Ікло Василіска, знайдений у розломі Західного моря, хоча і не був створений Хон Йесоном, але сам вважав інакше.
Навіть якщо не враховувати гравіювання, твердження Хон Йесона мало сенс через характер цього меча. Яблуко від яблуні не так далеко і падає, та і загалом у випадку цих двох надто вже добре працювала приказка «що посієш, те й пожнеш».
Коли Ча Відже замовк, заглибившись у роздуми, Хон Йесон не втрачав час і не припиняв скиглити йому на вухо:
— Гмм? Гмм? Ой, та кажи вже! Я зараз помру від цікавості!!!
Він був точнісінько як Ікло Василіска — щойно що, так претензії висуває.
Проте його «батько», Хон Йесон, нічого не знав про розлом Західного моря. Якщо так подумати, то складалося враження, що цей меч створив якийсь інший Хон Йесон, а не той, що стояв зараз перед ним. Та і Ча Відже готовий був визнати, що і розлом, де могли бути сплутані час і простір, уже не здавався йому простою вигадкою.
Не раз траплялося, що люди мали одні й ті самі імена і візуально були дуже і дуже схожі один на одного.
Хон Йесон не з’являвся у фрагментах, які тоді йому показала Юн Ґьоль**. Проте ті уривки належали зруйнованому світу, який вона зібрала докупи у своїх снах. Десь там, серед цих шматочків спогадів, мав бути й фрагмент з Хон Йесоном. Ча Відже бездумно спостерігав, як вітер похитує траву у внутрішньому дворі.
Варто буде знову зустрітися з Юн Ґьоль…
Якщо вдасться дізнатися, як Ікло Василіска, створений тим іншим Хон Йесоном, опинився у розломі Західного моря… Це могло б допомогти врятувати людей, похованих всередині. До того ж він мав ще багато запитань з приводу апокаліпсису.
Ча Відже мовчав, а Хон Йесон, нетерпляче чекаючи на відповідь, почав стукати ногою по ґанку.
— Гей? Секретарю? Ти мене слухаєш? Обдумуєш щось? Скільки мені ще чекати?
Погляд Ча Відже ковзнув повз Хон Йесона і зупинився на порцеляновому курчаті, яке тихенько собі дрімало. З моменту, коли курча вмостилося на його телефоні, воно не переставало трястися, але, схоже, все ж його це мало турбувало.
Лише одна людина могла бути настільки впертою, щоб дзвонити безперестану так довго. І це без сумніву був Лі Сайон. Ча Відже мовчки звів очі вгору, проводжаючи поглядом білі хмаринки, що неквапливо пливли блакитним небом. Давно він не відчував такого сильного бажання втекти від реальності.
Чудово, мені точно кінець.
— Секретарю Кім!
Брова Ча Відже сіпнулася від цього оклику, що був за три секунди від того, аби перетворитися на бідкання козеняти. Його не лише вирвали з роздумів, а й позбавили можливості втекти від реальності. Ча Відже глибоко зітхнув і намагався стримати себе вже втретє.
І тут його раптом осяяло.
…Як цей тип може бути таким зухвалим після того, як викрав людину?
У свідомості сплив образ Лі Сайона, а разом із ним — його насмішкуватий голос.
Хіба я не казав Вам уникати зустрічей з іншими? Якщо так подобається спілкування, то, можливо, Вам варто вступити до альпіністського клубу?
Тільки від однієї думки, що йому знову доведеться терпіти саркастичні коментарі Лі Сайона, його кулаки самі по собі стискалися. Складалося враження, що, варто йому подолати одну перепону, перед ним одразу ж виростала ще вища.
Навіть якщо втечу звідси, то все одно слухатиму його бурчання, еге ж?
Ча Відже спокійно звернувся до Хон Йесона, який усе ще тупцював поряд:
— Ти питав, звідки я взяв цей меч.
— О! Нарешті вирішив відповісти. Так-так, тож де ти його знайшов?
Ча Відже поглянув на Хон Йесона, який захоплено кивав, поступово сповзаючи з подушки.
— А чому тобі цікаво?
— Га?
Хон Йесон кліпнув, у мить розгубившись. А «секретар Кім» тим часом розвалився, немов Пізанська вежа, — одну ногу підтягнув, руку закинув на коліно, а сам нахилився у сторону, — і відповів абсолютно байдужим тоном:
— Чому я маю тобі довіритися і щось розповісти?
— Мені?
— Ні, от серйозно. Хто б погодився розповідати щось важливе, не маючи жодних гарантій? Спочатку давай укладемо якийсь контракт. Мовляв, якщо я розповім тобі, то ти зробиш щось для мене натомість. Хіба не ти мав запропонувати такі умови з самого початку?
— Я ж обіцяв зберегти таємницю і навіть зробити для тебе зброю пізніше!
— А тобі самому не здасться підозрілим, якщо в мисливця раптом з’явиться зброя, зроблена самим Хон Йесоном?
Спершу Ча Відже планував видати це за жарт, але, пригадуючи головний біль через Лі Сайона, сам не помітив, як у його словах з’явилася частка правди.
— До того ж, якщо ти вже наполягаєш, щоб я все розповів, хіба я тобі чимось зобовʼязний? Чи це не зловживання силою і владою, м?
— Овва… Ха, вперше чую щось подібне з моменту пробудження. Цікавенько.
Зненацька опинившись під обвинуваченням у тиранії, Хон Йесон спересердя вдарив себе в груди.
— Я ж сам Хон Йесон! І взагалі. Що не так у тому. що батько питає, де була весь цей час його блудна дитина? Невже ти дійсно не збираєшся відповідати?
Попри всю емоційність ці заклики не справили на Ча Відже жодного враження.
Сказати, що він знайшов Ікло в розломі Західного моря, означало б прямо заявити, що він — ніхто інший, як J. Який йому сенс у цьому зізнаватися? Жодного. До того ж Хон Йесон був тісно пов’язаний з Бюро управління пробудженими, а, отже, навіть якщо він пообіцяє мовчати, завжди є ризик, що інформація якось та і просочиться.
Та і нічого корисного Ча Відже не міг із нього витягнути. Враховуючи, що на нього вже чекає розправа від Лі Сайона, сенсу розмовляти про щось далі він також особливо не бачив.
— Ти ж сам щойно сказав, що не зробив цей меч. Не минуло і пʼяти хвилин відтоді. Ти певен, що його батько?
Не маючи іншого виходу, Ча Відже вирішив виснажити Хон Йесона морально, безперервно насміхаючись з нього. Той лиш від такої наглості роззявив рота.
Він же секретар Лі Сайона… Невже нахабності навчився від нього?
На жаль, чоловік перед ним також був у протигазі, тож йому дійсно на мить здалося, що прямо перед ним сидить Лі Сайон власною персоною.
— Ти ж сам казав, що ніколи не бачив Василіска. Я б і радий поділитися з тобою цим, але щось довіри бракує…
Секретар Кім теж не міг би зустрітися з Василіском. Але чомусь цей чоловік випромінював таку впевненість, що здавалося, він і справді має відповіді на всі його запитання. Збентежений, Хон Йесон постукав по чорному лезу Ікла Василіска, а потім змахнув рукою, показуючи, що не порізався.
— Бачиш? Тут моє ім’я, і цей гострий клинок мені не шкодить. Хе-хе, визнає свого творця.
— А тепер дай-но мені його теж.
Хон Йесон неохоче простягнув Ікло Василіска, поки недовірливо поглядав на Ча Відже. Ікло Василіска, ніби скучивши за звичним теплом свого батька, пручався у руках нахаби, який його забрав, але Ча ВІдже лише міцніше стиснув його руків’я.
[Думки «Ікла Василіска» оновлено!]
[Думки Ікла: Якщо вдариш мене, відріжу тобі руку.]
Хоча Ікло Василіска не визнавав нового господаря й був агресивним, Ча Відже мав при собі гарний план.
[Отрута Василіска (S+) активовано.]
А от не варто гарячкувати.
[Думки «Ікла Василіска» оновлено!]
[Думки Ікла: Відмовляюсь від попередніх думок.]
Придушивши слабкий бунт Ікла іншою навичкою з серії «Василіска», Ча Відже без вагань вдарив рукою об лезо. Попри такий удар на його шкірі не залишилося жодної подряпини. Очі Хон Йесона розширилися. Ча Відже, анітрохи не зніяковівши від своєї брехні, промовив:
— Може, він просто затупився? Якось не змахує на вагомий доказ.
— Зажди! Я його зараз нагострю. І тоді спробуй ще раз!
Якось так вийшло, що допитуваний і допитувач непомітно помінялися місцями. Хон Йесон, захопившись тим, щоб довести, що саме він «батько» Ікла Василіска, наче забув про свої попередні претензії.
Як добре, що Хон Йесон такий простак.
Щойно Ча Відже зітхнув з полегшенням, спостерігаючи, як той метушиться у пошуках точильного каменю, Хон Йесон пробурмотів:
— …Здається, зовні щось відбувається.
— Перепрошую?
— …
Не кажучи і слова далі, Хон Йесон витягнув телефон, і незабаром механічний голос Некстбі почав зачитувати повідомлення:
— Хон Йесоне, чи не міг би ти перенести час початку аукціону? ^^ Тут невеличка проблема.
— Хон Йесоне, ігноруй попереднє повідомлення.
— За жодних обставин не виходь назовні.
Ці слова нагадували останні записи зі щоденника героя жахастику. Вираз Ча Відже спохмурнів, а Хон Йесон, навпаки, на диво посерйознішав.
— Якщо Юн Бін щось таке пише, значить, ситуація зовні справді погана.
— …
— Ґю-ґю буде обережним після минулого разу, а інші мене остерігаються. Отже, єдиний, хто міг би щось та і влаштувати…
Їхні погляди зустрілися, і, здається, вони думали про одну і ту саму людину.
Наче для підтвердження їхніх підозр, курча нарешті перестало тремтіти. Ча Відже заплющив очі.
Бляха, Сайоне. Що ти вже встиг утнути?
— Угх… кх…
Розкуйовджене біляве волосся безладно розсипалося. Важкий чорний черевик тиснув на плече чоловіка, вдавлюючи його у підлогу. Дихання Ґю-ґю було уривчастим і судомним. Але навіть так, захлинаючись від кашля, він шкрябав нігтями чуже взуття з кривавою посмішкою на вустах.
— Думаєш, якщо тиснути сильніше, моє плече зламається?
Чоловік у протигазі нахилив голову, все ще тримаючи телефон біля вуха. З динаміка лунав слабкий механічний голос, повідомляючи про неможливість з’єднання. А хрипкі насмішки все продовжували лунати з-під його черевика:
— Кому дзвониш? …Невже J?
Щойно прозвучало це ім’я, тиск на чуже плече посилився. Невдовзі тишу коридору прорізав хрускіт кісток. Але навіть тоді Ґю-ґю продовжував спостерігати за ним з тією ж насмішкуватою усмішкою. Лі Сайон же похмуро пробурмотів:
— І що ж дає тобі стільки впевненості, щоб так поводитися?
— Кх… Дідько, та боляче же…
— Ворогів варто обирати з розумом…
І раптом десь заревіла сирена. Ґю-ґю кинув короткий погляд у бік звуку, але черевик, що почав повільно здавлювати наступною ключицю, позбавив його будь-якої можливості вирватися.
— Знову намагаєшся показати таким чином, хто тут головний, як було і з тими найманцями?
Лі Сайон затис телефон між плечем і вухом, збираючись вже зняти рукавички, але наступної миті…
Свист!
Чорний ланцюг рвонув прямісінько на нього. Лі Сайон цокнув язиком і тієї ж миті відступив назад. Ґю-ґю, тримаючись за плече, вибухнув нападом кашлю. Ланцюг, так і не досягнувши цілі, швидко повернувся назад до свого власника. Зі сторони чулося брязкання металу і важке, втомлене зітхання.
— …Так, Ґю-ґю.
Разом із ревом сирени з’явився Юн Бін.
Обмотавши чорний ланцюг навколо своєї руки, він повільно підійшов до них. Мʼяка усмішка, що завжди грала на його обличчі, зникла, залишивши за собою тільки холодну суворість.
— Зараз же поясніть мені, що тут відбувається.
**У минулих розділах Юн Геул. Трошки наплутали з транслітерацією, але думали спочатку не міняти, щоб не плутати читачів з манхви, але все ж вирішили змінити його. Те саме зробимо пізніше у манхві.
