Розділ 176 - Довжина хвилі

Мисливець хоче жити спокійно
Перекладачі:

— Що ти накоїв цього разу?

— …Що?

— Я питаю, що ти накоїв?!

Ча Відже так смикнув його за комір, що аж тканина натягнулась, та Лі Сайон лише кліпнув очима з абсолютно порожнім поглядом. Ані натяку на спротив, ніби він і досі не зовсім отямився.

Та Ча Відже й сам був не в собі. Серце калатало, мов навіжене, а розум застряг між шоком від почутого і ще більшим жахом від побаченого. Ті дурнуваті чутки про те, що вони зустрічаються, які йому здавалося, всі давно забули, розлетілися настільки, що про них уже базікали на Мисливському каналі!

Та що, до біса, накоїли Скумбрії?

Вони ж казали, що все вирішать, але, схоже, це були порожні балачки. Ча Відже зціпив зуби.

Та краще б уже казали, що ми вороги чи суперники.

Він смикнув Лі Сайона ще раз за комір, і той безвольно хитнувся вперед. Та вже за мить раптово здригнувся і схопився за голову.

— Хьоне…

— Відповідай.

— Боляче…

Ча Відже послабив хватку на комірі Лі Сайона. Чи, якщо казати точніше, сили раптом покинули його тіло, як тільки з губ Лі Сайона зіслизнув тихий стогін.

Невже він так давно нікого не бив, що втратив відчуття міри? Навіть якщо Лі Сайон і S-ранг, йому ж все одно може бути боляче? Напевно, що так. Поки Ча Відже метушився у власних думках, Лі Сайон повільно підвівся… І просто ткнувся личком йому в плече.

М’яке волосся торкнулося шиї, і Ча Відже мимоволі здригнувся. Він швидко схопив руку, що обвила його талію, мов справжня змія.

— Ти знову вирішив з’їхати з теми і прикинутись милашкою?

— …Га?

Лі Сайон, який досі ховав обличчя в плечі Ча Відже, повільно підняв голову. Притиснувшись щокою до його плеча, він ображено зиркнув на хьона.

— Мені же справді боляче…

— …

Він зараз удає чи йому дійсно погано?

Ча Відже перевів погляд на тонку бліду шию. На ній досі виднілися червоні відмітини від пальців. Він ніяково почухав потилицю. Ділити тіло з цією істотою було ще більш виснажливо, ніж він собі уявляв.

— Шия болить?

— І шия, і голова…

З губ Ча Відже зірвався тихий кашель. Тепер незручно уже стало йому самому.

— Я… Тебе трохи придушив, — пробурмотів він, відвівши погляд у сторону.

— Ох…

Лі Сайон зітхнув і примружився. Його чорні пальці ковзнули по слідах на шиї. Погляд миттю прояснів, і щось блиснуло у його очах, а кутики губ потягнулись угору.

— То в тебе такий фетиш, так?

— Ні! Ні, бляха, ні!

Ча Відже аж підскочив, а Лі Сайон, не перестаючи терти шию, задумливо буркнув:

— Душити людей — дещо… Погана звичка, не гадаєш?

— Коли я прийшов до тями, то був не ти, а якийсь лівий тип. От що, по-твоєму, я мав робити?

— Ох… І ти вирішив, чого церемонитись, одразу за горло схоплю, так? Якось жорстоко…

— Та він почав нести якусь маячню!

— Яку ще маячню?

— …

Ча Відже затнувся. Повторювати те, що він почув, не хотілося — гидко було навіть згадувати. Але Лі Сайон нетерпляче притиснувся ще ближче до його талії, наче спеціально підштовхував до скорішої відповіді. Коли Ча Відже глянув униз, то зустрівся з неочікувано спокійним поглядом. Ніби не у нього вселилися і не його намагалися придушити за це.

Мабуть, краще вже розказати все, як є, поки не стало запізно.

— Він сказав, що… Ми маємо разом поспати.

— Га?

Лі Сайон скривився, і Ча Відже поспішив виправитись.

— Просто поспати! У буквальному сенсі! Нічого дивного!

— Я взагалі-то не збирався нічого такого думати, але тепер все виглядає так, ніби це в тебе, хьоне, були якісь дивні фантазії.

— Стулися.

Ча Відже стиснув кулак і погрозливо ним труснув. Лі Сайон лише всміхнувся на це й перехрестив пальці на губах — мовляв, мовчу, мовчу, — і підняв догори брови.

— Добре, я зрозумів. І що ж було далі?

— Потім він попросив, щоб я його ще сильніше придушив… Хіба той хлопець не збожеволів? Навіщо він взагалі про це попросив?

— О, тобто ти задушив його ще раз? Це тому в мене вся шия в червоних слідах?

— Ти з глузду з’їхав? Я його одразу ж відпустив!

— Ха-а… — Лі Сайон тяжко зітхнув і втомлено кліпнув. — А далі?

— Далі…

Ча Відже згадав чуже обличчя і те, як він посміхався, поки його душили.

За словами Хон Йесона, їхня «основа» була однаковою. Якщо говорити про основу душі, мабуть, мається на увазі справжня суть людини. Навіть якщо вони прожили геть різне життя, доки основа не змінилася, вони все одно були б однією сутністю.

Але…

— …

— Хьоне?

— Просто було якось…

Але той Лі Сайон викликав у нього дивне відчуття тривоги. І справа була не в абсурдній пропозиції переспати чи збоченому проханні, щоб його задушили. Якби його запитали, звідки взявся цей неспокій…

Від усього, що він зробив.

Насправді це почалося ще з першої миті. Його очі, ніби порожні скляні намистини, не відображали нічого, крім самого Ча Відже.

Кажуть, очі — дзеркало душі. Але в того Лі Сайона не було ні душі, ні власного «я».  Вони лише віддзеркалювали те, що було перед ними.

Навіть аура, що від нього йшла, не здавалася людською. Більше схожою на… Підземелля, ніж на людину.

— …

— Було просто… Не по собі.

Ча Відже стиха закінчив, наче вибачаючись перед самим собою. Лі Сайон опустив погляд і щось обдумував, облизуючи власні губи. Ча Відже мимоволі відвів очі, коли побачив, як чорний язик ковзнув по червоній шкірі.

Він ледь не дозволив собі знову відволіктися. Цей тип точно знав, як зачаровувати зовнішністю й дотиками, щоб потім хитро, як змія, перевести розмову в інший бік.

Ча Відже схопив його за щоки обома руками, а Лі Сайон розгублено звів очі догори.

— Хай там як, то що ти зробив?

— А хіба ти не знаєш?

— Скажи сам. А то я зараз вирушу до рибного ринку й влаштую там показове побоїще.

— Що… Та я нічого особливого не зробив.

Нічого особливого?

У Ча Відже аж око смикнулося. А Мисливський канал тоді просто з нудьги вибухнув, еге ж? Лі Сайон криво всміхнувся.

— Я просто зробив те саме, що й ти, хьоне.

— Що ще за те саме?

— Побачив тебе сплячим, підняв і відніс додому, — він ледь нахилив голову і кліпнув, а вії м’яко затремтіли. — Це ж ніякий не злочин? Я просто зробив те саме, що й ти, хьоне.

Відніс його? У голові сформувалося розмите, ніби з низькою роздільною здатністю, зображення. Фото, де J тримає Лі Сайона на руках. Тоді J ніс його, як справжнісіньку принцесу…

Блядь.

У Ча Відже по спині пробіг холодок. Він різко підхопився з місця й почав гарячково нишпорити по кімнаті, а Лі Сайон продовжив сидіти на підлозі, сперши підборіддя на зігнуте коліно.

— Що шукаєш?

— Де мій телефон?

— У мене.

Лі Сайон витягнув мобільний із кишені й простягнув йому. Ча Відже буквально вихопив його з рук, одразу ввімкнув і під’єднався до інтернету. Заголовок на головній сторінці порталу виглядав доволі зловісно.

[Які стосунки між Лі Сайоном та J? Гільдія Падо зберігає мовчання…]

Тремтячими пальцями Ча Відже натиснув на статтю. Кілька секунд крутилась іконка завантаження — кожна з них різала нерви, як справжнісіньке лезо.

Туп, туп, туп. Він нервово постукував ногою по підлозі. Щойно стаття завантажилася, Ча Відже завмер, зустрівшись поглядом з Лі Сайоном зі статті.

Той Лі Сайон усміхався так, ніби знав, що його знімають…

— …

І м’яко тримав на руках чоловіка у масці.

Ча Відже скам’янів. У цей момент Лі Сайон неквапом підвівся і підійшов до нього ззаду. Потім притис губи до відкритої шиї Ча Відже, де розходилось сиве волосся, оголюючи шкіру. Його тіло одразу здригнулося.

У ту ж мить поверх фото вискочило нове повідомлення.

Хаюн: Дядечку, бабуся питає, це правда?

Тіло в його обіймах здригнулося, і Лі Сайон знову м’яко поцілував його потилицю.

— Кажуть, навіть води не поп’єш спокійно, коли поруч діти…


Ча Відже, на диво, не розлютився. Точніше, мабуть, правильніше було б сказати, що в нього просто не залишилось на це сил. Він просто стояв, тримаючи у тремтячих руках телефон. За мить він різко штовхнув Лі Сайона, який досі м’яко цілував йому шию. Спіткнувшись, він пішов у бік ванної кімнати.

Грюк!

Двері з тріском зачинилися.

Клац.

І за мить він швидко їх замкнув.

Усі його рухи були плавними як вода. Лі Сайон не став просити Ча Відже відчинити двері чи стукати. Натомість він підтягнув стілець так, щоб бачити двері у ванну, сів на нього і тихо став чекати.

Це було навіть трохи мило… Якби він справді хотів усамітнитися, міг би піти в спальню. Але ховатися в якомусь кутку ванної? Це так по-чавіджевськи.

Він не виходив звідти цілу годину, і, окрім зрідка важких зітхань або приглушених вигуків, ізсередини майже нічого не було чутно.

Поставивши стілець спинкою до коридору, Лі Сайон так і продовжував на ньому сидіти, підперши підборіддя на складених руках. Мимоволі він все ж закотив очі. Варто було відірватися від Ча Відже на мить, як непроханий гість, що весь цей час мовчав, знову взявся за своє. Свідомість, яка раніше була повністю зосереджена на Ча Відже, поступово змістилася в бік того, хто в нього вселився, і раптом у його голові пролунав чужий голос.

Потім він попросив, щоб я його ще сильніше придушив… Хіба той хлопець не збожеволів? Навіщо він взагалі про це попросив?

Лі Сайон тихо зітхнув.

Навіщо, питаєш…

Він знав, чому той так зробив. Поклавши на руку щоку, Лі Сайон поволі розслабився.

Хіба може лишитися нормальною людина, яка так довго блукала на самоті у світі, що стояв на межі загибелі?

У жодному разі…

Як камінь, обточений вітром і водою, так і тіло, і свідомість поступово стираються. І коли все буде стерте до останньої краплі, навіть почуття, що колись переповнювали його, зітруться теж.

І врешті лишиться тільки одержимість.

Я ж маю рацію, так?

Той не відповів, але Лі Сайон знав, що попав у саму точку. Він відчував, як інша версія його самого смикається від внутрішнього дискомфорту.

Як би відреагувала людина, яка втратила все, навіть власне тіло, коли раптом знову отримала живе тіло? Вона без сумніву збудилася б від стимулів, що колись здавалися знайомими, а тепер стали такими чужими. Особливо якщо джерелом цих стимулів був Ча Відже…

Йому навіть це не потрібно було перевіряти, бо і так було очевидно, що, швидше за все, на його шиї залишаться синці. Заплющивши очі, він прислухався до звуку води — Ча Відже, мабуть, викрутив кран.

Що може бути яскравішим доказом, що ти живий, ніж отакі відчуття?

На його місці я б теж попросив про більше…

Він надто добре розумів Лі Сайона з того світу. І саме це його найбільше лякало.

Підтримати Команду

Допоможемо створити та перекласти ще більше захоплюючих історій рідною мовою!

Коментарі

Наразі відгуки до цього розділу відсутні!

Увійти, аби лишити коментар!