Ча Відже справді намагався зберігати спокій попри те, що став центром загальної уваги. Але це, звісно, якщо не рахувати Лі Сайона, який безтурботно повис на ньому, ніби зовсім забувши про те, скільки взагалі важить.
Гуп! Гуп!
— Сайоне, ти взагалі у цьому впевнений?
— Агх, лідере гільдії! Протримайтеся до кінця аукціону!
— А це точно гарна ідея?..
— Агась. Просто блокуємо їх, але не контратакуємо… Нам потрібне виправдання на майбутнє.
Брязьк! Брязьк!
Клинки, що летіли у Лі Сайона, вдарялися об непорушну стіну і падали з брязкотом на підлогу, тому в цілому обстановка у межах здібності Бе Вонву залишалася відносно спокійною.
Поки Лі Сайон лінькувато відповідав із заплющеними очима, Бе Вонву важко видихнув через ніс і скоригував стійку. З того моменту, коли Лі Сайон ледь помітно ворухнув пальцем, він так і стояв перед диваном, відбиваючи шквал атак.
— Лідере гільдії! Можна тепер я крикну?
— Так.
— Добренько.
Рудоволоса дівчина на ім’я Кан Чісу, яку Ча Відже кілька разів бачив у ресторанчику похмільного супу, глибоко вдихнула, підняла табличку із цифрою 7 і видала справжній лев’ячий рик.
— 7! СТАВКА!
Здавалося, що від цього крику здригнулася ледь не вся будівля. Двоє мисливців, які ще мить тому били один-одного, схопилися за вуха і невдовзі знепритомніли. Ча Відже навіть помітив, як затремтіли таблички на інших столах, і, ледь прочинивши рота від здивування, застиг на місці. Ліцитатор, який теж затулив вуха, швидко схопився за мікрофон.
— Т-так… Номер 7!
Аукціон передбачає, що переможцем буде той, хто запропонує найвищу ставку. Вони навіть підготували спеціальні таблички для цього! Але чому ці «супер-хом’яки» використовують їх, щоб гамселити потенційних конкурентів? Замість того, щоб підвищувати ставки, мисливці фізично скорочували кількість суперників.
І Ча Відже це бачив. За широкою спиною Бе Вонву Ганібі спритно підскочила, немов метелик, і з усього розмаху врізала мисливцю по голові табличкою. Бах! Табличка хруснула і розлетілася на шматки. Вона стиха вилаялася й відкинула у сторону уламки.
— Меттью! У тебе є запасна?
— Ні.
Поруч пролунав глибокий, немов відлуння з печери, голос. Ча Відже скосив погляд ліворуч. Було ще одне спокійне місце у цьому суцільному хаосі — там, де раніше сиділи Ганібі й чоловік, чимось схожий на справжнісінького ведмедя. Навіть коли Ганібі роздавала удари, він незворушно залишався на своєму місці.
Але ось Меттью повернув голову і подивився на Ча Відже. Точніше, його погляд зупинився на Лі Сайоні, який із заплющеними очима зручно влаштувався на плечі Ча Відже.
Попри свою ведмежу статуру, чоловік у сірому костюмі й у срібних окулярах виглядав напрочуд інтелігентно.
— Лі Сайоне, тобі не здається, що варто взяти ситуацію під контроль?
Лі Сайон, не розплющуючи очей, ледачкувато відповів:
— А що я такого вже зробив?
— Хіба не ти зачепив їхню гордість?
— А то хіба я винен, що їм бракує терпіння? Це ж їхня проблема… Тренуватися треба було краще.
Хоча стан Лі Сайона бажав кращого, але язик у нього вочевидь от зовсім не болів. Він відверто насміхався, ніби тільки на це весь час і чекав. Ча Відже, який опинився між другим і третім місцем у рейтингу Південної Кореї, лише і мріяв про те, аби швиденько втекти звідси у якесь тихе-спокійне місце. Чому б їм не обговорити це без третьої пари вух?
— …
Меттью не став ні кулаками махати, ні нападати у відповідь на чужий саркастичний тон — він просто мовчки його вислухав. Лі Сайон лише клацнув язиком і зітхнув.
— Подбай про Ганібі… Вам також потрібне буде виправдання, коли з’явиться Юн Бін.
— …Мгм. Дякую за пораду, — Меттью чемно схилив голову.
Ча Відже був щиро шокований. Він дійсно сприйняв це за пораду, а не провокацію?
Він святий чи що…
Поки Ча Відже губився у власних здогадах, Меттью неспішно дістав щось зі свого інвентаря. Він скосив погляд: невже той таки зібрався атакувати? Але його підозри виявилися марними. Те, що дістав Меттью зі свого інвентаря, було…
«Смак дитинства! Кукурудзяні снеки».
Це була яскраво-жовта упаковка кукурудзяних снеків. Зовсім не зважаючи на відверто зацікавлені погляди, Меттью спокійненько собі відкрив її, підняв вказівний палець правої руки — і на його кінчику спалахнув маленький вогник.
Те, що сталося далі, було ще більш дивовижним. Меттью почав підсмажувати кукурудзяні снеки завдяки вогнику на своєму пальці — контроль цієї здібності був просто ідеальним. Лі Сайон, відчувши пікантний аромат, пробурмотів:
— Цей придурок знову смажить щось…
— …А він часто це робить?
— Ну… Коли збираються лідери гільдій, він ще й кальмарів для них смажить, — відповів Лі Сайон хрипким голосом.
Він місцевий постачальник снеків чи що? Ча Відже не міг приховати подиву, аж раптом зліва від нього вигульнуло щось тепле золотисто-коричневого кольору. Меттью протягнув йому два кукурудзяні снеки.
— Прошу, пригощайтеся. Вони добре підсмажені, та і загалом смачні.
— …
— Візьми.
Після слів Лі Сайона Ча Відже ввічливо взяв снеки обома руками. Він трохи вклонився на знак подяки, а Меттью чемно схилив голову у відповідь, перш ніж почати смажити наступний снек.
Коли шум у залі трохи вщух, Ганібі, відкинувши волосся назад, повернулася на своє місце.
— Ах, щось тільки слабаки на мене лізуть… Гм? А це ще що таке?
— Спробуй
— Що? Я думала, ти нічого не брав! Але дякуськи.
Широко усміхнувшись, Ганібі відкусила кукурудзяний снек і вмостилася на дивані, закинувши одну ногу на іншу.
Коли стіна, яку створив Бе Вонву, опустилася, перед очима постала майже зруйнована зала. Більшість «супер-хом’яків», що ще хвилину тому розмахували зброєю, тепер валялися на підлозі.
— Ну що ж… Раз уже всі конкуренти усунені…
Пробурмотівши, Лі Сайон розправив своє втомлене тіло й сів на дивані трохи рівніше. Він кивнув Кан Чісу, яка досі тримала свою табличку над головою.
— Кан Чісу.
— Так, лідере.
— Забери всі таблички і зламай їх.
— Добренько.
У ту ж мить Кан Чісу зникла, немов порив весняного вітру.
Лі Сайон зі зв’язаними руками підняв зі столу табличку з номером 2 і поглянув на ліцитатора.
— Ви казали, що для участі потрібні таблички?
— А, так! Саме так!
— …
Його фіалкові очі повільно обвели залу.
Хрусь! Хрусь!
Десь у далині раз за разом лунали звуки ламаючогося дерева — Кан Чісу старанно виконувала його наказ. Лі Сайон підняв свою табличку вище й самовдоволено всміхнувся.
— Гм… Виходить, я єдиний, хто може взяти участь.
— Що?! Гей! Та хто тобі це дозволив?!
— Медонько, я тут ще й маршмелов підсмажив.
— Ммм! Ммпх!
— Що? Ти кальмарів у маслі хочеш? Зрозумів, зараз буде.
Коли Ганібі спробувала втрутитися, активно жестикулюючи, Меттью мовчки запхнув їй до рота ще більше підсмажених ласощів. Ліцитатор розгублено перевів погляд на Хон Йесона, але той подумки був вже десь дуже і дуже далеко. Він різко вихопив молоток ліцитатора й голосно вигукнув:
— Тоді вирішено! Лі Сайон виграє аукціон! Закриваємо торги!
ТУК! ТУК! ТУК! Бадьорий стукіт молотка наповнив залу. Лі Сайон глибоко видихнув і повільно кліпнув очима. Невдовзі він знову поклав голову на плече Ча Відже й тихо прошепотів йому на вухо:
— Тож… Хьоне.
— Так?
— Передай Юн Біну дещо.
— …
— …Передай йому, що я стягну з нього цей борг двічі.
Шепочучи ці слова ледь чутним голосом, Лі Сайон різко нахилився вперед. У ту ж мить табличка, яку він тримав, випала з його рук і впала на підлогу. Ча Відже швидко підхопив його. Тіло Лі Сайона було моторошно холодним.
У його порожній голові спливо одне-єдине слово, а навколишній гомін, по відчуттям, лунав десь дуже далеко.
Чому?
Хіба його стан не просто трохи погіршився? Невже сковування його сил мало таку велику ціну? Наскільки ж насправді йому було погано весь цей час, раз він просто не витримав і зрештою знепритомнів? Кого він ж мав зараз покликати? Куди він мав відвести Сайона…
Його думки сплуталися у хаотичний тривожний клубок, а серце шалено закалатало у грудях. Ча Відже хрипко покликав його:
— Сайоне.
— …
— Гей, Лі Сайоне.
Чомусь йому здалося на мить, що чужий пульс слабшає. Він ледь відчував його дихання.
Ні, цього не може бути. Його руки, що тримали Лі Сайона, почали помітно тремтіти. У паніці він озирнувся, і перед ним так вчасно з’явилася масивна фігура.
Бе Вонву, у паніці, поспіхом звів навколо них стіну. Він швидко перевірив, чи все надійно закрито, і запитав:
— Секретарю, що це з ним? Що сталося?
Ча Відже розкрив рота, щоб відповісти, але замість цього тільки і зміг, що прикусити внутрішню сторону щоки. Різкий біль і металевий присмак крові привели його до тями. На щастя, його голос прозвучав спокійно.
— Не знаю. Йому було погано відтоді, як його сковали ланцюгами. А зараз… Він раптом втратив свідомість.
— Якого ж біса. Йому ще ніколи раніше не було так погано… Мене теж раніше звʼязували цими ланцюгами, але мені ніколи… Агх, Чісу! Бігом за Юн Біном!
— Та щоб тебе… Та де, в біса, той Юн бін може взагалі бути?! Гаразд, зрозуміла, вже біжу!
Кан Чісу миттєво зникла крізь щілину у стіні. Тим часом Бе Вонву дістав з інвентаря цілу купу зіллів, розклав їх і схопився за голову від безсилля.
Скільки часу минуло? Холодний піт стікав по шиї Ча Відже. Нарешті, з іншого боку стіни пролунав стукіт. Одна її частина опустилась, і Кан Чісу, важко дихаючи, штовхнула всередину Юн Біна.
— Кан Чісу, можеш пояснити, чому зала у такому стані?
— Юн Біне!
— …Лі Сайон? Що за…
Вираз Юн Біна миттєво змінився, коли він опустився на коліна перед Лі Сайоном. Настала гнітюча тиша, поки він обережно оглядав його. Невдовзі Юн Бін важко зітхнув.
— Вибачте. Я недооцінив ситуацію. Не думав, що минуло вже стільки часу.
Він поспішно прибрав кайдани, що зв’язували запʼястя Лі Сайона весь цей час. Його безвольні руки безсило впали. Бе Вонву, що також стояв на колінах перед Лі Сайоном, занепокоєно пробурмотів:
— Сайон ніколи раніше не був у такому стані. Що сталося?
— Гм…
На обличчі Юн Біна промайнуло вагання. Швидко все зваживши, він все-таки зміг взяти себе у руки і невдовзі заговорив низьким голосом:
— Ви знаєте, що мої ланцюги можуть стримувати джерело сили пробудженого. Ця інформація відома громадськості, але…
Ча Відже, нервово стискаючи холодну руку Лі Сайона, різко підвів голову, почувши наступні слова:
— Насправді вони повертають тіло пробудженого до стану, у якому він перебував перед тим, як Система звернула на нього увагу. Вони тимчасово фіксують його у цьому стані, відмотуючи час назад…
Раптом у голові Ча Відже сплив чужий голос.
Все навколо розтануло від отрути, а серед почорнілих руїн будівлі він сидів сам, у вільному лікарняному одязі.
— …Тобто моя здібність повертає пробудженого до стану звичайної людини, якою він був безпосередньо перед пробудженням.
