Не тільки волосся, але і райдужка очей Нам Вуджіна були чисто білими. Привітавши Лі Сайона легким кивком, він перевів погляд на Ча Відже, бабусю та Пак Хаюн, які стояли позаду. Його білі очі за сріблястою оправою окулярів уважно вивчали трійцю, ніби оцінюючи їх, а потім він вклонився.
— Приємно познайомитися. Ви — пацієнтка Чхве Пільсун і її опікун Ча Відже, так?
— Ах, так. Все правильно.
Ча Відже теж чемно вклонився у відповідь. Він очікував, що Нам Вуджін буде близьким знайомим Лі Сайона і тому трохи напружився, але цей чоловік виглядав доволі розсудливим, що його трохи заспокоїло. Нам Вуджін випрямився і глянув на годинник на зап’ясті.
— Ну що ж… Почнемо консультацію? Час — річ дуже цінна. Я проведу вас до кабінету.
— Ми же можемо взяти Хаюн із собою?
— Так, звичайно.
Ча Відже занепокоєно перепитав, але, схоже, та, про кого йшлося, не цікавилася розмовою дорослих взагалі.
Пак Хаюн із захопленням озиралася довкола, її голова крутилася у різні боки, ніби вона намагалася оглянути все у цю секунду й одразу. Здавалося, що вона вперше бачила настільки величезну бібліотеку. Навіть для Ча Відже це видовище було досить вражаючим. Пак Хаюн із цікавістю спостерігала за якимось бібліотекарем, який поспіхом котив візок із книгами.
Вона точно хоче прокататися на ньому…
Ча Відже роздумував, як скоро йому доведеться ловити Пак Хаюн, якщо вона все ж вирішить стрибнути на візок, і раптом його погляд зустрівся з очима Нам Вуджіна. Той ледь помітно всміхнувся.
— Хаюн, здається, більше хоче оглянути нашу бібліотеку, ніж іти в кабінет. Як гадаєте?
— …Мабуть, Ви праві.
— Тоді, можливо, нехай вона тут залишиться? Один із наших мисливців за нею догляне.
— Ой, та не треба, я і сама можу впоратися…
Літня жінка махнула рукою, але Нам Вуджін м’яко та водночас твердо відповів:
— Ви, можливо, почуваєтесь зараз добре, але кабінет знаходиться досить далеко. Для Ваших ніг буде краще, якщо Вам з цим допоможуть. Ну ж бо…
Здавалося, його досвід роботи з літніми пацієнтами в лікарні зараз давався взнаки. Поки Ча Відже відзначав це про себе, Нам Вуджін розвернувся, натякаючи їм слідувати за ним. Один з бібліотекарів з жовтою пов’язкою на плечу обережно підтримав бабусю.
Ча Відже глянув на Лі Сайона, який стояв трохи позаду.
— Лі Сайоне, а ти?
— Я ж не маю з Вами йти, чи не так?
— Це так, але…
Перед тим як піти слідом за бабусею, Ча Відже зиркнув на Пак Хаюн, яка тепер уже явно була готова бігати між стелажами. Ця дівчинка… Ча Відже схопив Лі Сайона за руку і підтягнув трохи ближче до себе.
— Гей, Сайоне.
— …
Лі Сайон, у своєму звичному протигазі, мовчки глянув на Ча Відже. Чужий погляд здавався дещо дивним, але він проігнорував це й тихо прошепотів йому на вухо:
— Можеш наглянути за Хаюн?
— …
За лінзами протигаза у фіалкових очах на мить промайнуло очевидне роздратування.
— Я схожий на няньку?
— Зовсім ні, я і сам не хочу тебе про це просити, але просто поглянь на неї.
Ча Відже вказав на Пак Хаюн. Її увага змінювалася щомиті. За останні двадцять секунд її голова повернулася від книжкової полиці до бібліотекаря, до візка з книгами, знову до бібліотекаря, потім назад до книг і так далі, не зупиняючись ні на чому. Ча Відже пробурмотів собі під ніс:
— Думаю, поки бабуся буде на консультації, то вона вже встигне загубитися тут.
— …
— Просто побудь поруч з нею, щоб вона не загубилася. Це все, про що я прошу.
— …
Лі Сайон мовчки поглянув на Ча Відже, який спокійно зустрів його погляд за лінзами протигазу. Після кількох секунд тиші Лі Сайон коротко кивнув. Ча Відже широко всміхнувся й поплескав його по спині.
— Дякую. Я скоро повернуся!
І тоді він швидко попрямував за бабусею.
…І чому його поплескування по спині таке болюче?
Це був різкий біль, який Лі Сайон не відчував вже дуже давно. Він потер місце, куди його вдарив Ча Відже, а потім повільно пішов слідом за Пак Хаюн, яка вже встигла зникнути між книжковими полицями.
Вона сиділа навпочіпки перед нижнім стелажем і витягнула товсту книгу у твердій палітурці, розміром майже з її передпліччя. Лі Сайон кинув короткий погляд на назву.
«Т-0783. Звіт про фізичні експерименти»
Це точно не було підходящим чтивом для дев’ятирічної дитини. Як вона взагалі примудрилася обрати саме цю книгу? Чи це через те, що вона племінниця Ча Відже? Судячи зі всього, вона теж не була звичайною дитиною. Лі Сайон швидко підійшов і заговорив до неї:
— Гей, мала.
— …
Жодної реакції, але слух, як він знав, у неї мав би бути в нормі. Лі Сайон злегка насупився й виправив себе:
— …Пак Хаюн?
— Що?
Тільки тоді вона підняла на нього свої великі очі. Ах, то вона просто спеціально проігнорувала його, бо не любить, коли її називають «мала». Лі Сайон кивнув на книгу в її руках.
— Твій дядько не зрадіє, якщо ти це прочитаєш.
— А про що ця книжка?
— Про те, що точно не сподобається твоєму дядькові.
Здавалося, ця дитина терпіти не могла, коли до неї ставилися, як до малечі. Тож замість того, щоб прямо сказати «Тобі не можна це читати», Лі Сайон просто зазначив, що це не сподобається її дядькові. Якщо комусь щось заборонити, це лише зробить заборонене ще привабливішим.
На кругленькому обличчі Пак Хаюн промайнув задумливий вираз. Лі Сайон помітив бібліотекаря, що проходив повз, і кинув йому:
— Гей.
— Так? Ах, лідере гільдії Лі Сайон. Чим можу Вам допомогти?
— У вас тут є щось більш підходяще для цієї дитини?
Лі Сайон ледь помітно вказав на Пак Хаюн. Бібліотекар усміхнувся й люб’язно повів їх до іншої секції.
— Ах, у нас є куточок з дитячими книжками ось там. Також є секція з освітніми коміксами.
Хоча Лі Сайон відвідував цю бібліотеку безліч разів, він і гадки не мав, що тут є дитячі книжки та і до того ж комікси. Всі книги тут, мабуть, були тими, що колись читав Нам Вуджін. Сьогодні Лі Сайону довелося все ж оцінити його жагу до знань.
Поглянувши на маленьку фігуру поруч, Лі Сайон сказав:
— Думаю, твоєму дядькові сподобається, якщо ти почитаєш освітній комікс.
— Гм-м…
— У цій книзі все одно немає картинок.
— …
Ну, за винятком розтину людей або монстрів, що піддавалися експериментам. Лі Сайон вирішив все ж не казати це. Пак Хаюн помовчала пару секунд, а потім із сумним зітханням поставила ту книгу назад на полицю.
— Де тут комікси?
Гаразд. Лі Сайон задоволено всміхнувся й попрямував за бібліотекарем.
Секція, до якої їх привели, була дитячим куточком з невисокими полицями, заповненими яскравими книжками. На підлозі лежали м’які килимки, а в куточках були великі плюшеві іграшки.
Тут їй точно сподобається.
Пак Хаюн, що хвилину тому виглядала похмурою, тепер захоплено розглядала книжки. Лі Сайон попросив у бібліотекаря стілець і сів так, щоб добре бачити дитячий куточок, але зрештою заплющив очі й схрестив руки на грудях.
Щойно настала тиша, він вирішив, що можна трохи розслабитися, проте маленька фігура обережно підійшла до нього. Лі Сайон ледь відкрив одне око, поглянув униз і побачив там Пак Хаюн.
— …
— Ем, слухайте…
Її великі очі сяяли захватом, прямо як тоді, коли вона вперше побачила цю бібліотеку. Зустрівшись з нею очима, Лі Сайон передчував щось недобре. Пак Хаюн широко розставила пальці на одній руці, а іншою накрила їх у формі «V» — точнісінько так, як це робив Лі Сайон у соціальній рекламі.
— Це ж Ви так зробили на телебаченні, та?
— …
— Можете зробити для мене так ще раз?
Очі Пак Хаюн блищали від очікування. Він подумав, що якщо просто зробить це раз, вона втратить інтерес і повернеться до книжок. Це не було вже такою великою проблемою… Хоч Лі Сайон і не особливо палав бажанням це робити, але все ж піддався бажанню малечі. Він зітхнув і показав той самий жест з реклами. Але, як виявилося, Пак Хаюн була доволі суворою суддею.
— Не так!
Її круглі очі світилися непохитною рішучістю. Лі Сайон відмахнувся від неї.
— Я зробив все, як ти і хотіла. Тож йди вже читати.
— Ні-і-і, ще разочек! Ну, будь ласочка?
Лі Сайон коротко зітхнув. Він повторив жест, сподіваючись, що на цей раз вона залишиться задоволеною. Але його надії у мить розбилися вщент, коли Пак Хаюн вперто заявила:
— Ще раз!
— Йди читати.
— Всього один разочек.
Ти ж сказав, що я маю просто за нею наглядати, щоб вона не загубилася, чорт забирай…
У цей момент Лі Сайон відчайдушно сумував за Ча Відже.
