На обличчі Юн Біна раптом проступила втома. Здавалося, він хотів сказати набагато більше, але стримував себе, намагаючись підібрати слова.
— Таємна зустріч? Якщо хтось почує, то все неправильно зрозуміє.
— Якщо це не таємна зустріч… — рука, що лежала на плечі Ча Відже, стиснула його трохи сильніше. — …Тоді що ж роблять двоє людей наодинці у таку пізню годину?
— …
— Ох, заждіть, заждіть. Ви ж не мене за моєю ж спиною обговорювали?
Ча Відже добре знав, чим усе може обернутися: якщо дозволити цьому зайти надто далеко — Лі Сайон неодмінно вибухне. А цього не можна було допустити — він ще не все дізнався від Юн Біна! Тож, не гаючи час, він схопив руку, що обіймала його за плечі. Пальці у чорній рукавичці помітно здригнулися.
— Лі… Лі Сайоне? — через силу вимовив чуже імʼя Ча Відже.
Бляха.
Його голос прозвучав так надривно. Було важко поводити себе, як зазвичай, після того, як він усвідомив, що Лі Сайон — той самий хлопець, якого він весь цей час шукав. Хлопець, який не зрадив ту егоїстичну обіцянку, навіть перебуваючи на межі життя й смерті. Та все, чого він навчився і що опанував, миттєво втрачало сенс, щойно Ча Відже опинявся поруч із Лі Сайоном.
Та Лі Сайон, почувши своє ім’я, відповів так, ніби саме цього й чекав: трохи нахилив голову, задоволено вигнув губи і примружився — наче кіт, який нарешті отримав ласощі.
— М-м-м… Що таке?
Коли Ча Відже не відповів, Лі Сайон легенько постукав пальцями по його плечу.
— Якщо вже кличете мене, то скажіть щось, J.
— Я звернувся до Юн Біна, бо мав деякі питання. Тож досить казати дурниці… Ні, тобто…
Ча Відже намагався говорити жорстко, як і завжди, але перед очима раптом сплив образ Лі Сайона, обмотаного бинтами. Він змовк на півслові, невпевнено поправив маску, яку трохи підняли ті самі пальці, що мить тому ковзнули по його обличчю.
— Ага-а-а… — протягнувши останній склад із відтінком іронії, Лі Сайон поцікавився. — Невже й справді існує щось, чого ви не можете дізнатися від мене?
Ча Відже міг би багато чого відповісти на це. Хто-хто, а от Лі Сайон завжди ухилявся від запитань, як вугор у воді. Він мимоволі міцніше стиснув його пальці.
— Ти ж завжди ухиляєшся, коли я щось питаю. Думаєш, я не помічаю, як ти весь час викручуєшся?
— Бо це не те, що Вам потрібно знати. І взагалі, Ви дійсно гадали, що Юн Бін дасть Вам пряму відповідь? Він ще кращий у відмазках, ніж я.
— А він, до речі, дав мені доволі цікаву відповідь. Ми ж були досить близькими в минулому. Нас поєднувала справжня товариськість, так, Біне?
— А? О, так, звісно. Раніше ми були товаришами.
Зненацька втягнутий у розмову, Юн Бін поспішно відповів, але від цього голос Лі Сайона став тривожно низьким.
— Ох… Та невже?
— До речі, Лі Сайоне, ти прийшов раніше, ніж я очікував. Десь неподалік був? — квапливо змінив тему Юн Бін.
— …
Лі Сайон лише звузив очі, і в його погляді читалося: «Ти серйозно? Думаєш, я поведусь на таку дешеву відмазку?» У цей момент Ча Відже швидко підтримав Юн Біна.
— Мені теж цікаво.
— …
— Не відповіси?
— …Ні.
Нарешті коротко відповівши, Лі Сайон махнув рукою назад. Ча Відже подивився у тому напрямку — і тільки тепер помітив знайомі дерев'яні двері поруч з дитячим майданчиком. Раніше він не звернув на них уваги, бо всі думки були сконцентровані на Лі Сайоні, який раптово опинився за його спиною.
А власник тих дверей, Романтичний провідник, знесилено висів на гойдалці, немов мокра ганчірка на сушарці. Його пальці час від часу здригалися, ніби даючи зрозуміти, що він ще живий, а зовсім поруч лунало моторошне рипіння.
— …
Джерелом дивного звуку виявилася гойдалка-пружинка у формі свині. Мерехтливе світло вуличного ліхтаря освітлювало тремтячу качелю і фігуру, що сиділа на ній. Блимнули лінзи темних сонцезахисних окулярів. Згорбившись і дивом вмостившись на маленькому сидінні, Маленьке Диво Со Мінґі схилив голову.
— Вітаю, шановний клієнте.
— …
— Гм… Здається, пружина заіржавіла. Варто би зчистити іржу й змастити. Та й ліхтар миготить. Не найкраще місце для ігор дітей, ака майбутнього нашої нації.
Со Мінгі легко зістрибнув з гойдалки, витягнув нітрилову рукавичку і, увімкнувши ліхтарик, почав оглядати механізм. Іржава пружина знову заскрипіла.
Ча Відже ніяково глянув під ноги. Хоч їхні тіні й перетинались, але так і лишалися нерухомими. Зазвичай тіні не мають власної волі, але коли всередині них був Со Мінгі, вони іноді рухались не так, як їхній власник.
— Я знав, що ти ховався у тіні, але не очікував, що приведеш усіх із собою, — пробурмотів Юн Бін. І він, і Ча Відже це помітили, але вирішили вдати, що ні.
— Я лише спостерігав за вами. То лідер гільдії всіх притягнув сюди, — чесно відповів Со Мінґі.
— Ага, саме так, — невимушено додав Лі Сайон. — Мало того, що J та Юн Бін таємно зустрілися… Так і ще про мене говорили.
То ти прикидався, що не знаєш?
— Мені стало цікаво. Тож я просто мусив прийти… О такій пізній годині.
Останні слова Лі Сайон вимовив з особливим акцентом. Ча Відже кинув співчутливий погляд на Романтичного провідника, який так і лежав на гойдалці. Дитячий майданчик був не надто далеко від будівлі гільдії Падо, тож сюди запросто могли дістатися як мисливці, так і звичайні люди. Та Лі Сайон вирішив пришвидшити процес, і для цього вирубив декого.
Хіба це не марнування людських ресурсів?..
— Ухх…
Романтичний провідник застогнав і потроху почав сповзати з гойдалки. Темні дерев’яні двері повільно зникли, а от скрип іржавих пружин не вщухав. У цей момент Лі Сайон притулився головою до Ча Відже і мʼяко прошепотів:
— Отже… Ви дізналися все, що хотіли?
— …
Ча Відже не відповів. Лі Сайон, здається, й не чекав відповіді — його погляд одразу ж перебіг на Юн Біна.
— А ти.
— Так, Лі Сайоне.
— Хіба дані про моє пробудження не засекречені? З якого це часу ти так вільно язика розпускаєш?
— Твоя справа засекречена — це nfr. Але я вважав за доречне розповісти про неї J, — Юн Бін випрямився і спокійно поглянув у відповідь на Лі Сайона. — Я маю повне право приймати такі рішення, зважаючи на моє становище.
— …
Лі Сайон скептично нахилив голову. Та Юн Бін, з м’якою усмішкою на вустах, навіть не збирався зводити з нього очей. Невдовзі очі Лі Сайона примружились у схвальній усмішці.
— Судячи з того, як ви сидите… Здається, я не помилився. Ви і справді дуже близькі. Навіть не знаю, коли, де і як це сталося.
— …
Рука, що зручно лежала на плечі Ча Відже, стиснула його трохи сильніше.
— Певен, між вами є щось, чого я й сам не знаю. Так само як і секрети, які ти досі не розкрив J, — продовжив Юн Бін спокійним тоном.
— Досить, — тихо гаркнув Лі Сайон.
— Але одне я засвоїв напевно — коли секретів забагато, це рідко йде на користь. Радив би тобі трохи відкритішими бути, — знизав плечима Юн Бін.
— Тобі хіба вже не варто йти?
— Вже збирався. Що ж… Сподіваюсь, ти отримав відповіді на свої питання.
Дззз… З кишені його костюму долинула довга вібрація. Юн Бін дістав телефон, глянув на екран і важко зітхнув.
— …Схоже, ти додав мені роботи, Лі Сайоне.
— Тобі варто бути стараннішим. Ти ж, як-не-як, державний службовець.
— Я й так збирався цим зайнятись рано чи пізно… Мені варто тобі подякувати?
Юн Бін на мить потер обличчя і підняв очі, зустрівшись поглядом із J. Та Лі Сайон ступив уперед, ніби ховаючи того за собою. Юн Бін криво всміхнувся, але все одно звернувся до J теплим голосом.
— J.
— …
— Мушу це сказати хоча б зараз, — прокашлявшись, впевнено промовив Юн Бін. — Я щиро радий, що ти повернувся.
— …
— Якщо тобі колись щось буде потрібно, то звертайся. Я допоможу, чим тільки зможу.
У цю мить колишній товариш перестав бути лише спогадом — він став дійсністю. Ча Відже вже відкрив було рота, щоб відповісти, але Лі Сайон холодно його перервав:
— Досить. Іди вже.
— Так-так… Мені ж тепер треба розгрібати купу завдань від тебе.
Юн Бін чемно вклонився, кинув прощальний погляд на Романтичного провідника, який досі висів на тій нещасній гойдалці, і на Со Мінґі, який все ще лагодив пружину гойдалки-свині. Коли він вийшов за межі майданчика, його постать вже не була тією втомленою тінню з минулого. І тоді Ча Відже зрозумів: Юн Бін нарешті став собою — тим, ким і мав бути.
Варто було йому зникнути з їхнього поле зору, як Лі Сайон з кислим виразом обличчя прошепотів:
— Хьоне…
— Га?
— Схоже, я подобаюсь Вам значно більше, ніж припускав.
— Що?
Ча Відже здивовано витріщився на нього, а Лі Сайон лише всміхнувся й простягнув руку, щоб поправити чужу чорну маску.
— Я не очікував, що Ви ось так одразу звернетеся до Юн Біна…
