Після Дня Змін люди жили з постійною тривогою, якої так і не змогли позбутись.
Чорна діра змінила колір усього за одну ніч, білий попіл кружляв у повітрі, мов сніг, а підземелля й розломи стали з’являтись дедалі частіше. І хоча на арені з’явився герой J, усе це виглядало радше як передвісник нового лиха, бо люди ніяк не могли забути втрати, що залишив по собі День Розколу.
У якийсь момент стало звичним бачити на вулицях людей, які кричали про кінець світу. Хоч би як ти не намагався їх ігнорувати, прапори з полум’ям, що майоріли на головних вулицях міста, завжди впадали в око.
— Ми маємо зупинити апокаліпсис силами людства!
Вони кричали про кінець світу незалежно від того, чи слухав хтось, чи ні. Але чи мали слова справжню силу? Це щоденне нагадування про апокаліпсис… Спершу над ними сміялись, а тепер — уже ні. Ті, хто ще вчора ігнорував їх, сьогодні косо поглядали в їхній бік. Тривога повільно, але впевнено наростала у людях.
— …
І Юн Ґьоль не була винятком. Вона коротко поглянула на ті прапори й прискорила крок. Сектанти обмилували саме ту стежку, якою вона зазвичай скорочувала дорогу до школи, тож обійти їх просто не вийшло. Навіть скарги батьків не допомогли на довго.
Фактично Юн Ґьоль усе це сприймала ще важче, адже вона бачила той самий «кінець світу» на власні очі.
Вони взагалі розуміють, що таке цей апокаліпсис? Чи може це бути та група, про яку згадував дядько Юн Бін?..
Всі її думки поверталися до апокаліпсиса, немов гігантський камінь із написом «кінець» нарешті її наздогнав. Щоразу, проходячи повз цих божевільних, вона втикала у вуха навушники й вивертала гучність на максимум. Це було єдине, що вона могла протиставити цій реальності.
Та останні кілька днів їй узагалі було не до них. Чи це тішило, чи все ж більше лякало — сказати було важко.
Під час обіду в одному з кутків класу раптом пролунав хор захоплених вигуків. Кожен тап по планшету відкривав нову світлину, і на кожній з них була одна і та ж постать — Лі Сайон. Зрештою екран завмер на його профілі.
— Боже, ну він який же гарний, — хтось не стримався й мрійливо зітхнув.
— Я думала, що він псих, бо постійно носить той протигаз.
— Гей, ти подивись його старі інтерв’ю! Там узагалі інший рівень.
— Юн Ґьоль! Поглянь, ти просто мусиш це побачити. От є у ньому щось, серйозно.
Перед очима Юн Ґьоль з’явилося фото. Тонке, ніби вирізане з газети, але до болю знайоме. Лі Сайон, який ніжно тримав J на руках, дивився прямісінько у камеру, а куточки його губ були вигнуті у легкій усмішці.
З самого ранку вона бачила це фото, без перебільшення, вже разів п’ятдесят. Механічно кивнувши, Юн Ґьоль взяла фото.
— Та вони сто відсотків зустрічаються… — червоніючи, пробурмотіла Дайон.
— Ну, а як інакше? На ручках його носить! Це ж класика.
— Принаймні між ними точно щось має бути.
— Але ж вони обидва хлопці?
— Та це ж самий сік!
Юн Ґьоль сильно прикусила нижню губу. Вона не хотіла псувати подругам настрій, та й на фото атмосфера дійсно була якоюсь підозрілою.
Чому ви його так ніжно тримаєте?..
Навіть Юн Ґьоль, яка бачила їх наживо, не могла заперечити, що ці двоє ніби жили в окремому світі. Вона стиснула між пальцями фотографію й ледве стримала сльози.
J, лідере гільдії… Пробачте.
Той апокаліпсис, що ще кілька хвилин тому засів у її голові, зник, наче його й не було.
[«Сенсація!» Перший і другий номер знову були спіймані на камеру… Найгучніший скандал після Дня Розколу!]
Не минуло й кількох днів після скандалу з найсильнішими мисливцями Південної Кореї, як нова хвиля ажіотажу прокотилася цілою країною! Цього разу було опубліковано фото, де Лі Сайон тримає J на руках. Ба більше, великим планом й у гарній якості! Інтернет просто аплодував стоячи за чіткість цього знімка.
Мисливці на Гантернеті, де ще вчора гаряче сперечались, хто ж насправді сильніший, J чи Лі Сайон, просто збожеволіли від цієї новини. І хтось ще здивований? Та це ж як влити каністру бензину у вогнище, поки воно ще не встигло згаснути!
Одні кричали, що, оскільки Лі Сайон тримає J на руках, він сильніший. Інші ж заперечували, мовляв, на попередньому фото так-то J тримав Лі Сайона. Виходить, кожен із них продемонстрував власну перевагу, а цього разу J просто пожалів Лі Сайона, та й бійку на рибному ринку не захотів влаштовувати. А ще, може, це взагалі не J, а на когось просто напнули маску й перуку…
Лише два знімки, а скільки теорій. І все ж з часом усіх почали хвилювати одні й ті самі питання.
«Навіщо вони взагалі тримають один одного на руках?»
«Які між ними стосунки?»
І тут народ понесло далі. Невдовзі ці роздуми переросли в нову гіпотезу:
— Може, під час сварки їхні погляди раптом перетнулися, і щось між ними клацнуло?
Трохи перекручене, зате цікаве припущення.
Та щойно всі почали розглядати фото крізь цю викривлену призму, одразу ж помітили багато дивних деталей.
— Що це за самовдоволена міна у 240?
⤷ Бляха, тепер не можу розбачити.
⤷ Та це ж він 100% хизується, лолол.
⤷ Я б теж так дивився, якби тримав J на руках.
⤷ Мрію хоч раз побачити його наживо…
⤷ Він дивиться, як наложниця, яка щойно народила сина, лмао.
І не одне лише підозріло усміхнене обличчя Лі Сайона, який дивився прямісінько у камеру.
— Але ж навички 240 пов’язані з отрутою, хіба ні? J що, має імунітет до неї? Вони ж майже впритул і 240 ще й без маски, а йому хоч би що.
⤷ Так, шкіра нормальна, на отруєного не схожий. Що тут відбувається?
⤷ Може, у його масці є якийсь артефакт?
⤷ Цікаво, яке в J спорядження… Напевно, дуже круте.
⤷ Але чому він його тримає так міцно? Куртка аж пом’ялась! Ніжно??? Та я вже на межі…
⤷ Заспокойся, ти надто багато думаєш.
⤷ Та закрийте вже гантернет.
А ще й те, як близько і ніжно тримав Лі Сайон на своїх руках J.
— І взагалі, 240 виглядає якось надто гарно. Чому його усмішка така спокуслива? Брр, у мене аж сироти по шкірі побігли…
⤷ Який ще «гарний»? Він схожий на куртизанку, а не на мисливця! Мисливці мають бути більш серйозними. Як, наприклад, Захисник.
⤷ Захисник взагалі-то одинадцятий у рейтингу, а 240 — другий. Змирись~
⤷ А якщо серйозно, чого вони взагалі билися, якщо, типу, з однієї «команди»?
І зовнішність Лі Сайона, через яку народ вирішив переглянути свої погляди.
— Наразі я офіційно працюю мисливцем, і це чистий піар. 240 не може перемогти J силою, от і використовує психологічну атаку, а ми всі на це попались.
⤷ Ти взагалі про що зараз?
⤷ Ти що, не пам'ятаєш ту соціальну рекламу? Він же профі в психологічних атаках!
⤷ О боже.
⤷ Чому це звучить так переконливо?
⤷ Наскільки сильним ти хочеш стати, 240?!
А теорія про «психологічну війну» знову набирала обертів.
Залежна від дофаміну Кан Чісу, яка заходила на Гантернет щоразу, як їй ставало нудно, просто не витримала цього і з розмаху відчинила двері в кабінет заступника лідера гільдії.
— Заступнику лідер-р-р-ра!
БАМ!
Двері здригнулись, ніби от-от злетять із петель, але їй було якось байдуже. Яскраво-червоне волосся розвіювалося разом зі зім’ятою газетою в руці, але Бе Вонву мов у воду впав. Зазвичай на таких моментах він би вже гаркнув щось про ремонт. Тому-то Кан Чісу здивовано й озирнулась, а за мить помітила його на дивані.
— Ох, а я гадала тебе тут нема. Що ти робиш? Бачив уже фото?
— Чісу, не розмовляй зі мною…
Бе Вонву лежав на боці і жував протеїновий батончик з порожнім поглядом. Виглядав він напрочуд жалюгідно. Щелепа працювала, наче на автопілоті, а очі були неживими.
— Я з того дня, як зв’язався з цим мерзотником Сайоном, через таке пройшов… — пробурмотів він.
— Угу.
— От скажи мені, ми що, агенція талантів?
— У тебе дах поїхав? У нас через день рейд підземелля заплановано.
— Та ні. Просто… Чому я взагалі маю розбиратись зі скандалом про роман? Якби це було щось про його характер і репутацію, я б сказав «Нарешті! Давно пора!» Але це? Це вже перебір…
Від’єднаний від мережі телефон тихенько задзижчав на столі. Бе Вонву згорнувся в калачик і затулив вуха.
— І цей паскудник Сайон навіть слухавку не бере! Як вони взагалі потрапили на те фото?!
— До речі, — Кан Чісу розгорнула зім’яте фото і нахилила голову, — тобі не здається, що їх спеціально зняли?
— Що?
— Ну, дивись. На фоні — рибний ринок, а він дивиться прямо в об’єктив. Ти справді думаєш, що наш лідер не помітив би, що його фоткає Скумбрія?
— …
— Вони ж і пішли туди, щоб зустрітись з ним, так? Знаючи характер лідера гільдії, він би влаштував сцену і змусив би хлопця видалити фото. Але цього разу він спустив це йому з рук, хіба ні?
Ошелешені очі Бе Вонву блукали у порожнечі. І справді, коли він прийшов додому Лі Сайона, той поводився якось підозріло. Щойно з душу, в одному лише халаті, він приобійняв зі спини J, а зазвичай до всього байдужий J дозволив йому всю цю нахабність.
Мозок, який зазвичай був відключений на 364 днів у році, раптом видав небезпечну активність. Здається, Бе Вонву відкрив щось, чого краще було не знати.
— …Чісу, — похитнувшись, він усе ж таки піднявся з дивана.
— Так?
На його обличчі з’явився вираз абсолютної рішучості.
— Я йду в підземелля. Якщо хтось питатиме, скажи, що мене немає.
— Ахаха, не дарма ж я залишився~ Таке не щодня побачиш.
Недбало кинута газета повільно впала на землю, і сіра сторінка вмить просочилася яскраво-червоним.
За мить закривавлена рука потягнулася до паперового стаканчика. Той, кому вона належала, зручно вмостився на трупі гігантського монстра. Його біле, скуйовджене волосся тріпотіло на легкому вітрі. Зробивши великий ковток кави, Ґю-Ґю усміхнувся й поглянув униз.
— А держслужбовець уже бачив цю статтю?
Трохи далі, осторонь від усієї тієї кривавої картини, стояв Юн Бін, який повільно підвів на нього очі.
