— …
Фігура у піжамних штанах і білій кепці різко зупинилася. Однак турист і молодий чоловік навіть не думали сповільнюватися — навпаки, їхні кроки лише прискорилися. Яка впевненість! Лі Мінхун вихопив зі свого інвентаря пістолет з паралізуючими патронами і, тримаючи вільну руку на мікрофоні, кинув їм ще одне попередження:
— Ще хоч один крок — і…
Але його слова обірвалися, коли турист високо підняв свою трекінгову палицю.
— Вперед!
— Кукуріку!
Лі Мінхун здригнувся від різкого півнячого крику й озирнувся. У ту ж саму мить щось гладке, кругле і дуже тверде вдарило його прямісінько у центр обличчя.
— Угх!
Із криком він відкинувся назад і гепнувся на стілець. Тим часом круглий предмет, що благополучно відправив Лі Мінхуна у нокаут, спритно вибрався йому на груди та оголосив у мікрофон про успішне завершення місії.
— Квок-квок!
Турист, Хон Йесон, переможно вигукнув:
— Молодчинка, Ккокко!
Затиснувши палицю під пахвою, він витягнув пристрій сферичної форми і натиснув на кнопку. Куля розкрилася, випускаючи блакитний електричний заряд, який миттю охопив все приміщення. Всередині кімнати охорони посипалися іскри, і вся електрика у мить згасла.
Задоволено потерши руки, Хон Йесон самовдоволено посміхнувся:
— Ось для чого я створив цей прилад. Завжди хотів зробити щось подібне.
Ха-ха-ха… Він розреготався, закинувши голову назад. Тим часом Юн Ґьоль, яка непомітно прокралася ближче до Ча Відже, пробурмотіла:
— …А нам точно можна це робити? Гільдія Падо не зв’яжеться з нами пізніше через це?
Ча Відже поглянув на неї порожнім поглядом і спокійно відповів:
— Ну… Чесно кажучи, я очікував чогось подібного, коли ми його взяли з собою.
Хон Йесон вчинив терористичну атаку за допомоги чорного пороху і навіть викрав людину прямо посеред Виставки ремісництва, де було багацько так високорангових мисливців. А тепер коли він знаходився у місці, де за ним ніхто не стежив і не збирався зупиняти у разі чого? Очевидно, що він буде у захваті й у повній готовності трощити все навколо.
Цей чоловік був проблемним ворогом і не менш проблемним союзником. Ча Відже заплющив очі, не витримавши спостерігати, як цей хлоп стрибає від радості, немов щасливе козенятко.
Недаремно Юн Ґьоль добре засвоїла уроки Юн Біна про те, як поводитися з Хон Йесоном. Спочатку ремісник ховався під килимом у кутку, підозрюючи, що саме за ним і прийшли, але коли вона почала осипати його компліментами…
— Ви — найкращий ремісник у цілому світі!
— Справжнісінький геній!
— Найвеличніший митець!
Кожне її слово поступово розтоплювало його серце, хоча він і намагався приховати свою надто очевидну радість — вони обидва чудово бачили, як Хон Йесон усміхався аж до самісіньких вух. Ба більше, ідея пробратися до підземелля нишком, уникаючи охорони, його неабияк зацікавила.
Поки Юн Ґьоль розповідала йому свій план, Хон Йесон, розчулений і зворушений, бурмотів:
— Мої улюблені фільми — це серії «Агент 007» і «Місія нездійсненна».
Юн Ґьоль миттю відгукнулася, скориставшись цією можливістю:
— Якщо підете з нами, то зможете стати другим Томом Крузом, пане Хон Йесон.
Так, зможете стати другим Томом Крузом. Це було ідеальне заохочення. І, вже спокушений пригодами, Хон Йесон без вагань погодився на цю авантюру. Завдяки залученню найкращого Дораемона їм не довелося викликати таксі чи чекати на перший потяг у метро — вони миттєво опинилися на Чонґно 3-ґа, скориставшись кнопкою екстреної втечі.
— …Зрештою, це тільки на краще.
Якби Ча Відже був сам, йому довелося б витратити не мало так часу на те, аби знищити всі камери відеоспостереження. Так ось чому головні герої більшості художніх творів завжди мандрують з напарниками? Занурившись у свої думки, він помітив, як Ккокко неквапливо повернувся, тримаючи у дзьобі картку. Це було посвідчення охоронця.
Шлях до входу в підземелля Чонґно 3-ґа перегороджували важкі залізні двері. Коли Юн Ґьоль провела карткою по зчитувачу, механізм клацнув, і двері повільно розсунулися з низьким скрипом металу.
У кінці темного тунелю мерехтіло блакитне світло — вхід до підземелля. Юн Ґьоль глибоко вдихнула:
— Ми лише оглянемо територію біля входу, де почала прогресувати ерозія, й одразу після цього повернемося. Зрозуміло?
— Так.
— Вперед! Я завжди хотів побачити еродоване підземелля на власні очі!
Хон Йесон ледь не світився від радості, але Юн Ґьоль була помітно напружена і намагалась непомітно витерти спітнілі долоні о піжамні штани. Ча Відже, дивлячись на мерехтливий портал, тихо запитав:
— Вперше заходиш у підземелля?
— Га? О, ні… Я була у ньому один раз, під час тренувань в Академії нацбезпеки… Але це перший раз, коли я йду туди всерйоз, — Юн Ґьоль ніяково почухала потилицю: — Дядько Юн Бін та інші дуже мене бережуть. Кажуть постійно, що я повинна поки просто навчатися… І що зможу брати участь у рейдах, коли подорослішаю. А, і радять, щоб я розкрила свій ранг вже після повноліття.
Хон Йесон, на голові якого зручненько примостився Ккокко, кивнув з, на диво, серйозним виразом обличчя:
— І правильно. Навіщо дітям у підземелля соватися? Вони мають у цьому віці ще гратися в ігри, насолоджуватися мирним життям.
— …
— Й уж точно не битися за своє життя.
Чомусь до горла підступив важкий ком, і його почало нудити. Світ, у якому неповнолітніх захищають як належне… Так, тепер усе і справді було інакше. Ча Відже грубо провів рукою по обличчю. Тим часом Хон Йесон все не припиняв базікати:
— Всередині ж будуть монстри?
— Ймовірно, що так.
— О, то нам слід бути готовими тікати у разі чого?
— Якщо буде можливо, то так.
Слухаючи цю легковажну розмову, Ча Відже відчув, як неприємне відчуття нудоти поступово почало зникати. От і добре. Схоже, що вся битва у разі чого ляже на його плечі. Можливо, навіть краще було б зайти у підземелля все ж самому, залишивши цих двох біля порталу.
Зиркнувши на рішуче обличчя Юн Ґьоль і на безтурботний вираз Хон Йесона, він тільки і зміг, що тихо зітхнути. У цей момент Хон Йесон, задумавшись про щось, повернувся до нього.
— До речі, секретарю, а ти добре б’єшся?
— …Настільки, наскільки потрібно.
— О, а якою зброєю користуєшся? Мечем, м?
Власне, основною його зброєю завжди був спис… Але так прямо сказати про це він не міг. Крім того він користувався різними видами зброї. Навіть зелена цибуля якось стала у нагоді. Ча Відже байдуже відповів:
— Чим завгодно.
Хон Йесон насупився, наче ось-ось хотів почати бурчати. Тож, Ча Відже поспішно вирішив пояснити йому цей момент, сподіваючись уникнути непорозуміння.
— Я користуюсь тим, що є під рукою. Тому вид зброї не має для мене значення.
— Гм, розумію… Насправді, це навіть на краще, якщо так подумати.
Хон Йесон потер підборіддя й почав витягувати зі свого інвентаря різну зброю. Гуп, гуп — він зневажливо кидав коштовне екіпірування прямісінько на бетон. Юн Ґьоль вжахнулася:
— Хіба можна так просто кидати щось настільки дорогоцінне?
— Та нічого страшного, потім нагострю якось. Обирай, секретарю. Щось же твою увагу точно привернуло, м-м?
Навіть швидкого погляду було достатньо, щоб зрозуміти — ця зброя настільки якісна, що майже кожен мисливець захотів би придбати її за будь-яку ціну. Чому ж Хон Йесон не виставив її на Виставці ремісництва? Минаючи сяючі молоти, величезні мечі та луки, Ча Відже взяв довгу, тонку палицю, чимось нагадуючи древкову зброю і спис, яким він раніше користувався.
— Ця підійде.
— Га? Але ж є куди кращі варіанти.
— Вона найкраще у руці лежить. До речі, Хон Йесоне, а ти сам-то битися вмієш?
— Гм? У мене ж є Ккокко.
— Квок-квок!
Ккокко гордо підняв крило й закукурікав. Розраховувати на маленьке, миле, напівдоросле курча у бою? Та й ще ховатися за ним? Хон Йесон звузив очі, оцінюючи скептичний вираз обличчя Ча Відже.
— Що? Чого це ти так на мене зверхньо дивишся, м? Показати, як Ккокко насправді вміє битися?
— …Ах, ну, давай.
— Покажи їм, Ккокко!
Хон Йесон, який раніше причепив сонцезахисні окуляри собі до лоба, опустив їх і вказав уперед.
— Ккокко, вогонь!
— Квок-квок-квок… — розкривши дзьоб, Ккокко різко закричав: — Кукуріку!
Вшу-ух! Із відкритого дзьоба вирвався яскраво-синій вогонь, після чого Ккокко гордо випнув груди, зовсім не зважаючи на те, що вони не збільшилися навіть на міліметр. Поруч Юн Ґьоль тихо пробурмотіла:
— Якась жар-птиця у пана…
Ча Відже все намагався морально себе підготувати до входу у підземелля, дивлячись на Хон Йесона з явною зневагою, але водночас із деяким прийняттям. Тепер йому доведеться захищати не тільки Юн Ґьоль, а й Хон Йесона. Добре, прийнято до відома.
У цей момент перед його очима раптово спливло біле системне вікно. Очі Ча Відже розширилися.
[Ви виконали умови для розблокування титулу.]
[Умови досягнення: повторний вхід у ∎∎]
[Заблокований титул розблоковано.]
[Титул: ∎∎∎ ∎∎∎]
Тишу станції метро прорізав гуркіт, а земля здригнулась під їхніми ногами. Ча Відже схопив за руки Юн Ґьоль і Хон Йесона, які ледь не рухнули на землю. Руїни почали здійматися з попелу, а у білій небесній безодні з’явилися тріщини. І тоді—
[Вітаємо з отриманням титулу, J!]
[Ваш титул: Підкорювач самотності.]
[Підземелля реагує на Ваш титул!]
[Триває реструктуризація підземелля!]
Бам! З неба вдарила страшна блискавка. Перед його очима все навколо засвітилося яскравим білим кольором. Ча Відже відчув, як з-під його пальців зникли чужі руки, які він міцно тримав ще мить тому. Невдовзі він судомно стиснув тепер вже порожні долоні.
Шу-у-ух…
Білий попіл закружляв у повітрі, повільно осідаючи на уламки будівель. Чоловік, що рився у руїнах довгою палицею, грубо струсив голову. Коли він підвів погляд, у світлому небі закрутився білий вихор. З Дня Розколу чорні діри, що стали звичайним явищем для підземель, вже нікого не дивували.
Але що тоді це?..
Зі сторони почулися швидкі й впевнені кроки. Юн Бін, струшуючи з плеча білий попіл, наблизився до нього.
— Знайшов щось, Лі Сайоне?
— Ні.
Лі Сайон відповів абсолютно байдужим тоном, озираючись довкола. Щойно Юн Бін кивнув, збираючись щось ще додати, він різко повернув голову у бік входу, через який вони і зайшли у це підземелля. Простеживши за його поглядом, Юн Бін розгублено запитав:
— Що таке?
— …Юн Біне.
— Так?
— Ти викликав підкріплення?
— Ні. Дослідження цього еродованого підземелля доручено тільки нам двом.
Фіалкові очі Лі Сайона уважно вдивлялися вдалину. І невдовзі він тихо пробурмотів:
— …Тут хтось є.
Вираз обличчя Юн Біна змінився. І, наче підтверджуючи слова Лі Сайона…
…Тишу підземелля розрізав гуркіт, а під їхніми ногами у ту ж саму мить здригнулась земля.
