг взяти на себе захист чи атаку, це б змінило весь хід ситуації. Але серед них не було нікого, здатного виконати ці ролі. У той момент, коли Сін Суа скрипнула зубами, здалеку відлунило довге виття вовка. Сін Суа розширила очі, коли вона подивилася в бік джерела звуку.

 — Со Канрім-ссі?

Вона дивилася на людину, яка постала перед нею, як на привида. З появою нової цілі деякі з білих вовків кинулися на Со Канріма. Коли вовк саме збирався вчепитись Со Канріму в бік...

«Шрк!»

За мить вовча голова впала. Білі вовки задрижали при появі грізного противника. Со Канрім, тримаючи скривавлений меч, негайно кинувся до наступної цілі.

«Хрясь!»

Незважаючи на те, що вони були одними з головних хижаків у цьому демонічному вимірі, білі вовки падали замертво з перерізаними горлянками щоразу, коли Со Канрім замахувався мечем. В битві проти незліченних демонів, він неначе танцював з мечем. Сін Суа на мить зачарувало це видовище, але незабаром вона отямилась.

«Зараз не час для цього.»

Поки Со Канрім виграє її час, вона може виростити дерева та створити бар’єр, щоб захистити людей.

 — Цей має витримати!

Хоча її мана майже вичерпалась, у неї все ще був меч, і з мечем у руці Сін Суа кинулась у бій. Вона кинулася на вовка, який цілився Со Канріму в спину, і встромила свій меч йому в шию. Після цієї атаки вона зрозуміла, що пробити вовчу шкуру дуже непросто. Демон неначе був повністю зроблений з кісток.

Сін Суа здивовано подумала: 

«Як він так легко їх вбиває?» 

Тіла білих вовків не можна було порівняти з рогатими кроликами та крижаними павуками, з якими вона стикалась до сьогодні. З іншого боку, Со Канрім легко перемагав білих вовків. Сін Суа твердо трималася цієї думки, захищаючи спину Со Канріма, усуваючи вовків, які наближалися одного за одним.

«Ауу!»

У цю мить до їхніх вух долинуло протяжне виття. Від цього звуку вовчі вуха здригнулися. Вони не змогли встояти перед закликом свого альфи. Білі вовки, які ще мить тому шкірили зуби на людей, один за одним почали відступати. Незабаром навколо них залишилися лише трупи вовків.

 — ...Вони пішли, — заявив Со Канрім, послаблюючи свою оборонну позицію. Сін Суа кивнула і опустила бар’єр, а замерзлі люди почали визирати назовні.

 — М-ми вижили!

— Хіба це не Со Канрім?

Люди, які ледь уникли смерті, посилали вдячні погляди на Со Канріма. Однак Со Канрім проявляв байдужість. Його погляд був прикутий лише до Сін Суа.

 — ...На тобі живого місця нема.

Серед них усіх у найгіршому стані була Сін Суа. Вона була виснажена та в бою з вовками вона використала всю свою магічну силу.  У неї також були численні дрібні та великі рани по всьому тілу, але вона не показувала, що їй боляче.

 — Іншим гірше, ніж мені. Якщо вже вирішив допомогти мені – допоможи до кінця.

Сказавши це, Сін Суа підійшла до постраждалих. Їхні поранення не були смертельними, але рухатись їм було важко. Со Канрім коротко зітхнув і дав пораненим цілющі пігулки, що залишилися. Коли всі оклигали достатньо, щоб ходити, Со Канрім озирнувся і сказав:

 — Скоріше повертаємося. З настанням ночі буде гірше.

Сін Суа кивнула і швидко повела людей. Швидким кроком вони дістались лобі прямо перед заходом сонця. Щойно вони увійшли, люди попадали з ніг.

 — Ха... Ми... Ми вижили!

Коли за ними зачинилися двері, холод розвіявся. З аурою статуї іній на їхніх тілах розтанув, а кровоточиві рани почали гоїтися.

Юн Бом і Юн Кьоиль, які чекали на Со Канріма у лобі, підійшли до нього.

 — Хьоне, ти в порядку?

 — Оппо, ти не поранений, правда?

 — Так. Це пусте. Вам теж слід піти відпочивати.

Со Канрім спокійно відповів, а потім обернувся, щоб поглянути на Сін Суа, яка теж підійшла до нього, наче мала щось сказати.

 — Дякую, Со Канрім-ссі. Якби не ти, була б біда…

 — Суа-ссі, якби ти втекла сама, все було б гаразд. Чому ти не втекла? — сказав Со Канрім, перебивши Сін Суа.

Його голос залишався спокійним, але в ньому відчувався легкий гнів.

 — Захистити когось можливо лише коли на твоєму боці сила. Ти знала, що ситуація була точно не на вашу користь.

Те саме сталося, коли прийшла Пек Йон. Сін Суа чітко знала, що ситуація невигідною. Однак замість того, щоб втекти, вона вирішила захистити Со Канріма і зрештою померла. Звичайно, білі вовки цього разу не були такими грізними. Навіть якби Со Канрім не допоміг, вона б принаймні вижила. Її саможертовність непокоїла його. Він сподівався, що вона більше не пожертвує собою заради інших. Вона  не повинна помирати такою смертю вдруге.

Ось чому він говорив з нею таким холодним тоном.

 — Цього разу удача була на твоєму боці. Якщо втратиш пильність, ти помреш тут. Не забувай це.

Його жахлива порада змусила всіх в кімнаті замовкнути.

Сін Суа мовчки вислухала його слова, а потім промовила:  

 — Дякую тобі, Канрім-ссі. Дякую за турботу про мене.

— Я не дуже про тебе й турбувався.

 — Канрім-ссі, ти здаєшся мені турботливою людиною. Я не знаю, чому ти продовжуєш прикидатися поганцем.

Хоча Со Канрім пустив в бік Сін Суа гострий коментар, в його голосі була стурбованість. Сін Суа це зрозуміла, тож усміхнулася. Со Канрім мовчки дивився на неї якусь мить, а потім відвернувся.

 — ...Думай, що хочеш.

Він швидко піднявся нагору, а Сін Суа ще якийсь час дивилась йому в спину.

 — Чому він здається мені таким знайомим?

***

Дощ, який йшов кілька днів, нарешті припинився. Я прокинувся бадьорим вперше за довгий час. Через вікно моєї кімнати було видно чисте небо.

 — Ху-у…

Коротко вдихнувши, я підвівся зі свого місця. Навіть зважаючи на прикрий випадок, що стався вчора, мій фізичний стан  наразі був напрочуд добрим.

Учора я допоміг Сін Суа відбити вовків. Я намагався не втручатися, але не міг не хвилюватися про неї. Крім того, навіть якщо я пробую віддалитись від неї, Сін Суа все одно підходила до мене час від часу, щоб почати розмову. Схоже, я все ж таки заслужив її прихильність. Враховуючи її особистість, якщо я ставитимусь до неї занадто холодно, вона зацікавиться мною ще більше.

Сін Суа є Сін Суа, але я повинен зосередитись на проходженні етапу. Порятунок життя Юна Кьоиля наразі має бути пріоритетом.

Я перевірив  рівень виконання завдань.

[Кількість впольованих демонів: 8/10]

Убивши вчора білих вовків, я переміг вісім видів демонів. Тепер потрібно було вбити ще двох типів, щоб виконати завдання. Звичайно, я не мав наміру одразу завершувати етап. Якщо я так зроблю, Док Ґоджун знову почне звертати на мене увагу. Отже, краще проходити етап без поспіху.

Я вийшов на вулицю, оскільки наближався запланований час зустрічі з Юн Бом і Юн Кьоилем. Спустившись до лобі, я побачив, що їх ще нема. Натомість кілька людей кинулися до мене, ніби чекали, і схилили голови.

 — Со Канрім-ссі, дякую вам за вчора!

Це були люди, які були з Сін Суа вчора. Вони дивилися на Со Канріма з глибокою вдячністю.

 — Ми вижили завдяки вам! Дякуємо!

 — Я справді вражений. Як ви здолали усіх цих вовків одночасно...?

 — Ви неперевершений. До речі, який у вас ранг?

Від шквалу запитань мені стало трохи ніяково. Я  не мав наміру отримати вдячність від цих людей, оскільки ніколи не збирався їх рятувати. Я лише трохи допоміг, тому що Сін Суа потрапила у біду.

 — Со Канрім-ссі, тобі потрібен напарник? Я допоможу тобі від щирого серця!

 — У мене є захисна здібність. Візьміть мене з собою!

Вони пропонували створити команду, і не встиг я зрозуміти, як навколо мене почало збиратися все більше і більше людей. Я був цьому не дуже радий. Буде погано якщо Док Ґоджун помітить мене…

У цей момент відчинилися треті двері, і з них вийшов Док Ґоджун. Люди, однак,  проігнорували це і продовжували засипати Со Канріма похвалою.

 — Я знаю, що не справлю враження на когось такого сильного, як ви… але я буду наполегливо працювати!

— Будь ласка, візьміть нас із собою!

Я пробував втекти, але людей було занадто багато, виходу не було. Люди, що пропонували мені вступити в їхню команду, оточили мене. В ту мить я зловив погляд Док Ґоджуна.