Відтоді як Ча Відже почав готуватися до Кваліфікаційного мисливського іспиту, відвідувачі стали піклуватися про нього у відповідь за те, що той продовжував працювати у ресторані похмільного супу.
Вони часто заходили і передавали йому шоколадки й енергетичні напої, щоб допомогти хоча б таким чином з підготовкою. І Ча Відже не відмовлявся від цих маленьких подарунків. Постійні клієнти ресторану, які зазвичай лише вдавали, що приходять сюди виключно заради їжі, виявилися напрочуд турботливими у такі моменти.
До того ж у сьогодення 30-годинне очне навчання можна було пройти онлайн, подавши відповідні документи у бюро. Та і одна мисливиця-держслужбовиця, Ян Хеджін з Бюро управління розломами, охоче взялася допомогти з усіма документами. Щойно вона дізналася про ситуацію, то витягла з інвентаря ноутбук з наліпкою Бюро управління розломами та почала майстерно заповнювати всі папери. Вона швидко друкувала, не випускаючи з рота зубочистку.
— Всі ми знаємо, що півставник працює майже без вихідних. Тож яким чином він взагалі може виокремити час для очних курсів?
— Отож-отож.
— Якщо чесно, години очки їм і справді треба скоротити.
— Зараз мисливці й так добре з усім цим ознайомлені, бо постійно бачать і чують ті соціальні реклами. Тож, не бачу сенсу у таких тривалих заняттях… Але бюро ніколи не слухає наші пропозиції щодо зменшення годин базової освіти.
Турбота про Ча Відже поступово перетворилася на нарікання на керівництво. Здавалося, що навіть Ян Хеджін, яка обіймала доволі високу посаду в Бюро управління розломами, мала чимало власних претензій до цієї системи. Врешті-решт вона гучно натиснула клавішу «Enter» і відсунула від себе ноутбук.
— Готово! Між іншим у тебе ж є ноутбук?
— Та ні, немає.
— Тоді я сама надішлю ці документи на пошту відповідного відділу. Завдяки ним ти зможеш проходити всі 60 годин занять онлайн. Просто муть у разі потреби лекції. І успіхів!
— Дякую.
Ян Хеджін, продемонструвавши силу бюрократичного професіоналізму, ефектно залишила ресторан. Чи це була сила товариської солідарності? Ча Відже чомусь стало так тепло на душі.
Як тільки питання з курсом вирішилося, у ресторані з’явився Бе Вонву і поставив на стійку коробки з новим ноутбуком і телефоном. Хоча хвиля подарунків на честь його пробудження вже прокотилася рестораном, заборона на прийняття подарунків досі діяла. Тож погляд Ча Відже зупинився на аркуші-А4 з роздрукованим попередженням про це.
— Ні-ні, це не від мене, працівнику!
— А від кого ж тоді?
— Це подарунок від нашого лідера гільдії. У вас, як-не-як, дуже близькі стосунки.
Обличчя Ча Відже помітно спохмурніло. З моменту їхньої неочікуваної зустрічі в ліфті Бе Вонву чомусь вирішив, що він з Лі Сайоном у надзвичайно близьких стосунках. І, головне, сенсу пояснювати то все зараз не було. Бе Вонву серйозно продовжив:
— Я придбав його за знижкою для працівників, тому ноутбук зовсім недорогий. Просто прийми його.
Розбитий телефон після інциденту в порті Інчона — це ще можна було зрозуміти, але навіщо ж було купляти ноутбук? Ча Відже глянув на Бе Вонву з недовірою, але той залишався незворушним. Як завзятий шанувальник ресторану похмільного супу, він не міг допустити, щоб заклад втратив свого працівника, і продовжив наголошувати на своїй невинності.
— І я всього лише курʼєр. Щось типу космічного курʼєра. Отакі от пироги.
— …
— Тож, якщо ти комусь і захочеш заборонити вхід у цей ресторан, то це має бути Сайон, а не я!
Це був натяк у разі чого не чіпати його. Ганібі та інші мисливці, які спостерігали за цією сценою, засміялися і почали дражнити його.
— У-у-у, та це жалюгідно, Захисничку!
— Ну, хоч ти не клич мене мисливським імʼям!
Поки Ганібі та Бе Вонву сперечалися, Ча Відже відсунув коробки у сторону.
— Це, звісно, дуже мило, але, вибачте, мені дещо ніяково приймати такий дорогий подарунок.
— Та скористайся ним під час підготовки до іспиту, а потім просто продай на Томатному ринку як майже новеньку річ.
— …
При такій невдалій згадці про Томатний ринок у Ча Відже сіпнулося плече через поганенькі такі спогади. Бе Вонву самовдоволено потер ніс.
— То між іншим мені Сайон порадив. Цей хлоп і справді розумняха.
Чи не спеціально Лі Сайон це сказав, щоб допекти Ча Відже? А безтурботний Бе Вонву навіть не помітив підтексту. Ганібі, накручуючи пасмо світлявого волосся на палець, раптом запитала:
— До речі, чим це Сайон в останні дні зайнятий? Давно його щось тут не видно.
Ча Відже теж було цікаво. Після тієї зустрічі в ліфті Лі Сайон жодного разу не заглядав до ресторану. Тож він припускав, що той був зайнятий справами з наркотиками та тими наркоторговцями, яких Ча Відже «привів» тієї ночі до гільдії. Мабуть, він навіть сумував за його личком. Хіба що зовсім трохи. Сам того не усвідомлюючи, він уважно прислухався до слів Бе Вонву.
— Не знаю, він зараз дуже зайнятий. Спіймав купу підозрілих типів. Я його теж якось не бачу в останні дні.
— Але ж ловити злочинців — це робота бюро. Чому цим займається Сайон?
— Отож бо.
— Цей хлопець…
Зрештою Ча Відже прийняв ноутбук і телефон з умовою, що поверне їх пізніше. Під час змін у ресторані він вимикав звук на онлайн-лекціях і самостійно готувався до іспиту, переглядаючи тестові завдання з посібника.
Завдяки підтримці постійних клієнтів Ча Відже зміг вивчити цілих три томи екзаменаційних питань минулих років. Під час старанної підготовки до іспиту здавалося, що час плинув то надто швидко, то до нудоти повільно.
Нарешті настав день Кваліфікаційного мисливського іспиту.
Ча Відже зайшов до середньої школи, яка була зазначена як його екзаменаційний центр, і зайняв місце. Клас виявився набагато краще обладнаним, ніж ті, що він смутно пам’ятав зі своїх шкільних років.
Оскільки всі екзаменовані були пробудженими, у класі знаходилося не так вже і багато людей. Наглядачем на іспиті був мисливець з Бюро управління пробудженими. Коли роздали екзаменаційні зошити, Ча Відже глибоко вдихнув.
Дзі-інь—
Пролунав дзвінок, що сигналізував про початок іспиту. Наглядач глянув на годинник і пробурмотів:
— Так, можете починати тест.
У той момент, коли Ча Відже перегорнув титульний лист екзаменаційного зошита, його очі затремтіли. Він добре чув відчайдушні зойки інших пробуджених. І це було цілком очікувано.
Питання повністю відрізняються від пробних тестів!
Попередні екзаменаційні питання здебільшого вимагали заучування положень Спеціального закону про пробуджених. Здавалося, ніби екзаменатор цього тесту був фанатиком цього кодексу і прагнув вбити його в голову кожного майбутнього мисливця.
Але тепер перше ж питання кардинально відрізнялося від усього, що він зазубрив! Судячи з відчаю навколо, Ча Відже був далеко не єдиним, кого це приголомшило. Очевидно, що екзаменаційна комісія цього місяця вирішила перевернути формат тесту догори дриґом. Він стиснув зуби.
Бляха, я же вчив усі прецеденти тих законів…
Уся його підготовка пішла коту під хвіст. Але раз він уже був тут, то мусив так чи інакше вирішити цей тест. Неохоче він почав читати питання.
І тоді…
Чому… Це так легко?
Ча Відже розгубився від того, як просто йому давалося кожне запитання. Інші екзаменовані судомно ставили випадкові галочки у бланках відповідей, а його рука буквально літала над екзаменаційним зошитом.
Більшість запитань стосувалися характеристик і поведінкових особливостей різних монстрів. Іншими словами це була саме та сфера, у якій Ча Відже, як колишній експерт з підземель і розломів, не мав рівних! У минулому J, а нині Ча Відже, був майстром практичних знань, з яким не могли зрівнятися ті, хто просто завчив дурну теорію. З посмішкою на вустах він швидко впорався з тестом, ретельно перевірив відповіді та заповнив бланк.
Той, хто складав ці питання, доволі цікавий персонаж…
Подивившись на годинник, Ча Відже побачив, що до кінця іспиту залишалося ще 30 хвилин. Вирішивши скористатися рідкісною нагодою і відпочити, він приліг на стіл.
Невдовзі зазвичай людна забігайлівка стала ще більш переповненою, адже саме сьогодні мали оголосити результати кваліфікаційного іспиту їхнього улюбленого працівника. Постійні відвідувачі тишком-нишком поглядали на Ча Відже, який швидко рубав часник, і перешіптувалися:
— Кажуть, цей іспит був найскладнішим за всю історію. Як гадаєш, він зміг скласти?
— Ех, новачок з нашої гільдії повернувся звідти, ледь не плачучи. Жодного питання з пробних тестів не було. Все про якихось невідомих монстрів…
— Та що ти кажеш? Як взагалі людина, яка жодного разу не була у підземеллі, має знати хоч щось про монстрів?
— Отож-отож. Наш хлопець вивчив он ті всі закони вздовж і впоперек і міг би навіть судові справи вести замість кар’єри мисливця… Бідося.
Хтось вдавано витер сльози рукавом, а інший тихо запитав:
— А хто цього місяця складав тест?
— Ґю-Ґю, той що 5 ранг.
— Ого. Оцей дивак? Коли він тільки встиг скласти питання, якщо навіть у Кореї не з’являється?
— Хто зна. Але, здається, нам доведеться втішати працівника…
Постійні клієнти виглядали більш пригніченими, ніж сам Ча Відже, який складав іспит. У цей момент у нього завібрував телефон. Гостровухі мисливці миттєво визначили джерело звуку — то був телефон у кишені його фартуха. Напевно, прийшли результати іспиту! Ча Відже, який був повністю зосереджений на нарізанні часнику, не поспішаючи, відклав ніж і дістав телефон.
Ковть. Мисливці намагалися вдати, що не стежили за кожним його рухом.
— …
Ледь помітна, м’яка усмішка з’явилася на вродливому личку Ча Відже. Невже він з першого разу склав цей пекельно-складний, безпрецедентний іспит на звання мисливця? Всі відвідувачі перезирнулися. Нетерпляча Ганібі схвильовано запитала:
— Ну що, Ча Відже? Ти склав?
Він ніяково почухав щоку й кивнув.
— Так, склав.
— Та ну, що, з першого разу?
Гул розмов миттєво пробігся рестораном.
— Ого… Та наш напівставник — справжній талант, а не просто кухар у забігайлівці!
— Вітаємо!
— Вітаннячка нашому працівнику! Ми тобою дуже-дуже пишаємося!
На чиєсь вигукнуте привітання м’яка усмішка Ча Відже ледь сіпнулася.
А ось цей мудак ті слова на банері підбирав…
Мисливці швидко обступили його, аби висловити свої щирі вітання. Він склав іспит і до того ж визначив винуватця, який на його пробудження банер замовив. Ча Відже задоволено посміхнувся та ввічливо подякував кожному з них. У цей момент телефон знову завібрував. Ча Відже глянув на екран.
Лі Сайон: мої вітання.
Вперше за довгий час з ним зв’язався Лі Сайон.
