Ча Відже обережно перебирав пасма чорнявого волосся і вдивлявся у білу стіну. Аж раптом він різко перевів погляд на голову, що лежала на його плечі.
…Га?
По його шкірі пробіг дивний холодок у місці, де його торкався Лі Сайон. Ча Відже відчував, що щось було точно не так, але ніяк не міг зрозуміти, що саме. Хоча йому не раз раніше доводилось бачити людей у ланцюгах Юн Біна, але це жодного разу не впливало на тіло людини настільки сильно.
Ча Відже обережно відштовхнув Лі Сайона, щоб подивитися на його личко, але слабка рука у ту ж саму мить торкнулася його зап’ястя. Це радше нагадувало дотик, аніж колись міцну хватку. Лі Сайон підняв голову й повільно ворухнув губами:
— …Куди.
— Що?
— Куди це ти знову зібрався?
Ча Відже відчув, як пальці поволі стиснулися на його запʼясті. Вони ж не зламаються? Хоча він і знав, що цього не станеться, хвилювання повільно піднялося до горла. Він провів пальцями по чужій долоні, що втримувала його іншу руку, намагаючись таким чином заспокоїти Лі Сайона:
— Нікуди я не зібрався, дурню. Та і куди б я міг піти?
— …
Погляд очей, сповнених недовіри, змусив Ча Відже замовкнути.
Невже між нами і справді так мало довіри?
Він стиснув губи у тонку бліду лінію.
— Гей, я серйозно. Мені нема куди йти, та і я нікуди взагалі-то не збирався.
— Тоді чому ти?..
— Просто хотів побачити твоє обличчя. Тож не рухайся.
— …
Лі Сайон міцно стиснув губи. Ча Відже розвернувся до нього, обережно обхопив його обличчя долонями й уважно оглянув. Шкіра, яка й без того була завжди блідою, набула ледь не сірого відтінку, на чолі виступив піт, а фіалкові очі здалися йому тьмяними й розфокусованими.
Лі Сайон не міг навіть прикинутися, що з ним все у порядку — схоже, йому було дуже і дуже погано. Чи була на виставці команда медиків? Насупившись, Ча Відже тихо запитав:
— Тобі погано?
— …
— Якщо це так, ти маєш сказати, що конкретно і де саме болить. Те, що ти терпиш, нічого не змінить.
— …
J бачив незлічену кількість мисливців, які приховували серйозні травми до тих пір, поки просто не втрачали свідомість у підземеллях чи розломах. Такі люди існували всюди і завжди — люди, які не замислювалися про те, кому доведеться нести їхні тіла з і так небезпечного місця.
Відчуваючи, як у нього пересихає в роті і починають тремтіти кінчики пальців, Ча Відже прибрав руки від обличчя Лі Сайона і посунувся назад.
Ах, от блядство.
Він не хотів, щоб Лі Сайон помітив, як тремтять його руки. Але той все ж повільно підняв голову, виглядаючи щиро розгубленим.
— …Чому?
— Нічого. Просто трохи полежи. Тобі стане краще.
Ча Відже спробував відштовхнути Лі Сайона, але його знову схопили за руку. Варто було йому відсунутися, чуже обличчя знову наблизилося до нього. Туманний погляд у мить змінився на роздратований.
— Трясця, ти ж казав, що нікуди не підеш.
— Я просто хочу звільнити для тебе побільше місце от і все.
Різко огризнувшись, Ча Відже відкинув руку, що тримала його, але Лі Сайон і не думав відступати. Йому потрібен був час, щоб заспокоїти себе, але цей хлоп не хотів дати йому навіть короткої миті, аби зробити це.
— Я просто сяду он там.
— Знову брешеш…
А цей хлопець хоч комусь довіряє? І взагалі, через кого він втратив всю довіру?
Тільки-но Ча Відже планував різко і на цей раз однозначно заперечити, як Лі Сайон раптом усім тілом навалився на нього, буцнувши плече Ча Відже головою.
Він не розумів, звідки взялася сила у цьому хворобливому хлопцеві, але й особливо боляче йому зараз не було — він лише трохи похитнувся. Глянувши на чорну маківку Лі Сайона, який спирався личком на його плече, Ча Відже недовірливо запитав:
— Що це ти робиш?
— …Боляче.
— Що?
— Я сказав, що мені боляче.
— …
На кінчику язика так і крутилось «І що мені з того?», але тіло, температура якого була надто вже низькою, піт, що стікав з чужого чола, і нерівномірне серцебиття…
Тьохк… Тьохк, тьохк…
Ах.
Глянувши на стелю, Ча Відже зціпив губи.
Бляха…
Чи відчував Лі Сайон те саме роздратування раніше? Ча Відже втупився поглядом у велике тіло, що навалилося на нього, й глибоко зітхнув, розслабляючи власне. Не витримавши ваги, він завалився назад. Зручні подушки дивану помʼякшили його падіння, а наступної миті Лі Сайон завалився на нього зверху. Точніше, повністю придавив.
Мимрячи під цим хлопом, Ча Відже пробурчав:
— Тепер задоволений?
— …
— Я теж втомився, тож давай не створювати більше проблем, гаразд?
— Ча Відже.
Лі Сайон, який мовчав довгий час, тихо вимовив знайомі три склади. Ча Відже погладив його по широкій спині і недбало відповів:
— Щось ти нахабно розмовляєш.
— …
— Але я вдам, що не чув цього, раз тобі погано.
Ча Відже злегка закотив очі. Поки він тут возився з цим проблемним хлопцем, аукціон ось-ось мав початися.
Якщо я тут ще хоч трохи полежу…
Прислухаючись до чужого дихання, він заплющив очі, але буквально через декілька миттєй різко розплющив їх від думки, що промайнула у нього в голові.
Що ж цей хлоп збирається робити, коли Юн Бін зніме з нього ці ланцюги?
У цей момент, коли цифри на таймері зменшились до нуля, пролунала гучна сирена. Вона була схожа на ту, що він чув зранку у вбиральні. Лі Сайон, потираючись личком об його плече, бурчав прокльони.
— Ах… Та курво…
Ча Відже провів долонею по його спині.
— Час вже сплив. Підіймайся давай.
— …
— Чи вже не плануєш брати участь в аукціоні, м?
Лі Сайон, який весь цей час лежав на ньому нерухомо, припіднявся і відкинувся на спинку дивана. Варто було важкому тілу нарешті відсунутися від нього, Ча Відже з полегшенням видихнув і підвівся, поправляючи зімʼятий одяг і знову одягаючи на обличчя протигаз. У цей час Лі Сайон, притулившись до спинки дивану, лежав із заплющеними очима.
Виглядає так, ніби пережив цикл віджиму без кондиціонера.
Привівши себе до ладу, Ча Відже вказав на двері.
— Пішли.
— …
Лі Сайон тихо зітхнув, підвівся і неквапливо рушив до виходу. Щойно вони відчинили двері, стало зрозуміло, що в залі зібралося багатенько так людей. Вочевидь вони вийшли останніми. Що й не дивно — з огляду на те, що на аукціоні ось-ось мали виставити зброю S+ рангу, всі сиділи немов на голках.
Лі Сайон повернувся на своє місце, глибоко занурився у м’який диван, сперся ліктем на підлокітник і приклав пальці до скроні. Ймовірно, у нього боліла голова, раз він так міцно стулив повіки. Ча Відже тихо встав позаду.
На сцену знову вийшов ліцитатор, якого вони бачили раніше, і низько вклонився.
— Дякуємо всім за терпіння. Аукціон продовжується!
Співробітники винесли на подіум масивний спис і поклали його на стіл.
— Перед вами перший витвір Хон Йесона S+ рангу — «Спис Велетня»! Початкова ставка становить…
Раптом Лі Сайон заговорив:
— Підніми табличку.
— Що? Торги ще не почалися же.
— Просто підніми. Швидше.
Щойно Ча Відже взяв у руки номерок і підняв його вгору, увага всього залу миттєво прикувалася до них. Запанувала глуха тиша. Лі Сайон повільно розплющив очі і чітко промовив:
— Я куплю цю зброю, хай би скільки вона не коштувала… Так що відступіть.
Його низький, рівний голос пронісся залою, змушуючи навіть повітря завмерти. Але лише на мить — вже за секунду вибухнули обурені вигуки «супер-хом’яків». Однак Лі Сайон знову заплющив очі, а на його обличчі не здригнувся жоден м’яз.
І в цю ж саму мить з тихим хлопком стіни довкола них перетворилися на пісок і розсипалися. Хтось зруйнував бар’єри. У залі знову запала коротка, але напружена тиша, що за секунду вибухнула хаосом.
Ча Відже, досі тримаючи табличку, глянув ліворуч. Ганібі, яка сиділа поряд із чоловіком у сірому костюмі, палко свердлила його поглядом. Він перевів очі праворуч — і зустрівся поглядом із Бе Вонву, який ошелешено дивився на нього, роззявивши рота.
Інстинктивно Ча Відже подивився вперед. На сцені, витягнувши шию, неначе черепаха, сидів Хон Йесон і з яскраво зацікавленим виразом обличчя спостерігав за ним і Лі Сайоном.
Вмить Ча Відже дещо зрозумів. Те, що тільки-но зробив Лі Сайон, було нічим іншим, як оголошенням війни між «супер-хомʼяками», а сам він став… Знаменосцем.
От же бляха.
Інакше кажучи, саме Ча Відже стане їхньою першою мішенню.
Ліцитатор заговорив тремтячим голосом:
— Р-розпочинаємо торги!
Шалений гомін лунав здалеку, неначе крізь завісу. Юн Бін трохи підвів голову, а потім знову опустив її й втупився поглядом перед собою. У цій кімнаті було тихо, бо зовнішні звуки просто не могли дістатися сюди. Він повільно підійшов до металевого столу.
— Отже…
Юн Бін глухо вдарив об стіл теки з документами, відсунув стілець і сів. Темна кімната, схожа на кімнату допиту у Бюро з управління пробудженими, була його особистою залою очікування. Юн Бін переплів пальці й поглянув на чоловіка навпроти. Під тьмяним світлом його жовте волосся здавалося майже білим.
— Аукціон от-от почнеться. Хіба ти не маєш бути там?
— Ну… А що там може піти не так? Наразі куди важливіше дещо інше.
— Ох… Отже, ти збираєшся мене відпустити?
— Аж ніяк.
Баг Ґюмін, Ґю-ґю, що сидів у кріслі з перев’язаними бинтами плечима, був скутий чорними ланцюгами, але посміхався так само безтурботно.
— Здається мені, ми маємо багато що обговорити, Ґю-ґю.
Почувши своє ім’я, він широко посміхнувся.
— Гадаю, що так. Ти вже відпустив Лі Сайона?
— Ні. Відпустимо його тільки після закінчення аукціону.
— Гей, краще б ви здали його Бюро з управління пробудженими та і все, — Ґю-ґю трохи ворухнув скованим тілом і незадоволено пробурчав: — Чи не надто поблажливо ти до нього ставишся?~ А до мене? Тримаєш тут зв’язаним увесь цей час…
— Так-так, бо саме ти створив усі ці проблеми. А, і ще дещо… — Юн Бін холодно глянув на нього. — Хоча ти і відповідав за відстеження J, але, здається, доповідей від тебе було замало.
— Ах… Так ти про це хотів поговорити?
— Так. Директорка наказала отримати від тебе інформацію сьогодні.
— Як нудно.
— Гадаю, я дав достатньо часу, а тепер тобі варто відповісти на всі мої запитання, — Юн Бін легко постукав пальцями по столу і спокійно продовжив: — Тож, ким насправді є J?
