Всього за мить J незграбно додав:
— Я сказав це так упевнено… Але насправді тоді я був розгублений. Дуже розгублений, — він легенько постукав кінчиками пальців по своїй масці й повільно продовжив: — Я єдиний, хто вижив у розломі Західного моря.
— …Усі інші загинули?
— Так. Насправді я не так-то і давно вийшов звідти.
— …
— Коли я вибрався, у реальному світі минуло кілька років.
Юн Бін зблід, уважно слухаючи його розповідь. По спині пробіг холодок. Він підняв голову, і його обличчя тієї ж миті стало зовсім блідим.
— Зачекай… Зачекай хвилинку… Ти хочеш сказати, що провів роки всередині розлому Західного моря?
Минуло вісім років із моменту, коли J увійшов у цей розлом. І тільки нещодавно він зміг звідти вибратися. Якщо він справді був там увесь цей час, і якщо він єдиний, хто повернувся…
Це так… Жорстоко.
На лобі виступив холодний піт. Юн Бін намагався зберігати спокій, намагався покраще підібрати слова, але жодне слово не здавалося йому правильним у цій ситуації. Натомість J промовив байдуже:
— О, я не можу бути у цьому впевнений, — він злегка нахилив голову і пробурмотів далі: — Чи справді я провів там усі вісім років, чи, може, плин часу всередині розлому відрізняється від реального світу… Я не все пам’ятаю.
— Що ти маєш на увазі?
— Мої спогади неповні. Деякі моменти розмиті, ніби частину з них хтось вирізав.
— …
Чи міг надмірний стрес спричинити втрату пам’яті? Це було б правдоподібне пояснення. Навіть серед першого покоління пробуджених були ті, кого спіткала подібна доля, і зрештою їм довелося пройти лікування. Але поки не варто було робити поспішних висновків.
— Наразі не було зафіксовано жодного випадку, коли час у розломі йшов би інакше, ніж у реальності, — промовив Юн Бін, замислившись.
— Розлом Західного моря може бути першим таким випадком. Він був… Дивним.
— …
— Хай там як, — J потягнувся й заговорив тоном, у якому відчувалася ледве прихована втома. — Я вийшов із розлому, а тут уже минуло вісім років. Мене вважали мертвим, усе навколо змінилося. Світ, який я знав, став іншим…
— …
— І прекрасно обходився без мене. Або, може, так сталося саме тому, що мене не було поруч. Здавалося, що якщо я повернуся, усе це просто зникне.
Його голос був легким, але кожне слово здавалося нестерпно важким. Юн Бін мовчав, слухаючи його, і не міг наважитися щось сказати.
— Тут не було місця для мене.
J, якого Юн Бін знав багато років, хотів спокою більше за будь-кого іншого. Він щиро вірив: варто йому пожертвувати собою — і світ нарешті віднайде рівновагу, загублену у давньому минулому.
Але мир, про який він мріяв, настав у світі без нього. І той, хто палко бажав цього миру, зрештою сховався, боячись його зруйнувати. Це була… Справжня іронія долі.
— Тоді я боявся зустрічатися з іншими людьми… Я почувався винним, що зміг вижити, але так нікого і не врятував. Та і… Чесно кажучи, тоді я був несповна розуму. Тому, як хтось мені порадив, я вирішив жити спокійно. Саме до цього рішення я зрештою дійшов після довгих роздумів, — знизав плечима J.
— …
— …Але нічого не вийшло так, як я планував.
Чи мав він на увазі той день, коли оновився рейтинг? Мало хто насправді міг похитнути цілу країну одним тільки своїм ім’ям. Юн Бін криво посміхнувся, а J продовжив з удаваною легкістю:
— Але я зрозумів дещо. У тому підземеллі.
— У підземеллі?
— Там, де тобі зламали руку.
J кивнув на праву руку Юн Біна. Той несвідомо торкнувся шраму. Те еродоване підземелля, чий ранг раптом піднявся. Підземелля, де J з’явився, розтрощив голема й зник, коли Юн Бін втратив свідомість.
— Я чув загальні подробиці від Хон Йесона, але… Вони дещо розпливчасті. Можеш розповісти мені, що там сталося? — обережно все ж спитав Юн Бін.
— А? Та нічого особливого, — відповів J, постукуючи пальцями по масці. — Мав деякі справи в еродованому підземеллі, а потім ранг раптом підвищився, з’явився володар підземелля. Ну, і я розібрався з ним. Ось і все.
Юн Бін відчув, як у нього заболіла голова від надлишку інформації, і дещо втомлено потер скроні.
— Звідки ти взагалі дізнався про еродовані підземелля? Це засекречена інформація. Навіть серед мисливців високого рангу мало хто про них знає. Як ти?..
— …Так склалися обставини, — пробурмотів J і відвів погляд.
— Ти точно збирався жити спокійно? Складається враження, що ти знаєш навіть більше, ніж мої підлеглі…
— Ні, чесно, я справді намагався…
— Ох… — Юн Бін важко зітхнув і провів рукою по волоссю. — І що ж ти дізнався?
— Та нічого особливого.
J незграбно піднявся зі спуску гірки, і з його губ зірвалося тихе «Упс». Ліхтар раптово спалахнув яскравішим світлом. Він засунув руки в кишені куртки й нахилився трохи вперед. Його поза й змінений голос звучали майже грайливо.
— Я зрозумів, що досі люблю рятувати людей.
— …
— Вбивати монстрів, закривати розломи, зачищати підземелля — все це, звісно, добре. Але найбільше мені подобається власними руками рятувати життя.
Юн Бін ледь помітно розтулив губи, ніби збирався щось сказати, але так і не підібрав потрібні слова. Зараз… Він просто не міг відвести погляду від постаті перед собою.
Якщо бути відвертим, така людина, як J, ніколи не змогла б жити спокійно. Й у минулому, й у теперішньому він, навіть якщо сам цього не бажав, незмінно притягував до себе погляди. Відірвати від нього очі було неможливо. Він був… Таким яскравим.
— Я зазнавав невдач знову і знову. Провалився й у тому розломі також, і, можливо, ще багато разів зазнаю невдачі… Але принаймні одного разу я досягнув успіху.
— …
— Тому я продовжу намагатися. Я зробив невеличку перерву, тож тепер у мене має вийти ще краще.
Є речі, які неможливо зробити лише з почуття обов’язку. Колись J, якого Юн Бін знав, стояв на самому краю прірви. Здавалося, весь світ навмисно штовхав його туди. І Юн Бін… Теж був серед тих, хто підштовхував цього юнака у спину. Він пам’ятав ті дні, коли J ледве тримався, майже не зумівши витримати вагу всього, що на нього навалилося.
Але зараз…
Людина, яку зустрів через вісім років…
— І ще…
…Сяяла яскравіше за будь-коли.
— На мене дехто чекає.
— …
Той, хто колись балансував на межі прірви, тепер стояв твердо. За ці вісім років змінилося багато чого — як для J, так і для Юн Біна. Час, який вони не змогли розділити, змінив їх, залишивши позаду безліч несказаних слів і нерозкритих таємниць. Але одне залишилось незмінним.
Юн Бін, як і раніше, хотів допомогти J.
І тоді, і зараз.
— …Здається, я сказав багато зайвого.
— Це не було зайвим… Ти хвилювався?
— Так, хвилювався. Але… Бачу, що даремно.
Юн Бін нарешті м’яко усміхнувся. Він акуратно закотив рукави сорочки, приховуючи шрами, а потім застібнув манжети. Після цього витягнув зі внутрішньої кишені піджака шкіряний блокнот і ручку — обидва були прикрашені емблемою Бюро управління пробудженими. Клацнувши ручкою, він поглянув на J.
— Ти хотів отримати інформацію про Прометея та Лі Сайона. Що саме тебе цікавить?
— Усе.
— Перепрошую?
Юн Бін здивовано глянув на J. Той же схрестив руки.
— Я знаю, що Лі Сайон був піддослідним Прометея. Мене цікавить усе, що може заповнити прогалини між теперішнім і цим минулим. Я чув, що саме ти його врятував. Можеш розповісти, що тоді сталося?
— Звідки ти про це дізнався?
— Скажімо, так склалися обставини.
— Якби це запитав хтось інший, я негайно заарештував би його, щоб дізнатися, хто саме розповсюджує таку інформацію. Серйозно… — Юн Бін замислився на кілька секунд, підбираючи слова. — …Щоразу ти в курсі всіх подій.
— Вважатиму це за комплімент.
J зітхнув, спостерігаючи, як Юн Бін почав щось записувати у блокноті. Але коли той заповнив приблизно половину сторінки, J несподівано заговорив:
— До речі, я ж не можу просити про послугу і нічого не дати натомість. У мене теж є для тебе інформація.
— Справді? Яка саме?
— Пам’ятаєш, яким всередині було еродоване підземелля, де ти зламав руку? Або в інших таких же підземеллях? Монстри, які з’являються тільки там, небо, з якого зривався білий попіл, зруйновані будівлі.
— Так.
— Вони напрочуд схожі на те, що було всередині розлому Західного моря.
— Що ти тільки-но сказав?
Юн Бін ошелешено розплющив очі, а J спокійно продовжив:
— Саме тому я туди і пішов. Хотів перевірити, чи не пов’язані ці підземелля з тим розломом. Але так і не зміг дослідити його як слід, бо ранг підземелля раптово зріс, але…
— Почекай хвилинку! Це точно правда?
— Лише гіпотеза. Але якщо ми перевіримо, то щось та і дізнаємось, — J нахилив голову набік. — Якщо вони справді пов’язані… Можливо, нам навіть вдасться повернути поховані там тіла.
