Будь ласка, не забувайте про свого фамільяра

- Пані Еверетт.

- … Так…

Коли дружина Луїса Розалі покликала її, Моніці знадобилося приблизно двадцять секунд, щоб відповісти.

Через те, що вона не звикла, що її називають "пані Еверетт" вона не відразу розуміла, що звертаються саме до неї та відповіла з запізненням. Коли вона це усвідомила відповідати вже було запізно, оскільки потрібний момент був пропущений, але оскільки Розалі все ще мовчки чекала на неї, Моніка вирішила що мусить відповісти. Тому вона зібрала всю свою сміливість, але змогла дати лише таку відповідь. Це було так соромно, що їй захотілося померти прямо на місці.

Однак Розалі не висміювала поведінку Моніки і спокійно сказала:

- Вибачте, але можна запитати, скільки вам років?

- Ем… мені сімнадцять років. Ви… старші за мене… отже… ви не маєте… додавати «Пані» називаючи мене…

Тим часом Розалі дивилася на бурмочучу Моніку.

Те, як вона спостерігала за Монікою, було схоже на огляд об'єкту майбутньої роботи, а не на погляд на пошарпану дівчину. Після цього вона причесала Моніці чубчик, який досі залишався без уваги.

- Я з радістю повірю вам на слово… Тоді вибачте, пані Еверетт.

Потім Розалі різко опустила нижні повіки Моніки.

Моніка здивовано кліпала очима, але тихий голос «не рухайся» спонукав її застигнути.

Крім того, Розалі сказала їй відкрити рот, щоб перевірити ротову порожнину, потім вона оглянула все її тіло закінчуючи нігтями на руках.

- Аномалій руху очей немає, кровотечі з ясен теж. Проте внутрішня поверхня нижньої повіки має білий колір, так само як і нігті. Відокремлюються також й інші симптоми, серед яких сухість шкіри, низька маса тіла, яка не відповідає віку… Це симптоми недоїдання та анемії. Скільки годин на день ви спите?

На запитання Розалі Моніка відвернулася й почала переступати з ноги на ногу, розминаючи пальці.

Після того, як Моніка почала жити у віддаленому будинку та займалася весь час розрахунками, вона точно не знала скільки годин на день спала.

Сім Мудреців мали хороший дохід та їм не потрібно було економити свічки та лампове масло, вони часто проводили більшу частину свого часу, дивлячись на числа, доки їхні тіла не досягали своєї межі і вони не втрачали свідомість.

- Гм… мій час сну… завжди різний…

- Скільки разів ви їсте на день?

- Я їм горіхи, коли голодна… Іноді трохи печива…

У будь-якому випадку вона не лягала спати й не їла, доки її тіло не сягало межі свої можливостей. 

Вона завжди їла мінімальну кількість їжі, яка могла втамувати її голод, тому що вона відчувала сонливість, коли була сита.

Коли Розалі дізналася про поточний стан Моніки, вона запитала її, чи не хворіла вона в минулому на якісь серйозні захворювання або харчову алергію.

Після кількох повторних запитань Розалі, та невиразних відповідей Моніки на її запитання, Розалі припинила її запитувати і викликала Лінн.

На поклик Розалі швидко з’явився високопоставлений дух у формі служниці. Це було набагато швидше, ніж тоді, коли вона була перед своїм господарем Луїсом.

- Ви кликали мене, пані Розалі?

- У нас є каструля супу в духовці. Можеш, будь ласка, розігріти його для мене. Крім того, мені потрібно, щоб ти замочила шматок хліба в теплому молоці підігрітому на повільному вогні.

- Так, пані.

Коли Лінн вклонилася й пішла, Розалі засукавши рукави повернулася до Моніки.

Розалі поклала руки Моніці на плечі й повела до ванної кімнати, у той момент Моніку хвилювало те, що вона збирається робити.

- Щоб повернути вас до людської подоби, все що зараз потрібно зробити, це достатньо поїсти та поспати. Але спочатку вам потрібно прийняти ванну. Підтримання чистоти тіла є основою для підтримки здоров’я.

Після цих слів Розалі роздягла Моніку, відвела її у ванну та допомогла помитися.

Вона також підстригла волосся Моніки, яке вона раніше відпускала, сказавши: 

- Якщо ви будете дозволяти своєму волоссю потрапляти в очі, це погано впливатиме на ваш зір. 

Її рухи були чіткі, без вагань чи застережень.

Коли Моніка переодяглася в старий одяг Розалі, з'явився Луї, якого довго не було.

«Тепер ти більше схожа на людину, чи не так?»

Це звучало досить глузливо та непорядно з його боку.

Коли Моніка роззявила рота, Розалі, яка розчісувала її волосся, зиркнула на Луїса.

Незважаючи на те, що вона жінка, її погляд гострий і наповнений незвичайною енергією.

- Я не можу повірити, що у тебе вистачило нахабності не попередити, що повернешся раніше та привести до мене такого пацієнта, Луїс Міллер. Я ні в якому разі не дозволю маленькій дівчинці, яка знаходиться у такому стані піти виконувати твоє завдання.

Коли Розалі згадала слово «пацієнт», Моніка приглушеним голосом сказала: 

- Я здорова…

Проте, Розалі різко відповіла.

- Кожен, хто подивиться на вас зараз, вважатиме вас нездоровою людиною.

У чоловіка була своя манера розмовляти, це було характерне і для дружини. Як люди вони були не дуже схожі, але манера говорити у них була на один лад.

Поки Моніка відкривала та закривала рота, Луїс глянув на неї та сказав:

- Розалі — лікар. Тому краще послухай, що вона говорить, колего.

Справді, те, як вона дивилася на Моніку, було схоже на погляд лікаря, який оглядає стан пацієнта.

Розалі була тихою жінкою, але мала впертість лікаря, який не дозволяв пацієнту сказати їй «ні». І тепер вона ідентифікувала Моніку як пацієнтку.

- Найкращий спосіб для покращення її стану - це призначити їй дієту та графік сну.

Саме в цей момент Лінн принесла їжу для них трьох і поставила на стіл.

Це була проста страва з хліба, салату, смаженої качки та супу, але для Моніки її хліб тушкувався в молоці, а м’ясо було нарізане дрібними шматочками.

- Не змушуйте себе їсти все. Це нормально їсти невеликими порціями за раз, просто переконайтеся, що їсте все збалансовано.

- Т-так…

Суп, і тушкований в молоці хліб мали легкий смак, але були смачні. Минуло багато часу відтоді, як вона їла теплу їжу.

Моніка зазвичай забувала про їжу, оскільки була поглинена своїми розрахунками, проте те саме можна сказати й про їжу. Коли вона насолоджувалася їжею, юна дівчина схильна забувати про інші речі. У будь-якому разі вся її увага прикута до їжі, поки перед нею не буде порожньої тарілки.

Тому Моніка завжди робила це швидко.

Коли вона в шаленому темпі спустошила свою тарілку, Розалі сказала: «Молодець», — і поставила перед Монікою маленьку тарілку з десертом. Це був вишневий пиріг.

Але для Луїса його немає.

- Розалі, де мій?

Глянувши на Моніку, яка була захоплена своїм вишневим пирогом, Луїс висловив своє невдоволення.

Розалі після цього запитання почала докоряти своєму чоловіку, ставлячи чашку післяобіднього чаю перед ним.

- Ти вживаєш занадто багато цукру мій хороший. Б’юсь об заклад, що ти додавав багато варення та цукру в чай, коли мене не було поруч. Принаймні вдома потрібно зменшити вживання цукру.

З цими словами Розалі відсунула цукорницю від Луїса.

Луї сумно похитав головою й витяг із кишені маленьку пляшку. По пляшці було видно, що рідина в ній не маленького градусу. 

Коли Луїс збирався налити міцного алкоголю в свою чашку чаю, Розалі швидко забрала в нього пляшку.

- І ніякого тобі більше алкоголю.

- Боже, ти забрала у мене мій цукор, а тепер і алкоголь, то чим мені залишиться насолоджуватися в житті?

- Я твоя дружина, а також лікар. Тому краще послухай, що я тобі кажу, любий.

Луїс, якому повернулися його ж слова, сказані в адресу Моніки, замовк і з похмурим обличчям пив чай без цукру.

Це було рідкісне видовище, коли гордовитого Луїса поставили на місце, але Моніка, захоплена своїм пирогом, не помічала цієї сцени.

До речі, в її голову не прийшла думка про голодного Неро, який сидів в її сумці.