Том 1. Розділ 45

Переклад непрофесіональний, можуть бути помилки, тому, якщо помічаєте – пишіть.

Всі новини з перекладом можна глянути у тг каналі: Silarobdh
——————————————


Ийдже обережно поставив фарбу для волосся на стіл і щиро вклонився.

— Це дійсно корисно для мене… Дякую.

— Я знала, що вам сподобається.

Ганібі прийняла позу, як на упаковці з фарбою. Цього разу Ийдже також щиро заплескав у долоні. Насолоджуючись увагою, вона раптом щось згадала.

— О, до речі, вінок із рису теж чудової якості. Я доплатила, щоб взяти преміум рис із Ічхона. Як тільки зранку почула новину, разом із керівником команди Ханом...

— Де ви почули цю новину?

Ийдже це зацікавило найбільше. Де Ганібі й керівник Хан, які першими надіслали вінок, дізналися про це? А що до інших мисливців, які прийшли, вдаючи, що несуть подарунки, але насправді намагалися переконати його не закривати ресторан? Ганібі, широко розкривши очі, невдовзі з розумінням кивнула.

— Керівник Хан, поясніть.

— Так, зрозумів.

Керівник Хан поправив окуляри й почав пояснювати:

— Гільдії ставлять інформаторів чи розвідників у центрах пробудження, що дозволяє швидко й ефективно знаходити таланти. Якщо виявляють перспективного кандидата, про це одразу повідомляють і починають готувати ґрунт для його вербування.

— Не думаю, що я настільки перспективний.

— Як ви можете так казати? Ча Ийдже-нім, ви той, кого наша гільдія хотіла бачити у своїх рядах ще до вашого пробудження.

Керівник Хан говорив впевнено. Ганібі додала до пояснення:

— Зазвичай розвідники слідкують лише за державними центрами, правильно? Вони майже не зважають на тимчасові центри, як-от у Кванджин-гу, бо рівень їх перевірки значно нижчий.

Це мало сенс. Пробуджені хотіли похизуватися своїми здібностями та отримати вищі оцінки, тому ретельно перевірялися саме в державних центрах. Керівник Хан продовжив:

— Але потім, прямо посеред міста й без жодного попередження – у тимчасовому центрі Кванджин-гу з’явився розлом. Усі одразу звернули увагу на це місце. Це стало питанням суспільного резонансу.

Звісно ж, якщо несподівано з’явиться розлом, який навіть бюро управління розломами не зміг передбачити, це викличе тривогу. До того ж, він виник у центрі пробудження, тому увага до цього місця була неминучою.

— Усі почали збирати інформацію. Тоді ми знайшли ім’я Ча Ийдже у списку тих, хто вижив.

Отже, якби не той розлом, він міг би спокійно зареєструватися й непомітно піти, як і планував.

Слухаючи це, Ийдже відчув, як на чолі пульсує вена, а всередині закипає обурення. За словами керівника Хана, усе зіпсував той клятий розлом. Ефект метелика від нього виявився настільки масштабним, що врешті-решт Ийдже опинився на фан-зустрічі в ресторані.

‘Клятий розлом.’

Фан-зустріч завершилася годину тому. Ийдже навіть не думав розбирати подарунки, а просто пішов на кухню готуватися до вечірньої зміни. Втома накочувала хвилею.

А тут ще й Чонбін, вічно зайнятий, з’явився особисто, остаточно вичавлюючи залишки його енергії.

— Вітаю! Із пробудженням!

Чонбін простягнув йому конверт із логотипом бюро з управління пробудженими. Він виглядав настільки офіційно, що Ийдже навіть торкатися його не хотів. Зі свого кута, сьорбаючи похмільний суп, Бе Вону буркнув:

— Це що, повістка? Попередження? Чи, може, штраф?

— Ха-ха, ну що ви…

‘Схоже, він таке вже отримував.’

Відтінок у голосі видавав людину, що має досвід у таких справах. Ийдже взяв конверт із невимовною нехіттю. Він виявився важчий, ніж очікувалося, наче всередині ховалося щось справді серйозне. Чонбін усміхнувся своєю незворушною усмішкою.

— Відкриєте? Там усе, що вам знадобиться.

‘Та дякую, не треба.’

Але руки вже механічно розривали край. Як і передбачалося – нічого хорошого.

[Базовий посібник для новачків-мисливців]

[Путівник з податків для мисливців]

[Соціальні гарантії для пробуджених]

[Один дотик! Як користуватися ринком мисливців]

[Спеціальні закони для пробуджених: коротко]

Брошури та товсті довідники, що більше пасували б якійсь державній установі, посипалися на стіл. Збоку почулося стримане хихотіння інших мисливців. Чонбін, однак, і далі незворушно усміхався.

— Зазвичай після реєстрації мисливця вам усе це пояснюють у бюро. Але через… ну, непередбачений інцидент ви пропустили процедуру. Тож я приніс лише найголовніше.

‘Якщо це лише основне, то бути мисливцем нині – нестерпно важко.’

Ийдже важко зітхнув.

— Перегляньте у вільний час. Якщо щось буде незрозумілим чи складним, звертайтеся будь-коли.

Чонбін витягнув із кишені піджака свіжу візитівку й поклав її поверх брошур.

[Бюро з управління пробудженими, Група оперативного реагування №1]

[Керівник групи Чонбін]

Для мисливців без зв’язків та покровителів такий контакт був би справжнім подарунком. Чонбін, відомий завдяки безлічі соціальних реклам, насправді був мисливцем S-класу, четвертим у рейтингу Кореї. Далеко не кожен міг так просто отримати його визитівку.

Будь-хто на місці Ийдже розчулився б до сліз…

‘Я просто залишу її запечатаною.’

Але тільки не він.

У цей момент Бе Вону впевнено підвівся.

— Ось чому урядовці нікуди не годяться! Називають це подарунком, а насправді просто навалюють навчальними матеріалами! Хлопці, заходьте!

Плескання в долоні – і двері ресторану відчинилися. Всередину хлинули люди, озброєні різноманітним спорядженням. Заклад, і без того переповнений, здавався ось-ось вибухне. Ийдже примружив очі, свердлячи Вону поглядом.

Вону ж лише самовдоволено провів рукою по короткому волоссю.

— Я, Бе Вону, клієнт номер один цього ресторану. І, як подарунок до вашого пробудження, я підготував те, що цьому закладу потрібно найбільше.

‘Що?’

— Ось воно...

Він гордо підняв великий палець угору.

— Автоматична стійка для кимчі та закусок!

— Автоматична стійка для кимчі та закусок?

— …Що це таке?

Мисливці, не змовляючись, повторили слова Вону, після чого між ними покотилася хвиля нерозумілих шепотів. «Автоматична стійка для кимчі та закусок» звучало так само дивно, як «соєво-соусний краб у макаруні». Здавалося, що фраза мала сенс, але чим більше про неї думаєш, тим загадковішою вона стає.

Стійка самообслуговування не могла бути автоматичною, чи не так? Ийдже явно був спантеличений, та Вону лише розплився в усмішці.

— Не хвилюйтеся! Це витвір інженерного мистецтва, ретельно спроєктований спеціалістами гільдії Падо. Чи можна використати он те місце?

— Га? Ну… так.

Вону вказав на порожнє місце поруч із диспенсером для води. Отримавши дозвіл, інженери гільдії Падо вмить кинулися до роботи.

Незабаром на стільці з’явився білий пристрій. На вигляд він нагадував або кавоварку з кав’ярні, або трохи завеликий кулер для води. У центрі машини було кругле заглиблення.

— Що це за штука?

— Це ж просто кавоварка, так?

— Та що ви! Це шедевр, у який вкладені кров, піт і сльози інженерів гільдії Падо.

Вону урочисто підійшов до машини й витягнув щось зі свого інвентаря… величезний магічний камінь розміром із великий палець!

— Ого, гляньте на розмір цього магічного каменя.

— Просто гігантський.

— Одного такого вистачило б, щоб купити будинок і ще залишилося б.

Поки мисливці вражено перешіптувалися, Вону обережно вставив камінь у машину. Одразу ж загорілася синя кнопка, а пристрій запрацював з м’яким гудінням. Вону театрально вклонився.

— Магічний камінь люб’язно надано лідером гільдії Падо Лі Сайоном!

‘Що це за марнотратство?..’

Ийдже відчув дивне дежавю. Йому здалося, що він уже колись думав про щось подібне. Але, зрештою, отримати щось безкоштовно – не так вже й погано. Його вираз обличчя трохи пом’якшав.

— А тепер, шановний працівнику, спробуйте покласти сюди кимчі, нарізану редьку та гострий перець. Просто натискаєте кнопку – і отримаєте стільки закусок, скільки потрібно. Вам більше не доведеться займатися цим вручну!

‘О? Це навіть звучало заманливо.’

Ийдже, наче зачарований, узяв контейнери із продуктами і, виконуючи вказівки інженера, поклав їх у пристрій.

Усі мисливці в ресторані, не зводячи очей із Ийдже.

Якщо піднести миску і натиснути кнопку… кимчі видається рівно стільки, скільки потрібно!

— Ого!

— Гільдія Падо – це щось!

— Гей, воно справді працює.

— Але якщо це працює на магічних каменях, то воно жахливо неекономне. Чи не простіше було б підключити його до розетки?..

Як тільки хтось висловив сумнів, Вону грізно насупився й гаркнув:

— Замовкни! Це питання естетики!

— Це більше схоже на хизування багатством, ніж на естетику…

— Якщо хтось посміє зневажливо відгукнутися про цей ресторан, просто скажіть йому, що у вас тут стоїть автоматична стійка самообслуговування на магічних каменях!

Виглядало це так, ніби ресторан рекламував себе слоганом: «У нас навіть диспенсер для води подає кимчі». Постійні мисливці, захоплені можливістю розвантажити працівника ресторану, зустріли нововведення гучними вигуками схвалення.

Однак…

— Якщо добре подумати…

— Так?

Чобін, що  з теплою усмішкою спостерігав за цією картиною, вилив на ентузіазм мисливців відро холодної води:

— Воно ж виглядає, як автоматична годівниця для домашніх тварин, правда?

***

Наступного дня, о п’ятій ранку, розсувні двері ресторану заскрипіли, відчиняючись. Ийдже, блідий, із загостреними рисами обличчя, похапцем нашкрябав попередження на аркуші А4 і приліпив його на двері.

[!!! РЕСТОРАН З ПОХМІЛЬНИМ СУПОМ ДОСІ ПРАЦЮЄ !!!]

[Вінки, подарунки та банери заборонені.]

[Заборонено питати працівника про його ранг.]

[Заборонено умовляти працівника вступити до гільдії.]

[Вербування у гільдії заборонено.]

[Порушення будь-якого з цих правил призведе до заборони на відвідування ресторану.]