Кит?..
Ча Відже м’яко погладжував Лі Сайона по спині, а згодом ніжно притиснув його голову до себе. У повітрі ледь вловимо розлився солодкуватий аромат.
Білосніжний кит, що з’явився за горизонтом, був просто величезним. На перший погляд, він не скидався на типового монстра з розлому, та Ча Відже не міг бути певен — надто мало інформації. Це ворог? Істота, що виникла з моря зруйнованого світу? А може…
— …Хьоне, — прошепотів Лі Сайон.
Ча Відже одразу ж отямився. Кит, що злетів високо у небо, вже зник у хвилях моря. Навколо запанувала тиша, ніби він ніколи тут і не зʼявлявся.
— Так, Сайоне, — тихо зітхнув Ча Відже.
— …Ти в порядку?
— Зі мною все добре.
— …Справді?
— Так.
— …
— Я справді у порядку.
Лі Сайон ледь послабив хватку на його одязі. Ча Відже кілька разів лагідно поплескав його по спині й обережно відтягнув від себе. Обличчя Лі Сайона було бліде, ще блідіше, ніж зазвичай. На чолі злиплися кілька вологих кучерявих пасом.
— Ти не прокидався… — пробурмотів той.
— …
— Я все намагався тебе розбудити, але ти не прокидався… Хьоне…
Його слова були тихими, ніби він говорив крізь сон. Фіалкові очі, що зазвичай світилися, тепер дивилися повз Ча Відже — у порожнечу. В них тремтіла тінь. Лі Сайон різко провів руками по обличчю, і крізь його пальці вирвалися тихі прокльони.
— Блядство…
— Я ж кажу, зі мною все добре. Заспокойся.
— Ух…
Та за мить Лі Сайон знову вчепився у його одяг і тихо, неначе від болю, застогнав. Його дихання різко збилося, а пальці продовжували судомно чіплятися за тканину. Це було не від нервів. І не від гніву. Це було щось інше. Щось…
Який із тебе герой, якщо ти навіть нас врятувати не можеш!
Колись хтось вже кричав, роздираючи горло, ці слова. Але хто саме, Ча Відже не пам’ятав. Він мимоволі прикусив язика і відчув легкий металевий присмак крові. Саме так поводили себе мисливці, чия витримка вже давно була на межі.
І J бачив чимало таких.
…Але насправді ж надто багато.
Зараз Лі Сайон згорбив спину, важко дихаючи. Його груди швидко здіймалися й опускалися, подих ставав усе частішим, уривчастим і навіть не думав вирівнюватися. На тильній стороні руки проступили жили — настільки міцно він стискав власні груди. Гіпервентиляція.
Ча Відже оглянув підземелля Оком Спостерігача. Юн Ґьоль залишалась на тому самому місці, де він бачив її востаннє — зовсім поруч. Полум’я навколо неї коливалося рівно, спокійно.
Якщо вже так…
Стиснувши зуби, Ча Відже обхопив долонями щоки Лі Сайона.
— Лі Сайоне, подивися на мене.
— …
— Я тут. Поряд з тобою.
— …
— Лі Сайоне!
Фіалкові очі блукали в порожнечі, не зосереджуючись навіть на Ча Відже. Обличчя ще більше зблідло, і Ча Відже відчув, як по його спині пробіг холод.
— …
Може, це через «ті» спогади?
Ча Відже обережно забрався на коліна Лі Сайона, однією рукою обхопивши його потилицю, а другою — накрив долоню, яка досі стискала його одяг. Він лагідно провів пальцями по виступаючих жилах, ніби намагаючись заспокоїти бодай цим. Лі Сайон відкинув голову назад і знову й знову намагався схопити ротом повітря, якого так зараз не вистачало.
Невже ті спогади у Меморіальному підземеллі були надто солодкими?
Ча Відже повільно нахилився ближче.
Ні. Це все були лише дурні відмазки.
У повітрі знову розлився солодкий аромат.
І, можливо, просто можливо, Ча Відже…
Їхні губи зіткнулися.
— …
Ча Відже нахилив голову, поглиблюючи поцілунок, і між ними поволі розлилося тепло. Він видихнув усе повітря в ледь розтулені губи Лі Сайона, а потім, вдихнувши глибше, знову ніжно припав до них. Потроху, майже непомітно, напруга почала покидати тіло Лі Сайона. Його пальці, що стискали одяг, повільно слабшали.
Скільки минуло часу?
Ча Відже повільно розплющив очі. Фіалкові, нарешті зосереджені тільки на ньому, очі уважно вдивлялися у його обличчя.
— …
— …
Ча Відже повільно відірвався від його губ і розтиснув пальці на долоні Лі Сайона. Та щойно спробував підвестися, велика долоня різко схопила його за зап’ястя, і їхні погляди знову перетнулися.
— …Я ж казав, що у мене є навичка, — тихо проговорив Ча Відже.
— …
— На відміну від декого я не брешу.
Тепло руки Лі Сайона ковзнуло між його пальців, і вже наступної миті його сильні руки обвили талію Ча Відже. Фіалкові очі палко, навіть дещо по-хижому, спалахнули, а губи, розпухлі й червоні після поцілунку, ледь розтулилися. І з них зірвався тихий, майже звабливий шепіт, таким солодким голосом:
— Не зараз.
— …
— Ще зовсім трохи.
— …
Лі Сайон.
Єдиний успіх Ча Відже.
І…
Ча Відже повільно опустився на його коліна знову. Щось м’яке ковзнуло між злегка розтулених губ Лі Сайона. Їхні язики сплелися, а в повітрі розлився вологий, млосний звук. Щоразу, як темний язик Лі Сайона торкався піднебіння його рота, Ча Відже мимоволі здригався всім тілом.
Він обійняв Лі Сайона за шию, і вони притиснулись один до одного так, що між ними не лишилося й натяку на відстань. Серця шалено, майже в унісон билися. Цього разу, без сумніву, Лі Сайон чув кожен удар. Зрештою…
[Активовано: Отрута Василіска (S+).]
[Завдяки ефекту «Отрути Василіска (S+)» Ви отримали стійкість до отрути, яка вже була нейтралізована.]
[Швидкість детоксикації зросла.]
[Ваше тіло залишиться неушкодженим.]
[Триває детоксикація…]
Не може ж пробуджений S-рангу не почути, як швидко тьохкає чуже серце, чи не так?
Ігноруючи потік системних повідомлень, Ча Відже заплющив очі. Їхні губи повільно розійшлися, залишивши по собі тихий, вологий звук.
— Ти мав рацію, — ледь чутний сміх зіслизнув з губ Лі Сайона.
— …
— Ти не збрехав…
Лі Сайон видихнув так тихо і солодко, неначе розтоплюючи саме повітря й, опустивши голову, торкнувся губами шиї Ча Відже. Він подивився на скуйовджене чорняве волосся, а тоді ніжно притулився до чужої маківки щокою.
Навколо розлилося пекуче тепло. У тиші руїн Ча Відже заплющив очі й просто вслухався у ритм їхніх сердець.
Лі Сайон був таким солодким.
Хрусь… Хрусь…
Біла, як сніг, зола під ногами була м’якша за пух. За двома постатями тягнувся довгий слід від кроків, що рвав тишу порожнечі.
Блакитні очі швидко пробіглися по руїнах. Там, де полум’я вирувало найсильніше, лишився ще не повністю знищений каркас будинку. Ча Відже зазирнув за обгорілу стіну.
— Юн Ґьоль!
У кутку кімнати, якого не торкнувся попіл, лежала темна постать. Здавалося, це була саме вона.
Ча Відже кинувся вперед. Чим ближче він підходив, тим голоснішим йому здавалося її дихання. Темна купа виявилася старим, зношеним шкіряним пальтом, що давно втратив свій блиск.
Він обережно підняв його і побачив спокійне, ніби вона просто заснула, обличчя Юн Ґьоль. На ній була та сама знайома шкільна форма. Ча Відже підніс руку до її носа і перевірив, чи вона дихає.
— Хух…
Слава Богу. Він і так знав, що вона жива, але відчути це власними руками — зовсім інше.
— Ґьоль, прокидайся. Ґьоль! — він обережно струсив її за плечі.
— Угх…
Юн Ґьоль скривилась і простогнала. Лі Сайон, що стояв поруч, схрестивши руки на грудях, нахилив голову набік з легкою усмішкою.
— Може, краще було б просто вліпити їй ляпаса?
— Ти що, учнів бити зібрався?
— Я так Бе Вонву будив.
— І ти цим ще й пишаєшся, дурню?
Поки Ча Відже сварився з Лі Сайоном, Юн Ґьоль поворушилася й повільно розплющила очі.
— Що…
— О, ти прокинулась?
— Га? А-а… J! Це ти!
Юн Ґьоль підскочила, закричавши, але різко схопилася за голову, бо все ж надто швидко підвелася.
— Ай-йай…
— Спокійно. Ти у цілковитій безпеці. Я перевірив, навколо тільки ми.
— Д-добре…
Все ще тримаючись за голову, вона глянула на них — і на очах у неї виступили сльози.
— Справді… Хн-н… Мені так шкода… Хн-н-н… Ви тут опинилися через мене…
— Та ну, не думай так.
— Але ж… Хн-н…
Вона надула губи, мов каченя, намагаючись стримати сльози, й грубо витерла очі тильною стороною руки. Ча Відже присів перед нею і всміхнувся.
— Але ж головне, що ти жива, Ґьоль.
У ту саму мить…
— Хн-н…
— …Гм?
— Ва–а-а-а! Чесно… Хн-н-н… У-у-у…
Юн Ґьоль раптом голосно розридалась. Чому це вона заплакала? Ча Відже розгублено обернувся до Лі Сайона. Той лише всміхнувся, скрививши губи у знайомій усмішці.
— Хьон довів її до сліз.
— …Я?
— Ва-а-а-а!
— Може, заспокой її якось? Розмови нам не світять, поки вона ридає, — озвався Лі Сайон з усмішкою і кивнув.
Ча Відже порився у кишені, але погляд його мимоволі зупинився на пальті. Старе, потерте, але щось у ньому було достобіса знайомим.
— …
Де він його вже бачив?
Ча Відже нахмурився, перебираючи пальцями тканину — і тоді, ніби спалах, у пам’яті щось промайнуло.
— А!
Він різко простягнув пальто Юн Ґьоль.
— Ґьоль! Ґьоль!
— Ти серйозно хочеш, щоб вона ним сльози витерла? Воно ж брудне…
— Лі Сайоне, просто помовч поки. Ґьоль!
— Хн-н… Що?
Ще схлипуючи, вона подивилася то на Ча Відже, то на пальто. Він вказав на нього з блиском в очах.
— Це пальто… Воно ж з фрагмента, правда? Те саме пальто!
