Бум!
Кулак, оповитий чорними ланцюгами, вдарив у центр каменя. Масивний валун тихо розсипався, а Юн Бін, стряхнувши руку, відвів її у сторону. Навколо нього вже накопичилася невелика гора каменів із порожнистими серцевинами. Він розмотав ланцюги й витер піт, що стікав лобом, перш ніж повернутися до товаришів.
— Ви не поранені?
— Ні. А Ви у порядку, дядьку?
Юн Ґьоль, яка весь цей час ховалася за зруйнованою стіною, обережно визирнула. Поруч із нею миготіли великий палець, піднятий угору, та біле крило. Юн Бін натягнуто усміхнувся й підійшов ближче до них.
— Я в порядку. Ґьоль, а ти як? Голова не паморочиться більше?
— Ох… Трохи відпочила, тож вже почуваю себе набагато краще. Дякую за турботу.
Юн Ґьоль незграбно відповіла, почухавши потилицю. Навіть на перший погляд її обличчя виглядало значно здоровішим, ніж раніше. Юн Бін відчув полегшення, переконавшись, що вони обидва тепер були у безпеці, і тихо видихнув.
Ситуація була доволі складною. Неприємності сипалися одна за одною, немов глузуючи з них. Юн Бін передбачив безлад на Виставці ремісництва і зміг підготуватися до нього зазделегідь. Але несподіване зомління Лі Сайона та термінове прохання дослідити підземелля від Нам Вуджіна стали для нього ще тим викликом, але зрештою він якось із цим впорався.
Проте навіть він не зміг передбачити втечу Хон Йесона.
Тривожний дзвіночок пролунав у голові саме у той момент, коли він завершував усі приготування до тривалої відсутності, збираючись вже спускатися у підземелля під Чонґно 3-ґа. Тримаючи вібруючий телефон, він кинув погляд на Лі Сайона. Той злегка підняв брову, схрестив руки й заплющив очі, спершись на стіну — немов не бажав лізти не у свою справу. Невдовзі Юн Бін все ж узяв слухавку і почув на тому кінці:
— Перепрошую, тімліде. Але Хон Йесон утік…
Це була новина, до якої він не був готовий у той момент. Ах, то від шоку може й справді запаморочитися голова? За тридцять років він випробував на собі це вперше. Слухаючи розгублений голос мисливця, відповідального за охорону Хон Йесона, він уперше за довгий час дозволив такій думці закрастися у його голову.
Як же я хочу втекти звідси…
Проте тікати було нікуди, окрім як глибше у підземелля. Лі Сайон, який до цього мовчав, прикривши очі, роздратовано пробурмотів:
— Невже підлога вогнем зайнялася, що тебе так носить? Чого ти весь час тупцюєш на місці?
— Лі Сайоне…
Відчувши дивні нотки у голосі Юн Біна, той ледь розплющив одне око. Побачивши спантеличений вираз чужого обличчя, різко розплющив і друге. Це був перший раз, коли Юн Бін бачив його настільки здивованим. Завдяки Хон Йесону він, здається, зміг пережити просто безліч нових відчуттів.
На щастя, Лі Сайон довів свою компетентність як лідер гільдії, швидко доручивши справу іншим. Якби Маленьке Диво Со Мінґі не вирушив одразу ж на його пошуки, вони б досі марно витрачали час замість того, щоб досліджувати підземелля.
Хоча знайти Хон Йесона було важливо…
…Але куди важливіше було знайти зачіпки щодо апокаліпсису.
Кілька місяців тому Юн Ґьоль передбачила настання кінця світу. Коли і як саме це мало статися — досі було невідомо. У це важко було повірити, особливо у часи, коли світ поступово почав приходити до тями після всього хаосу минулого.
Коли Юн Ґьоль вперше розповіла про свої сни, директорка Бюро з управління пробудженими, Гам Сокйон, вважала це наслідком пробудження й лише приставила до неї наглядача.
Проте незабаром почали з’являтися еродовані підземелля, що зайвий раз підтверджувало її слова. Ба більше, організація Прометей, яка здавалася неактивною з часів пробудження Лі Сайона, раптом почала активно діяти.
Перше еродоване підземелля виявили в Інчоні. Колись воно було заселене звичайними синіми слаймами, але тепер стало білим — повністю вкрилося блідим попелом. Це було моторошно схоже на краєвиди з її снів.
Переконавшись у правдивості слів Юн Ґьоль, Гам Сокйон швидко змінила своє ставлення й повідомила про загрозу апокаліпсису лише вузькому колу мисливців — десяти найсильнішим. Це було необхідно, щоб уникнути паніки серед громадян.
Відтоді мисливці першої десятки по черзі досліджували еродовані підземелля. За планом це завдання мало випасти Ґю-Ґю або Ганібі, але через термінове прохання Нам Вуджіна довелося йти на цей раз Лі Сайону та Юн Біну. Саме тоді підземелля раптово змінило свою будову.
Перше в історії підземелля S+ рангу, неочікувана поява Хон Йесона і Юн Ґьоль… Юн Бін пригадав ті білі, майже прозорі очі.
Невже він передбачив це і саме тому відправив нас сюди…
— …Дядьку?
Тихий голос обірвав його роздуми. Юн Бін швидко прийшов до тями й озирнувся, щоб побачити, хто його покликав. Юн Ґьоль, потираючи куточки губ, стривожено запитала:
— Ви точно у порядку?
Юн Бін зчепив руки за спиною й усміхнувся.
— Звісно. Здається, нам нарешті випала хвилинка спокою. Ти вже вечеряла?
— Е-е… Ще ні.
Юн Бін швидко витягнув невеликий рюкзак зі свого інвентарю й передав його Юн Ґьоль. Це був імпровізований набір припасів із консервами та пляшками води.
— Якщо відчуваєш голод, раджу поїсти зараз. Ми не знаємо, коли випаде наступна можливість.
— Дякую.
— Але головне — не переїдай, тільки втамуй голод.
— Як скажете.
Юн Ґьоль мовчки схилила голову і невпевнено підхопила рюкзак. Помітивши її вагання, Юн Бін демонстративно сів на плоский уламок каменю, розгорнув протеїновий батончик і відкусив трохи. Лише тоді Юн Ґьоль все ж розстібнула його рюкзак і дістала пакет із в’яленим м’ясом. Доївши батончик, Юн Бін акуратно склав обгортку й заговорив:
— Продовжуйте їсти, поки слухаєте. Оскільки у нас з’явилася вільна хвилинка, давайте розберемося з ситуацією. Лі Сайон і я досліджували еродоване підземелля. Але щойно він помітив, що хтось увійшов сюди, підземелля реструктуризувалося… І після цього я зустрів вас і досі гадки не маю, що ви обидва тут робите.
Юн Бін навмисно виділив слова на «що» та «ви», а Юн Ґьоль, виглядаючи так, ніби от-от вдавиться, накинулась на вʼялені шматочки мʼяса. Юн Бін, усе ще тепло всміхаючись, перевів погляд на її супутника. В око кидався тільки край темно-синього похідного капелюшка.
— А тепер… Хон Йесоне?
— …Кхем.
Капелюшок сам по собі опустився нижче. Але тікати зараз для нього було безглуздо. Яким би безрозсудним не був Хон Йесон, він не зробить такої дурниці — навряд чи у його плани входило залишитися на самоті у підземеллі S+ рангу. Переконавшись у цьому, Юн Бін спокійно продовжив:
— Людина, яка безслідно зникла й перевернула бюро догори дриґом, тепер опинилася в еродованому підземеллі. Я хочу почути всю історію від початку і до кінця.
— …
— І навіть не намагайтеся відмовчатися.
Курка, що сиділа на капелюсі, нахилила голову, а Юн Ґьоль з похмурим виглядом продовжувала тихенько жувати м’ясо. Хон Йесон і далі старався не показувати нічого, крім маківки своєї голови. Схоже, ніхто не збирався надати йому належне пояснення. Юн Бін тяжко зітхнув, неквапливо складаючи обгортку від батончика у журавлика.
— Ми вже досліджували кілька еродованих підземель раніше, але це перший випадок, коли зміна структури призвела до підвищення рангу. Сам факт реструктуризації підземелля — дещо, що ми ніколи раніше не бачили…
Бум…
Десь далеко здригнулася земля. Така потужна вібрація могла бути викликана тільки босом підземелля. Аби покинути це місце, їм так чи інакше доведеться його вбити.
— Мої здібності розраховані на бій проти пробуджених, тому у бою з монстрами я не надто ефективний. Досі я тримався завдяки високому рангу та характеристикам, але у цьому також є своя межа, — Юн Бін коротко зітхнув. — Чесно кажучи, я не впевнений, що зможу вас захистити під час битви з босом. Тому чітке пояснення ситуації зараз критично важливе.
— Я все поясню!
Юн Ґьоль різко підняла руку й у ту ж саму мить запхала шматок м’яса до рота Хон Йесона, щоб той не втручався. Але перш ніж вона встигла щось сказати, по ним ковзнула величезна тінь. Усі троє — разом із куркою — синхронно підняли голови. Гігантська…
— …Рука?
Долоня.
Вона була настільки величезною, що навіть незначний рух розтинав повітря, залишаючи за собою порожнечу. Звідки вона взялася?! Юн Бін поспіхом обмотав руку ланцюгами й вигукнув:
— Йесоне, щит!
— Зрозумів!
Невдовзі…
Бум!!!
...Важкий удар струсонув усе навколо.
Трохи раніше.
Скільки вже часу минуло?
Ча Відже, розтрощивши палицею руку голема, краєм ока глянув на Лі Сайона. Той бив іншого монстра голими руками. Очевидно, він вирішив, що простіше знищити їх грубою силою, аніж розчинити отрутою.
Вони ще не вирішили, чи слід їм повернутися до Юн Біна, чи одразу взятися за боса підземелля. Але поки вони роздумували над цим, монстри, не втрачаючи нагоди, накинулися на них. І Ча Відже дещо доволі швидко помітив — форма монстрів змінилися.
Одразу після реструктуризації вони наштовхнулися на білих, виснажених істот, дуже схожих на монстрів, яких Ча Відже добре знав через розлом Західного моря. Але щойно вони перебили їх всіх, уламки навколо них почали зливатися, формуючи нових монстрів — кам’яних големів. Вони рухалися повільніше, але їхні тіла були набагато міцнішими. Ча Відже стиснув між пальцями палицю.
Невже збій через реструктуризацію? Чи…
Підземелля реструктуризувалося у відповідь на його титул, тож перші істоти, які з’явилися, були безперечно пов’язані саме з ним. Тільки після їх знищення почали з’являтися звичайні големи.
Як правило, монстри всередині підземелля завжди так чи інакше були пов’язані з його босом. Якщо дрібні големи з’являлися постійно, то, найімовірніше, босом підземелля був якраз-таки не малих таких розмірів големом.
Проткнувши палицею чергового монстра, Ча Відже задумався. Всього у підземеллі знаходилося п’ять «супер-хом’яків». Двоє з них були бомбами сповільненої дії. І одна з них була наразі поруч із ним, тож все мало б бути добре, але попри це Хон Йесон залишався не малою такою проблемою. Картина хаосу з Виставки ремісництва майнула перед його очима, і Ча Відже мимоволі насупився.
Лі Сайона ще можна було вмовити або заспокоїти, але варто було Хон Йесону за щось вхопитися, то його було вже просто неможливо стримати. Тож, висновок був очевидний.
— Нам варто знайти Юн Біна замість того, щоб гаяти тут час за вбивством монстрів.
— Про що Ви так довго думали? — Лі Сайон презирливо пирхнув. — І чому ж Ви такий сміливий… Ви ж проігнорували мої слова, чи не так?
— Я тебе вислухав і зробив раціональний вибір.
— Раціональний, кажете? А це мені подобається.
Лі Сайон прикрив рот, пирхнувши у долоню. Але попри підняті догори куточки губ, у його очах не було і крихти веселощів.
— По-перше, може, Вам варто спочатку зняти цей балахон з себе? Ви ж не думаєте, що все мине тільки, тому що на Вас зараз немає фартуха? Це було б якось занадто простодушно...
Та, бляха, цей хлопець...
Відтоді, як вони знову зустрілися у руїнах, Лі Сайон дивним чином став більш дружелюбним. І це, судячи зі всього, все ж не було маревом. Той прикидався пораненим, симулював біль і навіть аплодував, коли Ча Відже завдав монстру крученого удару ногою, кажучи: «Овва, а це вражає. Невже Ви вивчали тхеквондо?» Зазвичай він саркастично зауважував про приховування справжніх здібностей, але, схоже, у цього теж був термін придатності.
Чого він від мене хоче?
Ча Відже з кислою гримасою вдарив ногою голема, розтрощивши його на шматки.
— Та що знову не так?
— Та нічого... Мені просто дещо було цікаво.
Лі Сайон зупинився. Коли Ча Відже повернувся до нього і мигцем зиркнув, Лі Сайон нахилив голову, неначе чекав на це.
— Ви поводитеся так, ніби повинні взяти на себе відповідальність за весь світ і самостійно вирішити всі існуючі й ні проблеми.
— …
— Хіба не варто було вже зрозуміти, що це все марно?
