— І хто ж… Дав тобі цей квиток?
Відреагував крутіше, ніж я очікував.
Ча Відже трохи розгубився. Хоча голос, що прошепотів ці слова, звучав м’яко, аура, яку він відчував на своїй шкірі, була зовсім не звичайною.
Ча Відже непомітно озирнувся, намагаючись зрозуміти, чи помітив хтось ще це. Але замість того, щоб вловити чиюсь присутність, він почув несподівано ласкаві, але настирливі слова:
— Не крути очима вбік.
— Гей, ти знову поводишся грубо.
Діявши інстинктивно, Ча Відже лише після сказаного усвідомив свою помилку. Він повільно перевів погляд на Лі Сайона. І в той самий момент, коли їхні очі зустрілися, його думки застигли.
Цей тип божевільний?
По спині пробіг холодок. Фіалкові очі Лі Сайона дивилися на нього, не кліпаючи, без жодного натяку на світло.
[Покерфейс (B) активовано.]
Бляха.
Що ж саме його так розлютило? У Лі Сайона було стільки тригерів, що вгадати, який саме спрацював цього разу, було непросто. Ча Відже не очікував, що все пройде гладко після того, як він зізнався у не такій вже й малій проблемі, але максимум, на що він розраховував, — це саркастичний коментар на кшталт…
О, Ви як завжди.
Замість цього він почув…
— Хіба Ви не хотіли жити спокійно?
Чорна рукавичка сильніше стиснула краватку, злегка підтягуючи її вгору.
— Гм? Тож хто дав Вам квитки? — мʼяко підштовхував його до відповіді Лі Сайон.
Ча Відже досі не розумів, чому той злився, але вирішив відповідати спокійно, щоб не загострювати ситуацію.
— Хіба те, що станеться у майбутньому, не важливіше? Якщо хтось дізнається, то будуть не малі такі проблеми.
— Це Ваші проблеми, а не мої.
— Про що це ти таке говориш? Ми ж потрапимо під удар разом.
— Разом? — Лі Сайон гмикнув. — Ви навіть не кажете мені, хто дав Вам ці квитки. Наче…
Він справді навіжений.
Солодкий аромат, що линув від Лі Сайона, нагадував йому чимось цукрову пудру, якою зазвичай зверху посипають випічку. Ча Відже непомітно стиснув зуби, вдячний своїй навичці Покерфейс. Чи варто було просто сказати, що квитки йому дав Нам Вуджін?
…Ні.
Інстинкти підказували, що це поганенька така ідея. Гостре чуття, яке стільки разів рятувало йому життя, кричало, що згадка про Нам Вуджіна зараз може стати фатальною помилкою. Лі Сайон нахилив голову набік, дивлячись на нього зверху-вниз.
— Не збираєтеся розповідати?
— Ем, Лі Сайоне.
— Гм… Тоді мені доведеться самому вгадати. Дивіться мені прямо у вічі.
— Ти мене спеціально ігноруєш?
— Послухайте мене спочатку. Секретарю необхідно це теж знати.
Лі Сайон злегка підняв підборіддя Ча Відже вказівним пальцем. Їхні погляди зустрілися. Одночасно з цим Лі Сайон повільно застібнув верхній ґудзик сорочки Ча Відже і поправив комір.
— Квитки на Виставку ремісництва продаються в обмеженій кількості на Мисливському каналі. Якщо після Першого каналу залишаються зайві, їх виставляють на Другий канал. Якщо ж ні, то їх неможливо придбати… За винятком тих, що продаються закордон.
Так от як воно працює. Якби він сказав, що купив квиток на Томатному ринку, або збрехав би, що то йому хтось з мисливців віддав за просто так, ситуація б точно вийшла з-під контролю.
— Завдяки цій системі неможливо приховати, хто купив квитки і яку конкретну кількість.
Чужа рука обережно заправила краватку під комір. Кілька швидких рухів — і вузол був просто ідеально зав’язаний.
— Цього разу я придбав чотири квитки. Один для Бе Вонву, один для ще одного члена нашої гільдії, один для себе…
Він затягнув вузол. На мить Ча Відже подумав, що його зараз задушать. Але Лі Сайон вчасно відпустив краватку.
— …І один для Вас.
Чужа рука лагідно поправила його піджак. Тепер Ча Відже виглядав так, наче його бездоганно підготували до важливого заходу, а не щойно майже спробували задушити.
— Інші купили рівно стільки, скільки їм потрібно. Але…
І тут Ча Відже усвідомив дві важливі речі.
— Нам Вуджін на цей раз придбав два квитки.
Перша — Лі Сайон мислить дуже швидко.
— Я все гадав, чому людина, яка ніколи не залишає бібліотеку, раптом вирішила відвідати цю виставку.
— …
— Хочете побитися об заклад?
І друга — Лі Сайон…
— Нумо закладемося, чи прийде сьогодні на виставку Нам Вуджін.
…ну, дуже настирливий.
Ча Відже прибрав руку, якою спирався на стіну поруч із Лі Сайоном. Він важко зітхнув і запустив пальці у своє волосся.
— Ти ж уже знаєш відповідь, тож нащо питаєш?
— Ох…
Голос Лі Сайона знизився, набувши загрозливих ноток.
— Виходить, Ви все-таки говорили із Нам Вуджіном про щось.
— Ні, гей. Це дещо інше.
— І що ж?
Чи варто було розповісти про розмову з Нам Вуджіном щодо його минулого? Точно ні. Це б тільки погіршило ситуацію. Тож Ча Відже вирішив сказати лише частину правди.
— Ти ж сам сказав Нам Вуджіну, що саме я знайшов для нього ті наркотики, так? Тому він і дав мені квитки у якості подяки. Сказав, що це дуже допомогло його дослідженням.
— …
— Мені вони були не потрібні, тож я просто збирався їх викинути. Але у мене не вийшло ні спалити їх, ні позбутися, тому я просто взяв їх із собою. Якби я знав, що пристрій Хон Йесона так зреагує, я б залишив ті кляті квитки у ресторані.
Навіть після пояснень Ча Відже Лі Сайон так і не випрямився. Хоча його гостра аура дещо зменшилася, він все ще косо дивився на Ча Відже.
Бля-яха, цей хлопець все ще дивиться на мене скоса, неначе на Пізанську вежу.
Ча Відже різко потягнувся до маски Лі Сайона. Той миттєво схопив її обома руками. Напруга зникла, поступившись місцем справжньому борюканню за протигаз. Лі Сайон, відриваючи палець за пальцем зі своєї маски, пробурмотів:
— Ви ж це робите, бо більше сказати нічого.
— А хіба ти не той, кому нічого сказати? Стій спокійно.
— Відпустіть. Я йду.
— Лі Сайоне, зніми її.
— Ні.
— Швидко зніми.
— Я сказав – ні, — відповів роздратовано Лі Сайон. — Тоді чому Ви не прийшли разом із Нам Вуджіном?
— Я взагалі не планував сюди приходити. Ти мене шантажем змусив.
— Шантажем? Ха, — Лі Сайон знову скептично гмикнув. — Тільки Ви і можете вважати пропозицію вартістю у декілька мільярдів вон шантажем.
— Ти сказав, що якщо я не поїду в Сондо, то ми тоді на розстріл підемо разом. Взагалі-то я збирався продати квитки на Томатному ринку.
— Ви досі не видалили його?
— Та видалив, придурку! І не тільки його, а й акаунт одразу після того, як отримав сотню повідомлень!
Ча Відже раптово замовк.
Це ж Сондо. Якщо Лі Сайон не брехав щодо системи квитків, то на виставці мало бути набагато більше пробуджених з Мисливського каналу, ніж він спершу очікував. Ча Відже ще раз нагадав собі, що він тут у ролі секретаря гільдії Падо.
І, звісно же, у своєму нинішньому стані він просто не зможе впоратися з непередбачуваними ситуаціями. Звичайний секретар не може силою вибити спогади з іншого мисливця!
Раніше Лі Сайон ще хоч якось ішов йому назустріч, але в такому настрої він навряд чи слухатиме його навіть у рамках нібито «робочих» стосунків і розмов. Що ще гірше — він може просто прикинутися, що не знає Ча Відже. З репутацією злопам’ятного виродка це було цілком у його стилі.
У такій ворожій та небезпечній обстановці йому була необхідна допомога Лі Сайона. А для цього потрібно було розмотати цього хлопа, який немов у крендель зараз скрутився від образи.
Спочатку варто би його заспокоїти.
Але як?
Ча Відже не дуже-то і вмів втішати інших. Колись давно він ще міг миритися з друзями після сварки, але це було ще до Дня Розколу. Настільки давно, що він і пригадати не міг точно той час.
Коли він ще був J, то не мав тих, кого міг би втішити. Більшість конфліктів він вирішував кулаками, а супротивники рано чи пізно мирилися зі своїм положенням. Єдині люди, яких він коли-небудь намагався заспокоїти, це… Той хлопчик і Пак Хаюн.
…Хаюн?
Раптом у його голові спалахнула ідея. Так! Він може заспокоїти Лі Сайона так, як заспокоював Пак Хаюн! Адже Лі Сайон був не настільки вибагливим, як ця дівчинка. Нарешті ситуація почала здаватися не такою вже і безнадійною.
Ча Відже вирівняв голос і відпустив чужу маску. Лі Сайон поглянув на нього з підозрою, але Покерфейс Ча Відже робив його майже невразливим під чужими очима. Він м’яко взяв того за руку.
— Сайоне.
— Що?
Голос Лі Сайона був холодним і настороженим.
— Ви ще щось приховуєте від мене?
Та бляха, чому він настільки кмітливий у такі невдалі моменти…
На щастя, він не прибрав руку. Ча Відже злегка поплескав його по передпліччю, наче переконуючи себе у правильності того, що він планував зробити, і впевнено висловив своє прохання:
— Зніми маску.
Перший варіант — розмова віч-на-віч. Він хотів застосувати трюк, який колись працював із Пак Хаюн. Але Лі Сайон залишався все таким же впертим:
— Ні.
— Я хочу бачити твоє обличчя, коли ми говоримо. Будь ласка, зніми.
— Навіщо?
— Бо хочу з тобою поговорити?
— …
— Я теж злюсь і вважаю, що нам варто поговорити віч-на-віч.
— Ох…
Лі Сайон звузив очі. Його короткий вигук звучав немов знущання, і будь-яка надія, що він все ж зніме маску, одразу випарувалася. Ча Відже заплющив очі.
Перший же млинець нанівець…
Він забув, що чесність — не завжди найкращий варіант для вирішення конфлікту. Отже, доведеться переходити до останнього прийому, який він зовсім не хотів застосовувати. Ча Відже діяв швидко — просто різко і без попередження потягнув Лі Сайона ближче до себе.
— !..
Його міцне тіло застигло. Ча Відже обережно обійняв цього хлопця і поклав підборіддя на чуже плече, прикусуючи нижню губу. Солодкий запах Лі Сайона лоскотав йому ніс. На щастя, той не намагався вирватися.
Але Ча Відже ледве стримувався від того, щоб не здригнутися. Він кілька разів стиснув і розтиснув тремтячі пальці, а потім обережно поплескав Лі Сайона по спині.
— …Гаразд, пробач мені.
Його останнім варіантом було беззаперечне вибачення.
