— …Вибачте, тут хтось є?
Тук-тук-тук.
У тиші ресторану стукіт у двері лунав особливо голосно. За ним почулося тихе, але виразне бурмотіння:
— Невже спить…
Ча Відже одразу впізнав цей голос. Юн Ґьоль. Дівчина, яка показала йому фрагменти зруйнованого світу. Якби не ця вся ситуація, вона була б бажаною гостею сьогодні… Ча Відже кинув погляд у куток. Хон Йесон, лежачи на підлозі, витягнув шию, дослухаючись до звуків. Він нагадував ящірку, яка стежить за потенційною загрозою.
І саме зараз цей хлопець…
Ча Відже зустрівся з Хон Йесоном поглядом і майже беззвучно прошепотів:
— Ти її знаєш?
Хон Йесон кивнув з серйозним виразом обличчя. Ча Відже ледве стримав важке зітхання й скривив губи. Бляха, невже ці високорангові мисливці час від часу влаштовують спільні посиденьки, раз одне-одного знають?
Знову почувся нерішучий стукіт. Тук-тук. Хон Йесон, витягнувши шию, прошепотів:
— Як не крути, не схоже, що вони мене шукають. Ти знаєш цю людину, секретарю?
— …
— Та скажи вже.
— Секрет.
— От йо, а ось це вже нечесно. Просто ухиляєшся від відповіді.
Поки Хон Йесон шепотів так наполегливо, немов кожне його слово було протестом, Ча Відже, дивлячись на двері, лише коротко кивнув:
— Відчиняю?
Хон Йесон ще сильніше притиснувся до підлоги, ніби намагаючись крізь неї провалитися. Але його яскраво-синя, просякнута дощем куртка робила його тільки помітнішим.
— Вона могла прийти за мною після того, як з нею бюро звʼязалося. Дай-но мені хвильку подумати.
— Ти ж тільки-но сам сказав, що не схоже, що вони тебе шукають.
— А от варто всі можливості розглядати.
Хіба у цього хлопця не було прихованого простору із розкішним будинком і паланкіном? Чому ж він не ховається там, а корчиться зараз тут на підлозі? Ча Відже схрестив руки і все ж запитав:
— Чому б тобі просто не сховатися там, куди ти мене затягнув минулого разу? У той будинок із черепичним дахом.
— Зараз не можу. Той простір дуже чутливий, тож йому потрібен час на відновлення.
Сказавши це, Хон Йесон витягнув сріблястий килимок і накрився ним, неначе ковдрою. Ча Відже здивовано спостерігав, як покрита килимком частина підлоги змінилася, ідеально зливаючись із рештою поверхні. Єдине, що ще видавало його присутність, — це голова, яка стирчала з-під цього майже ідеального маскування. Хон Йесон махнув рукою, показуючи Ча Відже, щоб той швидше відчиняв. Зітхнувши, він все ж підійшов до дверей.
Клац. Двері відчинилися, і Юн Ґьоль, що ходила туди-сюди біля входу, повернула у його бік голову і шанобливо вклонилася.
— Добрий вечір…
— Секунду.
Ча Відже швидко перервав її і приклав палець до губ. Юн Ґьоль миттєво замовкла. Тим часом іншою рукою він швиденько набрав повідомлення у замітках телефону.
[У ресторані ще дехто є. Тож клич мене секретарем Кімом із гільдії Падо.]
Юн Ґьоль швидко пробіглася очима по тексту і невдовзі легенько прокашлялася.
— Ем… Я-я щось пізно прийшла. Вибачте, секретарю Кім.
Вона підняла погляд, ніби перепитуючи, чи правильно все сказала, на що Ча Відже ледь помітно кивнув.
— Нічого страшного. Що тебе привело сюди у таку годину?
Юн Ґьоль вагалася, а потім набрала щось на своєму телефоні й показала йому.
[Я прийшла розповісти Вам одну важливу річ. Тільки сьогодні мала вільний час.]
Якщо вона прийшла на світанку, то, мабуть, побачила уві сні щось дійсно серйозне… Ча Відже кивнув, а Юн Ґьоль швидко набрала нове повідомлення.
[Кілька місяців тому почали з’являтися підземелля, всередині яких середовище у якийсь момент просто… Змінилося. І це не природна зміна — вони набувають зовсім іншого вигляду. Але, наскільки мені відомо… Середовище всередині таких підземель дуже схоже на фрагменти, які я Вам показувала. Все покрите білим попелом, а навкруги — тільки незнайомі білі монстри.]
Фрагменти зруйнованого світу. Світ після свого кінця. До важкого кома у горлі знайомий простір, вкритий білим попелом. Це, безперечно, нагадувало Західний розлом, яким Ча Відже блукав упродовж восьми років. Його кулаки мимоволі стиснулися.
[Лідер гільдії Нам Вуджін назвав це ерозією підземель. Каже, що щось з абсолютно іншого простору вторгається у середовище підземель і відозмінює їх. Лише деякі високі ранги знають про Апокаліпсис, і, оскільки такі ерозії трапляються не так і часто, розслідування ведеться таємно. Я отримала завдання порівняти світ усередині фрагментів і еродовані підземелля. І зрозуміла, що…]
Юн Ґьоль підняла окуляри, зосереджено дивлячись на нього.
[Як Ви вже знаєте, світ усередині фрагментів і наш світ дуже схожі, але все ж різняться один від одного. Але є один момент, з якого ці два світи почали суттєво відрізнятися.]
Її пальці знову швидко забігали по екрану.
[У тому світі Західний розлом ніколи не з’являвся.]
— …
Західний Розлом. Побачивши ці слова, Ча Відже мимоволі прикусив нижню губу. Юн Ґьоль тільки-но збиралася написати ще одне повідомлення, коли—
— Апчхі!
Гучне чхання порушило тишу. Юн Ґьоль широко розплющила очі, а Ча Відже миттєво повернув голову до джерела звуку. Хон Йесон, почухуючи носа, винувато посміхався.
Бляха, він зовсім забув про цього бовдура.
Якщо вони й далі спілкуватимуться через телефон, навіть такий нетямущий, як Хон Йесон, почне щось підозрювати. Юн Ґьоль, здається, подумала про те саме і швидко надрукувала:
[Хто там усередині?]
Вона ітак знає, що Ча Відже — це J, а, отже, немає сенсу цього приховувати. Він мовчки мовчки кивнув.
[Хон Йесон.]
Очі Юн Ґьоль здивовано округлилися. Ну, вона ж точно бачила ту гучномовну виставу Юн Біна ранішк. Її пальці заметушилися ще швидше.
[Чому пан Хон Йесон тут??? Дядько Юн Бін шукав же його перед тим, як піти у підземелля…]
Ча Відже розмірковував над словами Юн Ґьоль. Ерозія підземель триває вже кілька місяців, і вони перетворюються на місця, дуже схожі на світ усередині фрагментів, а розлом Західного моря теж нагадує цей світ після катастрофи. І раптом у його голові промайнула важка думка.
Що, як ерозія підземель не просто робить їх схожими… А з’єднує в один і той самий простір?
Холодок пробіг по його спині. Якщо це правда, то еродовані підземелля та Західний розлом можуть бути пов’язані. Це лише припущення, але…
Його треба це перевірити.
Ча Відже вгамував легке тремтіння у пальцях і швидко написав наступне повідомлення:
[Чи можу я зайти в одне з еродованих підземель і перевірити дещо? Підійде будь-яке місце.]
Юн Ґьоль спершу здивувалася, але невдовзі її обличчя набуло серйозного виразу. Вона схрестила руки, підперла кулаком підборіддям, задумавшись, і зрештою кивнула, знову показуючи йому екран свого телефону.
[Нещодавно з’явилося еродоване підземелля на Чонґно 3-ґа.]
Чонґно 3-ґа… На щастя, це було в Сеулі. Якщо він швидко зі всім розбереться, то встигне повернутися до відкриття ресторану. Юн Ґьоль надрукувала ще одне повідомлення.
[Але пробратися в еродоване підземелля буде непросто. Вони під суворим наглядом, і лише уповноважені особи можуть туди потрапити.]
Невже це така вже проблема?
Якщо швиденько відправити охоронців у нокаут і не залишити свідків, хіба це не буде вважатися «непомітним проникненням»? Головне — попередньо приховати обличчя та й все. Але Юн Ґьоль, схоже, вважала інакше. Й у цей момент—
— Апчхі!
Хон Йесон знову голосно чхнув. Обличчя Юн Ґьоль засяяло через раптову ідею, що спала їй на думку.
[Пан Хон Йесон може допомогти. Дядько Юн Бін навчив його, що варто робити у подібних ситуаціях.]
Ча Відже знову зазирнув у ресторан. Хон Йесон, з головою, що стирчала з-під килимка, тепер щось тихенько шепотів Ккокко, дивлячись курчаті просто у вічі.
Він?
Та бути не може…
Юн Ґьоль помітила, що він скептично налаштований, і впевнено кивнула, ніби підтверджуючи його думки, а потім, протиснувшись повз Ча Відже, який закривав собою прохід, зазирнула всередину ресторану й голосно вигукнула:
— Пане-реміснику Хон Йесон! Допоможіть! Ерозія підземелля!
— …Хто це мене кличе?
Ще до того, як Ча Відже встиг її зупинити, Хон Йесон підняв голову.
— Хто там потребує допомоги пана-ремісника?
Підземелля. Таємничі простори, що почали з’являтися світом після Дня Розколу.
Їхня рослинність зовсім не схожа на земну, а всередині вони кишать небезпечними монстрами. Якщо вчасно не скорочувати їхню кількістю, вони швидко починають розмножуватися, створюючи надлишок, який не може витримати цей простір. Тому непотрібні підземелля закривають, а ті, що мають цінні ресурси, контролює держава або гільдії.
Лі Мінхун, інспектор з Бюро управління розломами, відповідав за підземелля на станції Чонґно 3-ґа. Хоча насправді «інспектор» означало лише перевірку перепусток від гільдії Падо. Доволі легка робота. Лі Мінхун облизав губи.
Я гадав, мене звільнять після зміни власників…
Підземелля Чонґно 3-ґа перейшло від держави до гільдії, а вони зазвичай ставлять на охорону своїх людей. Але Падо заявили, що у них наразі нестача кадрів і залишили все, як і було раніше. Щедро, нічого не скажеш. Завдяки цьому Лі Мінхун продовжував спокійно насолоджуватися своєю нудною, але безтурботною роботою.
Була вже третя година ночі. Він позіхнув, спостерігаючи за авто-боєм якоїсь гри на телефоні. Його робота була в цілому класна, а її єдиний мінус — жахлива нудьга протягом зміни. Витираючи сльозу, що ковзнула обличчям; від позіхання, він помітив вдалині кілька силуетів.
Хто ще тут швендяє о третій годині ночі?
Лі Мінхун ще раз протер очі і поправив кашкет на голові. Ті люди так і не зникли з його поле зору, а лише продовжили наближатися. Значить, не привиділося. Під тьмяним світлом він все ж зміг їх краще роздивитися.
— …Що в біса?
Одна людина у синьому туристичному костюмі, у темних окулярах і чорній масці. Друга — у білій кепці, бежевому худі та піжамних штанях. А третьою виявився високий хлопець у сірій кофті з капюшоном. Дивне поєднання як для компанії. Вони без вагань йшли прямісінько до поста охорони, тож Лі Мінхун поспіхом увімкнув мікрофон.
— Стійте! Негайно назвіться!
