Якщо Со Канрім зможе завербувати двох снайперів до секти «Летючий тигр», вони стануть ще сильнішими. Він приховав свої справжні почуття і сказав:

 — Краще використовувати звичну зброю. Почнімо полювати.

 — Так!

Близнюки негайно почали ганятися за кроликами, що були поруч. Але до того, як приєднатись до полювання, Со Канрім використовував очки досвіду, щоб покращити свої здібності.

[«Сила» підвищено до 12 рівня!]

[«Витривалість» підвищено до 10 рівня!]

[«Спритність» підвищено до 12 рівня!]

[«Чуття» підвищено до 15 рівня!]

[«Магічна сила» підвищено до 9 рівня!]

Він відчув, що його кров потекла швидше, а очі немов заново відкрились. Засніжена рівнина, яка ще мить тому здавалася лише білою, тепер повнилася демонами.

“Чвак!”

Він побіг по засніженому полю та швидко перерізав шию сніговому оленю, що ховався. За мить засніжена рівнина почервоніла від крові. Хоча він володів звичайним мечем, він здавався таким же гострим, як якийсь відомий меч.

 — Канрім-хьон, ти справді сильний...

Юн Кьоиль, який ганявся за кроликами неподалік, зупинився й з благоговінням подивився на Со Канріма. Попри те, що він бачив на власні очі лише біле засніжене поле, Со Канрім, здавалося, помічав демонів скрізь, де б не махнув своїм мечем. Юн Бом, яка також спостерігала за сценою разом зі своїм братом, сказала:

 — Ти неймовірно сильний... Ти казав, що пройшов перший етап сам, так?

 — Так.

 — Я теж хочу стати таким сильним...

Деякий час потому, Со Канрім нарешті зупинився, розібравшись з усіма демонами поблизу. Попри те, що вони зібрали багато духовних перлин, їхнє завдання на цьому не закінчилося.

«Мені потрібно ще дещо, окрім духовних перлин».

Розкидані навколо трупи демонів були сповнені цінних ресурсів. Початківці поспішали зібрати  духовні перлини, але в тушах демонів було багато цінних матеріалів.

«Шкіра, кістки та м’ясо демонів це корисні матеріали».

Со Канрім підняв тіло Сніжного Кролика, яке впало поруч, і почав його патрати. Маленький ріг також був одним із корисних матеріалів.

«Покладу в інвентарну сумку, щоб використати як матеріал для виготовлення предметів.».

Поки Со Канрім був поглинений своїм завданням, він раптом відчув чийсь погляд і обернувся. Там стояла Юн Бом. Коли їхні погляди зустрілися, Юн Бом спочатку розгубилась, але потім усміхнулася.

 — Що?

 — О, ні. Мені просто цікаво! Можна дивитися?

— Роби, як хочеш.

Юн Бом засміялась й сіла поруч із ним, щоб спостерігати за процесом розбирання тушки. Звичайні люди, можливо, відчули б огиду, але вона, здавалося, була більш спокійною, ніж очікувалося.

«Ось чому вона змогла стати найкращою снайперкою.»

Бажання Со Канріма завербувати Юн Бом в секту «Летючий тигр» стало сильнішим.

 — Де Юн Кьоиль? — запитав Со Канрім, оглядаючись.

 — О, він сказав, що йому треба на хвилинку відійти.

Тут були лише слабкі демони, тож Юн Кьоилю нічого не загрожувало. Крім того, смерть Юн Кьоиля мала статися через кілька днів.

— Але все-таки пошукаймо його про всяк випадок.

Він вирішив на цьому закінчити та почав збирати здобич, а Юн Бом весело балакала з ним:

 — Канрім-оппа, якщо ти будеш так і далі полювати, ти швидко пройдеш цей етап. Потрібно зловити лише 10 із них, правда?

 — Ну, не просто 10 демонів, треба перемогти кожного з 10 різних видів демонів, які живуть тут. Є висока ймовірність зіткнутися з демонами, набагато сильнішими за цього кролика.

Територія тут була досить великою, тому виявити демонів було складно. Крім того, деякі демони з'являлися лише вночі, а інші не виходили, коли навколо було багато людей. Деякі навіть з'являлися лише за певних погодних умов. Якби не пощастить, за останнім можна ганятись і кілька днів.

 — Я думаю, що це займе у мене багато часу. Демони мають камуфляжні кольори, тому їх важко помітити.

— Ти скоро звикнеш.

 — Справді?

Юн Бом щасливо посміхнулася, ніби їй було приємно від його слів.

Поки вони розмовляли, вони почули, як неподалік кричить Юн Кьоиль.

 — Нуна, Канрім-хьон! Йдіть сюди!

Його голос звучав якось розпачливо. Хоча по його голосу можна судити, що він сам не постраждав, Со Канрім все одно поспішав, стурбований такою можливістю.

Підійшовши, він побачив, як Юн Кьоиль махає їм рукою.

 — Що сталося?

Со Канрім оглянув Юн Кьоиля, і він не здавався пораненим. Однак був ще хтось, хто, схоже, постраждав. Юн Кьоиль вказав на людину на землі, і сказав:

 — Я допоміг йому, тому що його переслідував демон. Він поранений. А ще у мене закінчилися ліки...

Со Канрім коротко глянув на пораненого. Коли чоловік побачив його, він швидко відвів погляд.

Юн Бом здивувалась і звернулась до пораненої людини:

 — Хіба ти не Чон Ґунам? Що з тобою сталось?

Замерзлий Чон Ґунам лежав на землі. Кінчик його носа став яскраво-червоним від холоду.

Коли він не відповів, Юн Бом нахилила голову й запитала:

 — Хіба ти не був  з Док Ґоджуном-ссі?

 — М-ми просто полюємо окремо.

Ось що він сказав, але Со Канрім міг зрозуміти, що це не так. Док Ґоджун кинув його.

І це була чистісінька правда.

«Бляха. Той виродок Док Ґоджун. Він сказав, що він мій союзник...»

Спочатку Чон Ґунам подумав, що буде непогано полювати із Док Ґоджуном, який був набагато сильнішим за нього. Завдяки силі Док Ґоджуна полювати було легко. Попри те, що Ґунам підтримував у бою лише стоячи за спиною Док Ґоджуна, вони все одно могли легко вбивати демонів.

Проблема почалася, коли змінилося ставлення Док Ґоджуна.

[Чон Ґунам, чому б тобі не піти й битися? Ти головний герой, який приховує свою силу?]

[Що? Що ти кажеш?]

Кинувши таке незрозуміле запитання, Док Ґоджун розсміявся, наче в чомусь переконався.

[Через мене ти не вмієш належним чином використовувати свою силу? Вибач, я не подумав про це. Підемо поки різними шляхами. Дай мені знати, коли розкриєш свою силу.]

Сказавши це, Док Ґоджун пішов.

Відтоді це була серія труднощів для Чон Ґунама. Минуло кілька годин, як він увійшов до Крижаної Долини. Почавши полювати один, він гостро відчув свою слабкість. Попри те, що минуло чимало часу, він так і не вбив жодного демона.

«Коли я пробую створити нову команду, люди, як не дивно, не хочуть йти полювати зі мною..»

Він намагався знайти нову команду, але люди думали, що він навмисно поширює неправдиву інформацію, і уникали його. Тепер він не хотів просити вступити в чиюсь команду через свою гордість.

«Коли полюю сам, мої кулі погано діють проти водяних демонів».

Крім того, оскільки він не пройшов належним чином другий етап, його загальна статистика була низькою. Зі слабкими чуттями йому було важко знайти демонів. І тому на нього напав Сніговий Кролик і його паралізувало.

«Прокляття. Зустріти Со Канріма саме зараз..»

Він зневажав Со Канріма, який дивився на нього згори.

Дивлячись на Чон Ґунама, Со Канрім недбало сказав:

 — Потрібна допомога?

Від цих слів Чон Ґунам здригнувся, і його гнів спалахнув. Він ненавмисно сказав різким голосом:

 — Ні! Мені не потрібна допомога. Я впораюся сам.

 — Правда?

Чон Ґунам пошкодував про свою реакцію, але слово не горобець.

З трохи стурбованим виразом обличчя Юн Бом запитала:

 — Ти справді в порядку?

 — З-звісно.

Навіть у цій ситуації Чон Ґунам намагався вдавати крутелика. Со Канрім подивився на нього з жалем і сказав Юн Бом та Юн Кьоилю:

 — Він каже, що з ним все гаразд. Ходімо.

 — Так, так...!

Юн Бом і Юн Кьоиль глянули на Чон Ґунама й пішли за Со Канрімом.

Залишившись сам, Чон Ґунам закипів від гніву.

«Со Канрім, все що ти маєш це трохи досвіду. Ти ніщо...!»

Він хотів погнатися за ним і за  допомогою розібратись, але він усвідомлював власні сили й тому сидів тихо.

Як йому напаскудити Со Канріму?

Коли Чон Ґунам пильно дивився в спину Со Канріму, він раптом щось почув.

 — ...Га?

Почувши якийсь звук, Чон Ґунам обернувся.

***

 — Ху, досить! Я втомився!

Юн Кьоиль, який досить довгий час випускав стріли, впав на засніжене поле. Його пальці заніміли від такої тривалої стрільби. Юн Бом тим часом стояла на місці, але, судячи з її обличчя, вона також була втомленою.

«Для першого дня вони добре справились».

Со Канрім оглянув демонів, яких вони вбили. Убиті демони були різних видів, а загальна кількість була значною. На той момент більшість демонів у цьому районі були вже впольовані.

 — Почнімо повертатися. Вже темніє, — сказав Со Канрім і подивився на небо.

Як він сказав, небо поступово темнішало, і, почувши пропозицію, близнюки без заперечень кивнули.

 — Гаразд, повернемося швидше, Канрім-хьон.

Вони почали плестися по розм'яклому снігу й повернулися туди, де були ворота. 

Ніч в Крижаній Долині швидко наступала.

Со Канрім раптом зупинився на місці.

— ...Почекайте хвилинку.

 — Що не так? Юн Кьоиль, який слідував ззаду, дивився на нього здивовано.

 — Я щось чув, — сказав Со Канрім, вдивляючись у далечінь.

 — Що? Я нічого не чув...?  — Юн Кьоиль сказав, нічого не чуючи через свої слабкі чуття.

Юн Бом також здавалася збентеженою, бо теж не чула нічого дивного.

Однак Со Канрім був упевнений, що почув слабкий звук. Щобільше, це був знайомий голос.

 — Там хтось є.

Напруживши слух, він почав рухати ногами в напрямку, звідки доносився звук. За лісом виразно почувся чийсь голос.

 — Д-допоможіть мені!

Наразі Юн Кьоиль і Юн Бом теж почули цей звук.

Со Канрім вихопив меч і сказав:

 — Ви двоє, повертайтеся.

 — Що? Але, хьоне...  — Юн Кьоиль завагався, дивлячись на нього.

— Зі мною все буде гаразд. Повертайся зараз, поки сонце не сіло.

Заводити Юн Кьоиля та Юн Бом в небезпечне місце, щоб їх там вбили дуже небажано.

Рішуче наказавши їм не слідувати за ними, Со Канрім поспішно побіг до місця, звідки пролунав крик.

 — Н-ні, я не хочу тут помирати...!

 — Всім, спокійно!

 — Аааа!

Серед хаотичних голосів один голос привернув його увагу. Со Канрім мчав лісом. А за деревами він побачив знайоме обличчя.

Обличчя Сін Суа. Її та кількох інших осіб оточили Білі Вовки.