— Тож, ким насправді є J?
— Гм-м~ — протягуючи приголосні, Ґю-ґю усміхнувся і хитнув верхньою частиною тіла. — А що, якщо я не хочу тобі розповідати про це?
— Доведеться.
Юн Бін міцно стиснув кулак, і чорний ланцюг, що сковував Ґю-ґю, ще сильніше стягнув його тіло. Ще один ланцюг, мов зашморг, обвив його шию. Ґю-ґю легко знизав плечима й зітхнув.
— Гаразд-гаразд. Але! Спершу дай мені відповідь на одне запитання. Після цього я все-все тобі розповім.
— Вирішу, коли почую його.
— Ох~ Та це зовсім дрібниця… — Ґю-ґю хрустнув закляклою шиєю. — Навіщо ви шукаєте J?
— Бо це наказ згори.
Юн Бін коротко відповів і жестом наказав Ґю-ґю продовжити. Той же на це скривився.
— Та давай, подумай про це, не спираючись на якісь там накази вищого керівництва. Чи справді нам потрібно знайти J?
Лампа над головою небезпечно похитнулася. Юн Бін холодно подивився на Ґю-ґю, який усе ще посміхався.
— До чого ти ведеш? Перейди вже до самої суті.
— Хіба це не смішно?
Ґю-ґю різко видихнув, відкинувши чубчик назад. У світлі кімнати допиту його карі очі блищали під пасмами скуйовдженого світлявого волосся.
— Чи справді нам потрібно полювати на J, як на щура?
— …
— Візьмемо, наприклад, Гам Сокйон. Вона навіть не змогла завадити мені покинути країну й отримала за це догану… А потім передала завдання знайти J такому, як я? Це взагалі має сенс?
Бан Ґюмін, пʼятий пробуджений S-рангу у Південній Кореї. На відміну від попередніх пробуджених його рівня, які залишалися в країні, відкрито заявив, що стане мисливцем-фрілансером і подорожуватиме світом. Це спричинило справжній фурор, і Гам Сокйон щодня приходила до нього, намагаючись відмовити від цього.
Юн Бін мовчав, а Ґю-ґю продовжував, наче навіть не очікував почути на власні слова відповідь.
— Також смішно те, що ми шукаємо J через апокаліпсис. Апокаліпсис, про який не знаємо ані коли, ані де, ані як він станеться. Ми, що, не зможемо його зупинити без J?
— …
— Тож навіщо ми його шукаємо? Щоб знову кинути у розлом того, хто ледве з нього вибрався?
Ґю-ґю саркастично усміхнувся, але Юн Бін так і не зміг підібрати слів. Слова Бан Ґюміна жалили, неначе зміїний укус.
— Гм? Ви ж з одного покоління. Перший S-ранг і другий S-ранг. Хіба ви один-одного не маєте добре знати?
— …
Приглушені роками спогади раптово виринули, ніби ніколи і не зникали з його памʼяті.
Дев’ять років тому.
Юн Бін стояв перед дзеркалом і намагався глибоко і рівно вдихнути. Його акуратно підстрижене волосся, бездоганно випрасувана форма поліцейської академії. Він ще раз перевірив, чи немає складок на одязі, як раптом двері вбиральні різко розчинилися, і всередину зазирнув чоловік середнього віку з гострими, тигроподібними рисами обличчя.
— Юн Біне, готовий?
— Так точно, пане!
— А ти добре дисциплінований, хлопче.
Чоловік голосно розсміявся. Це був Сон Чохон, доволі відомий мисливець А-рангу. Юн Бін чемно кивнув, а Сон Чохон розчинив двері ширше, даючи йому знак йти слідом.
— Пішли. Він зайнята людина, тож нам не варто змушувати його чекати.
— Як скажете, пане!
— Пам’ятаєш, що я тобі казав? Не витріщайся і не став зайвих запитань.
— Так, я все добре пам’ятаю.
— Гаразд-гаразд. Загалом він не такий уже й складний у спілкуванні.
У його голосі відчувалася незначна напруга, але Юн Бін ніяк не виказав цього вголос, лише мовчки пішов слідом. Вони довго йшли коридором, доки нарешті не зупинилися перед дверима.
— Прийшли.
Сон Чохон відчинив їх, і перед ними відкрилася простора конференц-зала. У центрі овального столу, сутулячись, сидів молодий чоловік, бездумно гортаючи товсту теку з документами. Його обличчя було повністю приховане за маскою, а чорний бойовий костюм місцями був заплямований засохлою кров’ю.
Очевидно, що це був J, герой, що власними руками врятував цілу країну.
J був настільки зосереджений на читанні, що навіть не звернув уваги на тих, хто увійшов до кімнати. Юн Бін витягнувся струнко й віддав честь, тоді як Сон Чохон з усмішкою вклонився.
— J! Це Юн Бін, новий пробуджений S-рангу. Будь ласка, представся.
— Гм?
Лише тоді J повернув голову до нього. Здавалося, їхні погляди зустрілися крізь маску. J відклав теку і спокійно запитав:
— Ох… А скільки тобі років?
— Двадцять один.
— Виглядаєш молодшим, ніж я припускав.
Його голос був дивно змодельований, через що неможливо було визначити ні його вік, ні стать. Можливо, у нього просто був гарний настрій? Юн Бін не міг не придивитися до цього чоловіка уважніше.
На телебаченні та в радіоетерах J був надійним героєм країни. Але в реальному житті цей юнак у масці…
Чи можна взагалі назвати його юнаком?
Юн Бін завжди відзначався спостережливістю. Йому здавалося, що J далекий від дорослої людини. Найбільше він нагадував старшокласника — можливо, тільки нещодавно закінчив старшу школу у кращому випадку.
Поки він розмірковував над цим, J зробив кілька кроків уперед і зупинився перед ним. Коли їхні погляди зустрілися, той несподівано простягнув руку.
— Привіт, я J.
— Ах, я Юн Бін. Приємно познайомитися.
Юн Бін, занурений у спостереження, врешті-решт потиснув руку після легкого поштовху від Сон Чохона. Рука J була кістлявою, але хватка — водночас і твердою, і, на диво, ніжною. Після кількох рукостискань J весело запитав:
— Яка у тебе здібність?
Юн Бін швидко глянув на Сон Чохона, який ледь помітно кивнув. Тільки тоді він чесно відповів:
— Приборкання. Можу підкоряти противників.
— Монстрів?
— Інших пробуджених.
— Ого, чудово. Зараз багацько таких злочинців. Жахіття та й тільки.
— І не кажи, ха-ха, — Сон Чохон усміхнувся і поплескав Юн Біна по спині. — Цей хлоп пробудився якраз у потрібний момент.
J, схоже, про щось задумався.
— Гаразд. Мені вже треба йти. Дякую, що приділили час.
J махнув рукою і розвернувся до вікна, а потім, не вагаючись і миті, вистрибнув. Крижаний вітер хлинув у кімнату через відчинене вікно. Юн Бін під враженням дивився йому вслід, а Сон Чохон, помітивши його вираз обличчя, поплескав того по плечу.
— Не варто надто цікавитися.
— Вибачте?
— Не варто тобі надто цікавитися J.
Помітивши спантеличений вираз Юн Біна, Сон Чохон важко зітхнув.
— Зараз нам потрібен герой. Якщо дізнаєшся про нього занадто багато, все лише ускладниться. Просто дам тобі дружню пораду — тримай дистанцію та й все. Але й ворога в ньому не заводь.
— …
Юн Бін не зміг приховати своє здивування у той момент. Цокнувши язиком, Сон Чохон розвернувся і вийшов із конференц-зали, пробурмотівши:
— У нас немає іншого вибору. Поки все не стабілізується, сильні повинні чимось жертвувати. Країна у такому стані, що…
Юн Бін краєм ока глянув на теку, яку J залишив розгорнутою на столі.
[Болотяна жаба: Головне — не допустити, щоб вона виплюнула отруту. ★★★ Спочатку атакуйте голову та рот монстра.]
[Червонохвостий дракон: Якщо покличе зграю, то проблем не оберешся! Пробийте горло, щоб не дати монстру подати сигнал.]
На сторінках був список монстрів та методи боротьби з ними, написані твердим, чітким почерком. Юн Бін раптово відчув, як у грудях все різко стиснулося. Йому здалося, що якщо він продовжить читати, то почне сумніватися в речах, у яких не слід було цього робити. Принаймні наразі. Тихо видихнувши, він розвернувся і вийшов з цієї конференц-зали слідом за Сон Чохоном.
Юн Бін не зводив з Ґю-ґю очей.
Лампа, що ледь гойдалась над їхніми головами, нарешті завмерла.
— Ми маємо знайти його не тільки через наказ згори.
— Чому ж тоді?
Перед його очима постала спина, що завжди першою зникала у порталі розлому. Фігура, яка завжди була готова вирушити на завдання одна. Його юне «я», що тоді відвернулося від нього. Дискомфорт, який він колись ігнорував, був зараз таким же чітким, як і дев’ять років тому. Він просто не міг повторити тієї ж помилки. Не після стількох років.
— Щоб захистити його.
Юн Бін з гуркотом вдарив по металевому столу і різко підвівся.
— Тож, тепер відповідай. Ким насправді є J?
— Ну, я гадки не маю.
Навіть після того, як Юн Бін занурився у власні давні спогади, у відповідь він отримав лише ледачу, байдужу відмову. Його брова сіпнулась. Він підняв вказівний палець, і чорні ланцюги знову затягнулися навколо шиї Ґю-ґю.
— Ти справді такий нетерплячий. Я вже схопив взагалі-то слід! …Але хтось його швиденько замів.
Ґю-ґю у ту ж саму мить додав:
— Придивися покраще до Лі Сайона.
— Навіщо?
— Я довго копав і відібрав кілька кандидатів, які могли б бути J… Але вся інформація обривається на Лі Сайоні та гільдії Падо. Той хлопець поширює неправдиву інформацію, і це жахливо діє на нерви.
Почувши це, Юн Бін раптом пригадав дещо.
У день оновлення рейтингу Лі Сайон стояв перед меморіалом Західного розлому і вдивлявся у верхній рядок, на якому було вигравіювано імʼя J. Того вечора він заявив, що все, що вийде з глибин розлому Західного моря, належить йому і нікому іншому. Юн Бін пильно подивився на Ґю-ґю, який мелодійно наспівував собі під ніс щось незнайоме.
— Між іншим… З якого дива ти вирішив все ж співпрацювати?
— Га? Бо ти змахуєш на союзника J.
Чорний ланцюг повільно зісковзнув із шиї Ґю-ґю і повернувся на зап’ясток Юн Біна. З того, що він знав, Ґю-ґю пробудився вже після зникнення J. Юн Біну стало цікаво, і він все ж запитав:
— Ти якось повʼязаний з J?
— Ах, та там нічого особливого, — Ґю-ґю усміхнувся. — Якось він убив монстра, який мав от-от знищити нашу церкву.
— …
— Ну, а за добро платять добром~
Ліниво заплющивши очі, Ґю-ґю продовжив наспівувати пісню, слів якої Юн бін ніколи раніше не чув.
…Шлях, яким я йшов, не був звичайним, а справді блаженним…
Тим часом, без Юн Біна, зала, наповнена мисливцями, перетворилась на некеровану 8-тонну вантажівку.
— Номер 7! Номер 10! Номер 2! Номер 7! Номер 11!
Мабуть, у неї навіть гальма відмовили. Таблички знову і знову підіймалися вгору, а ставки з кожною миттю зростали на декілька сотень мільйонів вон.
— Гей, навіть не думай перебивати ціну на зброю, яку я забрав! Опусти табличку негайно!
— Аха~ І що ж ти зробиш?
— Я відрізав це місце від звʼязку, щоб іноземці не могли побити наші ставки.
— Молодець. Так їм і треба!
Посеред цього поля бою, де «супер-хомʼяки» кидалися один на одного зі зброєю, відкинувши залишки здорового глузду, Ча Відже, який випадково підкинув олії у вогонь наступними словами, тихо пробурмотів:
— …А це навіть весело.
Його коліна ледь тремтіли, поки він підтримував Лі Сайона, який повис на ньому, немов тільки-но випрана ганчірка.
Та бляха… Де цього Юн Біна носить, коли він так потрібен…
Він сумував за ним так, як ніколи раніше.
