[Анонім] Видалю через 10 хвилин
Йеосн маявся Йеосновськими справами.
Але аукціон було зупинено на половині.
За цей час 240 зламав плече Ґю-ґю.
Невдовзі після цього 240 сковав ланцюгами Юн Бін.
Потім мого двоюрідного брала вдарили табличкою по голові, і він знепритомнів.
Коли прийшов до тями, то Трутень перевіряла присутніх мисливців з мечем у руках, тож брат мій мало не знепритомнів знову.
Меттью роздавав тим часом підсмажені рисові пиріжки і просив всіх уже розходитися.
Тож невдовзі всі розійшлися.
Кінець.
Вірити чи ні — вирішуйте самі.
Коментарі (34):
— Це Виставка ремісництва чи Колізей?
— Якось не віриться.
— Якщо вже брешете, то хоча б правдоподібніше--
— Дивно, але деталі доволі реалістичні…
— Якщо комусь зламали плече, то це б десь та й оприлюднили? Тривожненько щось…
⤷ Ні ㅜㅜ Вказівки отримуємо по пошті, а на роботі він не з’являється.
⤷ Ви ж з секретаріату? 240 досі не вийшов на роботу? Я маю йому про дещо доповісти.
Ча Відже неквапливо перечитував дописи, але вони зовсім його не заспокоювали — лише примножували сумніви. Якщо Лі Сайон не з’являвся на роботі і надсилав листи з вказівками підлеглим, то, цілком можливо, що всі справи від його імені вів наразі Бе Вонву.
Щойно Ча Відже, прикусивши губу, збирався переглянути й інші пости, Чхве Ґойо, який щось наспівував і малював собі у планшеті, раптом підняв голову. Його погляд сфокусувався на чомусь у повітрі. Ча Відже теж мимоволі підняв очі.
+82 [CH.1] 《Використано мегафон.》
+82 [CH.1] 《Триває запис повідомлення через мегафон…》
Праворуч на екрані з’явилася червона іконка. Але Ча Відже спеціально не підводив голову і лише втупився поглядом у телефон. Мегафон був використаний на Мисливському каналі, який він так і не відкривав після Виставки ремісництва. Ча Відже скоса поглянув на Чхве Ґойо, який, мабуть, бачив те саме і стояв з роззявленим ротом.
Якщо очі підведу чи якось відреагую, кепські ж справи будуть.
Невдовзі на екрані з’явилися великі літери яскраво-червоного кольору з акуратною білою рамкою.
+82 [CH.1] 《Юн Бін використав мегафон.》
📢 [4] Юн Бін: Дуже просимо, дотримуйтеся конфіденційності каналу. Хон Йесоне, ми не будемо притягувати тебе до відповідальності, просто підтверди, що ти живий. Відправ принаймні у чат крапку ^^
Він витратив цінний мегафон для того, щоб дізнатися, чи живий Хон Йесон? Ча Відже, втупившись у екран, подумки обмірковував побачене.
Здається, тоді його забрали агенти з Бюро управління пробудженими, скрутивши, як справжнісінький кімбап. А сам він нібито раніше казав, що повертається в гори, так? Хоч Ча Відже тоді і відволікся на Лі Сайона, але ті відчайдушні крики Хон Йесона так і засіли у його пам’яті. Чхве Ґойо тихо пробурмотів собі під ніс:
— Це якесь божевілля… Невже його викрали? Якщо так, то в країні почнеться хаос. А ось це вже буде серйозно.
Ча Відже відчув сильне бажання закрити Чхве Ґойо рота. Усі його припущення мали дивну тенденцію рано чи пізно справджуватися. Але перш ніж Ча Відже встиг його зупинити, Чхве Ґойо додав ще одну здогадку до свого бурмотіння:
— Або ж він утік, бо захотів м’яса ще прикупити? Хтось перевіряв ресторани, де курку смажену подають?
У ту ж мить на телефон Чхве Ґойо надійшли три повідомлення поспіль. Ча Відже крадькома зиркнув на екран його телефону. Оскільки він якраз тримав чужий мобільник у руках, зміст одразу ж висвітився перед його очима.
Со Мінґі: <Терміново> Хон Йесон утік під час перезевення на Пукхансан, наразі його місцезнаходження невідоме.
Со Мінґі: <Терміново> Більшість співробітників Бюро з управління пробудженими задіяні для його пошуків.
Со Мінґі: <Терміново> Будь ласка, зв’яжіться з Романтичним провідником.
От бляха.
[«Покерфейс» (B) активовано.]
Завдяки цій надійній навичці Ча Відже зберіг спокійний вираз обличчя й рівний голос, коли повернув телефон, ніби зовсім нічого не бачив.
— Дякую, що показав. До речі, тобі прийшло повідомлення.
— Повідомлення? Яке?
Колір обличчя Чхве Ґойо змінився декілька разів, поки він переглядав текст. Спочатку він зблід, потім почервонів і невдовзі ледь не посинів. Підхопившись, він поспіхом почав збирати речі.
— Вибачте! Мені треба терміново бігти!
— Уже? Хоч би тарілку супу з’їв перед виходом.
— Ні-ні, це справді терміново.
— Щось серйозне?
— Я… Не можу пояснити. Це секретна інформація.
— Секретна?
— …Я справді не можу вдатися у подробиці! Повернуся із заступником лідера гільдії наступного разу!
Чхве Ґойо вилетів з ресторану, наче куля. Лише після цього у закладі знову запанувала тиша. Проте повідомлення Юн Біна досі маячило перед його очима.
Та бути не може…
У голові роїлося надто багато думок про те, чому Хон Йесон раптово втік. Але Ча Відже прийняв рішення.
…Займусь-но краще роботою.
Ігнорувати це все, поки можливо.
На щастя, конфіденційність Першого каналу, здається, була надійно збережена. Більшість звичайних мисливців навіть не здогадувалися про втечу Хон Йесона. Їх цікавило лише те, хто ж забрав зброю, що виставлялася на аукціоні Виставки ремісництва. А ті, хто міг знати трохи більше — як-от Бе Вону чи Ганібі, — навіть не з’явилися упродовж дня.
Закінчивши всі справи, Ча Відже зачинив ресторан і почав підготовлювати всі необхідні на завтра інгредієнти. Коли всі справи нарешті було зроблено, вже почало світати. Він втомлено зітхнув, закінчивши мити посуд, і зняв гумові рукавички.
Як раптом…
— Ку-ку-рі-ку!
Пролунало знайоме, аж надто знайоме, кукурікання. Звук був дуже чітким, щоб списати його на галюцинацію, і… Він долинав з вулиці.
Відчинивши двері, Ча Відже озирнувся і повільно опустив погляд. Біля входу до ресторану, у синій коробці з-під Баккас, згорнулося щось біле і гладеньке. Відчувши його погляд, воно підняло голову й глянуло на нього.
Чорні, круглі, позбавлені життя очі, немов квасолини. Гладке, біле, порцелянове тіло. Загалом, воно виглядало як трохи дурнуватий керамічний півень.
Це був Ккокко.
— Квок?
Ча Відже мовчки зробив крок назад і зачинив за собою двері.
Клац.
З-за дверей почулося допитливе кудкудакання, проте він проігнорував це і швидко попрямував на кухню за ополовником. Охопивши зручну дерев’яну ручку, він втупився поглядом у порожнечу.
Треба якось зібрати думки до купи.
По-перше, Хон Йесон, якого мали відвезти на Пукхансан, зник. Ця гора знаходилась у Сеулі, отже, технічно він міг бути десь неподалік. По-друге, Хон Йесон був одержимий магічними каменями. А один з них… Ча Відже краєм ока зазирнув у свій інвентар.
…Усе ще у мене.
Як же він пошкодував у цю мить, що не віддав його раніше! Зціпивши зуби, Ча Відже пригадав, що так-то Хон Йесон знав тільки секретаря Кіма. Навіть намагався його покликати перед тим, як його забрали охоронці. Хоча спогади і були розмиті, він був певен, що їхні погляди тоді все ж зустрілися.
І Ккокко — порцелянове курча, створене Хон Йесоном, що виконував лише його накази. Чому ж він опинився у коробці біля ресторану, а не був зараз де-інде зі своїм господарем?
— Кво-квок…
Цього разу кудкудакання прозвучало зловісно. Це було не вітання, не спроба покликати Ча Відже і навіть не прояв зацікавленості. Воно більше нагадувало розчищення горла перед тим, як…
Бляха!
Ча Відже миттєво розчинив двері й разом із коробкою швидко втягнув Ккокко всередину. На мить здалося, що курча спохмурніло від його дій. Зітхнувши, Ча Відже легенько постукав пальцем по його тупому дзьобу.
— Гей, а де твій господар? І чому це ти тут один?
— Квок.
— …Ні, краще не відповідай. Щось мені підказує, що від відповіді мені тільки зле стане.
— Квок?
Ккокко схилив голову і витягнув шию у бік дверей. Ча Відже повернув голову у тому ж напрямку. Посеред темної вулиці, освітленої лише тьмяним ліхтарем, стояла людина у яскраво-синій куртці для походів, сонцезахисних окулярах, капелюсі, чорній масці, що щільно прилягала до обличчя, і з різнокольоровою хусткою на шиї. Чимось цей чоловік нагадував йому одного з членів альпіністського клубу.
Підозрілий тип.
Зараз була 2:30 ночі. Пізня година як для туриста. Зазвичай вони спускаються з гір ще до заходу сонця. І це точно не був постійний клієнт — обличчя було йому не знайоме.
Ча Відже поглянув на Ккокко, який спокійненько собі сидів у коробці. Курча, що раптово з’явилося біля дверей його ресторану. Турист, який виник, щойно Ча Відже занес півника всередину. То, може, цей «турист»…
— Квок-квок.
Ккокко витягнув шию ще трохи. По спині Ча Відже пробіг холодок. Його гостра інтуїція, яка не раз рятувала йому життя, підказувала — негайно, просто негайно, замкни двері. Різким рухом він поставив Ккокко на стіл і клацнув замок.
Клац.
Між ними залишилися лише двері. Людина поправила окуляри рукою, у якій тримала трекінгову палицю.
— Вибачте.
— …
— Можна запитати у Вас дещо?
Стиснувши ополовник міцніше, Ча Відже швидко відповів:
— Я не віруючий.
— Я не сектант і не намагаюся Вас кудись завербувати. Та і між іншим я теж не віруючий.
— Нам не потрібні очищувачі для води, газети чи кластерна вода.
— Я не шахрай і не займаюсь ось цими пірамідними схемами. Мені просто потрібно дещо дізнатися.
— Дуже перепрошую, але ми вже зачинені.
— Будь ласка, хоча б вислухайте. Мені конче потрібно знайти одну річ. Якщо не знайду, то просто помру.
— …
Спалахнула блискавка. Згадка про смерть зробила його благання ще більш переконливим. Окуляри незнайомця відблиснули білим. Невдовзі пролунав глухий гуркіт грому, і з неба впала перша крапля дощу. Тоді-то Ча Відже і побачив це.
От блядство.
— Ви ра-аптом не бачили…
Незнайомець, протягуючи слова, витягнув з кишені яйце, швидко почистив його від шкаралупи і спустив зі свого обличчя маску. Його оголене підборіддя було тривожно знайомим. Він відкусив лише білок, залишивши в руках ідеально круглий, добре зварений жовток.
Невдовзі блискавка знову спалахнула, освітивши темне подвірʼя перед рестораном. І в її світлі, за темними лінзами окулярів, яскраво сяяли золоті візерунки.
— …Гарненький такий, круглий магічний камінь, ну дуже схожий на цей жовток.
