Що посієш, те й пожнеш

— Що? Похмільний суп? А я теж піти хочу!

— Ой, а от тебе ніхто не кликав! Тож відчепись!

— О, а ось це гарна ідея! Як тільки спробуєш, то тебе вже не відірвати буде!

— Ха-ха, Йесоне, тобі ж до Пукхансану цього разу? Зможеш знайти час, щоб завітати до ресторану похмільного супу?

Варто було Хон Йесон вдало втиснутися між постійними відвідувачами, доволі швидко утворився квартет високорангових мисливців. А за цим чітко окресленим «квартетом поціновувачів похмільного супу» дивне протистояння між Ча Відже і Лі Сайоном навіть не думало завершуватися.

Проблема полягала у тому, що хоч Лі Сайон і посміхався, але, чесно кажучи, краще б він цього не робив. Попри криву усмішку на його губах, фіалкові очі зовсім не посміхалися Ча Відже, а продовжували свердлити його млявим поглядом.

Порцелянове курча, що зручно вмостилося у нього на руках, тихо пискнуло й сховало голову у грудях Ча Відже. Здавалося, воно боялося Лі Сайона. Ча Відже тихо зітхнув, погладжуючи голівку курчати пальцями. Йому здалося, що настрій Лі Сайона трохи покращився, але…

Як би не так.

Скоріше за все, стало тільки гірше. Ча Відже примружився, дивлячись на вродливе і водночас зловісне личко. У цей момент обличчя Бе Вонву помітно зблідло, коли він нарешті звернув увагу на Лі Сайона.

— Са, Са, Са… Сайоне!

— Що? …От курво. Навіщо ти зняв протигаз? Хочеш когось вбити?

Ганібі, яка теж доволі вчасно обернулася, у ту ж саму мить здригнулася. Як тільки Лі Сайон помітив їхні погляди, його посмішка швидко зникла, а обличчя знову набуло звичної всім байдужості. Він змінив позу, закинув одну ногу на іншу і поклав зв’язані зап’ястя собі на коліна.

— Що я вже зробив?

— Що значить «що»? Ти виглядав так, ніби збирався когось убити.

— Ти сліпа?

— Ах, ти, курво. Ви тільки гляньте на цього мудака!

— Медонько, давай очі закриємо на це зараз, добре?

— Я, до речі, пропустив вашу минулу бійку, може, все ж другий раунд влаштуєте, га?

Ганібі показала Лі Сайону середній палець, але Бе Вонву швидко втиснувся між ними, а Хон Йесон лише заохочував їх до бійки. У цьому хаосі Лі Сайон, який щойно відвів погляд від Ча Відже, промовив байдужим тоном:

— Юн Біне.

— Так, Лі Сайоне?

Він підняв зв’язані зап’ястя, і метал ланцюгів брязкнув.

— Коли ти знімеш з мене це?

— Ну, я планував відпустити тебе після аукціону. Ти й із зв’язаними руками зможеш підняти табличку, а у разі чого це може зробити секретар Кім.

— Мгм… Он як? — Лі Сайон відповів байдужим голосом, зиркнувши на Юн Біна. — Я міг би зруйнувати це місце навіть без своїх здібностей.

— Ха-ха, це погроза?

— А схоже?

— …

Жвава атмосфера, яку створив «квартет поціновувачів похмільного супу», поступилась крижаній тиші.

Одного слова Лі Сайона було достатньо, аби зіпсувати настрій всієї компанії. Незважаючи на це, Юн Бін усміхнувся, сховавши руки за спину.

— Всі люди повинні бути рівними перед законом. Навіть якщо Ґю-ґю першим почав бійку, ти ж натомість зламав йому плече. Та і до того ж отруту збирався використати.

— Але ж врешті-решт її не застосував.

Бе Вонву, який уважно спостерігав за ситуацією, швидко втрутився між ними.

— Все добре! Розвʼяжете його вже після всього цього! Ха-ха, Ви й так дуже плідно працюєте, дякую.

— Що це ти робиш? — роздратовано запитав Лі Сайон, але Бе Вонву кинув погляд на Ча Відже й зобразив жест, ніби щось розірвав — схоже, він натякав на те, що їм варто вже йти до кімнати очікування. Як би Ча Відже не цінував все, що той зараз робив…

…Але ж квиток не у мене.

Ча Відже мусив ізолювати цього хлопця від інших, щоб уникнути нових проблем. Він поставив курча на підлогу й підійшов до Лі Сайона. Вродливе, а тепер знову повне роздратування, личко глянуло на нього. Ча Відже трохи нахилився і дуже тихо прошепотів:

— Ходімо у кімнату очікування.

— …

— Я розповім усе там. Тож ходімо.

Лі Сайон, який уважно вдивлявся у протигаз Ча Відже, важко зітхнув. Потім витягнув із інвентаря квиток і відірвав його куточок. З останнім поглядом на здивоване обличчя Ганібі, зацікавлені оченята Хон Йесона, незворушність у погляді Юн Біна та піднятий угору палець Бе Вонву, кімната змінилась.

Після всього, що сталося за ці кілька годин, ця тиха кімната очікування здавалася справжнім порятунком.

Ча Відже з полегшенням зітхнув, знявши протигаз. Лі Сайон, усе ще зі зв’язаними руками, швидко пройшов до дивана і вмостився на ньому. Постукуючи ногою об підлогу, він нарешті заговорив.

— Як я зрозумів, ти увійшов до простору Хон Йесона…

Отже, слухання почалося. Ча Відже невдоволено стиснув губи.

— Чому цей тип раптом затягнув тебе туди?

— …

— Що ви там обговорювали?

— Ну, е-е…

— Я хочу почути це від тебе. У всіх подробицях.

Різкий погляд Лі Сайона ковзнув по Ча Відже, через що йому стало не по собі. Ча Відже, схрестивши руки за спиною, зробив крок назад, але Лі Сайон вказав на місце поруч із собою.

— Сідайте.

— Я можу розповісти і стоячи.

— Сідайте.

Якщо сяде поруч, то, дуже можливо, йому не доведеться принаймні дивитися у ці фіалкові очі. Тож Ча Відже все ж таки сів трохи осторонь від Лі Сайона й задумався.

Він не міг розповісти тому все про розмову з Хон Йесоном. Навіть якщо Лі Сайон бачив Ікло Василіска у розломі в Ґванджині, володіння зброєю, створеною Хон Йесоном, несло зовсім інші наслідки. Здавалось, у нього з’являлося все більше таємниць, якими він не міг поділитися з Лі Сайоном.

— Ну… Курча відвело мене в простір Хон Йесона.

— Так.

— Хон Йесон лежав на ґанку свого будинка, жуючи паличку червоного женьшеню, а потім попросив мене сісти поряд. Тож, я так і зробив…

— Мгм.

— …

Погано. Без згадки про Ікло Василіска йому майже не було що сказати. І знову Ча Відже доведеться викручувати правду. Вдивляючись порожнім поглядом у білу стіну, він продовжив:

— Потім… Хон Йесон раптом… Активував Очі Провидця й сказав, що все знає.

— Що саме?

— Що у мене є магічний камінь.

— Магічний камінь?

— Так… Той, що довгий час шукав Хон Йесон.

— …Як він про це дізнався?

Пробач. Я сам йому сказав.

Ча Відже відвів погляд від Лі Сайона. Але розповісти про Ікло Василіска означало б визнати, що він — J. До того ж, зі слів Ганібі, схоже, що Лі Сайон не мав гарної думки про J.

— Ти ж прагнеш, щоб J залишався мертвим назавжди?

— Ти ж хочеш, щоб J ніколи більше не з’являвся, еге ж?

Ча Відже прикусив нижню губу. Скільки би він не обдумував це, все ніяк не міг зрозуміти, чому Лі Сайон ненавидить J. Можливо, через втрату першого місця? Коли він був ще J, то не зустрічав нікого схожого на Лі Сайона, тож… Це було важко. Та й у фрагментах, які йому показала Юн Ґьоль, J і Лі Сайон здавалися такими близькими…

У цей момент Лі Сайон вилаявся собі під ніс.

— Бляха…

— Гей, навіщо ти лаєшся…

— У голові все зовсім плутається…

Він коротко зітхнув, і Ча Відже відчув, як м’яке волосся торкнулося його плеча і шиї. Він широко розплющив очі і глянув убік. Лі Сайон скрутився клубочком і притулився до нього. Ча Відже завмер на місці, незграбно піднявши руки.

Навіщо він… Це робить?

Нова тактика? Якщо метою було змусити його почуватися некомфортно, то це спрацювало на всі сто. Ча Відже був розгублений, як ніколи раніше.

Лі Сайон більше не поворухнувся, а з його сторони чулося тільки тихе дихання і дзвін кайданок. Але наступні слова, які злетіли з чужих вуст, змусили Ча Відже засумніватися, чи не заробив він раптом проблем зі слухом.

— Я втомився…

Лі Сайон справді це сказав? Звучало майже як скарга… Поки Ча Відже так і застиг на місці, і тільки його очі металися по хвилястим пасмам чорнявого волосся, невдоволене бурмотіння продовжилося.

— Ти змушуєш мене лізти не в свою справу…

— …

— Змушуєш мене хвилюватись…

— …

— Як же це дратує.

Звичне «дратує» довело, що перед ним все ще був той самий Лі Сайон, а не його до біса дивний двійник. Ча Відже хотів було щось ще сказати, але все ж вирішив промовчати. Дихання на його шиї здалося чомусь прискореним.

Ах.

Під тихий брязкіт кайданок Ча Відже обережно провів долонею по плечу Лі Сайона. Чужі плечі, які спочатку від несподіванки здригнулися, поступово розслабилися.

Ланцюги Юн Біна пригнічували джерело сил пробуджених, фактично сковуючи їх. Звикнувши до своїх сил, кожен би почував себе дезорієнтованим, різко втративши їх. Хоча кайдани сковували тільки його зап’ястя, але здавалося, ніби під їхньою вагою страждало все його тіло. Навіть якщо Лі Сайон цього не показував, Ча Відже був впевнений, що цей тягар далеко не був таким легким для нього.

Погладжуючи тверде плече, він тихо цокнув язиком.

Було б куди легше, якби він просто розлютився на мене…

Лі Сайон знову пробурмотів:

— Так дратує…

— Так-так. Я це вже зрозумів. Тому просто відпочинь зараз.

— …

— Якщо зможеш, то спробуй заснути.

— …

Лі Сайон мовчки притулився ближче до нього. Ча Відже ледь стримав сміх, бо надто вже ця картина нагадувала йому, як зазвичай заспокоюють вередливу дитину. Він підняв руку і ніжно провів пальцями по волоссю Лі Сайона, відчуваючи, як напруга повільно залишає чуже тіло. Його волосся виявилося м’якшим, ніж Ча Відже раніше собі уявляв.

Саме тоді на білій стіні з’явилося нове повідомлення:

[Аукціон Виставки ремісництва продовжиться через 30 хвилин.]

[Мисливці, які наразі перебувають у кімнаті очікування, будь ласка, поверніться до головної зали, як тільки спливе час.]

[Час, що залишився: 29:59…]

Числа на таймері почали поволі зменшуватись. Ча Відже не зводив з них очей, бажаючи, щоб час… Уповільнився.

Принаймні цього разу.