— Ця річ у твоєму інвентарі, так?
— …
— Річ, яку я створив.
Ча Відже затамував подих. Ліва рука схопила тремтячу праву, намагаючись заспокоїти її. Очі Хон Йесона, що світилися золотистими візерунками, пронизували його наскрізь, неначе намагалися таким чином роздавити.
Це було жахливо — відчувати, немов з тебе здирають шкіру, аби зазирнути глибше, добратися до самої суті твого існування. Шлунок скрутило так, ніби його могло знудити будь-якої секунди. Зціпивши зуби, Ча Відже нарешті прошепотів:
— Я не знаю, про що ти говориш.
Єдина річ у його інвентарі, зроблена Хон Йесоном, була квитками, які він передав Лі Сайону ще до початку аукціону. А зараз зовсім нічого не спадало йому на думку, тож Ча Відже прямо запитав:
— …Ти говориш про квиток?
— Та ні, якщо б це був квиток, я б не тягнув тебе аж сюди, — пробурмотів Хон Йесон, наче це було очевидно. — О, я забув сказати головне.
Його легковажний тон зник, а очі заблищали дивною одержимістю.
— Я не привів тебе сюди, щоб сперечатися, секретарю Кім. Я впевнений у своєму, бо на власні очі бачив, що дещо з того, що я зробив, є у твоєму інвентарі…
Ча Відже відвів погляд. у його інвентарі були тільки зілля, магічне каміння й Ікло Василіска.
Хон Йесон, можливо, зацікавився би магічним камінням…
Хоча… Зілля були продуктом масового виробництва, а якби справа була у магічному камінні, Хон Йесон одразу ж вимагав би саме його. Він шукав магічні камені з такою відчайдушністю, ніж будь-хто інший.
Єдиною можливою річчю залишалося саме Ікло Василіска, але воно не мало ніякого зв’язку з Хон Йесоном. Ікло він здобув у Західному розломі, а коли J зайшов до того розлому, Хон Йесон ще навіть не пробудився.
Поки Ча Відже ламав голову над цим, Хон Йесон знову швидко заговорив:
— Вибач, але в мене мало часу. Немає сенсу тягнути це далі. Лі Сайон, дуже можливо, вже шукає тебе. Давай просто візьмемо, що нам потрібно, і швиденько розійдемося.
Лише у цю мить йому вдалося добре розгледіти обличчя Хон Йесона.
— Я дам тобі що завгодно, тільки дістань цю річ.
За сяючими золотими візерунками його очі почали наливалися кровʼю.
Чому він увесь час тримав очі закритими під час аукціону? Здавалося, він мав би цікавитися долею своєї ретельно створеної зброї. Спочатку Ча Відже думав, що це через втому після безсонної ночі, але справжня причина була дещо іншою.
Система зазвичай була щедра до обраних, дозволяючи їм здобувати нові здібності та навички відповідно до їхніх бажань, але рідко втручалась після цього. Однак вона нещадно карала здібності, які трохи порушували правила, навіть якщо їх подарувала раніше саме вона.
Подібно до того, як обмежена здібність Романтичного провідника переміщатися в просторі, навичка, завдяки якій Хон Йесон може заглядати у чужий інвентар навіть у межах певного часу, явно порушувала правила Системи.
Якби він міг завжди перевіряти за допомогою Очей Провидця, перевірка квитків закінчилася б за мить, але він пішов на те, щоб використати детектор квитків, той неякісний замінник...
Він, мабуть, не може довго використовувати цю навичку через штраф.
Чим більше змінювалися візерунки, тим більше крові заливало білки його очей. Але навіть тоді Хон Йесон не зводив з нього погляду.
— Швидше діставай це, — все закликав його Хон Йесон.
Коли візерунки змінилися, Ча Відже з головою накрило відчуття, ніби з нього здирають шкіру до самих кісток. Йому довелося прикусити внутрішню частину щоки, щоб втриматись від бажання виколоти цьому хлопцеві очі. Він відчув присмак крові на кінчику язика.
Поки між ними тривало це дивне протистояння…
Дз-з-з—
…у нього в кишені задзижчав телефон. Єдиними людьми, які могли йому зателефонувати, були Пак Хаюн або Лі Сайон. У будь-якому випадку це був дзвінок, на який він повинен був так чи інакше відповісти. Якби це був дзвінок від Лі Сайонв, ситуація була б більш серйозною. Зрештою той мав би помітити його раптове зникнення.
…Він, мабуть, шукає мене.
Шию неприємно поколювало. Він доклав чимало зусиль, щоб заспокоїти Лі Сайона, і не міг дозволити собі засмутити його знову. Його стратегія «беззаперечне вибачення» цього разу може не спрацювати. Таку тактику слід використовувати лише раз на день, і то у крайньому випадку.
Ігноруючи неприємне відчуття, Ча Відже дістав з кишені телефон.
— Ккокко!
— Квок!
Коли Хон Йесон заплющив, а через мить розплющив очі, золоті візерунки стали ще виразнішими. Неприємне відчуття змусило Ча Відже завмерти на місці. Скориставшись моментом, порцелянове курча злетіло вгору, наче блискавка, і вихопило телефон з його руки.
Вражений настільки швидкою крадіжкою телефону, Ча Відже здивовано дивився на цю курку, яка лише допитливо нахилила у сторону голову, спокійненько собі сидячи на його телефоні.
— Квок?
Бляха, та шо це за квочка така?
Тим часом Хон Йесон застогнав і заплющив очі. Тоненька цівка крові повільно просочувалася з-під його долонь. Коли той заплющив очі, це жахливе відчуття припинилося, а самому Ча Відже стало трохи легше дихати.
— Лишенько… Ти забрав його, Ккокко?
— Квок, квок-квок.
— Ти ж моя умнічка. Дуже перепрошую! Це моє перше викрадення, тому я щось забув забрати у тебе телефон.
Дз-з-з, дз-з-з... Вібрація не припинялася. Порцелянове курча здригалося щоразу, коли під ним дзижчав телефон.
Легкий вітерець проносився подвірʼям, приносячи запах крові. Кров, що текла з очей Хон Йесона, не зупинялась. Відкинувши бажання сперечатися, Ча Відже вирішив спершу перевірити його стан.
— З твоїми очима все гаразд хоч?
— Ах… Це все тому, що я занадто довго використовував свої Очі Провидця. Але! У мене є дещо на такий випадок.
Хон Йесон весело дістав зі свого інвентарю щось схоже на білу пов'язку і обмотав нею очі. Він швидко став схожим на сліпого майстра, що усамітнився в горах, і безтурботно продовжив:
— Та-да! Нам Вуджін цю красу спеціально для мене зробив, і вона непогано так допомагає.
— У такому разі не міг би ти ненадовго повернути мій телефон? Мені потрібно передзвонити. Ти ж знаєш, який лідер гільдії Лі Сайон…
— Е, ні, телефон у мене в заручниках теж. Якщо будеш співпрацювати, то допоможу тобі з цим всім. Навіть виправдання знайду гарненьке!
— З приводу цього… — Ча Відже, потираючи скроні, що гуділи від легкого болю, глибоко вдихнув і все ж чесно відповів: — Вибач, але я справді не розумію, про що ти кажеш.
— …
Хон Йесон, навіть із зав’язаними очима, невідривно дивився на Ча Відже. Чужий погляд пронизував навіть протигаз, який дав йому Лі Сайон. У повітрі знову залунало дзижчання. Порцелянове курча позіхнуло, широко розкривши дзьоб. Після тривалої паузи Хон Йесон пробурмотів:
— Ти не блефуєш.
— Так. Я питаю, бо гадки не маю.
— Гм… — Хон Йесон нахилив голову, замислився, а потім серйозно запитав: — У тебе в інвентарі є зброя? Щось типу довгого меча. Десь отакого розміру.
Він широко розвів руки. Опис здався Ча Відже дещо знайомим.
…Невже?
Чи говорив він про Ікло Василіска? Хон Йесон і справді міг його створити? Ча Відже насторожився. Цей меч він знайшов у Західному розломі. Часові рамки не збігалися, але… Якщо показати його Хон Йесону, можливо, він щось зможе розповісти. Це було дивне передчуття, та водночас він відчув глибоке переконання, що має це так чи інакше зробити.
J був зобовʼязаний повернути тих, хто залишився там. Ігноруючи смак крові на розгризеній губі, Ча Відже тихо відповів:
— …Так, у мене є меч.
Хон Йесон стрепенувся.
— Бачиш! Я так і знав! Покажи мені його!
— Але це, ймовірно, не твоя робота, Хон Йесоне.
— Гей, а це вже мені вирішувати. Просто покажи. Шви-идше!
Ча Відже витяг Ікло Василіска з інвентарю. На щастя, цього разу воно не чинило опір і не скаржилося, що занадто вже сильне для нього. Обережно він передав меч Хон Йесону.
Той, довго не роздумуючи, швидко схопив його і провів пальцями по піхвах і рукоятці. Через деякий час він пробурмотів:
— …Але ж це не моя робота.
Це просто була помилка. Ча Відже зціпив губи й стиснув кулаки.
Але в ту ж мить Хон Йесон міцно взявся за руків’я й вихопив клинок. Він рухався так, ніби робив це сотні разів. Як тільки з піхов з’явився чорний, немов обсидіан, меч, перед очима Ча Відже спалахнуло біле системне вікно.
[Оцінка сумісності…]
Одночасно з цим Хон Йесон тихо пробурмотів:
— Але я його зробив…
— Що?
[Оновлення думок «Ікла Василіска»!]
[Хочете переглянути?]
Приголомшений, Ча Відже ледь помітно кивнув.
[Оновлення…]
[Думки Ікла: Батько?]
Батько?
Що це ще означає? Очі Ча Відже розширилися. Кінчики пальців Хон Йесона засяяли синім світлом. Він провів ними по лезу, і на його чорній поверхні спалахнули крихітні блакитні точки. Вони склалися в літери, а літери — в слово.
[Їсін]
— Зірка ремісництва
— …
— Знаєш же моє ім’я, правда?
Ча Відже мовчки кивнув. Хон Йесон лагідно провів пальцями по клинку, ніби гладив зараз справжнісіньку дитину. Його рука залишалася неушкодженою, попри гостру кромку.
— Я завжди залишаю своє ім’я на тому, що створюю. Щоб його існування можна було підтвердити лише завдяки моєму дотику. Це щось на кшталт печатки майстра…
— …
— У мене чудова розвідка, знаєш? Щоразу, коли з’являються якісні матеріали чи сильні монстри — чи то в Кореї, чи за її межами — мені пишуть в інстаграм з запитанням, чи можу я щось із цього зробити.
Він легенько вдарив пальцем по лезу. З нього вирвався дзвінкий звук — чистий, немов дитячий сміх.
— Бо я єдиний у світі, хто здатен створювати зброю з таких речей.
— …
— Але про Василіска я ніколи не чув. Ні про його появу, ні про здобуті з нього матеріали. Я його не бачив, не торкався і точно не працював з ним. Тому я просто не міг створити цей меч.
Звісно, він не міг про нього знати. Василіск був босом Західного розлому, і лише J зіткнувся з ним. Лише він і знав правду.
— Але цей меч… Сам каже, що я його зробив.
Чому ж тоді на зброї, яку він знайшов у розломі, стоїть підпис Хон Йесона?
Він ніколи не заходив у Західній розлом. Жоден з мисливців, що там побували, не мав Ікла Василіска. Ці дві речі були беззаперечними. Ніхто не знав цей розлом краще, ніж J.
Його думки хаотично перепліталися, а пульс пришвидшився.
— Звідки ти його взяв?
— …
— Ах, та давай, секретарю Кім. Я такий же шокований, як і ти. Раніше я подумав, що одна з моїх робіт могла опинитися на чорному ринку…
Хон Йесон грубо скуйовдив своє волосся — більше від розпачу, ніж від роздратування.
— Тря-ясця, навіть якщо спитаю, ти, мабуть, не відповіси.
— …
— Обіцяю тобі. Я не питатиму, хто ти, не копатиму далі й триматиму цю зустріч у секреті. Мене це все зовсім не цікавить.
— Якщо тобі потрібна зброя — я зроблю її для тебе.
— …
— Але будьмо чесними хоча б у цьому.
Хон Йесон обережно поклав меч і міцно схопив Ча Відже за руку. Той на мить вагався, але зрештою не поворухнувся. Ослаблі бинти сповзли, відкриваючи очі, налиті кров’ю, що яскраво сяяли золотом.
— Звідки у тебе цей меч?
