— Того, хто увійшов всередину раніше? Хтось зі знайомих?
— Так, — хлопець кивнув, прикусивши нижню губу, і лише потім повільно продовжив, намагаючись чітко вимовити кожне наступне слово: — Я маю його знайти. Навіть якщо… Тільки його тіло.
— О, ні… А ти впевнений, що та людина у розлом потрапила? Якщо це й справді так, то тіла всередині не лишаються.
— Можливо, це було все ж підземелля.
— А це вже ускладнює справу…
— Він казав, що це займе багато часу. Щось ще знаєш?
Бе Вонву потер потилицю, виглядаючи трохи розгубленим. Однак… Це була настільки гарна можливість, що нею гріх було не скористатись. Якщо він поставить правильні запитання, можливо, йому навіть вдасться дізнатися щось про минуле хлопця.
— За таких обставин важко щось сказати напевне… Це був цивільний, що потрапив у розлом? Чи мисливець, якого ти знав? — мʼяко спитав той.
— …
Хлопець промовчав, а Бе Вонву натомість ледь помітно усміхнувся.
— Думаєш, я питаю для себе? Я ж допомогти тобі хочу.
— …Це був мисливець.
— Мисливець? Та не буває, щоб мисливець не повернувся з розлому… Хоча стривай.
Коли розлом закривається, усіх, хто знаходиться всередині, викидає до порталу, навіть якщо вони загинули. Мисливці жартували, що розломи «випльовують» усе, що їм чуже. Саме так і ніяк інакше працювала Система — це була аксіома, яку ніхто не ставив під сумнів.
Але все ж був один виняток.
— Розлом Західного моря.
Він від самого початку був іншим. Зазвичай розлом залишається відкритим, доки не вб’ють його боса, але цей зник одразу після того, як туди зайшли J та інші мисливці — ніби він чекав саме на них.
Щойно портал зник, шалена енергія, яка, здавалося, от-от поглине все Західне море, раптово згасла, а згодом зникла без сліду, залишивши після себе у морі лише велетенську порожнечу. Жоден з тих, хто увійшов у цей розлом, зрештою так і не повернувся.
Коли розлом зник, туди одразу ж вирушили кораблі та гелікоптери — шукали хоч якісь сліди. Але так нічого і не знайшли. Люди були приголомшені. Дехто тоді сказав:
— Це повністю суперечить законам Системи.
Хлопець сперся підборіддям на руку й запитав:
— Розлом Західного моря?
— Га? Ох, так. Десь рік тому зʼявився. Зараз його вже нема.
— Туди хтось увійшов?
— М? З мисливців? Не знаю про всіх, але одного — точно. J. Він національний герой.
— …
Очі хлопця потемніли, але Бе Вонву не звернув на це уваги — надто вже старанно намагався пригадати подробиці того року.
— Але той розлом… У якийсь момент просто зник.
— Невже немає жодного способу потрапити у закритий розлом? — знову заговорив хлопець з відчутним розпачем у голосі.
— Га? Ну…
Західний розлом, який порушував усі правила Системи, не залишив за собою ані порталу, ані будь-яких помітних змін після вбивства його боса. Він просто зник, ніби ніколи й не існував.
З цієї причини у той час точилося багато суперечок, чи мисливці, які зайшли, ще живі, чи вже загинули…
Також тоді ніяк не могли вирішити, чи надсилати рятувальну групу чи все ж ні, чи сподіватися на диво чи відпустити і змиритися з цією втратою… Минуло цілих два місяці після зникнення розлому, перш ніж нарешті офіційно оголосили про загибель кожного з мисливців, що увійшли до Західного розлому. Бе Вонву почухав голову, хмурячись. У закритий розлом не можна було увійти. Бо закритий на то і закритий розлом…
Але якщо Західний розлом справді був винятком з усіх правил… Може, увійти всередину все ж було можливо?
Це було лише його дурне припущення, але перш ніж Бе Вонву встиг обдумати цей варіант покраще, хлопець знову запитав:
— Тобто жодного способу і справді нема?
— Ну… Теоретично — ні.
Іноді бувають випадки, коли маленька брехня дійсно потрібна. Потрібна, аби залишити надію тому, хто її найбільше потребував.
Бе Вонву глянув на хлопця з деяким жалем у погляді. Він був гарнішим за його молодшого брата — хоча й набагато зухвалішим, — але так чи інакше вони були приблизно одного віку. І подумки Бе Вонву все ж трохи розтанув.
— …Була одна дивина з тим Західним розломом, — обережно промовив той.
— Яка?
— Знаєш, у чому різниця між підземеллям і розломом?
— Ні.
— Тоді зараз поясню. Це базові знання для мисливця — тобі ще знадобляться у майбутньому.
Бе Вонву підняв товсту гілку й знайшов клаптик землі, де було поменше трави. Одразу ж після цього він кивнув хлопцю, мовляв, підійди поближче. Той мовчки зістрибнув з дерева та підійшов до нього. Бе Вонву вирвав кілька бур’янів і намалював на вологій землі два кола. Одне підписав як «підземелля», друге — «розлом».
— Підземелля й розломи схожі тим, що з’являються раптово. Вони мають всередині власну екосистему, іншими словами свій світ, а також різноманітних монстрів. Але між ними є ключова відмінність. Підземелля можна або залишити в спокої, або закрити. А от розлом вже потрібно закрити, незважаючи ні на що.
— Чому?
— Якщо залишити розлом відкритим, то рано чи пізно він знищить усе навколо. Як би це простіше пояснити… Ага, ось так буде тобі зрозуміліше.
Бе Вонву замислився, а потім намалював будинок з трикутним дахом.
— Підземелля — це як будинок. Там живуть спокійно собі монстри і нікого не чіпають, але з часом їх стає забагато. Коли цей будинок починає тріщати по швах, то згодом вибухає і монстри вириваються назовні. Це й називається проривом підземелля.
— Зрозумів.
— Мисливці заходять у цей будинок ще до того, як він вибухне. Вони щось типу прибиральників, які наводять лад, поки ситуація не вийшла з-під контролю. Але іноді трапляються будинки з джерелами різних скарбів. У таких випадках ми забираємо частину собі і залишаємо цей будинок відкритим.
— Це ж крадіжка.
— Ні-ні, то всього лише компенсація за нашу важку роботу.
— …
Хлопець глянув на нього з недовірою, а Бе Вонву, ні трохи не збентежений, гордо продовжив пояснення. Він провів кілька ліній навколо намальованого будинку, показуючи, як щось виривається назовні.
— А в деяких будинках, замість коштовностей, сидить велетенський тарган. Тоді такий будинок треба знищити. Як бачиш, вся справа у виборі.
— …Я зрозумів.
— Добре. Але розлом — це не будинок. Це швидше… Діра.
— Діра?
Хлопець насупився. Палиця залишила круглу мітку на землі, яку Бе Вонву почав поступово затіняти.
— Ага, наче тріщина у стіні. Дехто каже, що вона веде до іншого світу, але для мене це вже надто складно.
Очі хлопця підозріло звузилися, але Бе Вонву удав, що нічого не помічає.
— І якби це була просто діра, то й проблем не було б. Але вона більше схожа на отвір від пилососа, який всмоктує все навколо себе. Деякі розломи, їх називають брамами, викидають монстрів назовні, але зараз ми говоримо про розломи-пилососи.
— Ага.
— Якщо залишити розлом відкритим, то усе довкола стане пусткою. Тому наша основна задача — якнайшвидше закрити його, щоб зменшити шкоду, яку він може завдати надалі. Та і загалом від нього немає жодної вигоди.
— І як же його закривають?
— Вбивають боса розлому й знищують ядро. Тоді все, що було всередині, викидається розломом назовні. Навіть тіла полеглих. Ось чому я й сказав, що ніхто не міг там застрягти.
— …
— Але…
Бе Вонву намалював велике коло й підписав його як «Західне море», додавши знак питання збоку.
— Розлом Західного моря був від самого початку дивним. Щойно J увійшов, портал одразу ж зник. А незабаром… І сліду від цього розлому не лишилося. І ніхто з тих, хто був усередині, так і не повернувся…
— …
— Тому й кажуть, що він порушував усі правила Системи. Він був абсолютно іншим. Навіть зовні. Ріс неймовірно швидко, поглинав усе на своєму шляху… Ми ще жодного разу не стикалися з чимось подібним.
Хлопець втупився поглядом у грубий малюнок на землі, про щось замислившись. Його пальці злегка ворушилися, ніби він щось подумки прикидав.
— А якщо він не зник повністю? — невдовзі той промовив.
— Що?
— Ти ж сам сказав, що той розлом порушував правила Системи.
Його вимова ставала дедалі чіткішою. На слабкому світлі світанку, що пробивалося крізь ліс, серед прохолоди й вкритої росою трави, очі хлопця, фіалкові, як сутінковий вечір, дивно спалахнули. Він зробив крок уперед, ставши над малюнком, і невдовзі його пухкі губи ледь ворухнулися:
— А якщо система… Просто сховала його?
— …
— Думаєш, вона залишила б щось, що не вкладається у її правила?
— …
— Мгм… Я теж гадаю, що ні.
На його вустах з’явилася таємнича усмішка. Хлопець вихопив палицю з руки Бе Вонву й встромив її у центр малюнка. Навколо затихли навіть цвіркуни.
— Вона позбулася його. Бо він їй просто заважав.
— Ну, можливо… Система просто знищила його?
— Ні…
Хлопець глянув угору. От-от мав нарешті настати світанок. Небо поступово набувало глибокого помаранчевого відтінку, та у самому його центрі все ще чорніла порожнеча.
— Якби Система хотіла його знищити, то зробила б це ще тоді, коли він тільки з’явився, — прошепотів хлопець.
— …
— Він все ще там. Просто ми його не бачимо…
Це звучало як справжнісінька маячня. Але цей хлопець…
— Щось підказує мені, що це правда.
Він поглянув на Бе Вонву, і його фіалкові очі звузилися під довгими віями.
— Допоможи мені.
І, не чекаючи на відповідь, він різко розвернувся та рушив уперед. Бе Вонву одразу ж поспішив за ним.
— Ну, добре, я допоможу… Але з чим саме?
— З різними речами.
— Що ти взагалі збираєшся робити?
На ці слова хлопець все ж зупинився.
— Я складатиму мапу. Для людини, що загубилась.
— Що?
— …До тебе щось довгенько доходить.
Він зробив коротку паузу, а потім знову рушив вперед. Його голос, сповнений рішучості, лунав у прохолодному повітрі ранку.
— Я знайду спосіб і знову відкрию розлом Західного моря.
— Що? Але ж…
Навіть якщо розлом і не зник остаточно — чи можуть ті, хто всередині, досі бути живими? А якщо розлом дійсно відкриється, а там — одні лише трупи? Або взагалі нічого? Бе Вонву хотів було висловити власні сумніви з приводу цієї ідеї, та…
— Він не загинув.
Хлопець обірвав його думки. Небо набуло глибокого, майже кривавого кольору. Десь у глибині лісу здійнявся вітер, і довге волосся хлопця, що спадало на його бліду потилицю, розвіяв легкий порив. У повітрі ледь чутно запахло чимось солодким.
— Він не міг загинути, — пробурмотів ці слова крізь зціплені зуби хлопець. — Бо він дав мені обіцянку.
