— Тож, зараз перейду до самого звіту.
Со Мінґі невимушено заговорив, не заглядаючи у свої нотатки:
— Спершу дослідницька група повторно проаналізувала всі дані з пристроїв вимірювання розломів уздовж узбережжя, де з’явився Західний розлом. Більшість показників залишалися стабільними і без суттєвих змін. Не було жодного сплеску в графіку під час спроб відкриття розлому.
— …
— Однак приблизно шість місяців тому був один день, коли показники були аномально низькими.
— Низькими?
Слайд змінився, і перед очима Лі Сайона з’явився графік із зафіксованими показниками. Серед рівних стовпців один виділявся помітним спадом.
— Так. Як Ви знаєте, високі показники свідчать про підвищену ймовірність утворення розлому. Але таке зниження зафіксоване вперше… Ми навіть проконсультувалися з розробником пристрою, але так і не отримали конкретної відповіді.
— Тобто такого ще не траплялося?
— Саме так.
Наступною ж була фотографія J у чорній масці. Це було єдине офіційне зображення, яке залишилося. Інші ж можна було дістати тільки з відеозаписів. Лі Сайон провів пальцем по масці, а потім швидко перегорнув звіт Со Мінґі.
Розлом Західного моря: повторне відкриття не зафіксоване. Дослідження щодо повторного відкриття закритих розломів не дало результатів. Жодного підозрюваного, який міг би бути J, не було знайдено.
Підсумовуючи довгі речення — жодних результатів. Він грубо прогорнув звіт нижче.
[Підтверджено створення пошукової команди у Бюро управління пробудженими.]
— Пошукова група від бюро. Ходять чутки, що Ґю-ґю нею керує, — пробурмотів Лі Сайон.
— А, так. Це правда, — коротко кивнув Со Мінґі. — Я перевірив це. Директорка Гам Сокйон і справді передала це завдання йому. Через тиждень після оновлення рейтингу ми отримали інформацію, що він таємно в’їхав до Кореї.
П’ятий номер у рейтингу Кореї, Ґю-ґю. Справжнє ім’я — Бан Ґюмін. Незважаючи на те, що він був пробудженим S-рангу, він так і не приєднався до жодної організації, обравши життя вільного мисливця, що мандрує світом. Уряд, звісно же, прагнув за будь-яку ціну залишити S-ранг у країні, але Бан Ґюмін знаходив способи вислизнути кожного разу.
Було лише дві причини, через які він міг повернутися до Кореї: або клієнт, або ціль його замовлення перебували в країні. Або ж… Наближався Новий рік. Бан Ґюмін щороку приїжджав, щоб поїсти ттоккук, ніби намагаючись довести таким чином, що він кореєць.
Со Мінґі швидко продовжив:
— Після складання запитань для Кваліфікаційного мисливського іспиту Ґю-ґю так і не залишив країну і досі перебуває в Кореї.
Лі Сайон постукав пальцем по планшету:
— Хто склав цього разу іспит?
— Ну… Як Ви знаєте.
Со Мінґі трохи вагався, перш ніж перегорнути сторінку. На ньому з’явилися дві фотографії.
Кваліфікаційний мисливський іспит був важким випробуванням, а ідеальний результат отримували не більше п’яти людей за сесію. Але цього разу їх було лише двоє. Пробуджений D-рангу Ча Відже та пробуджений C-рангу Рю Ганбек.
Лі Сайон, розглядаючи вперте обличчя Ча Відже, нахилив голову.
— Особиста справа Ча Відже?
— Як Ви і наказали, ми сфальсифікували восьмирічний розрив у його справі. Навіть якщо вони будуть розслідувати, то нічого підозрілого не знайдуть. У нас є гарненька відмовка: мовляв, чули уривчасті подробиці від звичайних мисливців у ресторані похмільного супу…
— …
Іспит цього місяця містив багато питань, на які могли правильно відповісти лише ті, хто регулярно відвідував підземелля та розломи. Більшість кандидатів, що зубрили лише спеціальні закони, провалилися. Але Ча Відже здав його без особливих труднощів…
Лі Сайон тихо наказав:
— Продовжуйте поширювати неправдиву інформацію, щоб бюро нічого не дізналося.
— Звісно, — Со Мінґі на мить замовк, перш ніж обережно заговорити знову, тримаючи руки за спиною: — Лідере гільдії, можна дещо запитати?
— Кажи.
— …Чи правильно я припускаю?
— …
Більшість наказів Лі Сайона мали чітку мету — чи усунення конкурента, чи захист інтересів гільдії Падо. Тому Со Мінґі виконував їх без зайвих питань.
Однак після появи J у рейтингу він отримав багато розпоряджень, мета яких не була очевидною.
Після оновлення рейтингу першим завданням було знайти J. Це не викликало сумнівів, адже мова йшла про національного героя. Со Мінґі виконував кожне завдання без нарікань.
Але далі…
Дивне розпорядження про приховування чиєїсь сили. Потім — наказ стежити за цією людиною, доповідати про все, чим вона зайнята, захищати, навіть фальсифікувати офіційні записи. З кожним днем він отримував все більше дивних завдань.
Лі Сайон не віддавав наказів без причини. А Со Мінґі, людина спостережлива, вже розставив всі крапки над «і» і знайшов відповіді на свої питання.
Хоча у його питанні не прозвучало жодного імені, обидва чудово розуміли, про кого саме йде мова. Лі Сайон подивився на нього своїми фіалковими очима. Со Мінґі важко ковтнув, очікуючи на відповідь. Після тривалої тиші Лі Сайон нарешті заговорив:
— Доказів поки що недостатньо.
— Що Ви маєте на увазі?
Лі Сайон вимкнув планшет, у чорному екрані відбилося його обличчя під маскою.
— Потрібен беззаперечний доказ і повна впевненість.
— …
Він кілька секунд вдивлявся у порожню стіну, а потім раптово заговорив:
— У мене є два чорні квитки. Незабаром передам їх, тож розпорядися ними як слід.
— Перепрошую? — Со Мінґі розгублено озирнувся, а потім невпевнено вказав на себе. — Ви маєте на увазі… Мене?
— А тут хтось ще є, крім тебе?
— Але ж я зараз маю бути в Малайзії. Якщо з’явлюся тут, буде величезний скандал.
— Скажи, що повернувся раніше.
— Просто перевірять список пасажирів, і брехня випливе.
— Тоді викинь їх або у рамку постав собі на пам’ять, роби що хочеш.
— Лідере гільдії! Може, віддати Романтичному провіднику квитки? Я не настільки сильний, щоб отримати такі кв…
— Він у лікарні.
— Що? Він знову відчинив двері? Почекайте, лідере гільдії!
Попри відчайдушний, хоч і приглушений голос Со Мінґі, Лі Сайон проігнорував його, дістав свій квиток і зім’яв його в руці. Спотворене обличчя Со Мінґі, разом із коридором, зникло, поступившись місцем охайній кімнаті очікування.
Прямісінько перед дверима кімнати, згорнувшись на дивані, лежав Ча Відже. Диван здавався замалим для нього — навіть у такій позі його ноги злегка звисали з краю. Ця картина викликала у Лі Сайона неприємні спогади про те, як Ча Відже тієї ночі забився у свою маленьку, обшарпану кімнатку. Йому раптом захотілося попросити Хон Йесона замінити диван на більший.
Коли Лі Сайон беззвучно підійшов ближче, рівне дихання Ча Відже так і не змінилося. Незважаючи на його звичне безсоння, цього разу він, на диво, міцно спав.
Лі Сайон присів навпочіпки, щоб краще пригледітися до обличчя Ча Відже, і простягнув до нього руку. Її тінь впала на акуратні риси чужого обличчя. Його голова здавалася такою маленькою, ніби її і справді можна було б охопити однією рукою. Навіть його згорнутий у клубочок силует здавався меншим, ніж завжди.
Невже Ча Відже завжди був таким маленьким?
Серед цивільних він, можливо, виглядав би високим, але серед мисливців його статура особливо не виділялася. Ча Відже трохи ворухнувся, і м’яке чорняве волосся впало на його очі. Лі Сайон тихо прошепотів:
— Ча Відже.
Він так і продовжив сидіти навпочіпки перед диваном, а його погляд зупинився на злегка прочинених губах. Лі Сайон повільно заплющив очі. Ледь вловимий звук дихання Ча Відже став виразнішим, коли він дослухався уважніше. Варто було йому знову розплющити очі, як його погляд зупинився на чужих грудях, що спокійно здіймалися і опускалися, і на зрідка здригаючихся віях.
Це був рідкісний і такий дорогоцінний момент, що мав зникнути, щойно Ча Відже прокинеться. Лі Сайон сперся підборіддям на руку і уважно розглядав усе, що існувало лише в цій тиші.
І зараз йому була просто необхідна…
…впевненість, міцніша за будь-коли.
У кавʼярні, що знаходилася всередині центру, де проходила Виставка ремісництва, замість звичайних працівників працювали тимчасові робітники-пробуджені. Це дозволяло уникнути багатьох проблем, хоча ця обставина не підлягала розголосу.
Всередину зайшла жінка з довгим світлявим волоссям. Це була Ганібі, одягнена в чорну шкіряну куртку. Вона трохи спустила сонцезахисні окуляри та поглянула на меню.
— Один великий гарячий американо й один великий холодний американо.
— З Вас 20 000 вон.
— От же ж… Похмільний суп навіть дешевший. Ось, тримайте, — пробурмотіла Ганібі, простягаючи картку.
— Давно не бачились, Трутню. Твої смаки стали такими домашніми.
Пролунало зі сторони сонне бурмотіння. Почувши знайомий голос, Ганібі швидко озирнулася. У кутку кавʼярні, закинувши одну ногу на іншу, сидів чоловік із неохайним, напівзавʼязаним волоссям, де змішалися білі та жовті пасма. Його розкута поза й недбала манера розмови справляли враження людини, яка просто вийшла на прогулянку.
Цей чоловік заговорив до неї першим, але тепер відвернувся. Ганібі, яка до цього посміхалася для підтримки свого іміджу, глибоко насупилася, щойно побачила його.
— Курво. Ґю-ґю, що ти, в біса, тут забув?
Чоловік, якого вона назвала Ґю-ґю, Бан Ґюмін, п’ятий номер у рейтингу мисливців Кореї, відкинувся назад і подивився на неї догори ногами, грайливо посміхаючись і попиваючи через соломинку свій напій.
— А як ти думаєш? Прийшов зброю якусь купити.
— Ха, — Ганібі зневажливо пирхнула й схрестила руки. — Не сміши. Всі знають, що тобі заборонено відвідувати Виставку ремісництва.
— Так, але якщо маєш друзів у високих колах, навіть заборони можна обійти.
— Перестань нести нісенітниці. Що ти насправді удумав?
— Та які нісенітниці? Я дійсно прийшов за зброєю.
— Юн Бін у курсі, що ти тут?
— Ну~ Якби він не знав, то я зараз вже сидів у наручниках, а не пив каву.
Бан Ґюмін недбало крутив у руках склянку з коричнуватим напоєм. Схоже, це було сікхе, бо у стакані плавали рисові зернятка. Ганібі пересмикнулася від огиди.
— Повірити не можу… Вони дійсно пустили сюди людину, яка ледь не знищила минулу виставку.
Бан Ґюмін, відомий як Ґю-ґю, який минулого разу влаштував справжній безлад і перетворив Юн Біна на завуча з виховної роботи, поставив на стіл склянку і зробив вигляд, ніби чистить вухо.
— Гей, я взагалі-то тоді битися не хотів. Той хлопець перший почав, а я просто відповів… І, Медонько, коли кореєць б’ється з іноземцем, ти маєш підтримувати корейця. Хіба це не є справжнім патріотизмом?
— Ха… Цей тип з’являється нізвідки й називає мене зрадницею.
Скрегочучи зубами, Ганібі підійшла до Бан Ґюміна й схопила його за комір. Той удавано здивувався й підняв склянку з сікхе. Ганібі зловісно пробурмотіла:
— Гадаєш, можеш робити все, що заманеться, тільки тому що повернувся до Кореї?
— О, невже я спалився?
— Бляха, та ти серйозно… — Ганібі було потягнулася до свого інвентарю, коли раптом пролунала пронизлива сирена. Вони обидва різко обернулися на звук. За стійкою стояв працівник-пробуджений, тремтячи й натискаючи червону кнопку.
— Якого біса? — злобно прошипіла Ганібі.
— Гм, може, то твоя кава вже готова? Як гадаєш, вони вирішили сирену спеціально для тебе використати? — розсміявся Бан Ґюмін.
— Нічого краще не придумав?
На щастя, призначення кнопки стало зрозумілим доволі швидко. Ще до того, як сирена замовкла, до кав'ярні увійшла незворушна постать. Бейдж, що висів на шиї цієї людини, злегка погойдувався.
— Доброго ранку. Що ж, приємний сюрприз бачити вас разом.
— …
— Ну…
Ганібі повільно прибрала руку, а раніше усміхнене обличчя Бан Ґюміна закам'яніло. Наче похмурий жнець, що з'явився на звук сирени, до кавʼярні зайшов Юн Бін, склавши руки за спину і тепло посміхаючись.
— Чому ви двоє не вирішили скористатися кімнатою очікування, яку так старанно розробляв Хон Йесон?
Кнопка, яку натиснув тимчасовий працівник…
— Нею навіть Лі Сайон скористався.
…викликала самого Юн Біна!
