М’які губи торкнулись його, а язик без церемоній прослизнув крізь розтулені вуста, досліджуючи кожен куточок зсередини. У цих рухах не було ані тіні вагання, неначе він уже не раз це робив. Дві великі долоні обережно охопили його обличчя, погладжуючи щоки й лоскочучи вуха, ніби збиралися поглинути його цілком.
Шурх.
Його пальці судомно стиснули крісло-мішок, а тіло мимоволі вигнулося.
Я не можу дихати.
Здавалося, його просто пожирали. Уздовж хребта пробіг гострий холодок. Ча Відже наосліп потягнувся вгору, хапаючись за тіло, що нависло над ним. Його пальці стиснули міцні плечі, і невдовзі губи розійшлися із вологим чмоком. У ту саму мить великий палець втиснувся між його губ.
— Дихай.
Ах…
Ледь чутний звук зірвався з його губ. Він і не помітив, що весь цей час не дихав. Коли повітря нарешті прорвалося в легені, його миттю накрив напад кашлю. Груди ритмічно здіймались з кожним тихим спазмом, а губи Лі Сайона тим часом ніжно ковзнули по його щоці.
— Я гадав, що ти вже звик… — прошепотів мʼякий голос. — І коли ж ти звикнеш до цього?
Його тіло затремтіло. Коли кашель нарешті вщух, рука, що ніжно пестила його обличчя, повільно ковзнула нижче до шиї й завмерла на грудях.
Тьохк, тьохк, тьохк.
Під великою долонею його серце калатало швидше, ніж будь-коли. Мʼяке тепло лагідно притиснулося просто до самого серця. Ча Відже прикрив очі рукою й спробував вирівняти дихання.
— Дихай носом, — лукавий голос торкнувся його вушка.
— Забери руку…
— Твоє серце так швидко бʼється…
У ту ж мить по всьому тілу пройшов різкий спазм.
Ах, от же бляха.
Він тихо вилаявся про себе. Як жива людина взагалі може приховати звук власного серцебиття? Це ж неможливо… Хіба що якщо ти не труп. До нього долинув низький сміх. Долоня, що лежала на його грудях, тепер здавалася важкою, як камінь. І все ж замість задушливої тривоги він відчував достобіса дивний спокій.
Хвильку…
Ча Відже затамував подих, а його очі у мить округлилися. Тихі, далекі кроки ставали все чіткішими. Він уже збирався підвестись, вчепившись пальцями у чужу руку, аж раптом…
Тук-тук. У двері постукали.
— Вибачте, хьонніме? Можна зайти?
Їхнє важке дихання враз урвалось. Ча Відже здивовано закліпав очима, гарячкою озираючись у пошуках маски. Побачивши, що його увага перемкнулась, Лі Сайон уп’явся у Ча Відже очима.
Але він не звернув увагу на вираз чужого обличчя. Ча Відже не міг дозволити фанатам J, цим клятим Скумбріям, побачити себе в такому вигляді! Він різко простягнув руку і підхопив маску з підлоги.
Та тільки-но підніс її до обличчя, як чужа рука перехопила його зап’ястя, а пальці іншої міцно стиснули підборіддя.
— Що ти робиш? — зашипів Ча Відже.
— Це так-то я маю питати. Що це ти робиш?
— Обличчя хочу прикрити!
— Тц, — Лі Сайон скривився. — Ми ще навіть не почали.
— Що ти верзеш?! Забирайся з мене! Вони ж зараз зайдуть.
— То замкни двері.
— Я бачив, як той тип пройшов крізь стіну. Навіть якщо його не впустити, він і так зможе потрапити всередину.
— Ах… То ти це теж бачив?
— «То ти це теж бачив»? Не смій звертатися до мене на «ти»… Ти взагалі в своєму глузді? — сердито зиркнув на нього Ча Відже.
— Хах…
Лі Сайон різко відпустив його зап’ястя. У ту ж мить м’яке волосся ковзнуло по шиї Ча Відже. Той скреготнув зубами так, що аж щелепу звело.
— Чому хтось завжди заважає?..
А взагалі, чи мав він право на це ображатись? Ча Відже розгублено глипнув навкруги. Та це ж простір Скумбрій у першу чергу! І взагалі, чи годиться щось подібне тут влаштовувати?
Та бляха, про що я взагалі думаю?
Ча Відже беззвучно скрикнув, схопившись за голову. Тоді де взагалі доречно подібне влаштовувати? Та ніде! Очевидно ж, що він просто піддався якомусь чарівному мороку цієї зали. Ча Відже нашвидкуруч натягнув на себе маску, а серце, що ще секунду тому шалено гупало, поволі почало заспокоюватися.
Коли він натиснув на пульт і знову ввімкнув проєктор, кімнату залило світлом. Ча Відже глянув на Лі Сайона, який усе ще сидів на ньому, і невдовзі той повільно, навіть дещо неохоче прибрав голову від його шиї.
Обличчя Лі Сайона було геть роздратованим. Губи надулись, як у справжньої дитини, а шия горіла червоним рум’янцем. Ча Відже простягнув руку, наче хотів поправити чуже скуйовджене волосся, й обережно прибрав пасмочка за вухо, одразу помітивши червоні кінчики вух. І зрештою він просто не зміг стримати тихого смішка.
— Чого ти смієшся?
— Та так… Тобі, здається, теж маска не завадила б.
— …
Тук-тук. У двері знову постукали.
— Вибачте~ Гості? Якщо не відповісте, ми просто відчинимо двері. У нас тут дещо термінове.
— Зачекайте секунду! — голосно відповів Ча Відже.
— О, хьонніме! Ми вже думали, ви заснули. Вже-от збирались викликати слюсаря. Відчиніть, будь ласка? — чемно попросив молодший Скумбрія.
Ча Відже кинув Лі Сайону протигаз й підвівся. Його червоне обличчя одразу зникло за маскою. Сам Ча Відже нервово почухав потилицю і вже потягнувся до ручки, аж раптом Лі Сайон, возячись з ремінцем протигаза, гукнув його:
— Почекай, хьоне!..
Клац.
— …
— …Га?
Ча Відже здивовано озирнувся — спершу вглиб кімнати, потім до дверей, які вже встиг відчинити. На порозі стояли Скумбрії. Старший кліпав очима й невпевнено вимовив «Е-е…», а молодший швидко прикрив братові очі долонею.
— Хах…
Лі Сайон важко зітхнув. Він повільно підійшов і, зупинившись прямісінько за спиною Ча Відже, ткнув йому пальцем у бік.
— Чого… Ох.
І тільки тоді Ча Відже усвідомив, як він виглядає. Волосся скуйовджене після їхньої сутички, сорочка розстібнута аж до самих ключиць — справа рук Лі Сайона, — піджак і сорочка м’яті до невпізнання, а краватка… Стоп, а де взагалі його краватка? У голові раптово зацвіло квіткове поле, і крізь нього пролунав безтілесний голос.
Ах… Це просто піздець…
Коли він працював як J, то не носив нічого, крім закритої бойової форми, а коли підпрацьовував у ресторані похмільного супу, ходив у худі та фартусі. І от, карма його нарешті наздогнала. Він ніколи не звертав уваги на свій зовнішній вигляд! Та інстинкт виживання, що найкраще проявлявся саме в критичні моменти, увімкнувся миттєво. Ча Відже сперся на одвірок, вдаючи повну байдужість.
— Вибачте. Між нами сталася невеличка суперечка.
— Вибачте?
— Злегка побились.
— П-побилися?.. — голос старшого Скумбрії, якому досі закривали очі, затремтів.
— Я показав йому відео, коли він був ще хлопаком, а він раптом накинувся на мене, щоб я не дивився, — недбало пояснив Ча Відже.
Його потилицю ледь не наскрізь пропалював чужий погляд. Здавалося, ще трохи і там буде дірка. Але ж, чисто технічно, він не збрехав. Те, що між ними сталося, ну хіба не сутичка?
— Вперше б’юся в костюмі, тож не знав, як його потім привести до ладу. Але нічого в кімнаті не зламали, — слова сипались із вуст, ніби його язик змастили олією.
— Б-битися з-заборонено.
— Ага. Вибач.
— Та н-не варто просити вибачення… Чи м-можеш вже прибрати руку?
— Ах, точно~ Вибач, мій косяк.
Молодший Скумбрія всміхнувся й нарешті прибрав руку з очей брата. Його лукавий погляд на мить зустрівся з очима Ча Відже, який на це лише міцніше стиснув кулак, але все ж зміг стриматися.
— То що там такого термінового сталося? — запитав Ча Відже, застібуючи сорочку.
— Ох, так! Термінове… Та-да~
Молодший Скумбрія різко простягнув планшет, на екрані якого з’явилась фотографія. Ча Відже примружився, а Лі Сайон, який стояв позаду, нахилив голову, зазирнувши йому через плече. На знімку була…
— …Що це таке?
Стерильно-біла операційна. На столі лежав чоловік, під'єднаний до різних апаратів, усе його тіло було вкрите ранами від ножа, а перед ним стояв ще один чоловік у білому халаті. В одній руці він тримав скальпель, а в іншій — згусток сяючої білої енергії.
Світлий халат і довге біляве волосся, зібране у хвіст. Ча Відже вже бачив цю людину раніше.
— …Нам Вуджін?
— Бінго!
— І навіщо мені фото Нам Вуджіна?
— Придивіться, кого він розтинає. Можливо, ви особисто його ніколи не зустрічали, але точно бачили обличчя на відео, яке я вам показував.
— …Ах.
— Тц.
Лі Сайон цокнув язиком. Його рука простяглася через плече Ча Відже, і пальці збільшили зображення на екрані. Невдовзі він теж упізнав чоловіка, що лежав на операційному столі.
— Меттью. Звідки це фото?
— Є один сайт на даркнеті. Для прихильників Про… Прометея. Без запрошення й реферала там навіть зареєструватись не можна, — у розмову встряв молодший Скумбрія. — Лідеру гільдії Лі Сайону, який три місяці сидів у неволі, варто пояснити все з самого початку. Ну… Сайт з’явився після Дня Змін, але спершу про нього майже ніхто не говорив, а потім…
Він забрав планшет, щось натиснув і знову передав його. На чорному екрані спалахнуло полум’я, а поверх нього з’явилися рядки білого тексту різними мовами.
[Апокаліпсис має бути зупинено людською силою.]
Ця фраза повторювалася знову і знову різними мовами. Ча Відже насупився, а молодший Скумбрія лише знизав плечима.
— Приблизно два тижні тому кількість учасників почала стрімко зростати.
Два тижні тому. Це якраз збігається з часом, коли почали ширитись чутки про зникнення Лі Сайона, а дії J стали більш передбачуваними.
— …
— Це фото також звідти. Схоже, навіть у гільдії Совон є їхні прибічники, еге ж?
— А як ви туди потрапили?
— Якщо ми не можемо проникнути в такі місця, які з нас інформатори? Нумо поглянемо…
Молодший Скумбрія ще кілька разів тикнув по екрану. Полум’я на екрані спалахнуло сильніше, і відкрилася сторінка форуму з різними мовами. Він натиснув на іконку корейського прапора, і з’явився розділ корейською.
За мить у центрі екрана виринуло маленьке віконце з довгими рядками червоного тексту.
[Не бійтеся, якщо побачите краєвиди прийдешнього апокаліпсиса.]
[Це знак, що вас обрав кінець.]
[Не вірте системі, яка сіє хаос і руйнування у нашому світі.]
[Не вірте мисливцям, які користуються її силою.]
[Вірте лише собі, тому, хто став свідком кінця світу. Бо тільки людська сила здатна подолати апокаліпсис.]
— Що це ще за секта…
Завжди знаходились пророки кінця світу. Після Дня Розколу скільки таких «провісників» тільки не з’явилося! І звісно же, ніхто з них не мав рацію. Ча Відже клацнув «Х», щоб закрити віконце, і тут же з’явилося інше з ще більш яскраво-червоним текстом.
[Не вірте герою J.]
[Він зрадник, який покинув світ і втік.]
