Два дні потому. Зала засідань гільдії Падо.
— Ваха-ха-ха-ха!
Крізь шум дощу пролунав дзвінкий регіт. Атмосфера в залі була така ж похмура, як і погода за вікном, та червоноволоса дівчина, не стримуючись, гатила по столу кулаком, захлинаючись від сміху.
— Аха-ха-ха-ха!
— Кан Чісу, тобі що, справді зараз смішно?! — гаркнув Бе Вонву, розлючено потираючи обличчя.
— А чому б і ні! Це ж просто абсурд! Ох… Як добре, що я не полізла в те підземелля. Могла б пропустити таке шоу… Ху-ху-ху, о-ох… Це просто божевілля!
Кан Чісу реготала так сильно, що аж пустила сльозу. Якщо чесно, Бе Вонву теж хотілося плакати, але точно не від сміху. Його велика, наче кришка від каструлі, долоня стискала згорнуту газету і разом із нею тремтіла від гніву.
— Я щиро вибачаюсь, — вмираючим голосом озвався Со Мінґі з темного кутка зали.
— Вибачення нам не сильно допоможуть…
— Я розібрався з усіма записами з камер спостереження, але ж фото з телефонів… Тобто, я й сам серджусь не менше, — Со Мінґі прикусив зі злості край хустинки. — Ну чому ці кляті смартфони мають настільки крутий зум?! Я ж весь час стежив, нікого там не було, чесно!
— Аха-ха-ха-ха!
— Та припини вже сміятись, трясця! — заревів Бе Вонву, як розлючений лев, і шпурнув газету в бік.
Але регіт так і не вщух.
Вітерець підхопив першу сторінку газети і кинув її на підлогу. На ній — велике чорно-біле фото: чоловік у чорній масці, який ніс когось, як наречену, на руках. Зображення було розмитим — мабуть, через надмірний зум,— але почорнілі на кінчиках пальці чітко видавали, хто це був насправді. На превеликий жаль.
Заголовок на першій шпальті глузливо кричав…
[Інтимні стосунки між №1 та №2]
Який же нахабний заголовок!
— Лі Сайо-о-о-оне…
Жалюгідний крик Бе Вонву ще довго лунав у задушливій залі засідань.
Ось так усе й сталося:
Як завжди, завершивши ранкові тренування, Бе Вонву повертався до гільдії Падо, аж раптом відчув на собі дивні погляди й перешіптування. Вони не здавались ворожими, швидше, просто зацікавленими. Що відбувається? Витерши піт рушником, він попрямував до головної будівлі, відчуваючи нутром, що щось не так.
І це точно не якась дрібничка.
Журналісти товпилися перед входом. Не гаючи часу, Бе Вонву застібнув вітрівку до самого підборіддя, дістав із інвентаря кепку та маску й миттєво зник у провулку, ковзнувши туди місячною ходою.
Якось за весь цей час він уже встиг звикнути до цього. Чи є поруч Лі Сайон чи ні — усю чорнову роботу завжди виконував саме він. Зустрічі з журналістами та втеча від них давно стали для нього буденщиною.
Що цього разу трапилося? Знову хтось накосячив?
Діставши телефон, він швидко розблокував екран. Варто було йому побачити гору повідомлень і пропущених дзвінків, його щелепа ледь не впала додолу. Справи кепські.
Він швидко зайшов у портал новин. На головній сторінці миготіло похмуре, моторошне фото.
…
Пальто чоловіка, якого J тримав у своїх обіймах, здавалося підозріло знайомим… Та Бе Вонву не хотілося в це вірити. Не може бути. Він пробігся очима по статті з гучним написом «Ексклюзивний репортаж» і раптом зупинився на одному-єдиному реченні.
[Особу чоловіка в обіймах J ідентифіковано як зниклого мисливця Лі Сайона…]
Очі Бе Вонву округлилися. Він збільшив знімок до межі. На фото чітко виднілися почорнілі на кінчиках пальці. Бляха. Заперечувати це не мало жодного сенсу. Усі, хто знав Лі Сайона, знали і про його чорні пальці також. До того ж чутки про його появу вже й так гуляли Мисливським каналом, мов лісова пожежа.
До біса це все.
Втім навіть на цьому етапі ще лишався слабкий промінчик надії. Він міг би просто заперечити все, буквально все. Тим паче Лі Сайон був уже при тямі, тож вони могли б провести пресконференцію і все б згодом затихло.
Але чим уважніше він читав цю статтю, тим дивнішою вона здавалася. У ній натякали на… Надто близькі стосунки між цими двома. Бе Вонву, намагаючись заспокоїти розбурхану голову, зайшов у месенджер, аби перевірити повідомлення, і…
Юн Бін: Я бачив статтю. Це ж було погоджено безпосередньо з гільдією Падо?^^;
Стурбоване повідомлення від колишнього капітана.
Чісу: Заступнику, це що?
Чісу: (посилання)
Чісу: Ми узгоджували таке піарне шоу?
Чісу: Електростимуляція лол шо це за х…
Гострі, як лезо, повідомлення від гільдійниці.
Ганібі: Ти взагалі чим займаєшся?
Коротке, але дошкульне повідомлення від напарниці по «похмільних супах», і…
Со Мінґі: Вибачте. Ми в сраці. Схоже, це витівка Рибного Ринку.
Навіть вибачення Маленького дива Со Мінґі, яке лише ускладнило всю цю ситуацію.
Рибний ринок. Прочитавши останнє повідомлення, Бе Вонву беззвучно закричав і набрав номер. Очевидно, що «Рибний ринок» слухавку не підняв.
Скумбрія. Найкращий брокер інформації Південної Кореї, чий штаб розташовувався на Рибному ринку Нор’янджіну.
Якщо гільдія Совон була сховищем усіх знань, то Скумбрія торгував ними на власний розсуд. Платою за інформацію слугувала інша цікава інформація. Як риба збирається на рибному ринку, так і інформація скупчувалася навколо Скумбрії. Завдяки Мисливській академії держслужби та Скумбрії Нор’янджін ожив новою хвилею процвітання.
Якщо за цією статтею і справді стоїть саме Скумбрія, то тоді зрозуміло, чому в Падо ніхто нічого не знав. Бо, бляха, це все було зроблено за їхніми спинами.
Та гільдія Падо й сама не раз купувала інформацію у Скумбрії: заради пошуку каналів розповсюдження наркотиків, створених Прометеєм. Бе Вонву нервово почухав потилицю.
Він же не з тих, хто встромляє ніж у спину партнеру…
Довіра — найважливіша якість будь-якого інформатора. Тоді навіщо йому це? Бе Вонву не міг знайти цьому ніякого пояснення.
Та й сидіти й гадати нічого не дасть. Він купив кілька газет у вуличному кіоску й поплентався назад у гільдію через службовий вхід. Щойно Бе Вонву переступив поріг, як його оточили члени гільдії з розгубленими виразами обличчя.
— Наразі, — твердо промовив Бе Вонву, зібравшись із духом. — Відключіть усі телефонні лінії.
А тепер повертаємось до сьогоднішнього дня.
Було чутно тихе сьорбання. Кан Чісу яка нарешті відсміялася досхочу, важко опустилась на стілець. За ноутбуком сидів Чхве Ґойо, Романтичний провідник, і, підперши підборіддя рукою, щось мимрив собі під ніс, гортаючи статті на порталі новин.
— Гм… Якщо тут і справді замішаний Скумбрія, то заперечення тільки погіршать ситуацію. Напевно, йому щось треба, от він і влаштував весь цей цирк.
— Та він просто викладатиме нові докази, поки ми самі все не визнаємо. Ех…
— Чутки вже пішли, що лідер гільдії уникає публічності через цю історію. Дехто каже, що J загнав його на жорстокі тренування або що його десь закопали, а потім все ж вирішили відкопати.
— Та невже для них Лі Сайон качан кімчі, щоб його закопувати та викопувати.
— Ох, будь ласка… Не змушуйте мене знову сміятись. Нумо подивимось… Уже пішли теорії, що він три місяці був на дисциплінарці. Та ну, може, офіційно підтримаємо цю версію?
— Ох… — пробурмотів Бе Вонву, згорнувшись, наче ведмідь. — Чому вони влаштували цю виставу саме перед Генеральною Асамблеєю?.. І що я там тепер маю казати?
— Генеральною Асамблеєю? — Чхве Ґойо зацікавлено підняв голову.
— Та після Дня Змін мисливців з першої двадцятки кожного місяця скликають, еге ж? — пояснила Кан Чісу, сьорбнувши зеленого чаю.
— А хіба не краще назвати це зустріччю? Скликання якось так собі звучить.
— Та не чіпляйся, — пробурмотів Бе Вонву, ще більше скрутившись калачиком. — Друзі, я хочу повернутись у Регіональне управління.
— Ага, вже біжиш. Спершу розгреби оцю всю кашу.
— І взагалі, тобі воно треба? Зарплата там копійчана.
— Зате хоч спокій буде.
— Всі знають, що держслужба перемелює людей. Про що ти взагалі? Тебе хто підмінив?
— Провести обряд вигнання?
— Та вже треба, певно.
— Я просто хочу знову працювати з капітаном Юн Біном…
— Ага, мрій далі. Юн Бін зрадників назад не бере. Краще готуйся до пресконференції.
Бе Вонву знову загарчав, мов ведмідь. Тим часом Кан Чісу кинула погляд у куток зали, де Со Мінґі досі сердито кусав хустинку, не приховуючи свого розпачу.
— До речі, що каже лідер гільдії? Коли він на роботу вийде?
— Лідер ще не повністю відновився. Каже, що трохи відпочине, перш ніж повернутися.
— А J? Мені найбільше цікаво, як відреагував на це все J.
— J…
За сонцезахисними окулярами його темні, неживі очі порожньо дивилися в нікуди.
Палець швидко гортав стрічку. Скільки б разів він не оновлював сторінку, заголовки зовсім не збиралися змінюватися, і з його губ мимоволі зірвалося важке зітхання.
Друге місце, Лі Сайон, що зник після Дня Змін, раптом з’явився знову. І де ж саме його спіймали на камеру? На руках Першого номера!
Реакція публіки була вибуховою. Та що там — таке враження, що вся Корейська півострівна бульбашка от-от мала луснути через цю новину. Складалося таке враження, ніби у всій Південній Кореї залишились лише двоє мисливців — J та Лі Сайон.
Чесно кажучи, після повернення J вони обидва і так були у всіх на язиках. Колишній номер один і теперішній номер один. Але раптом J, якого всі вже давно вважали мертвим, повернувся, а Лі Сайону, що шість років утримував лідерство, довелося поступитися першим місцем. Це було ще те видовище, від якого народ просто шаленів.
Так само, як люди сперечаються, хто сильніший — лев чи тигр, так само вони обговорювали, хто ж насправді сильніший — J чи все ж таки Лі Сайон. Хто з них би переміг, якби вони зійшлися у бою? Які між ними взагалі стосунки? І що буде, якщо вони колись зустрінуться? Імена J та Лі Сайона не сходили з топів порталів, і їх зрештою зробили ледь не легендарними суперниками.
Та цього разу все було інакше.
— То чому він його несе, як принцесу? Вони що, зустрічаються?
…Гаразд. Досить з мене цього цирку.
Ча Відже жбурнув телефон на диван і закрив обличчя руками.
Та пішло воно все нахуй!..
