Звуки важких ударів продовжували лунати за бар’єром. Гучний шум хаотичним вихором кружляв у його голові. Лі Сайон різко смикнув за тенету, що його сковувала.
Так ось чому він мене відштовхнув?
Скриплячи зубами, Лі Сайон опустився на одне коліно перед Юн Біном, щоб краще оглянути його.
— …Чому він знову у такому стані?
Юн Бін лежав у калюжі власної крові. Його права рука була вивихнута так, що кістки виступали назовні. Чорний ланцюг, який нещодавно звивався, неначе був живою істотою, зараз нерухомо чіплявся за руку свого власника. Його стан був гіршим, ніж очікувалося. Лі Сайон швидко поліз у свій інвентар, а Хон Йесон з гіркою усмішкою пробурмотів:
— Він захищав нас… Тих, хто не може навіть битися… У тебе є зілля? Врятуй його, будь ласка.
Лі Сайон без слів викинув прямісінько на землю кілька зіллів. Дівчина, яка сиділа поруч, одразу ж почала відкривати пляшечки. Лі Сайон насупився й глянув на неї. Учениця, ніби чекаючи цього, відповіла:
— Я-я нещодавно пробудилася як мисливиця S-рангу. Гадаю, Ви могли чути про мене від дядька Юн Біна або директорки. Але бачимося особисто ми вперше.
Лі Сайон знав лише одну S-рангову мисливицю, чиє обличчя він міг би не впізнати.
— …Та школярка?
— Так. Мене звати Юн Ґьоль.
Вона кивнула і продовжила розкладати відкриті зілля. Ча Відже згадував, що у підземелля разом із ним зайшов Хон Йесон і ще дехто, але Лі Сайон не очікував, що цією людиною виявиться Юн Ґьоль. Він пильно її оглянув. Та ж, не помічаючи його погляду, тихо зітхнула:
— У нас не було зіллів, тож ми просто перев’язали рани тим, що було під рукою.
— Якщо ви сунулися вже у таке місце, то хоч зілля взяли б із собою.
Лі Сайон огризнувся у відповідь і витягнув шприц із зеленою рідиною, після чого швидко вколов його у праву руку Юн Біна. Чим менше ставало рідини, тим швидше припинялась кровотеча. Хон Йесона, нахилившись, запитав:
— Що це?
— Дещо, що зробив Нам Вуджін.
— О… Отой набір для екстреного відновлення?
Більшість зовнішніх ран можна було вилікувати звичайними зіллями. Але жодне зілля не могло зрівнятися зі швидкістю роботи цілителя. Нам Вуджін, єдиний A-ранговий цілитель у Кореї, особисто не спускався у підземелля, але натомість створював і продавав набори для екстреного відновлення.
Лі Сайон викинув порожній шприц і вилив всі знайдені раніше зілля на чужі рани. Вони швидко затягнулися, а дихання Юн Біна стабілізувалося, хоч його обличчя залишилося доволі блідим.
— …Поки що він живий. Щоб вилікувати його без наслідків у подальшому, треба відвести його до Нам Вуджіна.
— Це гарна новина. Яким би здібним я не був… Предмети для зцілювання робити не вмію.
Бум!
Прозорий барʼєр навколо них затрясся. Хон Йесон поперхнувся власною ж кровʼю, а Юн Ґьоль швидко піднесла хустку до його рота.
— Кожен удар впливає на тебе безпосередньо?
— Схоже на те… Частину удару поглинає барʼєр, але решта йде на мене. Його же, як-не-як, саме я і поставив.
Лі Сайон цокнув язиком і дістав ще один шприц. Хон Йесон, трохи прочинивши рота, запитав:
— Ти ж не збираєшся…
— Збираюся.
Лі Сайон без вагань роздер рукав його куртки.
— А-а-а, ненавиджу уколи! А-А-А-А!
Коль. Хлюп. Зелена рідина швидко зникла у його жилах. Хон Йесон, який ще хвилину тому кричав, почав тихо схлипувати. Але попри це колір його обличчя швидко покращився. Лі Сайон, вийнявши голку та навіть виливши зілля на місце уколу, глянув на Юн Ґьоль.
— І ти.
— Н-ні! Я в порядку! Ви нас захистили!
— Тоді добре.
Лі Сайон жбурнув порожній шприц у сторону і підвівся. Юн Ґьоль та Хон Йесон широко розплющили очі.
— Куди ти?
— Назовні.
— Гей, ти, що, думаєш, отрута подіє на того голема? І навіть якщо цей щит такий гарний, але він не зможе захистити нас всіх від твоєї отрути!
— Тоді я розтрощу його без отрути.
— Це безглуздо. Ти, що, справді вважаєш, що…
Бум!
Гучний вибух обірвав його слова. Щось велетенське впало на землю поряд із ними. Це була та сама гігантська рука, яка ледь їх всіх разом не придавила. Зап’ястя, до якого вона була прикріплена, тепер було розбите вщент. Хон Йесон ошелешено пробурмотів:
— …Невже і справді вийшло?
Гарк!
Голем, залишившись без руки, притиснув до себе зруйноване зап’ястя й заревів. Ударна хвиля від його крику змусила все навколо здригнутися. У ту ж саму мить сіра тінь кинулася прямо на нього.
Це був Ча Відже.
Він стрибнув на голема і розмахнув довгою палицею, націлившись на другу руку, що стискала розбите зап’ястя.
ВШУХ!
Розлючений голем різко махнув рукою. Потік вітру підхопив палицю і відкинув її у сторону. Ча Відже, втративши рівновагу, приземлився дивом на ноги, ледь не зробивши справжнісіньке сальто у повітрі.
— Гей, у Вас кров!
Юн Ґьоль у паніці вказала на його рот. Лі Сайон швидко прийшов до тями. На кінчику язика він і справді відчував гіркувато-солодкий присмак. Він грубо провів тильною стороною долоні по губах і розмазав по шкірі чорну кров. Лі Сайон, сам того не помітивши, не слабо так прикусив нижню губу.
Блядство.
Кинути цих трьох і приєднатися до Ча Відже? Але навіть якщо він приєднається, чи зможе якось йому допомогти? Якщо отрута все ж вплине на Ча Відже…
Бум!
Гучний вибух знову встряхнув все навколо, і Лі Сайон тієї ж миті підняв голову. Голем вдарив кулаком у те місце, де щойно був Ча Відже. І тоді…
…Він зустрівся поглядом з яскраво-блакитними очима. У ту ж саму мить Лі Сайон, немов зачарований яскравим синім сяйвом, промовив:
— Хон Йесоне, у тебе з собою той спис?
— Спис? Який ще спис?
Хон Йесон з очима, налитими кров’ю, озирнувся. Лі Сайон коротко відповів:
— Мій спис. Швидко дай його.
— Спис, спис… А, той Спис Веленя? Чому це він твій?!
— Я виграв аукціон. Хочеш, щоб я заплатив тобі прямо тут?
— Та до біса ті гроші. Що мені тут з них взяти? Ліжко собі з них зробити? Гей, а-ну потримай це.
— Га? Добре!
Юн Ґьоль швидко схопила щит. Її хватка була набагато надійнішою і твердішою, ніж виходило раніше у Хон Йесона. Він порився у своєму інвентарі й, застогнавши, все ж витяг Спис Велетня обома руками.
— Гаразд, спробуємо. Тобі раптом ще бомба не потрібна? Отрута на того скаженого голема не подіє.
— Не потрібна.
Лі Сайон забрав у нього спис і вийшов за межі барʼєра. Вітер, змішаний із попелом і піском, одразу же розтріпав його волосся. Хон Йесон, знову піднявши щит, закричав йому:
— Гей, ти що робиш?! Ти взагалі вмієш користуватися списом?!
— Та ні.
Він ніколи раніше не тримав древкову зброю у руках, але знав людину, яка володіла нею краще за всіх. Лі Сайон, дивлячись у хаотичний вихор білого попелу, гукнув:
— Ча Відже!
У ту ж секунду ті блакитні очі знову зупинилися на ньому. Як і тоді.
Ах…
Його серце закалатало. І він раптом усвідомив, що понад усе чекав саме на цей момент — на день, коли знову зможе побачити ці очі.
— Лови!
Лі Сайон високо підняв Спис Велетня, щоб його було добре видно, й одразу націлився на голема. Час від часу він був схожий на кайдани, що сковували Ча Відже. Він міцно вперся ногами у землю. Правою рукою, що стискала спис, він відвів його назад, зробив короткий вдих, а потім…
Іноді він чимось нагадував вітер, що здіймав хвилі лише однією своєю присутністю.
…Метнув спис.
Шух!
Важка зброя розсікла повітря, неначе тільки-но випущена з лука стріла. Ча Відже мчав крізь вітер прямісінько до боса підземелля. У якийсь момент, коли спис, перевищивши людську швидкість, все ж наздогнав його, рука Ча Відже, мисливця, який за свою кар'єру випробував незлічену кількість зброї, вправно схопила його.
Брязьк!
Без найменшого вагання, ніби він чекав саме на цей момент.
Ти і справді хочеш спокійно жити?
Кряхть—
Зношені кросівки з грубим скреготом ковзнули по землі. Він різко зупинився, підкинув спис і зручніше перехопив його рукою. Голем повільно розвернув своє величезне тіло.
Бум, здригнулася земля.
Бум, він зробив впевнений крок уперед.
Бум, його серце тьохкнуло у відповідь.
Без жодних вагань Ча Відже знову кинувся вперед.
Я гадки не маю, як це.
Ча Відже насправді не знав, як це — жити спокійно. Його ніхто цьому не вчив, а його навички, завдяки яким він був здатен майже на все, у цьому були абсолютно марними. Але він завжди намагався. Намагався з усіх сил жити спокійно…
Відчуття порожнечі огорнуло його з того самого моменту, як він усвідомив цю реальність. Його світу — світу, який він пам’ятав, — більше не існувало. Все, колись так добре знайоме, зникло, кожна мить тут відчувалась такою… Новою і водночас приносила стільки болю, а прокидатися щодня для нього було справжнім випробуванням.
…Бо йому просто нічого іншого не хотілося.
Будь-яка глибока думка повертала його у минуле, яке він би волів водночас і забути, і залишити у пам’яті назавжди. Тому довгі роздуми давалися йому надзвичайно важко. Весь цей час він почував себе немов загубленою у натовпі дитиною.
Тієї ж миті перед ним пролетів величезний кулак. Його серце швидко калатало.
Від нервів?
Від страху?
Ні.
Його серце завжди билося швидше у такі моменти. Тільки у ці миті він відчував себе по-справжньому живим. Ча Відже широко усміхнувся. Вага спису у руці дещо заспокоювала його. Одне за одним перед його очима з’являлися сповіщення від Системи.
[Посилення стійкості (S+) активовано.]
[На всі руки майстер (S+) активовано.]
[Удар у самісіньке серце (S+) активовано.]
У той момент він немов звільнився від важких оков, а хвиля сили прокотилася крізь все його тіло. Ча Відже відштовхнувся від землі й високо підстрибнув у повітрі.
Туп!
Легко ступивши на руку голема, він підстрибнув ще раз.
Як же це чудово — мати когось, кого він може захистити.
Ча Відже розвернув корпус свого тіла, щосили відвівши праву руку зі списом назад. Затамувавши подих, він відчув, як світ навколо нього сповільнюється. Його очі, що світилися яскравим блакитним кольором, окинули сцену внизу.
Голем.
Хон Йесон.
Юн Ґьоль.
Юн Бін.
І…
Лі Сайон.
Фіолетові очі, що дивилися на нього і ні на що інше.
Як же… Все ж приємно мати когось, хто на тебе чекає…
Ча Відже всміхнувся.
<Удар у самісіньке серце!>
БАХ!!—
…І тоді все підземелля поглинуло осліплююче біле сяйво.
