Прометей спричинили мутації пробуджених.
Після Дня Змін пробуджені почали мутувати.
Хоч результат й однаковий, але обставини абсолютно різні. Перший випадок ґрунтується на фактах, а от другий на безпідставних чутках. Та часом правда криється саме у цих плітках.
Лі Сайон втупився поглядом у чорну фігуру, що стрибнула на велетенського кита. Волосся Ча Відже і справді стало світлішим за ці три місяці.
— Так через що ж стаються мутації? І що конкретно за цим стоїть? — він клацнув пальцями.
Молодший Скумбрія аж підстрибнув, ніби тільки на це й чекав.
— А от це вже правильне питання! Після Дня Змін пробуджені почали мутувати! Але чому? І як? — він знизав плечима і похитав головою. — Та ніяк. Найголовнішого бракує. Але факт залишається фактом: люди бачили це на власні очі, і навіть фотографії є.
— …
— Тож цивільні почали самі домальовувати те, чого не вистачало, щоб створити правдоподібну історію. Мовляв, то прокляття Системи, чи кара за гріхи пробуджених, чи чиясь помста… Репертуар доволі різноманітним, якщо казати коротко.
Для тих, хто знає правду, ці байки можуть здатися смішними, однак усе ж до цього не можна було ставитися легковажно. Безпідставний страх може паралізувати розум будь-якої людини. Лі Сайон трохи нахилив голову. Усмішка зникла з обличчя молодшого Скумбрії, а синювате світло тим часом малювало тіні під його очима.
— Мабуть, тому ці чутки так стрімко і ширяться. Мисливці, які до такого чутливі, вже чули про мутації пробуджених. Дехто з них навіть у це вірить. Правда ж, хьоне?
— А-ага…
— Боже, один кретин навіть прибіг до нас і питав поради. Що робити, якщо мутує? Як цього не допустити?
На мить Лі Сайон задумався, чи не мало б уже у цю справу втрутитись бюро, але майже одразу відкинув цю думку.
Бюро управління пробудженими — організація досить консервативна. Вони не стали б діяти нерозважливо, і, навіть якби спробували спростувати ці чутки, недолугі пояснення, найімовірніше, здійняли б тільки більше паніки. Зрештою вони ж навіть не змогли вистежити канали розповсюдження наркотиків, що вже там.
Молодший Скумбрія тим часом почав гратися з волоссям старшого брата.
— Ми-то знаємо, що все це маячня, але переважна більшість — ні. Чутки вправно грають на тривогах людей після Дня Змін...
— …
— Пробуджені, звісно, сильні, але їхня кількість крихітна порівняно з цивільним населенням. Вони не можуть ігнорувати суспільну думку. Дії J допомогли деякий час тримати ситуацію під контролем, але зараз вона тільки погіршується.
Лі Сайон злегка нахилив голову.
Прометей.
Вони хотіли зупинити апокаліпсис людськими силами. На жаль, усі його спогади про їхню лабораторію і досліди були нечіткими — залишилося лише неясне відчуття пережитого.
— Якщо мозок стер це з твоєї пам’яті, значить, ти пережив чимало. Тому краще не тисни на себе.
Ще коли вони жили з Бе Вонву у віддаленій хатині у горах, Юн Бін сказав йому ці слова. Але Лі Сайон уперто збирав докупи свої уривчасті спогади, і раптом серед тієї каламуті виринуло:
— Сподіваємось, експеримент пройде вдало, еге ж? Ти вмієш терпіти біль, чи не так? Досі ти так добре тримався.
— Якщо нам вдасться, це буде великий прорив. Людство наблизиться до перемоги над апокаліпсисом своїми власними силами!
Дивно знайомий жіночий голос і кипляча, всепоглинаюча лють.
Поки Лі Сайон і далі заглиблювався у спогади, молодший Скумбрія був зайнятий тим, що дражнив брата, то знімаючи, то одягаючи його окуляри.
— Тож, яка у них мета?
— Ну…
Молодший Скумбрія пустив з рота бульбашку, і та ліниво попливла у повітрі.
— Зважаючи на стиль їхньої групи… Скоріш за все, хочуть посіяти недовіру до пробуджених і мисливців, — пробурмотів той, знову забравши у брата окуляри.
— …
— Не хотів казати це вголос раніше, але зрозуміло, чому вони обрали саме J. Коли хтось чує «мисливець», перший, про кого згадують, — саме його. Навіть ті, кому не подобаються мисливці, визнають його досягнення, хіба ні?
— …
Лі Сайон підняв голову тільки після того, як почув ім’я J.
— Перший пробуджений, врятував цілу країну, закрив розлом Західного моря, повернувся звідти живим, коли всі вважали його мертвим, вбив кита, коли, здавалося, світ летить у самісіньке пекло, прибрав з дороги таких монстрів, як Хон Ґільдон. Ви хоч уявляєте, скільки людей стверджують, що J врятував їм життя? — продовжував далі Скумбрія.
— Хах…
— Поки J стоїть на ногах, розпалити недовіру до мисливців так просто не вийде.
Так, J, певно, непогано так розважався, поки я спав.
Лі Сайон проковтнув саркастичний коментар, який майже зірвався з його губ.
По правді кажучи, Ча Відже ніколи не був із тих, хто сидить склавши руки, лише тому що хтось йому так сказав. Це було в його природі. Поки він живий, він мусив діяти. Якщо залишався без діла, тривога одразу ж накривала його з головою, а спокій був для нього гіршим за смерть. Він народився, щоб сяяти — саме таким був Ча Відже.
А якби він не став мисливцем… То зміг би жити спокійно?
В уяві Лі Сайона сплив образ Ча Відже у шкільній формі. Він ішов до школи з великим рюкзаком за плечима, старанно вчився на уроках, дрімав на парті під час перерви, обідав і балакав з друзями у їдальні. Лі Сайон насупився. Незалежно від того, яку сцену він уявляв, люди завжди роїлися навколо Ча Відже.
— …
Ах, байдуже.
Лі Сайон відкинув голову назад і тихо зітхнув. Його протигаз зашипів, випускаючи повітря, а за мить молодший Скумбрія ляснув у долоні.
— Якщо все підсумувати! Після Дня Змін Прометей змінив свою тактику. Раніше вони розповсюджували наркотики, викрадали пробуджених і ставили над ними експерименти…
За мить екрани навколо спалахнули десятками написів. «Ти обраний», «Не довіряй пробудженим, візьми майбутнє у свої руки», «Ми переможемо апокаліпсис самі…»
— А тепер вони поширюють чутки, щоб змінити думку цивільних. Пробуджені небезпечні! Ми повинні самі боротися з апокаліпсисом! І таке інше. А ще вони методично підривають репутацію J.
— Повна маячня.
— Та хто б сперечався. До речі, в мене ще є інформація, але що ж із нею робити?
— Відправ Со Мінґі. Я сам усе перегляну пізніше.
— Зрозумів. Приємно мати з вами справу!
Лі Сайон вже розвернувся до виходу, аж раптом, знявши з себе окуляри, озвався молодший Скумбрія:
— О, вже йдете? Може, ще трохи побалакаємо?
Він зупинився, а його чорний плащ майнув у повітрі.
— J не варто надовго залишати на самоті.
Молодший Скумбрія мимоволі торкнувся вуха. На мить здалося, ніби два голоси наклалися один на одного. Коли він озирнувся до брата, аби перепитати, Лі Сайона вже й слід простиг. Старший Скумбрія зняв з брата окуляри й схилив голову набік.
— Це було дивно…
— Ти теж це почув?
— У-угу…
— Ну, очевидно, щось сталося за ті три місяці… І що в нього з J? Коли вони встигли так зблизитись? Та це ж мене з розуму зводить, як цікаво!
— М-може, викликати репортера?
— Ні, почекай, — молодший Скумбрія потер підборіддя, а його очі блиснули. — У будь-якому разі треба спершу зупинити Прометея. Не можна дати їм ширити і далі ці чутки… Слухай, хьоне. От як, на твою думку, краще загасити пожежу?
— Залити її водою…
— А от і ні! Розпалити ще більшу!
Молодший Скумбрія зістрибнув зі столу, а старший поспішив схопити його за руку, але запізнився буквально на мить.
— Не думаю, що це…
— Та це ж і є правильний хід. Дзвони журналісту, хьоне! Скажи, що це продовження до попередньої статті, він одразу вхопиться. Доведемо цю справу до самої Ради, хай все горить до біса!
— Я-як ти збираєшся з цим упоратися...
— А що, думаєш, помремо? — молодший Скумбрія пустотливо вишкірився.
Щільно зачинені двері безшумно прочинилися. Крізь вузьку смужку світла увійшла висока фігура. Лі Сайон ступив у приміщення якомога тихіше.
На екрані все ще світилася юна версія Лі Сайона з кислою міною на обличчі, хоча тепер поряд із ним стояв Бе Вонву.
Ча Відже сидів на підлозі, підтягнувши коліна до грудей, і уткнувся обличчям у схрещені руки. Його дихання було тихим і рівномірним. Судячи зі всього, він заснув.
Якщо вже зібрався спати, то чому ж ти не забрався у крісло-мішок? Ще й спиш у таких незручних позах…
Ча Відже мав тільки два режими: або зчиняв галас, коли його залишали без нагляду, або згортався калачиком, як от зараз, і виглядав мов безпритульне кошеня.
Лі Сайону, чесно кажучи, більше подобався саме перший режим. Принаймні так він відчував себе по-справжньому живим. Він зняв протигаз, обережно торкнувся обличчя Ча Відже і м’яко підняв його голову. Клац, і маска легко зіслизнула з обличчя. Чужі вії були вологими, а навколо очей лишилися сліди сліз. Лі Сайон з роздратуванням зітхнув.
От бачиш? Тебе і на пару хвилин одного залишити не можна.
Великим пальцем він обережно витер сльози з очей Ча Відже, а тоді знову одягнув на нього маску. Ча Відже мав би давно прокинутись від усього цього метушіння, але чомусь не реагував. Лі Сайон на мить затих, прислухаючись до рівного дихання.
— …
Головне, аби ти залишався живим.
Він зняв плащ і накинув його на плечі Ча Відже, а потім обережно підняв його на руки і, розвернувшись, відчинив двері ногою. Світ навколо ніби перекосило — простір завирував, і все ставало дедалі хаотичнішим. Погляди, які на собі ловив Лі Сайон, поволі змінювалися. Спершу шок, потім недовіра, далі цікавість, і нарешті — азарт, ніби вони зірвали справжній куш.
Щойно він збирався покинути рибний ринок, як у повітрі пропливла креветка. Вона зависла біля Лі Сайона, і її вугільно-чорні очі витріщились на нього.
— Що, знову сфотографувати хочеш? — він нахилив голову.
Вусики креветки метушливо затріпотіли, на що Лі Сайон тихо розсміявся.
— Ну давай.
— …
— Але цього разу зроби це фото незаперечним.
Пуф!
З ефектною хмаркою диму креветка зникла. Лі Сайон притиснув ближче до себе Ча Відже і спокійно рушив геть з рибного ринку. Невдовзі із глибини приміщення почулися дивні, ледь чутні вигуки:
— Ми зірвали справжній джекпот!~
