— Так, все добре.
Тихий голос мʼяко прошепотів йому ці слова, а теплі руки обережно обійняли.
— Тепер все добре.
За кришталевим маревом видіння біле світло поволі розчинялося.
— Я…
— …Час сплив.
Лі Сайон розплющив очі. Побачивши білу стелю, він різко сів і зірвав рукавички зі своїх рук.
Гуп! Щось важке впало на підлогу, вдарившись об тверду поверхню. Лі Сайон швидко окинув поглядом кімнату. Дроти, що з’єднували його тіло з апаратами, були вирвані ледь не разом із мікросхемами і розкидані підлогою разом з перевернутими приладами. Збоку пролунав голос у перемішку з важким зітханням.
— Ти вирішив усе тут розгромити? Міг би вже й остаточно все зламати, раз почав.
Це був Нам Вуджін. Він сидів за столом, спиною до нього, зайнятий чимось своїм. Але Лі Сайон не збирався втрачати пильність. Його гострий погляд ковзнув у кут кімнати. Юн Бін, що тихо стояв там, швидко підняв руки вгору і заговорив:
— Лі Сайоне, це я, Юн Бін. Ми у лабораторії Нам Вуджіна, у підвалі гільдії Совон. Я приніс тебе сюди після того, як ти знепритомнів у залі, де проводився сьогодні аукціон.
— …
Лі Сайон мовчав. Його аура, що, здавалося, була готова вбити кожного присутнього у цій кімнаті, трохи пом’якшала. Тільки тоді він усвідомив, що лежав на двоярусному ліжку у знайомій лабораторії. Нам Вуджін невдоволено пробурмотів:
— Ти маєш добряче заплатити за користування моїм ліжком.
— Звісно-звісно. Тут безпечно, Лі Сайоне. Ти щось пам’ятаєш з того, що сталося на аукціоні?
Останнє, що лишилося у його пам’яті серед всього того нестерпного болю…
— Сайоне.
Навіть тоді, у миті, коли його тіло обм’якло, він зміг відчути, як тремтяча рука торкнулась його спини.
— Гей, Лі Сайоне.
Голос, зазвичай спокійний і впевнений, звучав зламано і так хрипко. Теплий дотик, що здався незвично приємним, усі ці уривчасті фрагменти спогадів були…
Ча Відже.
Лі Сайон поспішно витяг телефон із кишені. На щастя, він ще не сів. Ча Відже, Ча Відже… Він набрав номер, який знав напамʼять, і надіслав коротке повідомлення.
Я в порядку.
Відправлено. Він доволі довго чекав, але відповіді так і не отримав. Тривога непомітно підкралась до його горла.
— Отже.
Різкий хлопок у долоні разом із голосом відрізали його думки. Лі Сайон підвів голову. Нам Вуджін, повернувшись на стільці, схрестив ноги й сперся підборіддям на руку.
— Ти вже встиг розгромити моє приладдя, пригрозити всім присутнім у цій кімнаті, перевірити телефон і навіть написати щось ну дуже термінове.
Лі Сайон промовчав.
— Тож, може, тепер поговоримо? Бо ось цей хлопець пояснювати толком і не вміє нічого, як виявилося.
Юн Бін, схрестивши руки, легенько всміхнувся.
— Лі Сайону теж потрібне детальне пояснення.
Він грубо зірвав решту дротів, які були приєднані до його тіла. Нам Вуджін застогнав:
— Ти хоч уявляєш, скільки це все коштує? Акуратніше, будь ласка.
— Надішлеш мені потім рахунок. І хто тобі взагалі дозволив це все підключати?
— Хотів би я, щоб ти уявив, як я «приємно» здивувався, коли Юн Бін притягнув тебе сюди. Тож, як взагалі почуваєшся?
— Нормально.
— Гмм.
Нам Вуджін оглянув Лі Сайона, що сидів на ліжку, своїми кришталево білими очима, але зрештою, коротко кивнувши, пробурмотів сам до себе:
— Виглядаєш і справді непогано. Якщо під час пробудження ти приймаєш силу Системи, усі пошкодження, що були до цього, швидко загоюються. Хоча у твоєму випадку різниця між станом до і після пробудження значна. Тож, відновлення, мабуть, пропорційне рівню пробудження…
— Нам Вуджіне, — Лі Сайон відкинув волосся з очей і заговорив низьким голосом: — Не переступай межу.
— …Моя помилка. Зрозумів.
Коротка пауза. Лі Сайон, потерши очі з явним роздратуванням, нарешті продовжив:
— Юн Біне, поясни мені всю ситуацію.
— Так. Поки я розмовляв наодинці з Ґю-ґю, до мене прибігла Кан Чісу, тож я одразу пішов за нею. Коли прибув, ти вже був непритомний. Оцінивши ситуацію, я зняв з тебе ланцюги й дав отруту, яку надав мені раніше Нам Вуджін.
Очі Нам Вуджіна блиснули:
— Вона дійсно допомогла?
Лі Сайон ледь помітно кивнув.
— З якогось боку — так.
— Добре. Якщо дістану ще, то відправлю у гільдію Падо.
— Іншими мисливцями зайнялися люди з HB, тож після того, як роздав накази підлеглим, я привіз тебе до гільдії Совон. Зараз усі мисливці, що були на виставці повернулися до своїх гільдій.
— Навіть Бе Вонву?
— Так.
Лі Сайон знову приліг на ліжко, обережно спершись на матрас руками. Його очі, що ніби щось шукали у повітрі, незабаром зупинилися на Юн Біні.
— Тобі розповіли?
— Що саме?
— …Схоже, часу послухати це у тебе не було.
Лі Сайон посміхнувся — холодною, майже крижаною усмішкою. Юн Бін відповів йому спокійною, м’якою посмішкою.
— Я казав, що стягну з тебе за цей борг двічі, пам’ятаєш?
— Вперше чую, але я був готовий до чогось подібного. Як-не-як саме моя необачність призвела до цього.
— Мгм… Мені подобається твоя комунікабельність.
Лі Сайон потягнувся, розминаючи шию. Його лінивий голос прорізав тишу лабораторії Нам Вуджіна:
— Розкажи мені вашу з Ґю-ґю розмову від початку і до самого кінця.
З наступного дня після Виставки ремісництва Ча Відже швидко повернувся до свого звичного життя, хоча цей день і відчувався для нього майже як тиждень. Прокидався він, як і завжди, на світанку, щоб подати зранку мисливцям похмільний суп. Потім доглядав за Пак Хаюн, поки паралельно підготовлювався до наступної зміни. Пізніше знову працював ввечері, а потім, пізно вночі, зачиняв ресторан.
Проте після виставки Ча Відже став набагато частіше випадати з реальності, дивлячись у порожнечу перед собою. Кожного разу він думав про Лі Сайона. Холодне, тверде тіло, яке він тримав на руках, здавалося досі таким реальним. Чи був він справді у порядку? Щоразу, коли ці думки закрадалися у голову, він відкривав одне-єдине повідомлення, яке отримав від Лі Сайона того дня.
Лі Сайон: Я в порядку.
Та яке в порядку, бляха.
Ча Відже не вірив у це повідомлення. Якби Лі Сайон не прийшов до тями, він чи його підлеглі приховали би цей факт від громадськості. Сильні не могли дозволити собі подібну слабкість. Тож, це повідомлення цілком міг відправити хтось інший, щоб приховати стан Лі Сайона.
Незрозуміла тривога не давала йому спокою упродовж всього цього часу. Він знову і знову вмикав і вимикав телефон, вагаючись, чи варто все ж відповісти.
І саме у цей момент, ніби відчуваючи, що зараз настав його зірковий час, до ресторану заявився Чхве Ґойо. Це сталося пізно вночі, коли забігайлівка вже була зачинена.
Ча Відже сидів у залі і крутив телефон у руках, так і не знявши фартух. А Чхве Ґойо, зумівши якимось чином відчинити замкнені двері зсередини, увірвався всередину й радісно замахав руками.
— Привітик, хьоне!
На щастя, обережність, яку він набув у порті Інчона, ще не зовсім покинула його тіло, і Чхве Ґойо швидко знизив свій запал, помітивши настрій Ча Відже.
— Кхем, пам’ятаєте? У день Виставки ремісництва я відвіз Вашу бабусю до лікарні. От і прийшов розповісти, що та як. Хотів зайти раніше, але був зайнятий іншими справами.
— Ох…
Бляха. І як же він зміг забути про лікарню після всього, що сталося?
Схоже, ти з глузду їдеш, Ча Відже.
Його обличчя скривилося від злості на самого себе. Чхве Ґойо відчув це й знітився, притулившись до металевих дверей позаду себе.
— Т-так мені розповісти?
— Так, будь ласка. Як там бабуся?
— Я ще приніс копії діагнозу та рецепта!
Чхве Ґойо швидко передав документи й почав тараторити пояснення, неначе зараз зачитував реп для якогось американського кліпу. Ча Відже швидко переглянув папери, уважно його слухаючи. На щастя, стан її коліна не погіршився, а якщо приймати ліки на постійній основі, то навіть покращиться.
— Осьо і все!
— Дякую.
— Хе-хе, та нема за що!
Ча Відже важко зітхнув, а Чхве Ґойо зніяковіло почухав голову. Дивлячись на нього, Ча Відже раптом згадав той вечір, коли двері, які викликав Чхве Ґойо, відчинилися перед ним і… Обличчя Лі Сайона, який сидів тоді у своєму кабінеті.
Бляха.
Він миттєво спохмурнів. Помітивши це, Чхве Ґойо швидко стер усмішку і вирівнявся. Зовсім не зважаючи на це, Ча Відже обережно запитав:
— Як там Сайон?..
— С-Сайон?
Очі Чхве Ґойо округлилися.
Та трясця.
Ча Відже швидко виправився:
— Лі Сайон. Останнім часом він не давав мені жодної роботи.
— Ах, то Ви про лідера гільдії говорите? Якось незвично просто, коли його так кличуть, тому я не одразу вловив, про кого Ви. А так я теж не в курсі!
Звісно, Чхве Ґойо виявився марним. Ча Відже пошкодував, що взагалі запитав, а той тим часом діловито порпався у своїх кишенях.
— Хе-хе, він же любить працювати сам… Цікаво, чи ходив він сьогодні на роботу? Хвильку, зараз все дізнаємося.
— …Ти ж у нього не напряму про це спитаєш, правда?
— Та, звісно же, ні! У гільдії Падо є анонімний форум. Зазвичай, коли лідер з’являється, секретаріат попереджає.
— Ох.
Пробігшись очима по екрану, Чхве Ґойо простягнув йому телефон.
— Хочете глянути? Там кумедні пости попадаються доволі часто.
— А хіба так можна?
— Та ну, там зазвичай питають, що в їдальні на обід, або сварять лідера гільдії.
Ча Відже взяв телефон і почав гортати сторінку. Чхве Ґойо ж тим часом заговорив ще жвавіше:
— У мене доволі високий рівень доступу, тому я бачу майже всі пости.
Перший пост, що впав йому в очі, виглядав наступним чином:
《ТіньПост гільдії Падо》
[※ Будь ласка, дотримуйтесь правил користування сервісом!]
[※Повідомлення, що не відповідають правилам, можуть бути видалені.]
[Анонім] Так що ж сталося на заході JYJ?
240 не з’являвся на роботі з того самого дня. Якесь замкнуте коло, та й інформації щось нуль. Привид похмільного супу каже, що нічого не знає. Та і Кан Чісу теж мовчить. Я тут згораю від цікавості.
Тож… Він досі не з’явився на роботі? Його справи настільки погані? А він взагалі прийшов до тями? Ча Відже потер шию і насупився.
Може, варто перевірити особисто?
Прокручуючи коментарі, він шукав хоч якусь корисну інформацію, і зрештою один рядок привернув його увагу.
Коментарі (10)
— Схоже, навіть ГантерНет під інформаційним блоком?
— Ага, зазвичай тут купа постів у стилі «Інформація достовірна? Мені кума прислала», а зараз щось зовсім нічого.
— Та і жодної статті не видно ~ 240 взагалі щось придбати зміг на аукціоні?
— Чекав на щось цікаве, а тут все зовсім глухо.
— Ну, мій двоюрідний брат був на JYJ. Прокинувся — і все вже закінчилося, а Трутень перевіряла чомусь всіх присутніх з мечем у руках.
— Воу.
— Якого? То особливий казанок у пеклі для тих, хто трутніх вбивав при житті???
— Будь ласка, розкажіть всю історію!
— А краще створіть окремий пост!
— А я от протистую!
Трутень… Це ж, мабуть, Ганібі? Навіщо вона перевіряла мисливців? Щось цей коментар йому спокою зовсім не давав. Ча Відже оновив сторінку. На щастя, один з коментаторів все ж створив окремий пост.
[Анонім] Видалю через 10 хвилин
Йеосн маявся Йеосновськими справами.
Ча Відже застиг. Що це за маячня з дивним написанням?
— Гей, а що означає «Йеосн»?
— «Йеосн»?
Подивившись на пост, Чхве Ґойо засміявся.
— О, так Ви вже сюди догортали? Кумедно, скажіть? Йеосн — це Хон Йесон. Сленг, інакше кажучи.
— Сленг?
— Типу запобіжник, щоб подібні пости не висвічувалися у пошуковиках і не гуляли Інтернетом.
Йеосн — це Хон Йесон…
Тобто… За словами аноніма Хон Йесон зробив те, що зазвичай робить Хон Йесон.
От бляха.
Вже з одного цього речення він міг впевнено сказати — автор цього поста знав набагато більше, ніж здавалося на перший погляд.
