Ча Відже вертів на зап’ястку годинник. На круглому циферблаті було вирізьблено ще три менші годиннички. Два з них завмерли, а третій цокав, не зупиняючись. Ча Відже вказав на них пальцем.
— Ти про них?
— О, бачу, носиш його як слід. Так, саме про них. Спочатку був лише один великий годинник. Я його трохи вдосконалив, щоб усе було на видноті, — Ккокко гордо підняв голову. — Усе моїми лапками зроблено.
— Навіщо ти його переробив? Не вірю, що лише заради краси.
— Бо так було потрібно.
— Потрібно для чого? Ти змінив його, коли Лі Сайон зі зруйнованого світу вирішив ним скористатися, правда ж? Бо коли я вперше ним скористався, щоб повернутися в часі, цих маленьких циферблатів ще не було.
— Ого, ти це пам’ятаєш? Я думав, ти взагалі нічого у цьому не тямиш, — цокотів далі дзьобом Ккокко.
— Гей, — сухо озвався Ча Відже, втомленно провівши рукою по обличчю.
Його голос прозвучав доволі загрозливо. Світло у солом’яній хатині мигнуло, а за мить і зовсім згасло. Стіл глухо задрижав, й у темряві спалахнули яскраво-блакитні очі. Холодна, пронизлива енергія охопила все навколо і, здавалося, пробралася аж до самих кісток. Зі сторони темної постаті, обличчя якої ледь проглядалося, пролунало спокійне, майже лагідне:
— Тобі, мабуть, здалося, що зі мною все нормально, раз дозволяєш собі жартувати й тягнути час.
— …
— Але ні, зараз я, бляха, жахливо переживаю.
Атмосфера зробилася нестерпно важкою. Клац — і наступної миті тріснула чашка. Здавалося, сам простір змикався довкола, стискаючи легені. Та попри це голос Ча Відже залишався спокійним.
— Я прийшов не для того, щоб з тобою теревенити.
— …
— Я хочу дізнатись, чому все пішло не так і як це виправити. У мене немає часу на пусті балачки.
— …
— Тому переходь уже до суті. Ти ж сам казав, що це наш останній шанс, тому ми маємо співпрацювати.
У ту мить він почув шурхіт з іншої кімнати і швидко обернувся. За напіввідчиненими дверима загорнутий у ковдру Лі Сайон неспокійно перевертався уві сні.
Ча Відже зітхнув і прикрив обличчя рукою. Блим — і світло знову загорілося. Уся напруга щезла, мов її і не було. Страх на обличчі Хон Йесона, який згорнувся клубочком на підлозі, теж невдовзі зійшов нанівець.
— Пробач, — видихнув Ча Відже.
Ккокко махнув крилами й похитав головою.
— Та ні, ти правий. Але якщо хочеш про це поговорити, нам треба піти в інше місце. Є речі, які я не можу тут озвучити вголос… Гаразд?
— Гаразд.
— Тоді подивись мені в очі.
Ча Відже підвів голову, й Очі Провидця почали шалено обертатись. Він відчув, як свідомість ніби виривається з тіла й переноситься кудись далеко. Заплющивши очі, Ча Відже дозволив собі впасти в цей тихий потік.
Коли він розплющив їх знову, то вже стояв посеред майстерні Хон Йесона — тієї самої, яку бачив у Меморіальному підземеллі. Простір, немов застиглий кадр чорно-білого фільму, мав дивну, позачасову ауру, неначе він гортав чужий пожовклий фотоальбом.
У повітрі навіть витав запах пилу.
Ча Відже обвів поглядом кімнату. У самісінькому центрі кімнати на стільці без спинки сидів чоловік у спортивному одязі. Його волосся було зібране в короткий хвіст, на обличчі грала впевнена усмішка, а сам він тримав два пальці у формі «V».
Хон Йесон.
— Я не затримаю тебе надовго, — прорізав тишу голос, хоч губи так і не поворухнулися.
Як і решта світлини, Хон Йесон був цілковито чорно-білим. Єдине, що мало колір, — це золоті візерунки, що плавали над його очима. Хон Йесон, що стояв перед Ча Відже, в корінь відрізнявся від того Хон Йесона, якого він знав.
Він виглядає досвідченішим… І куди спокійнішим.
Його і справді можна було назвати з якогось боку ветераном.
— Я не збирався вдаватися в подробиці. Навіть не планував втручатися… Але я не передбачив, що з Лі Сайоном станеться отаке. Тож вирішив, що буде куди краще, якщо ти знатимеш усе. Бо ти — єдиний, хто може швидко зреагувати на ці зміни, друже, — лунав голос по всій майстерні.
— …
— Мені дозволено було лише спостерігати, але зараз сталося дещо непередбачуване. Тож я поясню все з самого початку, — Очі Провидця, які до того шалено крутились, почали сповільнюватися. — Почнемо з годинника. Він використовується для повернення в часі, але, якщо казати точніше, він стирає попередній світ і створює новий.
— Ага.
— А це означає, що з самого початку годинник був одноразовим. Використати річ, яка повністю знищує один світ і створює інший, ще й кілька разів поспіль — це просто абсурд.
— …
— Він мав зникнути одразу після першого використання. Саме тому, коли ми вперше повернулися в часі, ми знали, що це — наш останній шанс.
Ча Відже торкнувся свого зап’ястя. Холодний метал трохи заспокоював його тремтячі пальці.
— Але ж він досі у мене.
— І в цьому вся проблема. Як я зрозумів, все почалося ще з того першого разу, — у його очах почав сплітатися складний пульсуючий візерунок. — Твоя сила, яка тоді стала точкою відліку, була надто потужною і залишила в годиннику слід. Саме тому замість того, щоб зникнути, він залишився, і разом із ним — здатність повертати час. Але… Вона залишилась у неповноцінному вигляді.
— …
— Це була сирувата, нестабільна форма. Тож так, годинник і далі може повертати час, але наслідки достобіса непередбачувані. Це ризикований і дуже небезпечний артефакт. Ти ще мав його в другому світі, але після твоєї смерті він перейшов до Лі Сайона.
— …
— Я трохи його підлатав, щоб зменшити побічні ефекти, і Лі Сайон ним скористався. Та навіть віддавши все своє тіло, він не зміг уникнути наслідків.
Побічні ефекти.
Ча Відже згадав Лі Сайона, який нескінченно блукав зруйнованим світом. Згадав їхню першу зустріч, згадав ті очі, що так нагадували йому поверхню дзеркала, у якій він бачив самого себе, ті сльози, що тихо котилися його обличчям.
Він вже не був людиною. Він став… Чимось іншим. Порожньою оболонкою без крихти емоцій.
— …Я гадав, що це все було марно.
— Все те, що я зробив…
Невже це і був один з побічних ефектів? Стати вартовим зруйнованого світу. Блукати без кінця. Чекати на кінець, який, можливо, ніколи і не настане. Не знати, провалився ти чи все ж досягнув успіху.
Це було так…
Ча Відже мовчки подивився на Хон Йесона. В голові роїлися тисячі думок, але не було жодного слова, здатного їх достеменно виразити. Аби випадково не сказати зайвого, він прикрив низ обличчя долонею.
— Ти й сам пережив один із побічних ефектів, — продовжив втомлено, навіть дещо безсило Хон Йесон.
— …Я? Що саме?
— Розлом Західного моря.
Здалося, ніби йому вдарили молотом по голові. Ча Відже розтулив вуста, а Хон Йесон все так само спокійно і впевнено дивився на нього.
— Я ж казав, так? Годинник стирає старий світ і створює новий, але, оскільки теперішній годинник — неповноцінний, минулий світ не був знищений до кінця. Тому він досі впливає на цей світ.
— Тобто… Розлом Західного моря?..
Голос Ча Відже затремтів. У грудях щось стислося, а перед очима попливла кімната. Здавалося, він от-от знепритомніє.
— Хіба тобі це ніколи не здавалося дивним? Розлом все зростав і зростав, поглинаючи мисливців, поки не увійшов ти. І що, відтоді хтось ще туди заходив? Навряд. Ти був останнім, — у голосі Хон Йесона чулося щире співчуття.
І справді. Коли загинули всі, хто зайшов раніше, і навіть ті, хто був там із ним, коли, він власними руками перебив усіх монстрів і зрештою встромив клинок у голову Василіска, нікого більше не відправляли у цей розлом.
— …
Бо він закрився.
Ніби… Весь час ціллю був саме він.
І в цю мить пролунав важкий, як вирок, голос:
— Зруйнований світ знайшов тебе, першу точку відліку. Жертви Лі Сайона було замало, тож світ повернувся по того, хто мусив заплатити решту ціни.
Хон Йесон на мить замовк і зітхнув. Очі Провидця, що досі безупинно крутились, почали поволі тьмяніти.
— Послухай, друже… Ми ж дали обіцянку.
— …
— Ти її не пам’ятаєш, але… — у його голосі вперше промайнула сумна нотка. — Ти мав повернути час і зупинити апокаліпсис…
— …
— А я мав просто спостерігати.
— Чому ви взагалі дали таку обіцянку?
— …
— Звісно же, щоб урятувати цей світ, — твердо відповів Хон Йесон.
