Том 1. Розділ 60

Переклад непрофесіональний, можуть бути помилки, тому, якщо помічаєте – пишіть.

Всі новини з перекладом можна глянути у тг каналі: Silarobdh
——————————————


Лі Сайон забув про непорушний закон світу: «Вперше важко, вдруге – легко». І тепер він застряг у нескінченному колооберті жесту пальцями.

Щоразу, коли Сайон робив жест, Ха Ін захоплено вигукувала:

— Ще раз!

І він повторював.

— Ще раз!

І знову.

Бачити перед собою людину з екрану телевізора, та ще й спостерігати за її виступом у реальному часі – це справжнє диво. Навіть після двадцяти повторень ентузіазм Ха Ін не згасав.

Сайон зітхнув і, повторивши жест, подумав:

‘Хіба ти не боїшся отрути?’

Більшість людей не наважувалися навіть наблизитися до нього. Навіть попри те, що він завжди носив протигаз, спеціальні протиотруйні рукавиці, розроблені Хон Єсоном, і мав при собі антидот, вони все одно тримали дистанцію.

Сайон не заперечував. Ба більше, він був тільки за. Йому доводилося бути постійно насторожі, адже варто було бодай на мить забутися – і людина поруч могла загинути. Тому було лише легше, коли всі трималися подалі.

Але Ха Ін і Ийдже були іншими.

— Ще!

Як тільки він чув це слово, його рухи ставали автоматичними, а думки розсипалися в хаотичні потоки.

Ха Ін ще зовсім дитина. Ймовірно, вона не до кінця розуміє, чому Сайон ніколи не знімає рукавичок і носить протигаз. Або ж розуміє, але не усвідомлює реальної небезпеки. Діти бувають відчайдушно сміливими.

Але Ийдже не є дитиною. Він уже одного разу мало не загинув від отрути Сайона. Але навіть після цього може без жодних вагань схопити його за руку, ніби нічого страшного не сталося. Він дорослий і добре знає, яким жорстоким буває світ.

Сайон не міг цього зрозуміти. Але чи було це тягарем для нього…?

‘Ти ж мало не помер.’

Ні. Це було не так вже й погано.

Звісно, часом це ставало виснажливим й напруженим. Перед очима все ще стояв яскравий спогад, де Ийдже захлинається кров’ю.

Вперше з моменту пробудження своїх сил Сайон відчув справжній страх. Він не міг збагнути, чому антидот не подіяв. У його голові не виникло жодного логічного запитання.

Було лише одне: Ча Ийдже не повинен померти. Він не може дати йому померти.

Ця думка заглушила все інше.

Нічого більше не мало значення. Ні цінність, ні захмарна ціна божественного напою, здобутої у першокласному підземеллі. Він використав це на Ийдже без найменших вагань.

Бо єдине, що мало значення…

— Ще, ще!

Ха Ін дуже наполеглива.

Поки Сайон повторював жест, до них підійшов хлопчик у білому халаті. Його шкіра була гладкою, немов була з ніжної, білої порцеляни. Але насправді це був не хлопчик, а…

— Лі Сайоне.

Маріонетка, створена італійським лялькарем, якого Нам Уджін колись врятував. Вона дивилася на Лі Сайона виразним, але беземоційним поглядом.

— Ха Ін, йди читай свою книжку.

— Ех…

Дівчинка надула губи й завагалася, переводячи погляд то на маріонетку, то на Лі Сайона. Але, зрештою, неохоче попрямувала до полиць із дитячими книгами. Її поведінка зараз контрастувала з тим, як наполегливою вона щойно була.

‘Розумна лише тоді, коли це дійсно потрібно…’

Сайон на мить згадав Ийдже, але одразу ж похитав головою, відганяючи зайві думки. Переконавшись, що Ха Ін влаштувалася з книжкою, він коротко кивнув.

— Говори.

Маріонетка почала доповідь рівним, механічним голосом:

— Я тут, щоб повідомити про ситуацію. Пацієнт, якого ви привели на консультацію, завершив прийом. Майстер зараз обирає метод лікування.

— Стан? – коротко запитав Сайон.

— Майстер діагностував ревматоїдний артрит*. Симптоми вперше з’явилися на руках, але через затримку з лікуванням поширилися на коліна.

*Ревмато́їдний артри́т – системне захворювання сполучної тканини з переважним ураженням дрібних суглобів за типом ерозивно-деструктивного поліартриту неясної етіології зі складним автоімунним патогенезом.

— Лікування?

— Якщо поєднати медикаментозну терапію та систематичний контроль, можливе значне покращення. Майстер рекомендує зосередитися на зменшенні болю та контролі стану, щоб він не заважав повсякденному життю, а не зосереджуватися на повному одужанні.

— Без застосування здібності?

— Так. Оскільки хвороба виникла природним шляхом і відповідає законам реального світу, майстер не може її вилікувати.

— …

Сайон кивнув, запам'ятовуючи інформацію. Маріонетка трохи нахилила голову й додала:

— Надіслана вами велика кількість PRO-009 добре послужила нам. Майстер просив передати вам подяку.

PRO-009 – тимчасове кодове ім’я для препаратів, за які Ийдже ризикував життям.

З кожним новим дослідженням ці речовини змінювалися, ставали дедалі складнішими та потужнішими. Кожна нова варіація отримувала оновлений номер, і ця, дев’ята за рахунком, відрізнялася настільки, що її визнали найсильнішим і найнебезпечнішим зразком.

Маріонетка додала:

— Майстер рекомендує вам відвідати лабораторію, щоб переглянути результати аналізу. За дитиною тим часом доглянуть бібліотекарі.

— …

Сайон холодним поглядом подивився на маріонетку-хлопчика, що стояв перед ним.

Пропозиція була цілком логічною, але не критично необхідною. Він міг отримати детальний звіт і пізніше. Чому ж Нам Уджін так наполягає на його особистому візиті?

— Гаразд.

Якими б не були його приховані мотиви, Уджін не міг зашкодити ані йому, ані Ийдже. Усвідомлюючи це скоріше раціонально, ніж через довіру, Лі Сайон повільно попрямував до лабораторії.

***

— …Ця хвороба виліковна, але вона потребує дисципліни. Можна порівняти з діабетом: вам доведеться бути обережним усе життя.

Кабінет Уджіна ховався глибоко всередині лабіринту з книжкових стелажів. Пройшовши через напів темні коридори, заповнені книгами, металеві двері відчинилися, відкриваючи звичайний лікарський кабінет.

Літня жінка, яку притримував робітник гільдії, попрямувала до зали фізіотерапії, залишивши в кабінеті лише Уджіна та Ийдже. Лікар клацнув ручкою й продовжив:

— Моя здібність може лікувати лише ті травми, що підпадають під закони системи… Вибачте, що не зміг повністю вилікувати її.

— Ні, я вже вдячний за цю консультацію.

Ийдже нерішуче запитав:

— До якої лікарні їй звертатися надалі? Вона ж не може щоразу приходити сюди.

— Так, мій графік доволі нестабільний, тому я не зможу приймати її постійно. Але…

Уджін щось надрукував на клавіатурі, потім узяв жовтий стікер, записавши на ньому назву лікарні. Це був університетський медичний центр у самому серці Сеула.

— Я зв’яжуся з ними, тож відтепер вона зможе лікуватися там.

— О, дякую.

— Не треба платити ні за прийоми, ні за ліки. Усі витрати покриє гільдія Севон.

— Га? Чому?

Ийдже здивовано підняв погляд. Це була їхня перша зустріч – чому ж Нам Уджін бере на себе витрати за лікування незнайомої людини? До того ж, ревматоїдний артрит не був рідкісним захворюванням.

Уджін не поспішав відповідати. Натомість він уважно подивився на Ийдже своїми прозорими, білими очима.

— Тепер, коли моя робота як лікаря завершена, дозвольте представитися як мисливець.

Він повільно моргнув білими очима й продовжив:

— Я Нам Уджін, сьомий у національному рейтингу. Лідер гільдії Севон і власник цієї бібліотеки. А ви Ча Ийдже?

— Так.

— Ви – “напарник” Лі Сайона.

— …

Очі Ча Ийдже ледь помітно звузилися. Уджін зберігав ту ж ввічливу усмішку, яку дарував літній жінці.

— Не обов’язково відповідати. Сам ваш прихід сюди є відповіддю.

Це була тверда заява, а не припущення. Ийдже на мить задумався над його словами.

— Чому моя присутність тут – відповідь?

— …Лі Сайон раніше нікого не приводив. Ви – перший, хто прийшов сюди завдяки йому.

Уджін підвівся й поглянув на Ийдже зверху вниз.

— Прогуляємось?

Ийдже без зайвих слів підвівся. Як тільки Уджін зробив крок уперед, білий консультаційний кабінет зник, і їх оточив блакитний сад.

Запах трави, легкий вітерець – усе було немов реальне. Ийдже мимоволі відзначив, що, мабуть, це була здатність Уджіна. Той ішов уперед і неквапливо говорив:

— З дня розлому мене глибоко цікавить цей змінений світ. Що таке система? Що таке розлом? Звідки з’являються монстри?

Ці питання хвилювали всіх. Але ні в Південній Кореї, ні в усьому світі, зокрема й у Ийдже, не було на них чітких відповідей. Нам Уджін, схоже, їх і не очікував, бо продовжив говорити:

— Я збираю всю можливу інформацію, аби знайти відповіді. І з Лі Сайоном у мене налагоджена співпраця.

— Зрозумів.

Під їхніми кроками м’яко рипіла волога трава. Раптом Уджін зупинився.

— Здається, вас це також цікавить.

— …

— Тоді… як вам така історія?

В його, сповнених білим світлом очах, відбивалося обличчя Ийдже.

І він, дивлячись прямо на нього, вимовив:

— Лі Сайон був піддослідним у лабораторії «Прометей».