Розділ 25

«Ві-і-і-і!» Розлючений кабан завищав і почав атаку. Чон Ґунам  зробив крок назад і поспішно активував свою здібність, утворюючи в повітрі незліченну кількість крижаних лез.  — Геть від мене! «Трісь-трісь!» Послідував шквал водяних куль, що значно перевищувало інтенсивність його попередніх атак. В результаті тіло сніжного кабана вкрилося льодовими шипами й тепер нагадувало їжака. Побачивши це, Чон Ґунам  посміхнувся, але... «Ві-і!» Кабан енергійно потряс тулубом, обтрушуючи весь лід. На його тілі не було жодної подряпини, не кажучи вже про кров. Збентежений Чон Ґунам  зробив крок назад. «Чому? Чому? Чому моя атака не...!» Це місце було вигідним не тільки для Чон Ґунама, але й для тутешніх мешканців — демонів. Снігові кабани, що живуть у цьому місці, також мали водяний атрибут, тому атаки Чон Ґунама не завдавали їм значної шкоди. З усім тим, він не злякався і викликав більше водяних куль.  «Водяні кулі не спрацювали, але якщо я заражу їх віспою...!»  Чон Ґунам пустив заражені водяні кулі. На місці влучання почали утворюватися пухирі. «Ві-і-і-і!» Але на його жаль, сніговий кабан не відступив. Навіть коли його тіло було вкрите пухирями, він продовжував мчати на нього. Чон Ґунам  спотикався та котився, відчайдушно намагаючись втекти від кабана. «Цей клятий кабан...!» Відстань між ним і сніговим кабаном скорочувалася, а його магічна сила поступово вичерпувалась. Раптом він відчув гарячий подих за спиною. Чон Ґунам  міцно заплющив очі та з останніх сил випустив водяну кулю.  «Ві-і!» Від останнього удару сніговий кабан впав замертво. Чон Ґунам ледве дихав, дивлячись на поваленого кабана перед собою. Його тіло вкрилося холодним потом. Тепер він був у безпеці, але його серце все одно не могло заспокоїтись. У розпал цього почулись якісь голоси, зокрема Чольвона Дорьона. 【О, переміг?】 【Казали, що тут є людина, яка отримала божественне благословення, але він мене радше розчарував.】 【Втім, це досить цікаво. Здається, він добре підходить для Чольвона.】 За ним спостерігали й інші боги. Зрозумівши, що вони насолоджуються його стражданнями, Чон Ґунам  був приголомшений. Він недовірливо скрикнув у небо:  — Дідько, за мною весело спостерігати?!  — Так, весело. Ззаду почувся голос. Це був голос не бога, а людини. Чон Ґунам  спробував озирнутись, але було надто пізно. Со Канрім, не давши Чон Ґунаму шансу зреагувати, встромив меч йому в спину. «Штрик!»  — А-а-а! Чон Ґунам  закричав від болю. З рани потекла кров. Він почав задихатись та вирячив очі на Со Канріма.  — Ти... Цей одяг... Коли ти.. Со Канрім був одягнутий в шкуру сніжного шаблезубого тигра. Він був обережним, побоюючись, що Чон Ґунам  може вистрілити в нього водяною кулею, але коли він перевірив вікно Долі Чон Ґунама, магічна сила чоловіка вже була близькою до нуля.  «Як і очікувалося, його магічна сила швидко закінчилася». Ця крижана долина справді була вигідною для Чон Ґунама  в багатьох аспектах. Води, матеріалу для створення водяних куль, було багато, тому споживана магічна сила була низькою. Однак була одна річ, яку Чон Ґунам  не помітив. Води може й  було багато, але його магічної сили ні. Після благословення Чольвона Дорьона обсяг магічної сили Чон Ґунама збільшився, але все мало свою межу. Магічну силу неможливо постійно поповнювати. Мало того, Чон Ґунам під час атаки поєднав «Віспу» з «Водяними кулями». Від цього його магічна сила швидко зменшилася. «Рівень чуттів Чон Ґунама низький.» Со Канрім, одягнений у шкуру сніжного шаблезубого тигра, ховався в засніженому полі. Якби чуття Чон Ґунама були гострішими, він би помітив Со Канріма. Але Чон Ґунам  зосередився на збільшенні своєї магічної сили, тому його чуття були лише на рівні 2 у кращому випадку. Со Канрім чекав, поки магічна сила та витривалість Чон Ґунама вичерпаються в битві зі сніговими кабанами. І тепер Чон Ґунам  був беззахисним. Коли Со Канрім засунув меч глибше, Чон Ґунам закричав.  — А-а-а! Чольвон Дорьон-нім, врятуйте мене! Попри  благання Чон Ґунама, Со Канрім не похитнувся. Тому, що Чольвон Дорьон був богом нижчого рангу. Хоча він міг надати непряму допомогу, його божественна сила була слабкою, коли справа доходила до прямої конфронтації.  — Чон Ґунам-ссі. Чон Ґунам  здригнувся, почувши своє ім’я, наче це було щось жахливе. Со Канрім тихо запитав Чон Ґунама:  — Ти продовжуєш мені заважати. Ти готовий до наслідків?  — Щ-що...? Почувши ці слова, Чон Ґунам  відчув, як холод пробіг по спині. Чи могло бути так, що його збиралися вбити? Не побачивши жодних змін у виразі обличчя Со Канріма, він ще більше занепокоївся.  — Оппа! Канрім-оппа! У цей момент до їхніх вух долинув знайомий голос. Юн Бом з’явилась вдалині. Со Канрім глянув на неї й уклав меча назад в піхви.  — Тобі пощастило, Чон Ґунам-ссі.  — Хуф, хуф…  — Чон Ґунам-ссі, хіба тобі не варто вже втекти? Дослухавшись поради Со Канріма, Чон Ґунам, стискаючи рану, почав тікати. Але він не міг позбутися почуття неспокою. «Чому... Чому він просто відпустив мене...?» Його помилували, але тривога ніяк не полишала його. Со Канрім витріщився на нього, ніби закликаючи швидше тікати. «Бля, ти мене ігноруєш…?» Стривоженому та переляканому Чон Ґунаму довелося покинути це місце. Со Канрім мовчки спостерігав за його втечею. «Немає потреби в його вбивстві та накопиченні зайвої карми, оскільки він все одно скоро помре.» Поки Со Канрім спостерігав за Чон Ґунамом, Юн Бом підійшла до нього.  — Га? Хто це? Ти поранений, оппо? В тебе кров… — Ні, це кров кабана. Со Канрім спокійно розправився з недобитим сніговим кабаном, наче нічого не сталося. Після того як він зібрав духовні перлини, перед його очима з’явилось сповіщення. [Кількість впольованих демонів: 10/10] [Ви зачистили кімнату «Крижана Долина».] Попри це, він не відчув радості.  — Ем… Я ніде не можу знайти Юн Кьоиля. Можеш піти зі мною шукати його? — стурбовано промовила Юн Бом.  — Що? Юн Кьоиль? Со Канрім відчув зловісне передчуття. Юн Бом продовжила, не знаючи, що робити:  — Вибач, я сказала йому залишатись зі мною... але він раптом зник. — Де ти востаннє його бачила?  — Біля тієї скелі, — відповіла Юн Бом, показуючи на скелю розташовану на північ від них. Від цих слів на обличчі донині спокійного Со Канріма з’явилась тривога. «Смерть Юн Кьоиля мала статися не сьогодні, але це теж не добрий знак.» Якщо Юн Кьоиль раптово зник, існувала ймовірність, що його затягнув з собою демон. Крім того, небо потемніло, і вітер посилювався, що було знаком скорого початку завірюхи.  — Канрім-оппа...? Юн Бом також, здавалося, щось відчула і стривожено подивилася на Со Канріма. Він спокійно сказав:  — Юн Бом, ти повинна повернутися першою. — А ти, оппо?  — Я піду шукати Юн Кьоиля. — Я піду з тобою...! На цю пропозицію Со Канрім просто кивнув. Оскільки він не знав де точно знаходився Юн Кьоиль, було краще мати більше людей для пошуку. Сонце почало неспішно сідати, їхні тіні стали довгими.  — Ми повинні знайти його до заходу сонця. Він не міг знати, скільки часу у них залишилося до заходу сонця, але схоже, що не багато. Вони підійшли до північної скелі. Відтепер почнуться справжні проблеми, оскільки вони гадки не мали де шукати зниклого Юн Кьоиля.  — Юн Кьоиль! Со Канрім голосно крикнув,  але  відповіді не було. Юн Бом також гукнула ім'я свого брата і стурбовано озирнулася. Після деякого часу пошуків Юна Кьоиля вони почули чийсь голос.  — Що сталось? На засніженому полі з’явилась людина. Це була Сін Суа. Схоже, що вона полювала неподалік, бо біля неї лежав кабан. Со Канрім відчув слабке розчарування від того, що людина на яку вони наткнулись не була Юн Кьоилем, але він не мав на це часу. Він швидко запитав Сін Суа:  — Ти не бачила тут когось? Хлопця, схожого на цю дівчину… — Ти маєш на увазі Юн Кьоиля? Я його не бачила. Принаймні не там, де я полював на кабанів. Почувши її слова, Юн Бом нахмурилась. Тим часом Со Канрім коротко глянув на сонце й зрозумів, що воно, швидше за все, зайде за горизонт за тридцять хвилин. Після миті вагань Со Канрім спитав у Сін Суа:  — Суа-ссі, ти можеш допомогти з пошуком? Оскільки він так критично ставився до неї раніше, він був упевнений, що Суа, мабуть, відмовиться. Але вона без вагань кивнула:  — Добре. Де мені шукати?  — Я піду ліворуч, тож Суа-ссі, будь ласка, перевір в протилежному боці  — Добре. Незалежно від того, знайдемо ми його чи ні, краще повернутися сюди та перегрупуватися, коли сонце зайде. Швидко склавши план, вони  розійшлися. Со Канрім пішов з Юн Бом до каньйону. Разом із темними хмарами запала тиша. Коли вони йшли глибше в каньйон, їх оточили крижані скелі, що здіймалися високо, неначе пронизуючи небо.  — Далі небезпечно. Со Канрім на мить зупинився. Тепер, коли вони зайшли так далеко, він почав міркувати про те, як Юн Кьоиль помер  у минулому  та що стало причиною. Під час своєї подорожі  до цього каньйону вони не зустріли жодного демона. Це було цілком природно, оскільки демони нижчого рівня не сміли зайти на територію сильнішого хижака. На цій території жили найсильніші в Крижаній Долині демони. Хоча Со Канрім ніколи з ними не стикався, він чув багато історій про них і роздумував над стратегіями битви з цими демонами. Він підготував приблизний план того як їм перемогти їх, але... «Я не можу бути впевненим щодо стану Юн Кьоиля. Надто багато невизначених факторів». Незважаючи на це, вони не могли повернутися зараз. Двоє мовчки продовжували йти вглиб каньйону. Ставало дедалі темніше та холодніше.  — Га? Глухий кут...? Згідно зі словами Юн Бом, шляху вперед більше не було. Попереду виднівся досить широкий простір, де навколо були розкидані гілки, солома та щось схоже на кістки та шкури тварин. Це було схоже на лігво демона. «Демона тут нема.» Хазяїна лігва ніде не було видно. Озирнувшись навколо, людських трупів серед тіл не було. Юн Бом розмірковувала, радіти їй чи ні, тому що Юн Кьоиля немає серед них. «Гуп, гуп…» Вони відчули як завібрувала земля. Хазяїн лігва повернувся.