У порожньому ресторані похмільного супу після закінчення робочого дня. Ча Відже був глибоко занурений у роздуми, пильно дивлячись на свій телефон. На екрані була серія запитань і відповідей на BrainLy, заповнена численними відповідями та коментарями.
Якщо це відомий мисливець і у Вас є вагомі докази, то бюро звʼяжеться з Вами безпосередньо.
Ча Відже опустився за стіл. Чорт забирай, проблема полягала в тому, що державні службовці працювали аж занадто старанно. Тому він би не зміг впоратися з цією проблемою тихо, якщо б повідомив про це бюро. Донесення на Лі Сайона за те, що він заважає вести бізнес, може навіть дійти прямо до директорки Бюро з управління пробудженими.
Нахмуривши брови, Ча Відже прокрутив вкладку вниз. Коментарі під корисною відповіддю, яку він щойно прочитав, здебільшого сенсу жодного не несли.
Що-що? Написати ініціали Лі Сайона? Вибачте, але якщо я викрию його, Південна Корея може розколотися навпіл.
Такою вже була природа першого номера. Кожен його крок викликав нескінченні дебати між його фанатами й гейтерами. Ча Відже добре знав це з власного досвіду. Яким би неприємним для нього не був Лі Сайон, про те, щоб викликати вибух серед його фан-бази лише заради власного комфорту, не могло бути й мови.
Записуючі пристрої, які виготовлялися з магічного каміння, були надто дорогими, і він би, звісно, не хотів доходити до цієї грані. Прокручуючи сторінку далі, Ча Відже з розмаху вдарився головою об стіл.
Злякавшись, що він зламав стіл, Ча Відже підскочив і з полегшенням видихнув, побачивши, що той навіть не тріснув. Потираючи лоб, він вимкнув телефон і знову впав на тверду поверхню стола.
— Роби не роби — а той все одно дістане…
Головним болем Ча Відже був ніхто інший, як один настирливий покидьок, який увірвався в його мирне життя.
***
У ресторані похмільного супу була заведена системи передплати. Багато мисливців вважали, що носіння карток обтяжливе, і їм часто доводилося вибігати, навіть не поклавши ложки, коли на телефон приходило чергове повідомлення про відкриття розлому. Тож це вже була звичайна практика.
Коли Ча Відже тільки починав працювати, йому розповіли про книгу обліку передоплат. Тож передплата не була на той час чимось новим. Але він міг гарантувати, що ніхто ніколи раніше не пропонував передоплату в розмірі 15 мільйонів вон прямо на місці, як це зробив бісів Лі Сайон. Хто ж ще, дідько, буде вважати 15 мільйонів вон тривіальною сумою?
Ча Відже не зводив очей з Бе Вонву, який як раз і привів із собою цього навіженого.
Та зупини вже цього божевільного.
Саме ці слова прямо говорив вираз його обличчя.
Бе Вонву підстрибнув на місці, і — а може, це було лише в думках Відже, — схоже, вловив сенс його гострого погляду, неначе був найкращою формою штучного інтелекту, намагаючись у ту саму мить відгородити від нього Лі Сайона.
— Гей, давай заплатимо за дві порції супу і повернемося до гільдії. Ти ж казав, що сьогодні дуже зайнятий.
— Ні, я не дуже зайнятий насправді.
— Хіба тобі не потрібно йти у бюро? Ти ж мав сьогодні зустрітися з Юн Біном.
— Я можу відкласти цю зустріч.
Лі Сайон залишався незворушним, навіть знаючи, що сьогодні його викликають на килим до вищого керівництва. Бе Вонву, відчуваючи відчай, змінив свій підхід і заговорив з натяком на вже власне бажання піти звідси якомога швидше:
— Слухай, замість того, щоб робити передплату 15 мільйонів вон, купи мені ліпше нову броню. У Сондо скоро проходитиме аукціон спорядження Хон Йесона.
— Хіба за 15 мільйонів вон можливо придбати якесь достойне спорядження? Ти, що, жебрак?
Ого... Та він ще більш нестерпний, ніж Ча Відже припускав.
Кожне слово, що вилітало з його набридливого рота, було ще тим витвором мистецтва. Не лише Ча Відже, а й усі мисливці, які чули їхню розмову, мабуть, думали так само. Ча Відже щиро сподівався, що картка Лі Сайона якимось чудом розтане у цю мить, так само, як і його дорогоцінний ополовник за 6900 вон того вечора... Тож він стояв так само непохитно, відмовляючись брати чужу картку, і Бе Вонву, не витримавши, хоробро вигукнув:
— ..5 мільйонів!
— Що?
— Заплати тільки 5 мільйонів вон. Ми все одно будемо часто приходити сюди на обіди з командою. Просто 15 мільйонів — це занадто багато…
— Гм-м…
— За 15 мільйонів можна їсти похмільний суп тричі на день протягом 333 днів!
Ти і так це робиш, Бе Вонву.
Лі Сайон недовірливо подивився на Бе Вонву, а потім перевів погляд на Ча Відже. Коли їхні погляди зустрілися, на обличчі Ча Відже швидко промайнула посмішка втомленого зміною працівника.
Та погодься вже.
Зробивши вигляд, що на мить замислився, Лі Сайон повільно кивнув:
— Гаразд.
Він вставив картку в термінал, не відриваючи погляду від Ча Відже, і додав:
— Коли передплата скінчиться, скажіть мені і я заплачу ще раз.
Та йди вже звідси.
Лі Сайон заплатив 5 мільйонів вон і після пішов напрочуд легко, ніби розплатившись за зруйнований день. Чи повернеться він ввечері? Про всяк випадок Ча Відже всю ніч чекав у своїй маленькій кімнаті з ополовником. Він був готовий зіткнутися з ним, якщо почує хоч один-єдиний рух у ресторані.
На щастя чи на жаль, Лі Сайон не навідався до ресторану того вечора. Натомість…
— Ммм… Що, щось...
— Перепрошую?
— Ммм… Мгм... Що ти…
— Ага, так і є.
З того дня він почав приходити ледь не кожного дня, щоб пообідати!
Не звертаючи уваги на прокльони, які шепотів Бе Вонву, і реагуючи лише на скрегіт зубів Ча Відже, Лі Сайон витягнув зі свого інвентаря одноразовий набір столових приборів. Він навіть приніс свій власний посуд, щоб не вираховувати його вартість з попередньо сплаченої суми. Може, ще б каструльку власну приніс? Чорт забирай. Що у нього взагалі в інвентарі коїться?
Гаразд, припустимо, що у його інвентарі багато місця, і він має запасні одноразові столові прибори. Можливо, він і справді полюбляв похмільний суп.
Однак порожні столики, які оточували Лі Сайона щоразу, коли він з'являвся, мулили Ча Відже око. Сумнозвісні незговірливі мисливці старанно уникали у цю годину ресторан! Ча Відже гірко усміхнувся.
— Та бляха, він дійсно перешкоджає мені вести бізнес…
Гордістю ресторану похмільного супу були швидкість подачі замовлень і низькі ціни, але щоразу, коли з'являвся Лі Сайон, виникала своєрідна «Зона відчуження», яка зупиняла постійну роботу ресторану. Що вже казати про швидку подачу, якщо продажі просто різко впали. Тільки завдяки завзятим шанувальникам похмільного супу ресторан зводив кінці з кінцями в останні дні... Але такими темпами вони могли втратити навіть своїх постійних клієнтів.
У результаті Ча Відже шукав в Інтернеті інформацію про мисливців, які зловживали своєю силою, правила доносу про злочини мисливців та спеціальні закони, які регулювали життя пробуджених, і нарешті дійшов єдиного висновку:
Щоб вирішити проблему з рестораном мені потрібно знову, бляха, стати мисливцем!
Це може здатися несподіваним рішенням, але Ча Відже мав на те власні причини.
Щоб викрити проступки Лі Сайона, потрібні були вагомі докази. Його ж свідчення могли обернутися проти нього самого. Інші могли звинуватити його у наклепі на мисливця номера один Кореї.
Найнадійнішим способом було оприлюднити запис вчинків Лі Сайона. Але, як зазначив користувач з BrainLy, звичайні записуючі пристрої навіть близько не зможуть зафіксувати докази проти мисливця S-рангу. Такі пробуджені можуть з легкістю виявити і знищити диктофон, камеру або будь-який інший пристрій.
Отже, йому потрібен був диктофон, зроблений з магічного каменю, або такий, що не можна було б так просто виявити... Але такі речі було не тільки важко знайти.
Вони ж до біса дорогі.
Коли Ча Відже ще був мисливцем J, він не усвідомлював того, наскільки предмети, зроблені з матеріалів, знайдених у підземеллі, були сміховинно дорогими. Для скромного працівника забігайлівки вони коштували цілу нирку!
Він міг задовольнити власні потреби скромною часткою прибутку ресторану як зарплатою, і цього до тепер було більш ніж достатньо. Йому не потрібно було багато речей — лише кілька комплектів одягу та пара кросівок. Якби Лі Сайон не вдерся в його життя, він би і не замислився про власний заробіток.
..Чи варто йому все ж зареєструватися мисливцем?
Поїхати до центру реєстрації, щоб виміряти свої здібності та отримати ранг, але… Що, якщо дані про J досі активні у базі даних? І що, якщо він не зможе втримати під контролем свою силу під час вимірювання? Що, якщо він випадково зламає той бісів вимірювальний пристрій?
Його мирному, тихому життю прийшов би у такому разі кінець. Для того, хто приховує свою силу, це не був вихід. Єдиним полегшенням було те, що коли він пробудився, Бюро з управління пробудженими ще не існувало, а коли він зареєструвався, то отримав деякі привілеї, пропустивши процес ідентифікації, тож його справжнього імені просто не існувало у базі даних керівництва.
Якби ж тільки не цей покидьок Лі Сайон…
Останнім часом Ча Відже поступово починав розуміти, чому інші мисливці намагалися не наближатися до цього мудака. Він нагадував змію, що обережно звивавалась навколо своєї здобичі, повільно і з відчутним задоволенням стискала її у смертельному обіймі.
Хоча після тієї ночі він міг би прямо погрожувати йому, він продовжував знову і знову приходити до ресторану, тиснучи на нього своєю присутністю. Що він задумав? З моменту їхньої останньої зустрічі Лі Сайон більше не питав імені Ча Відже. Чи знав він уже, хто він такий, чи ні?
Дії Лі Сайона нагадували занурення пальця у нерухому воду — раніше спокійна поверхня починала сильно колихатися навіть від найменшого руху. І хоч це не завдавало значної шкоди, це постійне втручання…
Дратувало.
Він відчував, ніби на його територію вторглися. Дивлячись у порожнечу, з перекошеним обличчям, Ча Відже несвідомо потягнувся до свого інвентарю.
Його інвентар був забитий порожніми пляшками з-під зілля. Усі вони лишилися після виходу з розлому Західного моря. Він давно мав би їх викинути, але постійно відкладав цю справу. Там також лежали предмети, які він отримав після закриття розлому: чорний довгий меч й ікло василіска. Затримавши погляд на іклі василіска, Ча Відже перевів очі на дещо інше.
Серед порожніх пляшок щось блиснуло. Золотий камінчик, розміром приблизно з половину його великого пальця. Це був магічний камінь.
Раніше він не використовував, не продавав магічні камені, просто залишав їх десь у своєму інвентарі або вдома. Але останнім часом магічні камені, здається, стали широко використовуватися мисливцями, чи не так? Судячи з розмов постійних клієнтів у ресторані похмільного супу, з магічних каменів робили чимало обладнання.
— ..Може, продати один?
Якщо у нього вдасться продати цей камінь, то він би зміг придбати непоганий диктофон. Ча Відже обережно витяг магічний камінь з інвентаря й почав натирати його фартухом.
