Життя — бумеранг

Ча Відже дивився на золоті візерунки, що швидко оберталися у чужих очах, і все запитував сам себе:

Чому кожен мисливець, якого я зустрічаю, зрештою виявляється на голову відбитим?

Раніше серед мисливців не було стільки людей із такими яскравими особистостями. Колись головним було виживання і нічого більше.

Але у сучасну Еру Великих мисливців без характеру було не вижити! Саме поняття «виживання» тепер означало зовсім інше. І як би він не крутив цю думку у голові, було очевидне одне — причина слави Хон Йесона у цьому новому світі полягала не у його майстерності…

…Та він всього-на-всього навіжений.

Знову спалахнула блискавка, освітивши чужу голову. І раптом почався дощ. Хон Йесон, не звертаючи уваги на мокрий одяг, висунув руку з вареним яйцем з-під даху. Здавалося, його одержимість магічними каменями була настільки сильною, що він навіть цінував речі, схожі на них. Ча Відже міцніше стиснув ополовник.

Чи варто повідомити про нього Юн Біну?

Ні. Він швидко відкинув цю спокусу. Якщо зараз подзвонить Юн Біну, це буде рівнозначно тому, щоб підпалити весь будинок через одну нещасну блоху. А що як Хон Йесон, будучи не в настрої, раптом скаже Юн Біну, що у Ча Відже є магічні камені й підозріла зброя в інвентарі? До того ж він не був певен, що зможе силою вибити всі непотрібні спогади з цього хлопця.

Та і прибирати після буде проблематично.

Він не міг передбачити, що цей псих витворить наступної миті. Ча Відже краєм ока зиркнув на Хон Йесона. Той усе ще тримав жовток перед собою — і, схоже, він не зрушить з цього місця, поки не отримає бажане.

— Тц.

Зважаючи на чудернацьку одержимість Хон Йесона, Ча Відже був певен, що той буде повертатися, поки зрештою не отримає цей клятий магічний камінь. Краще вже швидше віддати йому цей камінець і відправити того геть. У будь-якому разі саме такою була їхня початкова домовленість. Зітхнувши, Ча Відже повільно відчинив двері.

Хон Йесон, немов секретний агент, негайно пригнувся, прилип до стіни й почав уважно оглядати залу ресторану. Лише після того, як він переконався у власній безпеці, то нарешті прослизнув у заклад і всівся у кутку. Ча Відже, спостерігаючи за цим цирком, задумався, скільки ще цей дурень буде продовжувати цю сміховинну гру.

— Квок.

Ккокко покликав Ча Відже. Той глянув у його бік — курча вказувало головою на зігнутого в три погибелі Хон Йесона і знову кудкудакав. Схоже, він хотів, щоб його передали господарю. Ча Відже підняв коробку з Ккокко і підійшов до непроханого гостя.

— Перепрошую.

— О, Ккокко! Так ти цілий!

— Квок-квок.

Хон Йесон простяг обидві руки, але у ту мить, коли він майже доторкнувся до коробки, Ча Відже різко підняв Ккокко над своєю головою. Прикидатися невинним перед Очима Провидця було марною справою, тому він перестав вагатися.

— Кво-ок?

Ча Відже проігнорував спантеличене курликання Ккокко й холодно промовив:

— Перш ніж ви воззʼєднаєтеся, нумо для початку поговоримо.

— Ккокко!

— Якщо хочеш знову побачити Ккокко, відповідай на мої питання.

— Трясця, а ти ще той жорстокий покидьок!

І знову почався театр одного актора. Хон Йесон майстерно грав роль стражденного батька, а Ча Відже у цій сцені дісталась роль лиходія, який не дає синові й батькові знову бути разом. Але цього разу він не збирався так легко його відпустити.

— Яким чином ти взагалі знайшов це місце?

Навіть якщо він і збирався віддати магічний камінь, то спочатку мав дещо з’ясувати. Якщо вже судити з того жовтка, Хон Йесон точно прийшов сюди за обіцяним магічним каменем. Але як він так легко знайшов ресторан похмільного супу? За логікою, спершу він мав би піти до гільдії Падо, щоб знайти секретаря Кіма. Ча Відже примружив очі.

— Ти причепив до мене трекер?

— Га? Та ні.

Очі під окулярами дурнувато закліпали. Хон Йесон стягнув маску і продовжив:

— Але ідея з трекером гарна. Треба буде зробити щось подібне.

— Відповідай.

— Ну… Фактично цей «трекер» у тебе в руках.

У руках? Ча Відже різко підняв голову. У той же момент Ккокко, який вовтузився у коробці, висунув голову й подивився вниз. Зустрівшись із його чорними, безвиразними очима, Ча Відже пробурмотів:

— …Ця штука має функцію відстеження?

— Не зовсім. Але оскільки він зроблений із магічного каменя монстра, що вбирає спогади, то дуже добре запам’ятовує та знаходить людей. Та і ми з ним зв’язані душею, тому добре розуміємо один-одного. Враховуючи, який величезний Сеул, не на жарт вражає, що він все ж таки тебе знайшов. Молодчинка, Ккокко!

— Квок-квок-квок!

Ккокко гордо закукурікав. Так, він і справді носив це курча з собою під час Виставки ремісництва… І сам же винен, бо не міг і уявити, що це напівдоросле курча може його пізніше знайти.

Ча Відже повільно опустив коробку з курчам на підлогу. Як тільки лапи Ккокко торкнулися плитки, він стрімко кинувся до Хон Йесона. І тоді…

Лясь! Порцелянове крило ляпнуло по чужій щоці.

— Ай!

Хон Йесон схопився за обличчя й жалюгідно звалився на підлогу. Бля-яха, як же це було приємно. Ча Відже прикрив рот рукою, щоб приховати задоволену усмішку.

— Ккокко, та за що?

— Квок-квок!

Ккокко голосно закукурікав, дивлячись на варене яйце, що впало на підлогу. Ча Відже та Хон Йесон одночасно зітхнули.

Він швидко підняв Ккокко і прикрив його маленьку голову долонею. Ча Відже вчасно пригадав, як бачив щось подібне у якомусь експериментальному телешоу. Якщо закрити курці очі, то вона засне.

— …

І дійсно, це спрацювало як за помахом чарівної палички. Ккокко, який щойно горланив, немов сирена, незабаром заспокоївся. Хон Йесон вражено ахнув.

— О, а він і справді заснув.

Коли Ча Відже зиркнув на нього, Хон Йесон швидко підняв яйце з підлоги та сховав його у кишеню. Після же він припідняв голову й запитав:

— Але, секретарю, у тебе, що, є ще і такий підробіток? Та і чому ти працюєш у ресторані похмільного супу?

— Мгм.

— Вау, а ти такий працьовитий. Взірець для нашого суспільства! Справді вражає.

Ча Відже спокійно відповів, а Хон Йесон одразу ж показав йому великий палець. Чесно, цей тип був справжнісіньким ідіотом, хай там які б у нього не були пробуджені здібності.

Але зустріч з цим ідіотом змусила Ча Відже в екстреному режимі все зважити. Чи дійсно Хон Йесон зміг утекти від Бюро управління пробудженими? Він негайно зачинив двері на замок і вимкнув світло у ресторані. Потім, знизивши тон голосу, все ж запитав:

— …Але тебе ж тоді схопили, чи не так? Навіть якщо ти знайшов це місце завдяки Ккокко, як ти скинув з хвоста бюро?

І щойно він це промовив, то одразу дещо зрозумів.

Ах, я припустився помилки…

Груди Хон Йесона роздулися, немов у курки перед кукуріканням.

— О, так ти все ж цікавишся моєю втечею?

Його голос сповнився гордості.

Е, ні, не цікавлюся.

Ча Відже швидко похитав головою, але було пізно. Хон Йесон глибоко вдихнув, притискаючи пальці до чола.

— Це довга історія. Тож слухай уважно.

---

Того дня Хон Йесона перевозили, замотавши у жовту картату ковдру, немов кімбап.

Спочатку його повинні були доправити прямісінько на Пукхансан, але, оскільки він ще хотів насолодитися мирським життям перед усамітненням у горах, підготовка у селі Чан Їн ще не була завершена. Завдяки цьому він тимчасово опинився під «елегантним» домашнім арештом у люксовому готельному номері.

Але, незважаючи на шикарну кімнату, він відчував одну суцільну порожнечу. Один із охоронців підійшов тоді до зажуреного Хон Йесона та обережно запитав:

— Хон Йесоне, Вам щось потрібно?

— Магічний камінь.

Охоронець подивився на нього поглядом «Тільки не знову…», але, зберігаючи серйозний тон, спробував його якось та і заспокоїти.

— Ми старанно його шукаємо.

Старанно. Вони завжди кажуть ось це «старанно»! Хон Йесон загорлав і почав щосили протестувати. У цьому жорстокому світі нічого не досягається лише стараннями! Через це він і зненавидів прислівник «старанно».

Починаючи з першого дня ув’язнення, він страждав морально, казав, що жовток яєчні на сніданок нагадує йому магічний камінь. Потім він розплакався, побачивши по телевізору актрису у жовтій сукні з квітами, і сказав, що вона схожа на магічний камінь.

Охоронці, які мусили стежити за ним, ледве не божеволіли. Здавалося, Хон Йесон відкрив у собі нову навичку і тепер міг атакувати ментально.

Ситуація стала настільки критичною, що бюро викликало психіатра, який спеціалізувався на мисливцях. Але навіть він, важко похитавши головою, пішов ні з чим. З кожним днем Хон Йесон ставав усе більш нестабільним.

Раніше його хоч стерпіти можна було, бо він не знав, де знаходиться магічний камінь. Але після того, як Хон Йесон побачив його на власні очі, все змінилося. Цей магічний камінь був блискучим, променистим, круглим і просто неймовірно гарним — у сотні разів кращим, ніж будь-що, що він бачив раніше. Хон Йесон обійняв Ккокко й гірко заплакав:

— Ма-агічний ка-амінь!

— Ми старанно його шукаємо.

Як зламаний запис. Коли навіть камінці у люстрі готелю почали здаватися йому магічними каменями, Хон Йесон вирішив тікати. Адже найстрашніша перешкода, Юн Бін, був наразі відсутній!

Ча Відже, який слухав цю епопею впіввуха, раптом широко розплющив очі.

— Юн Бін не був там з тобою?

— Га? Та ні.

Хон Йесон зневажливо відповів, одночасно жуючи рисовий пиріжок, який біс знає звідки витяг.

— Після Виставки ремісництва я так його і не бачив. А, повідомлення від нього отримував хіба що. Він писав, що має термінову справу разом із Сайоном.

Як добре, що я силою з нього не вибив спогади.

Цей божевільний знав стільки важливої інформації, яка навіть у ТіньПості гільдії Падо не з’являлася. Тепер залишалося тільки вичавити з нього всі подробиці. Ча Відже спокійно запитав:

— Сайон… Як він? З ним все гаразд?

— А? А ти не в курсі хіба?

— Ах…

Ча Відже пригадав пост, який бачив сьогодні зранку. Добре. Зробивши вигляд, що сильно переймається, він зітхнув:

— Лідер гільдії не з’являвся в офісі після Виставки ремісництва. Він віддає накази поштою через секретарський відділ, тому всі гадають, що він затіяв.

— А-а… Ну, у такому разі все логічно.

На щастя, Хон Йесон без підозр прийняв це пояснення. Потираючи розпухлу щоку ще одним вареним яйцем, він пробурмотів:

— Не сказав би, що це щось дуже серйозне. Вони сказали, що йдуть у якесь підземелля. І щось про Апокаліпсис ніби теж? …Так, здається, саме так. Ще казали, що знайшли якусь зачіпку.

— …

Апокаліпсис. Це була занадто серйозно тема, щоб так просто від неї відмахнутися. Ча Відже широко розплющив очі і хотів було спитати ще дещо…

Тук-тук.

Несподіваний стукіт у двері перервав його. Хон Йесон одразу затулив собі рота руками та зіщулився у кутку. Ча Відже миттєво встав перед ним і стиснув у долоні ополовник, ніби прикриваючи таким чином цього хлопця. У мить напруга у ресторані досягла піку. Вони тривожно затамували подих.

І тоді пролунав…

— …Вибачте, тут хтось є?

Знайомий голос.