Першочерговим пріоритетом Лі Сайона було знайти Ча Відже. Його погляд, що безцільно блукав кімнатою, нарешті опустився вниз, а сам він невдовзі насупився.
Ча Відже напівлежав на м’якому кріслі-мішку, не зводячи з нього очей. Поряд стояв низький столик, завалений усілякими смаколиками, а чорна маска на його обличчі поблискувала в світлі екрана.
Якого…
Він гадав, що той хоч триматиме Скумбрій у шорах.
Лі Сайон застиг на місці, а Ча Відже натомість лише підтягнув до себе ще одне крісло-мішок і легенько поплескав по ньому.
— Сідай.
Чому він виглядає таким розслабленим?
— Хьонніме~
У цю мить у кімнату влетів молодший Скумбрія, низько схиливши голову. У руках він тримав пакет ще гарячого попкорну. Усміхаючись до самих вух, він опустився на одне коліно і простягнув його, мов букет троянд. Обличчя Лі Сайона скривилося ще дужче.
— Хьонніме, я приніс попкорн. Ох? А тут ще й лідер гільдії. Радий вас знову бачити!
Молодший Скумбрія замахав рукою, але цей жест залишився непоміченим для Лі Сайона. Його свідомість захлиснуло одне-єдине слово.
Хьоннім?
Неймовірно. Його губи скривилися в ледь помітній посмішці. Судячи з поведінки молодшого Скумбрії, Ча Відже вже встиг утвердити тут свій авторитет. Невже йому так хотілося, щоб його ще хтось називав хьоном? Лі Сайон схрестив руки на грудях, а сам Ча Відже тим часом відвів погляд убік і гмикнув.
— Я ж казав, що нічого їсти не буду.
— Не хвилюйтесь, хьонніме. Щойно почнете їсти, і я одразу ж зникну.
— А з чого це ти взяв, що я маску зніму?
— Хочете, я складу контракт? Ви будете головною стороною.
— Обійдусь.
— Е-е, ну…
Цього разу на сцені з’явився похмурий Скумбрія, нервово простягаючи тацю. На ній стояв стаканчик холодного сікхе. О, чудово, тепер він натрапив на двох Скумбрій. Лі Сайон злегка нахилив голову.
Він, звісно, здогадувався, що ті кинуться до Ча Відже, але не очікував, що одразу ж обидва. Це ще раз підкреслювало, що Ча Відже для них багато значив…
— Я-як вам?..
— Звідки ти сікхе взяв?
— Й-його зробив пан ремісник.
— І що він тут узагалі забув?
— М-ми просто про дещо домовились…
— Та їй-богу. Гей, хьоне, до попкорну потрібна газованка.
— Ах… Може, мені збігати по к-колу?..
І вся ця маячня тривала далі. Тепер, коли Лі Сайон придивився покраще, Ча Відже у костюмі справляв враження якогось декадентського імператора. Варто було б накрити його червоним пледом, і він нічим не відрізнятиметься від короля. А ці двоє Скумбрій, що метушилися біля нього і кланялися, могли б легко зійти за євнухів або ж чиновників при дворі. Лі Сайон схрестив руки на грудях і вирішив подивитись, як далеко все це зайде.
Він ритмічно постукував пальцями по руці. Понад усе…
Як же це жахливо бісить…
Звісно, він хотів, щоб Ча Відже був щасливим, але все ж.
Спостерігаючи за ним деякий час мовчки, Лі Сайон нарешті озвався, а голос його прозвучав дещо сухо, майже механічно:
— Мисливцю J.
Ча Відже, який щось жваво обговорював зі Скумбріями, різко підвів голову, щойно почув своє мисливське ім’я. Він нерішуче вказав пальцем на себе, ніби перепитуючи.
— …Я-я? Це ти до мене?
Спершись на одвірок, Лі Сайон пильно подивився на нього, а тоді повільно усміхнувся. Цього разу він озвався з особливим акцентом, чітко виділяючи кожен склад:
— Так, мисливцю J.
— …Га?
Пульт випав із рук Ча Відже. Напруга миттєво охопила все його тіло від плечей до кінчиків пальців.
— Нам, здається, тут не місце… — шепнув молодший Скумбрія старшому.
— Може… Може, нам піти?
— Забираймося звідси.
— Т-так…
Може, через їхню брокерську натуру, але молодший Скумбрія швидко вловив натяк і, підморгнувши Лі Сайону, повів старшого брата за собою.
Коли в напівтемній кімнаті залишились лише вони вдвох, Лі Сайон тихо зачинив за собою двері.
Гуп. Клац.
Він переконався, що дійсно замкнув їх у цій залі. Хоч Лі Сайон усе ще відчував на собі погляд Скумбрій і навряд чи зміг би втекти від їхніх пильних очей…
Якщо в них є хоч трохи клепки, якийсь час сюди не заглядатимуть.
Лі Сайон сунув руки в кишені плаща і неквапом рушив уперед. Ча Відже, напівзгорнутий клубочком на кріслі-мішку, підвів на нього очі.
Можна було з легкістю уявити вираз за чорною маскою. Отой розгублений, спантеличений погляд, який ніби запитував «Що я зробив не так цього разу?». І лише зараз Лі Сайон відчув певне полегшення. Хвиля напруги, що пробігла по обличчю Ча Відже, навіть здалась йому дещо… Кумедною.
Цей хлопець… З людьми не дуже вміє ладнати.
То чому ж до нього так липнуть усілякі дивакуваті типи?
Варто лише на мить відвернутись, і він уже завів нову «дружбу» з якимось чудилою. У нього взагалі є інстинкт самозбереження? Ще ж нещодавно кипів, мовляв, тримати їх треба на короткому повідці, і ось, будь ласка, уже розслабився і поперся з ними бозна-куди. Це що, через самотність? Бо йому бракує спілкування? Навіть якщо й так… Як можна бути таким безпечним?
Лі Сайон дедалі глибше занурювався в аналіз поведінки і думок Ча Відже, не усвідомлюючи, що сам колись і потрапив у список тих «диваків». Тоді він і справді не помічав, що своїм виглядом і поведінкою потроху доводить свого хьона до відчаю.
А тим часом Ча Відже був на межі зриву.
Що, в біса, з ним відбувається?
Мисливець J. Це прізвисько він чув уже безліч разів. У якийсь момент усі просто почали кликати його просто «J». Але відтоді й досі, навіть після їхнього возз’єднання, Лі Сайон жодного разу не називав його так. Бляха.
Ча Відже почав гарячково прокручувати у голові все, що за сьогодні зробив.
І що ж знову не так? Я ж просто прийшов сюди за Чан Місук, як мені і сказали. Невже це все через Скумбрій?Та чому він тоді говорить так холодно?
Незрозуміле відчуття швидко перетворилась на роздратування.
Лі Сайон, як антагоніст із фільму жахів, що повільно наближається до своєї нової жертви, зупинився і мовчки придивлявся до нього.
— …Навіщо ти мене так назвав? — першим порушив мовчанку Ча Відже.
— Гм-м? Як «так»?
— Ну, «Мисливець J».
— Ох, — Лі Сайон тихо хихикнув. — Дивлюсь, ти вже непогано з ними здружився. Вони тебе й хьоном почали кликати…
Серйозно? І це найбільша зараз проблема? Зрозуміти, про що думає Лі Сайон, було просто нереально. Ча Відже роздратовано провів руками по волоссю.
— Я ж не просив їх так мене називати. Вони самі захотіли.
— Та байдуже. Чого ти не у рибній лавці? І чому без протигаза?
— Бо вони… Зрозуміли, що я — J?
— Хіба ти не казав, що відлупцюєш їх?
— Ні, після розмови виявилось, що вони не такі вже й погані.
Ча Відже мимоволі згадав події, що передували цьому моменту.
У Рибній лавці Чанмі після того, як він розбив лампу паличками, Ча Відже скористався темрявою й кинувся на Скумбрій. Ті одразу ж заметушилися, мов викинута на берег риба, намагаючись втекти, але Ча Відже був швидшим. Одного з них він одразу ж притис у захваті, аж раптом молодший, захлинаючись, вигукнув:
— Та що з вами не так?!
— А вам, малі виродки, хто дозволив викладати ту абсурдну статтю?!
— Та якщо ми не писатимемо таке, пан J навіть не зверне на нас увагу!
Що це, чорт забирай, за репліки з манхви? Перебуваючи у непонятках, Ча Відже мимоволі послабив захват — цікаво ж стало, що Скумбрія скаже далі.
— Інші мисливці спеціально записуються на прийом до нас, а ви, пане J, хоч уже й повернулися до активної роботи, навіть носа не показуєте! — молодший Скумбрія смикнувся, наче щойно виловлений карась.
Ну… Взагалі-то для нього всю інформацію й так збирає Со Мінґі. Тому у нього і не було потреби тут з’являтись. У голові майнула картинка, як Со Мінґі показує знак «V» пальцями з кам’яним обличчям.
— У нас стільки інфи спеціально для вас, пане J. Ми її збирали, чекаючи, коли ви нарешті прийдете! Як ви могли не розуміти наших почуттів? Який же ви безсердечний, — молодший Скумбрія затулив обличчя руками, вдаючи, що плаче.
— Інформація? Яка ще інформація?
— Х-хочете пройти до відеозали?
— Відеозали?
— Так. Погляньте на все своїми очима і вже тоді вирішуйте. Ми ту статтю одразу приберемо й позначимо як фейк. Тому до ранку жодного сліду не залишиться від неї.
— Ви думаєте, що зможете так просто зам’яти цю справу?
— Не хвилюйтеся. Паралельно вкинемо кілька скандалів про інших мисливців. Ви ж чули про Лі Вонхо і Кан Дучіля?
Ніби щось знайоме… Може, то клієнти з ресторану похмільного супу? Хай там як, але ці брокери оперували методами, яких жоден злочинець не зміг би перевершити. Так Ча Відже й опинився у відеозалі, чекаючи на Лі Сайона.
— Якщо ви тут щось утнете, я переверну цю халупу догори дриґом.
— Та що ви, пане, навіть думки не маємо!
Знаючи, що може підкріпити погрози діями, він вирішив все ж тут залишитися.
— …
За протигазом Лі Сайона не було видно виразу його обличчя, та чуже мовчання було вочевидь красномовнішим. Він сів на краєчок крісла, а Ча Відже ще раз поплескав по місцю поруч з собою. Невдовзі праворуч загорівся проєктор. Ча Відже змахнув пил з пульта й озирнувся.
— Послухай, вони мені тут дещо цікаве показали. Навіть, можна сказати, корисне.
— …Що саме?
— Останнім було інтерв'ю змін у розстановці сил серед гільдій і мисливців високого рангу після розлому Західного моря, а тепер…
Ча Відже натиснув на кнопку, і чорний екран змінився.
— Ви щойно пробудились і вже очолили рейтинг. До якої гільдії плануєте приєднатись?
Клац, клац, клац.
Спалахнули камери. Юнак з хлоп’ячими рисами обличчя, у костюмі, стояв один на сцені. Чорняве волосся було акуратно зачесане назад, а довгі вії ледь здригались з кожним мигцем. Попри сотні журналістів і камер, він не виявляв жодної нервозності. Навпаки, здавалося, йому нудно, і на обличчі читалася явна втома.
— Я не планую вступати до жодної гільдії, — його повні губи ворухнулися.
— Це твоє перше інтерв’ю після того, як ти став мисливцем.
— …
— Боже, який ти тоді був юний. Скільки тобі було? Вісімнадцять?
Гуп!
Руку Лі Сайона, яка вже замахнулась, аби розтрощити проєктор, міцно стиснули.
— Гей, ти що, вирішив його гепнути?
— …
Лі Сайон стиснув кулак, і суглоби голосно хруснули. Рука, яку Ча Відже міцно схопив, напружилась, і здавалося, той був готовий будь-якої миті його вдарити.
Відчувши, як тиск поступово зростає, Ча Відже нахилився ближче і простягнув іншу руку. Він робив це вже не раз і знав, як саме швидко розстібнути застібки на чужому протигазі. Просунувши пальці між ремінцями, він швидко зняв маску, що закривала обличчя Лі Сайона.
З-під розкуйовдженого чорнявого волосся виглянуло почервоніле личко.
